Справа № 947/30163/25
Провадження № 2-о/947/484/25
18.08.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою
ОСОБА_1 ,
за участі заінтересованої особи - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
про встановлення факту народження особи
на тимчасово окупованій території України,
Заявниця - ОСОБА_1 13.08.2025 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з заявою, про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, в якій просить суд встановити факт народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в місті Євпаторія Автономної Республіки Крим, вказавши матір'ю дитини громадянку України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком громадянина України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування заяви заявниця посилається на те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_4 народила дитину, хлопчика - ОСОБА_2 , у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим, Україна, що належить до тимчасово окупованої території України.
Заявниця вказує, що на підтвердження народження та реєстрацію відповідного факту були видані документи органами розташованими на тимчасово окупованій території України, однак в силу приписів законодавства дані документи не створюють правових наслідків на території України, у зв'язку з чим заявниця позбавлена можливості підтвердити факт народження ОСОБА_2 та здійснити дії з реєстрації його народження.
Заявниця у заяві вказує, що внаслідок викладених обставин, вона вимушена звернутись до суду з даною заявою про встановлення факту народження ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України, факт чого потрібен для вчинення дій з державної реєстрації народження останнього.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою розподілено судді Калініченко Л.В.
Оглянувши матеріали заяви, суддею було встановлено, що зазначена заява подана з додержанням вимог статей 175,177, 318 ЦПК України, відсутні підстави, визначені статтями 185-186 ЦПК України, для залишення заяви без руху, повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
За наслідком чого, ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 14.08.2025 року вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку окремого провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.08.2025 року о 13 год. 45 хв., з повідомленням сторін по справі.
Також, ухвалою суду від 14.08.2025 року судом залучено до справи в якості заінтересованої особи Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
У судове засідання призначене на 18.08.2025 року сторони по справі не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.
Представник заявниці 18.08.2025 року надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Від представника заінтересованої особи 18.08.2025 надійшла до суду заява про розгляд справи за його відсутності.
Приймаючи викладене, судом було ухвалено здійснити розгляд справи за відсутності сторін по справі в судовому засіданні 18.08.2025 року на підставі наявних документів в матеріалах справи.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку із неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі та розгляду справи за їх відсутності, не здійснюється у відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши документи наявні в матеріалах справи, суд вважає заяву ОСОБА_1 підлягаючою до часткового задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Як визначено ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України врегульовано, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У відповідності до статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Статтею 317 ЦПК України передбачені особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України
Відповідно до положень вказаної статті, заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім'ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Як вбачається з даною заявою звернулась ОСОБА_1 з вимогами про встановлення факту народження відносно особи - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо встановлення заявленого факту, суд зазначає наступне.
Заявниця - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 10 липня 2015 року Каховським РС УДМС України в Херсонській області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі:19990118-03744.
Судом з поданих заявницею документів встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Євпаторія Автономної Республіки Крим народилась дитина - хлопчик ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про народження №Р-02238 від 05.08.2023 року, складена Євпаторійським міським відділом запису актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим. З поданої довідки вбачається, що в графі відомостей про батьків матір'ю зазначено - ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_3 .
У відповідності до наданого свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 05.08.2023 року 99100010 Євпаторійським міським відділом запису актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим, про що 05.08.2023 року складено актовий запис про народження №110239910001000644003, в якому в графі відомостей про батька зазначено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі відомостей про матір - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доказів на підтвердження перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зареєстрованому шлюбі, матеріали справи не містять.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Окремі об'єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України
Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Загальновідомою та такою, що не потребує доказування за змістом ст. 82 ЦПК України є обставина, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжено та діє станом на день ухвалення цього рішення суду.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, Автономна Республіка Крим, включена до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України починаючи з 20 лютого 2014 року.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
У відповідності до ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року №2398-VI (далі за текстом - Закон №2398-VI) передбачено, державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов'язковою. Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру в обсязі, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року №2398-VІ, державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
За умовами ст. 4 цього Закону, органами державної реєстрації актів цивільного стану є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських, міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану); виконавчі органи сільських, селищних і міських рад.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.
Пунктом 2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, передбачено, що підставами для проведення державної реєстрації народження є один із документів:
а) медичний висновок про народження, сформований в Реєстрі медичних висновків електронної системи охорони здоров'я відповідно до Порядку формування та видачі медичних висновків про народження в Реєстрі-медичних висновків електронної системи охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 вересня 2020 року № 2136, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 вересня 2020 року за № 953/35236.
