Провадження № 2/742/669/25
Єдиний унікальний № 742/432/25
18 серпня 2025 року м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
І. Правовідносини сторін.
У січні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Федяєв С.В. (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 015-24702-190813 від 19.08.2013 у розмірі 8 199,30 грн, які просить стягнути разом з заборгованістю за процентами у розмір 3 % річних у сумі 738,76 грн, інфляційними витратами у розмірі 3 683,67 грн та понесеними судовими витратами.
Позовну заяву мотивує тим, що між ОСОБА_2 та АТ «Дельта Банк» був укладений кредитний договір № 015-24702-190813 від 19.08.2013 року, предметом якого було надання споживчого кредиту на суму 3000 грн терміном з 19.08.2013 по 27.01.2019 року. Згідно вказаним з договором, АТ «Дельта Банк» надає ОСОБА_2 грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 Договору (сума кредиту становить 3 000,00 грн у валюті: українська гривня), а Відповідач зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 Договору термін (дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 27.01.2019), а також виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені Договором. 1.2. Сума кредиту становить 3 000,00 грн. 1.5.2. Проценти за користування кредитом: нараховуються за ставкою 1,70 відсотка (тобто 51 грн за кожен день прострочення) від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. (Тобто, оскільки Відповідач у період з 19.08.2013 по 27.01.2019 не здійснював погашення заборгованості, сума боргу складає: 3000 грн - тіло кредиту та 1530 грн - заборгованість за користування). 2.2.3. У разі неповернення Позичальником кредиту у встановлений Договором термін, проценти за користування кредитом з наступного дня починають нараховуватись за підвищеною ставкою у розмірі 1,80 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом після спливу строку його повернення, і нараховуються протягом 45 днів. (Тобто, оскільки Відповідач із 27.01.2019 не здійснював погашення заборгованості, сума боргу (45 днів зі ставкою у розмірі 81,54 грн за кожен день) складає 3 669,30 грн).
Отже, загальна заборгованість за кредитним договором №015-24702-190813 від 19.08.2013 року складає 8 199,30 грн (3000 грн + 1530 грн + 3 669,30 грн).
У подальшому право вимоги за цим договором було відступлене ТОВ «Кредит Капітал», яке згідно з договором про відступлення права вимоги від 01.07.2022 відступило права вимоги за кредитними договорами ТОВ «Компані Фінанс».
У свою чергу, договором про відступлення права вимоги від 01.07.2022 право вимоги за кредитним договором №015-24702-190813 від 19.08.2013 року перейшло до ОСОБА_3 . Отже, з 01.07.2022 року належним Кредитором за Кредитним договором №015-24702-190813 від 19.08.2013 року є саме ОСОБА_1 , який має право вимоги до ОСОБА_2 .
Станом на дату 13.10.2024 року умови Кредитного договору №015-24702-190813 від 19.08.2013 року Відповідач досі не виконав, а тому ОСОБА_1 вважає, що за період прострочення виконання договору Стягувач, на підставі ст. 625 ЦК України, має право стягнути з Боржника 3 % річних та інфляційні витрати.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 року, справу розподілено судді ОСОБА_4 .
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 січня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
26.03.2025 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області видано розпорядження № 62/172/25-Орд щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_4 з посади судді на підставі подання заяви про відставку.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025 справу розподілено судді Давидчуку Д.П.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 березня 2025 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та призначено судове засідання.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 травня 2025 року від ТОВ «Кредит Капітал» завірену копію кредитного договору № 015-24702-190813 від 19.08.2013. Відкладено судове засідання до 13 серпня 2025 року до 14 год. 00 хв.
Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.
Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Відтак, 13 серпня 2025 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Представник Позивача у судове засідання не з'явився. Повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, його представник адвокат Бульба Р.В. надав заяву про розгляд справи буз його участі. Також було подано відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4 500 грн.
За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
Судом встановлено, 28.04.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 2232/К, відповідно до умов якого, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» передає ПАТ «Дельта Банк» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ ФК «Кредит Капітал» приймає належні ПАТ «Дельта Банк» Права Вимоги до Боржників (а.с. 84-86).
Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на підставі договору відступлення прав вимоги № РтК/1-100 від 01.07.2022 передано права грошової вимоги ТОВ «Компані Фінанс» (а.с. 18-26), а останнім укладено договір відступлення прав вимоги № 01/07 від 01.07.2022 р. з ОСОБА_1 ( а.с. 09-10).
До вказаних договорів представником позивача долучено витяг з реєстру боржників до договору № РтК/1-100 від 01.07.2022 (а.с. 11-17), реєстр боржників до договору № РтК/1-100 від 01.07.2022 (а.с. 11-17).
V. Норми права, які підлягають застосуванню.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
За приписами ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Згідно ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Частиною 1статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Згідно частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).
