18 серпня 2025 року
м. Київ
справа №640/26248/20
адміністративне провадження № К/990/33235/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Рибачука А. І., Стеценка С. Г.
перевірив касаційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (далі - Виконавчий орган КМР (КМДА) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Виконавчого органу КМР (КМДА), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Спільне українсько-в'єтнамське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Ком'юн-Трейд», Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ? ТОВ) «ІСКО», ОСОБА_3 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, і
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом до Виконавчого органу КМР (КМДА), в якому просили:
- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого органу КМР (КМДА) з організації роботи, пов'язаної із завершенням будівництва житлового комплексу «Південний квартал» житлового будинку № 9 за адресою: місто Київ, вулиця Сім'ї Стешенків у Святошинському районі міста Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:272:0005, право на спорудження якого виникло у ТОВ «ІСКО» на підставі угоди про повну передачу прав та обов'язків за договором № 05/11-12 часткової участі у будівництві, укладеним 05 листопада 2012 року між ТОВ «Південний квартал» і Спільним українсько-в'єтнамським підприємством у формі ТОВ «Ком'юн-Трейд» ,та договору оренди земельної ділянки від 14 грудня 2007 року № 75-6-00370;
- зобов'язати Виконавчий орган КМР (КМДА) організувати роботу, пов'язану із завершенням будівництва житлового комплексу «Південний квартал» житлового будинку № 9 за адресою: місто Київ, вулиця Сім'ї Стешенків у Святошинському районі міста Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:272:0005, - у зв'язку з неспроможністю забудовника продовжувати будівництво;
- зобов'язати КМДА здійснювати роботу, пов'язану із завершенням будівництва житлового комплексу «Південний квартал» житлового будинку № 9 за адресою: місто Київ, вулиця Сім'ї Стешенків у Святошинському районі міста Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:272:0005 - без додаткового залучення коштів фізичних осіб, які вже виконали фінансові зобов'язання перед замовником будівництва.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 16 серпня 2024 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_2 не погодилась із цим рішенням суду і подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги цілком.
За наслідками апеляційного перегляду Шостий апеляційний адміністративний суд 18 червня 2025 року ухвалив постанову, якою скасував рішення суду першої інстанції, а позовні вимоги задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Виконавчого органу КМР (КМДА) з організації роботи, пов'язаної із завершенням будівництва житлового комплексу «Південний квартал» житлового будинку № 9 за адресою: місто Київ, вулиця Сім'ї Стешенків у Святошинському районі міста Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:272:0005, право на спорудження якого виникло у ТОВ «ІСКО» на підставі угоди про повну передачу прав та обов'язків за договором № 05/11-12 часткової участі у будівництві, укладеним 05 листопада 2012 року між ТОВ «Південний квартал» і Спільним українсько-в'єтнамським підприємством у формі ТОВ «Ком'юн-Трейд», та договору оренди земельної ділянки від 14 грудня 2007 року № 75-6-00370.
Зобов'язав Виконавчий орган КМР (КМДА) організувати роботу, пов'язану із завершенням будівництва житлового комплексу «Південний квартал» житлового будинку № 9 за адресою: місто Київ, вулиця Сім'ї Стешенків у Святошинському районі міста Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:272:0005, у зв'язку з неспроможністю забудовника продовжувати будівництво.
У решті позовних вимог відмовив. Вирішив питання судових витрат.
Виконавчий орган КМР (КМДА) не погодився з рішенням суду апеляційної інстанції і подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати.
Підставами для касаційного оскарження називає ті, що передбачені, як можна зрозуміти з тексту касаційної скарги, частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, з порушенням норм процесуального права, бо не дослідив усі зібрані у справі докази, неповно встановив обставини справи, насамперед, щодо тривалості дій, спрямованих на «добудову ЖК «Південний Квартал»», які чинилися й чинитимуться «на момент всього слухання справи 640/26248/20».
У касаційній скарзі її автор доводить, що суди попередніх інстанцій помилилися, коли вирішили, що справа за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Виконавчого органу КМР (КМДА) з означеним предметом спору є справою, яка має розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак визнали її справою незнаної складності і таким чином надали їй властивостей справи, яка не підлягає касаційному оскарженню. Гадає, що ця справа не є малозначною, вона мала розглядатися за правилами загального позовного провадження, бо така форма провадження є більш значимою, є важливим інструментом захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб саме в рамках судового відкритого розгляду спорів. У межах цього провадження, на думку скаржника, Виконавчий орган КМР (КМДА) міг би довести суду позитивну, тривалу, активну динаміку своїх дій у питаннях, що утворюють предмет спору (організація роботи, пов'язаної із завершенням будівництва житлового комплексу).
