Провадження № 22-ц/803/6311/25 Справа № 183/12335/24 Головуючий у першій інстанції: Оладенко О.С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
06 серпня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря Сахарова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Оладенко О.С. від 03 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням злочину,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідачка з 2023 року працювала у належній позивачеві крамниці «Пивна крамниця» за адресою по АДРЕСА_1 . Скориставшись своїм положенням та довірою позивача, відповідачка з січня 2024 року, на періодичні основі, викрадала з барсетки позивача грошові кошти на загальну суму 118000,00 грн. 15.03.2024 відповідачка у присутності свідка написала боргову розписку, в якій визнала провину у вчиненні правопорушення та зобов'язалася повернути викрадені кошти до 15 вересня 2024 року. Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року відповідачку визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України. У зв'язку з відмовою відповідачки добровільно повернути викрадені кошти, позивач змушений звертатися до суду з цим позовом. Позов обґрунтований фактом завдання позивачу відповідачкою матеріальної шкоди, заявлений з підстав положень ст.ст. 22, 1166, 1177 ЦК України. ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь з відповідачки матеріальну шкоду у розмірі 118000,00 грн.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 у справі №183/5606/24 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказаний вирок суду не оскаржувався та набрав законної сили 16.10.2024 (а.с. 7-10).
Вироком суду від 16.09.2024 у справі №183/5606/24 установлено, зокрема, що 10.03.2024 року, приблизно о 13:56 годині, ОСОБА_3 перебувала у підсобному приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ФОП « ОСОБА_1 », який розташований за адресою по АДРЕСА_1 , де на бочці, яка знаходилась у вказаному приміщенні, побачила тканинну сумку чорного кольору. В цей час у останньої виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану, а саме майна, що належить ОСОБА_1 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, у вказаний час, ОСОБА_3 , перебуваючи за вищевказаною адресою, діючи таємно, умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, розуміючи, що за її діями ніхто не спостерігає та вони є таємними для оточуючих, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, відкрила вказану сумку, у середині якої побачила грошові кошти, а саме гривні зразка Національного банку України, котрі визначила об'єктом свого злочинного посягання. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення грошових коштів, ОСОБА_3 дістала з сумки купюри номіналами 1000 гривень та 200 гривень, на загальну суму 3400 гривень, та, тримаючи їх у руці, вийшла з підсобного приміщення до касової зони магазину «Пивна крамниця», таким чином таємно здійснила крадіжку вищевказаних грошових коштів.
Доводячи свій злочинний умисел до кінця, 10.03.2024 року, приблизно о 15 годині 00 хвилин, ОСОБА_3 , діючи таємно, умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, розуміючи, що за її діями ніхто не спостерігає та вони є таємними для оточуючих, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, знов зайшла до підсобного приміщення магазину «Пивна крамниця», де на столі знаходилась тканинна сумка чорного кольору. Достовірно знаючи, що в середині вказаної сумки знаходяться грошові кошти, попередньо визначивши їх об'єктом свого злочинного посягання, ОСОБА_3 відкрила сумку та дістала з неї грошові кошти купюрами по 1000 гривень на загальну суму 4000 гривень, та, тримаючи їх у руці, вийшла з підсобного приміщення до касової зони магазину «Пивна крамниця», таким чином таємно здійснила крадіжку вищевказаних грошових коштів.
Внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_1 спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 7400 гривень 00 копійок.
Також установлено, що у вказаній вище справі №183/5606/24 ОСОБА_1 було подано цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 200000,00 грн. та моральної шкоди в сумі 100000,00 грн.
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 №183/5606/24 відмовлено у задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
У вказаному вище вироку також установлено, що ОСОБА_3 було інкриміновано таємне викрадення чужого майна (крадіжки) на суму 7400,00 грн, вчинене в умовах воєнного стану. При цьому, в обвинувальному акті не зазначено, що потерпілому ОСОБА_4 спричинено матеріальну шкоду на суму 100000,00 грн внаслідок протиправних дій обвинуваченої за січень та лютий 2024 року. Так, судом встановлено вину обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні таємного викрадення майна потерпілого ОСОБА_1 , вчиненому в умовах воєнного стану на суму 7400,00 грн. Вказана сума коштів повернута обвинуваченою ОСОБА_3 потерпілому, який підтвердив вказану обставину та зазначив, що сума в розмірі 7400,00 грн не входить до суми матеріальних збитків, заявлених до стягнення.