VI. Оцінка та висновки суду.
Позивач зазначає, що 19.08.2013 року між ОСОБА_2 та АТ «Дельта Банк» був укладений кредитний договір № 015-24702-190813, відповідно до якого банк надав відповідачу споживчий кредит у розмірі 3 000,00 грн строком до 27.01.2019 року. Згідно з умовами договору, відповідач зобов'язувався повернути основну суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та відповідну комісію у строки, передбачені договором. У зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань утворилась заборгованість у розмірі 8 199,30 грн, яка складається з тіла кредиту - 3 000,00 грн, нарахованих процентів - 3 669,30 грн, та комісійних платежів - 1 530,00 грн.
Після чого, 28.04.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 2232/К, відповідно до умов якого, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» передає ПАТ «Дельта Банк» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ ФК «Кредит Капітал» приймає належні ПАТ «Дельта Банк» Права Вимоги до Боржників (а.с. 84-86).
Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на підставі договору відступлення прав вимоги № РтК/1-100 від 01.07.2022 передано права грошової вимоги ТОВ «Компані Фінанс», а останнім укладено договір відступлення прав вимоги № 01/07 від 01.07.2022 р. з ОСОБА_1 ( а.с.18-19, 09-10).
Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт укладення між сторонами зазначеного кредитного договору № 015-24702-190813. Зокрема відсутні підписаний сторонами примірник договору чи його копія; відсутні документи, які б підтверджували надання кредитних коштів позичальнику (платіжні доручення, банківські виписки, касові документи тощо); не надано детального розрахунку заборгованості з поясненням способу її обчислення, у тому числі щодо строків нарахування процентів і комісій; не надано доказів дотримання банком вимог щодо інформування позичальника про умови кредитування, зміну процентної ставки чи інші істотні умови договору.
Суд звертає увагу, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
Тлумачення наведених норм свідчить, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Тобто відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі №910/11177/20).
Законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов'язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише в певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100), від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19.
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. Виходячи із загальних правил та положень статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов'язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).
Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт укладення між ОСОБА_2 та АТ «Дельта Банк» кредитного договору № 015-24702-190813, відтак не вбачається підстав вважати, що між сторонами виникли зобов'язання на підставі вказаного договору.
У зв'язку з цим, передача прав вимоги на підставі договорів факторингу та подальших договорів відступлення прав вимоги є безпідставною, оскільки відповідне первинне зобов'язання не підтверджено належними доказами. Відповідно, відсутній предмет правочину, тобто право вимоги, яке було відступлене. Таким чином, за принципом nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse habet («ніхто не може передати більше прав, ніж має сам»), особи, які ніби отримали право вимоги за спірним кредитним договором, не можуть набути прав, існування яких не доведено.
Суд звертає увагу, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, відступлення майбутніх вимог можливе тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Харківського апеляційного суду у справах №632/846/23 від 11.12.2023, № 644/6661/23 від 03.12.2024, Волинського апеляційного суду у справах №157/1360/23 від 28.12.2023, №159/4876/23 від 27.12.2023, Чернігівського апеляційного суду у справі № 728/2922/23 від 02.04.2024, Хмельницького апеляційного суду у справі № 679/1759/24 від 24.04.2025.
При цьому суд звертає увагу, що згідно з додатком (реєстр боржників) до договору відступлення права вимоги №РтК/1-ЮО від 01.07.2022 (рядок 142) боржником за договором №015-24702-190813 є ОСОБА_2 , сума кредитного договору - 54900 грн, загальна сума заборгованості 31794,33 грн. Наведені в цих документах розрахунки істотним чином відрізняються від розрахунків, зазначених позивачем позовній заяві. Причин цих розбіжностей позивачем не обґрунтовано.
Таким чином, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини та докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи відсутність достовірних і допустимих відомостей, щодо належного набуття позивачем прав первісного кредитора, застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.
Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року по справі №755/13805/16-ц (пункт 53 постанови) суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову.
Як зазначила ВП ВС, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог, суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі, відтак підстави для застосування позовної давності відсутні.
VІІ. Розподіл судових витрат.
Представником відповідача адвокатом Бульбою Р.В. заявлено клопотання про стягнення з позивача витрати на правову допомогу у розмірі 4 500 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч. ч. 1 - 6 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що на підтвердження заявленої суми витрат у розмірі 4 500 грн на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії документів: договір про надання правничої допомоги від 30 січня 2025, платіжну інструкцію № 2PL885677 від 02.03.2025 року на суму 3 000 грн, платіжну інструкцію № 2.106854837.1 від 17.03.2025 року на суму 1 500 грн, додаток до Договору № 1 щодо детального опису наданих послуг.
Відтак, суд дійшов висновку, що враховуючи категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, співмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500 грн.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмір (чотири тисячі п'ятсот) 4 500 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складено 18.08.2025.
Суддя Дмитро ДАВИДЧУК