Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
18 серпня 2025 р. справа № 520/14616/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:
1. визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 23.04.2025 № 204450022858;
2. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, згідно з трудовою книжкою від 11.08.1983 серії НОМЕР_2 , періоди роботи його трудової діяльності з 01.05.1991 по 03.06.1992 та з 09.10.1993 по 31.03.1994;
3. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком стаж його підприємницької діяльності у період з 26.08.1999 по 31.12.2003;
4. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.05.1991 по 03.06.1992 та з 09.10.1993 по 31.03.1994 та із зарахуванням до страхового стажу його підприємницьку діяльність у період з 26.08.1999 по 31.12.2003;
5. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 . пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 23.04.2025.
Ухвалою суду від 09.06.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача згідно з трудовою книжкою від 11.08.1983 серії НОМЕР_2 періоди роботи трудової діяльності з 01.05.1991 по 03.06.1992 та з 09.10.1993 по 31.03.1994 та стаж підприємницької діяльності у період з 26.08.1999 по 31.12.2003. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що за доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 11.08.1983: з 01.05.1991 по 03.06.1992, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу; з 09.10.1993 по 31.03.1994, оскільки відсутня підстава запису про прийняття на роботу; з 09.10.1993 по 31.03.1994, оскільки відсутня підстава запису про прийняття на роботу. Щодо підприємницької діяльності за період з 26.08.1999 по 31.12.2003 - у наданих матеріалах не виявлено даних про сплачені внески до Пенсійного фонду України. Рекомендовано надати довідку Пенсійного фонду України про періоди ведення підприємницької діяльності, систему оподаткування та сплачені внески. Отже, відповідач вважає, що відсутні законні підстави для зарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу позивача. Вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області правомірно та на законних підставах винесло рішення №204450022858 від 23.04.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відповідно позовні вимоги позивача - незаконні, безпідставні, а отже не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно із положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (далі - позивача, заявник, ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України.
У зв'язку з досягнення 60-річного віку, 16.04.2025 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.04.2025 №204450022858 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 11.08.1983:
- з 01.05.1991 по 03.06.1992, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу;
- з 09.10.1993 по 31.03.1994, оскільки відсутня підстава запису про прийняття на роботу.
Також, не зараховано підприємницьку діяльність за період з 26.08.1999 по 31.12.2003, оскільки у наданих матеріалах не виявлено даних про сплачені внески до Пенсійного фонду України.
Рекомендовано надати довідку Пенсійного фонду України про періоди ведення підприємницької діяльності, систему оподаткування та сплачені внески.
При цьому, визнаний пенсійним органом страховий стаж позивача становить 29 років 2 місяці 9 днів.
Вважаючи протиправним рішення від 23.04.2025 №204450022858 про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
За змістом частини першої ст. 1 Закону № 1058-IV термін страховий стаж визначений як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески, а страховий стаж у солідарній системі визначений частиною першою статті 24 Закону як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
За приписами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі-Закон № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
У спірному рішенні від 23.04.2025 №204450022858 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного страхового стажу. При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 11.08.1983:
- з 01.05.1991 по 03.06.1992, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу;
- з 09.10.1993 по 31.03.1994, оскільки відсутня підстава запису про прийняття на роботу.
Також, не зараховано підприємницьку діяльність за період з 26.08.1999 по 31.12.2003, оскільки у наданих матеріалах не виявлено даних про сплачені внески до Пенсійного фонду України.
З приводу незарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.05.1991 по 03.06.1992, з 09.10.1993 по 31.03.1994, з 09.10.1993 по 31.03.1994, суд зазначає наступне:
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Водночас, у період часу до затвердження Інструкції №58 діяв порядок ведення трудових книжок, затверджений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі Інструкція №162), пункти 2.2 та 2.3 якої містять наступні положення (мовою оригіналу): "Заполнение трудовой книжки впервые производится администрацией предприятия в присутствии работника не позднее недельного срока со дня приема на работу. В трудовую книжку вносятся: сведения о работнике: фамилия, имя, отчество, дата рождения, образование, профессия, специальность; сведения о работе: прием на работу, перевод на другую постоянную работу, увольнение... Записи производятся аккуратно, перьевой или шариковой ручкой, чернилами черного, синего или фиолетового цвета."
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.
Суд зауважує на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі № 120/1089/19-а, викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 11.08.1983 у трудову діяльність позивача, зокрема, входять наступні періоди роботи на різних посадах:
- з 01.05.1991 по 03.06.1992 в ТОВ "ГРИФОН" згідно відповідної печатки підприємства;
- з 09.10.1993 по 31.03.1994 у Совхозі "Керчаночка".
Суд зазначає, що в записі №13 дійсно відсутній запис організації при прийнятті на роботу, а в записі №19 відсутній запис про підставу прийняття на роботу.
Водночас суд зазначає, що вказані записи затверджені печатками організацій, де міститься повна інформація про ТОВ "ГРИФОН" та Совхоз "Керчаночка".
Крім того, в записах №16 та №20 міститься інформація щодо підстав звільнення з цих організацій з номерами та датами наказів.
Вищезазначені записи виконані відповідальними особами організацій та затверджені її підписами та печатками.
Суд зауважує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Така правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Зазначені записи у трудовій книжці є чіткими, зрозумілими, скріплені печатками та підписами відповідальних осіб.
Суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачем не надано доказів того, що спірні записи в трудовій книжці позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер, а отже, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для неврахування вказаних періодів роботи, відображених в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 11.08.1983.
Окрім того, відповідачем не висловлено жодних зауважень ані щодо реальності спірних періодів роботи позивача, ані щодо наявності правових підстав для виключення цих періодів трудової діяльності із загальної тривалості страхового стажу.
Стосовно незарахування до страхового стажу підприємницької діяльності за період з 26.08.1999 по 31.12.2003, суд зазначає наступне:
За доводами пенсійного органу, вказаний період не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки не виявлено даних про сплачені внески до Пенсійного фонду України.
З цього приводу, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось судом вище, згідно до статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 1 Закону України №1058-IV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Тобто, вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Як зазначено, підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію.
Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди. Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Перехідні положення Закону України №1058-IV (з внесеними змінами Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII), чинним з 01.01.2018 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток №1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу П Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового даної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).
Підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.07.2000 (додатки 3, 4 до Положення).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VІІІ, який набрав чинності з 11.10.2017, внесено зміни до розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV, а саме доповнено пунктом 31.
Так, з 11.10.2017 відповідно до підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
- з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
- з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Оформлення такої довідки за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1) є обов'язковим відповідно до пункту 2.1. розділу ІІ Порядку №22-1.
Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01.07.2000, з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок).
Так, відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону України №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону України №1058-IV передбачено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.
Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, де суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01.07.2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Суд зазначає, що з системного аналізу наведених норм убачається, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України.
Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.
Водночас, у період з 01.01.1998 по 31.12.1999 єдиною умовою для зарахування стажу була реєстрація позивача, як підприємця, незалежно від сплати або несплати внесків до Пенсійного фонду.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 №221428 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, дата проведення державної реєстрації 26.08.1999, номер запису в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців №2 141 017 0000 001932, місце проведення державної реєстрації Виконавчий комітет Керченської міської ради Автономної Республіки Крим, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Відповідачем не заперечується той факт, що позивач у спірний період з 26.08.1999 по 31.12.2003 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Доказів припинення позивачем підприємницької діяльності на зазначений період матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Позивач неодноразово звертався до органів пенсійного фонду, податкових органів з метою отримання довідок за період підприємницької діяльності з 26.08.1999 по 31.12.2003, проте, на вказані звернення надані відповіді про те, що не має можливості надати інформацію щодо сплати податків і зборів, у тому числі, за спірний період.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.05.2025 №2000-0202-8/78067 повідомлено, що згідно з відомостями, які містяться в реєстрі страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ФОП ОСОБА_1 перебував на обліку в Державному управлінні Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, м.Керч з 15.05.2000, перейшов в головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, м. Харків, Холодногірський район з 04.12.2015, у зв'язку з чим неможливо надати інформацію про обрану систему оподаткування та сплату страхових внесків вказаною фізичною особою - підприємцем до Пенсійного фонду України за період з 26.08.1999 по 01.01.2004 року.
З цього приводу, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі частини першої статті 17 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно із статтею 18 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України" від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Разом з тим, органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії і реалізація такого обов'язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.
Так, суд звертає увагу, що за приписами ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з п.п.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин.
При цьому, матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до державних органів з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.
Відтак, суб'єктом владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо страхового стажу позивача, не вжито заходи з метою перевірки відповідних відомостей.
Отже, відсутність у пенсійного органу даних про сплачені внески до Пенсійного фонду України не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії, оскільки перекладання відповідного обов'язку на особу, яка звертається із заявою про призначення/поновлення пенсії, свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що незарахування до страхового стажу підприємницької діяльності позивача за період з 26.08.1999 по 31.12.2003, з підстав відсутності у пенсійного органу даних про сплачені внески до Пенсійного фонду України, є протиправним та порушує права позивача на належне пенсійне забезпечення.
А тому, наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.04.2025 № 204450022858 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком.
Стосовно вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Частина 2 статті 5 КАС України передбачає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Окрім цього, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. У відповідності до пункту 1 абзацу 1 частини 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, всупереч нормам чинного законодавства пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди роботи, відображені у трудовій книжці позивача, та підприємницьку діяльність за спірний період.
Водночас, суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Тобто, призначення пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов у частині зобов'язання пенсійний орган зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи та підприємницьку діяльність, а також призначити позивачу пенсію за віком, до задоволення не підлягає.
Разом з цим, враховуючи вищезазначене, з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 16.04.2025 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.05.1991 по 03.06.1992 та з 09.10.1993 по 31.03.1994 згідно з трудовою книжкою від 11.08.1983 серії НОМЕР_2 , та із зарахуванням до страхового стажу підприємницької діяльності у період з 26.08.1999 по 31.12.2003, з урахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до положень статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.04.2025 № 204450022858 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком від 16.04.2025 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.05.1991 по 03.06.1992 та з 09.10.1993 по 31.03.1994 згідно з трудовою книжкою від 11.08.1983 серії НОМЕР_2 , та із зарахуванням до страхового стажу підприємницької діяльності у період з 26.08.1999 по 31.12.2003, з урахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) частину судових витрат в розмірі 847 (вісімсот сорок сім) грн. 84 коп.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 18.08.2025, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук'яненко