На підтвердження позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди позивачем у даній цивільній справі надано копію письмової розписки ОСОБА_3 від 15.03.2024, згідно змісту якої відповідачка взяла у позивача грошові кошти в сумі 118000,00 грн, які зобов'язується повернути до 15 вересня 2024 року; гроші брала (крала) з його барсетки, коли він виходив з магазина (а.с.5).
Оригінал зазначеної вище розписки оглянуто у судовому засіданні місцевого суду, відповідачка підтвердила факт її написання та підписання, проте у судовому засіданні заперечила факт викрадення грошових коштів у вказаній позивачем сумі та виникнення у неї грошових зобов'язань.
Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Зобов'язання про відшкодування шкоди це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для деліктних відносин є характерним застосування презумпції вини заподіювача шкоди, проте усі інші умови застосування такого виду цивільно-правової відповідальності підлягають доведенню у повному обсязі позивачем, який наполягає на наявності підстав для задоволення такого позову.
Аналогічні правові висновки зробила Велика палата ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п.81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду від 2.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п.41). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. п.43 постанови КГС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18)».
Згідно частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Неправомірність дій і вина відповідачки у заподіянні шкоди позивачу шляхом крадіжки грошових коштів у сумі 118000,00 грн. вироком суду, що набрав законної сили, не установлена.
Вказана вище письмова розписка ОСОБА_3 від 15.03.2024, у якій відповідачка підтвердила факт викрадення грошових коштів у сумі 118000 грн, не може бути допустимим та достатнім доказом факту вчинення злочину під час розгляду цивільної справи, оскільки вину ОСОБА_3 у викраденні 118000 грн не встановлено вироком суду. Крім того, у наданій суду розписці не зазначено коли, за яких умов, обставин, у який спосіб, тощо, викрадено грошові кошти.
У позовній заяві позивач зазначає, що грошові кошти відповідачка викрадала частинами, на періодичній основі. Проте не вказав коли саме та у яких розмірах викрадено грошові кошти на загальну суму 118000 грн., а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.
Колегія наголошує, що, зі змісту вироку у справі №183/5606/24 убачається, що вказана розписка від 15.03.2024 не була предметом дослідження у кримінальному провадженні.
Крім того, у вироку суду від 16.09.2024 у справі №183/5606/24 при вирішенні питання щодо цивільного позову в частині відшкодування матеріальної шкоди у сумі 100000,00 грн. зазначено, що обвинувачення ОСОБА_3 стосовно таємного викрадення майна, що належало потерпілому ОСОБА_1 на суму 100000,00 грн не висувалось, про що зазначив потерпілий та прокурор.
Факт вчинення злочину може бути установлено виключно в межах кримінального провадження у порядку, встановленому КПК України. Натомість встановлення у рішенні суду у цивільній справі факту викрадення грошових коштів порушує принцип презумпції невинуватості, гарантований ст. 62 Конституції України.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 22, 1166, 1177 ЦК України та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 118000,00 грн.
Колегія звертає увагу, що позов ОСОБА_1 обґрунтований фактом завдання йому відповідачкою матеріальної шкоди з посиланням на положення статей 22, 1166, 1177 ЦК України.
Тому посилання в апеляційній скарзі на положення статтей 626, 628, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України з обґрунтуванням невиконання ОСОБА_3 договірних зобов'язань - є намаганням змінити обґрунтування (підстави) позову.
Однак, частиною шостою статті 367 ЦПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії бездіяльність та чи вчинені вони цією особою.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Колегія звертає увагу, що позивач, за наявності підстав, не позбавлений можливості, на захист своїх прав та законних інтересів, звернутись до суду з іншим позовом, з інших підстав.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 18 серпня 2025 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
М.Ю. Петешенкова