Електронний примірник медичного висновку про народження та відомості, необхідні для проведення державної реєстрації народження, отримуються органом державної реєстрації актів цивільного стану за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг або шляхом автоматизованого обміну відомостями між інформаційними ресурсами Національної служби здоров'я України та Міністерства юстиції України через систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів за сформованим запитом, що містить відомості про унікальний номер медичного висновку, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності) та/або реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності) та реквізити паспорта або паспортного документа, що посвідчує особу матері.
У разі народження дитини жінкою, яка є громадянкою іноземної держави або особою без громадянства, яка проживає на території України, замість реквізитів паспорта або паспортного документа, що посвідчує особу матері, зазначаються відомості про реквізити посвідки на постійне проживання такої жінки. При цьому в графі «Для відміток» актового запису про народження робиться відмітка: «Мати дитини ідентифікована електронною системою охорони здоров'я за даними посвідки на постійне проживання» та зазначаються номер відповідної посвідки та код територіального органу/територіального підрозділу ДМС, що оформив посвідку;
б) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;
в) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;
г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;
ґ) медичний документ, виданий компетентним суб'єктом іншої держави, що підтверджує факт народження, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою.
Крім того, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Згідно зі ст. 18 ЦПК України, рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту цивільного стану орган державної реєстрації актів цивільного стану проводить відповідний запис на підставі рішення суду.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Приймаючи вищевикладене, судом встановлено, що заявницею - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Євпаторія Автономної Республіки Крим було народжено дитину ОСОБА_2 .
Як вбачається, місцем народження ОСОБА_2 є територія, що належить до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.
Документи, які підтверджують факт народження ОСОБА_2 видані органами на тимчасово окупованій території України.
Таким чином судом встановлено, що заявниця позбавлена можливості отримати свідоцтво про народження, адже відповідно до вимог ч. 4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження.
Оцінюючи надані заявницею документи, суд виходить із того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком виникнення багатьох правовідносин.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сиди. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказі окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.
За змістом статей 13, 89, 294 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
Правова позиція суду та рішення суду мають ґрунтуватися на тому, що згідно норм Конституції України та наведених положень законів забезпечення можливості реалізації та захист прав, свобод та інтересів громадян є одним із головних обов'язків держави, виконання якого не може бути вибірковим. Отже, держава повинна захищати та сприяти реалізації законних прав, свобод та інтересів всіх своїх громадян, в тому числі права на проведення державної реєстрації актів цивільного стану як офіційного визнання і підтвердження державою фактів, з якими пов'язується подальше виникнення в громадян та реалізація ними певних цивільних прав і обов'язків. Підставою для встановлення факту народження особи є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про народження такої особи в певний час, за певних обставин та на певній території.
Стосовно даної цивільної справи, то правом, яке держава має захищати та забезпечувати можливість для реалізації, є право заявниці як громадянки України, на державну реєстрацію народження ОСОБА_2 , що в свою чергу, є підставою для реалізації нею інших своїх прав, пов'язаних зі народженням останнього.
Судом встановлено, що встановлення факту народження необхідно заявниці для отримання свідоцтва про народження ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені вище обставини та додані докази, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою, факт народження ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Євпаторія Автономної Республіки Крим, є встановленим та підтвердженим, за наслідком чого заява підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги заявниці про встановлення факту народження дитини, з одночасним зазначенням їй прізвища, ім'я та по батькові, а також внесення відомостей щодо батька дитини, суд вважає необґрунтованою, оскільки суд встановлює лише факт народження дитини певної статі у певної особи, а визначення походження дитини з присвоєнням їй прізвища, імені та по батькові у відповідності до положень статті 144 СК України та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в України, провадиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану під час вчинення дій з реєстрації народження дитини у відповідності до встановленого законодавством порядку.
Відповідно до статей 317, 430 ЦПК України, дане рішення суду має бути допущене до негайного виконання. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 76-80, 265, 259, 315-317, 319 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), за участі заінтересованої особи: Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у міста Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 30Б), про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити частково.
Встановити факт народження ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 10 липня 2015 року Каховським РС УДМС України в Херсонській області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі:19990118-03744, дитини - чоловічої статті, в місті Євпаторія Автономної Республіки Крим, Україна, що належить до тимчасово окупованої території України.
У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення підлягає до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Головуючий Л. В. Калініченко