Відразу треба зазначити, що основний масив доводів касаційної скарги спрямований на те, аби переконати суд касаційної інстанції в тому, що Виконавчий орган КМР (КМДА) не вдавався до бездіяльності і не чинив тих дій, які за законом мав чинити, котрі суд апеляційної інстанції кваліфікував як протиправна (без)діяльність, як порушення прав та законних інтересів позивачів.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цієї конституційної формули випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права (інституту) на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Також частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 цього Кодексу, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запровадив умови, за об'єктивного існування яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правових норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
Те, що вищезазначені обставини є та, відповідно, дають право на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, ухвалених за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), насамперед має аргументувати та обґрунтувати особа, яка подає касаційну скаргу.
Поняття справи незначної складності (малозначної справи) міститься у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України, а частина шоста статті 12 цього Кодексу передбачає перелік категорій справ, які відносяться до справ цієї категорії. Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Предметом спору у цій справі є відносини, які виникли з приводу твердження про протиправну (без)діяльність Виконавчого органу КМР (КМДА) як органу місцевого самоврядування в сфері організації роботи, пов'язаної із завершенням будівництва житлового комплексу «Південний квартал» житлового будинку №9 за адресою: місто Київ, вулиця Сім'ї Стешенків у Святошинському районі міста Києва, яка зобов'язує (має зобов'язувати) відповідача, як суб'єкта владних повноважень, організувати роботу, пов'язану із завершенням будівництва цього житлового комплексу, у зв'язку з неспроможністю забудовника продовжувати будівництво, без додаткового залучення коштів фізичних осіб, які вже виконали фінансові зобов'язання перед замовником будівництва.
Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження, за наслідками якого на підставі письмових та інших джерел доказів, наданих кожною зі сторін, та з огляду на їхні заяви по суті та інші письмові пояснення, ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідач це рішення не оскаржував до суду апеляційної інстанції. Звідси, виходить, що Виконавчий орган КМР (КМДА) не мав застережень до обраної форми та порядку здійснення судового провадження у цій справі в суді першої інстанції.
Зі змісту оскарженого рішення суду апеляційної інстанції та касаційної скарги відповідача видно, що суд другого рівня у цій справі ухвалив протилежне за змістом та результатами розгляду судове рішення, з яким натепер не погоджується відповідач. З текстів згаданих документів видно, що суд апеляційної інстанції постановив своє рішення на основі того самого обсягу та значеннєвої, доказової сили об'єктивних факторів, які встановив суд першої інстанції. Тобто на підставі фактично тих самих доказів, відносно повноти, достатності, достовірності, належності яких відповідач не мав застережень, коли контекстом своїх дій схвалив те, як їх дослідив та оцінив суд першої інстанції.
До того ж, як видно із зіставлення доводів касаційної скарги та обґрунтування мотивувальної частини оскарженого рішення суду апеляційної інстанції, Виконавчий орган КМР (КМДА) з посиланням в основному на ті самі фактичні підстави намагається схилити суд касаційної інстанції до того, щоб їх переоцінити і надати їм того самого доказового значення, що й суд першої інстанції.
Зі з'ясованого у цій справі характеру спірних правовідносин, предмета доказування та складу учасників, з описаного вище поведінкового ставлення відповідача до перебігу судових проваджень у судах попередніх інстанцій можна визначити, що справа за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Виконавчого органу КМР (КМДА) з означеним предметом спору не відноситься до переліку справ, які підлягають розгляду винятково за правилами загального позовного провадження. Відтак є всі підстави вважати, що ця справа є справою незначної складності.
Такі обставини дозволяють трактувати касаційну скаргу відповідача процесуальним зверненням по суті, що містить підстави перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій, ухвалених у справі незначної складності, і тому через цю видову властивість справи мають визнаватися такими, що не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як сторону по справі, не підлягають касаційному оскарженню, і фактично не посилається на визначені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави перегляду, приміром, на те, що: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів має нагадати, що під час апеляційного перегляду цієї справи суд апеляційної інстанції притримувався і застосував правові висновки про застосування норм матеріального права, викладені в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2024 року у справі № 280/3841/21 (справа за позовом певних осіб до Виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання протиправною бездіяльності відповідача з організації роботи, пов'язаної із завершенням будівництва будинків за певними адресами та зобов'язання Виконавчого комітету Запорізької міської ради організувати роботу, пов'язану із завершенням будівництва будинків за відомими адресами) та від 25 червня 2024 року у справі №420/7138/19 (справа щодо бездіяльності виконавчого комітету Одеської міської ради у спорі про нездійснення, зокрема, роботи, пов'язаної із завершенням будівництва житлового комплексу), які є подібними і застосовними для розв'язання спору у цій справі, оскільки виникли за схожих спірних правовідносин.
У касаційній скарзі відповідача нема виразних, акцентованих мотивів на користь допуску до касаційного оскарження судових рішень у цій справі з огляду на такі, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, умови прийняття касаційної скарги, як те, що: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Колегія суддів ще раз має нагадати, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отож, можна узагальнити, що Виконавчий орган КМР (КМДА) подав касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 328, 330, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про перегляд постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Спільне українсько-в'єтнамське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Ком'юн-Трейд», Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСКО», ОСОБА_3 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді А. І. Рибачук
С. Г. Стеценко
і