Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питань встановлення судового контролю
18 серпня 2025 р. справа № 520/29497/24
Харківський окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача в порядку ст. 382 КАС України по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 по справі №520/29497/24, яке набрало законної сили 03.06.2025, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національній гвардії України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 01.04.2024, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національній гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
03.06.2025 вказане рішення суду набрало законної сили, позивачу видано відповідний виконавчий лист - 13.06.2025, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання до 04.06.2028.
06.08.2025 (через підсистему "Електронний суд" подано 05.08.2025) до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача в порядку ст. 382 КАС України з проханням встановити судовий контроль шляхом зобов'язання військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України подати у строк, встановлений судом, звіт про виконання рішення по справі № 520/29497/24 врахувавши той факт, що перерахунок та виплата ОСОБА_1 заборгованості з грошового забезпечення на рівні 2773,55 грн. (після оподаткування 2718,29 грн.) не є виконанням рішення у розумінні ст.370 КАСУ.
08.08.2025 (через підсистему "Електронний суд" подано 07.08.2025) від представника відповідача надійшли заперечення на подану заяву, в яких зазначено, що відповідачем рішення суду виконано та сума перерахунку виплачена позивачеві. У вказаній справі способом відновлення порушеного права позивача судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченого грошового забезпечення не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав. Незгода останнього з виконаним рішенням суду пов'язана виключно з незгодою нарахованої відповідачем суми перерахунку грошового забезпечення. Крім того, 09.07.2025 року відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 78383916 з примусового виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у Справі № 520/29497/24, винесена постанова про закінчення виконавчого провадження через виконання рішення суду в повному обсязі.
11.08.2025 на заперечення відповідача представником позивача подано заяву, в якій останній зазначив, що відповідач не довів факту того, що рішення є ним виконаним належним чином, а лише заперечував проти заяви з формальних підстав.
Дослідивши матеріали справи та заяву у порядку ст. 382 КАС України, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, гарантується Конституцією України та процесуальним законодавством, а невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У рішенні від 30.06.2009р. №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Враховуючи викладене суд зазначає, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, про що просить заявник, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
З огляду на викладене, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Суд зауважує, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 25 листопада 2020 року по справі №554/10283/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, рішення від 14.01.2025 набрало законної сили 03.06.2025, позивачу видано відповідний виконавчий лист - 13.06.2025, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання до 04.06.2028.
Згідно перерахунку грошового зобов'язання позивача та скріншоту надходжень за банківським рахунком, судом встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 по справі №520/29497/24 відповідач здійснив ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) з 29.01.2020 року по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, та перерахував позивачу кошти на суму 2718,29 грн.
Зі змісту поданої заяви вбачається, що позивач погоджується з перерахунком таких показників грошового забезпечення як посадовий оклад (надалі - ПО), оклад за званням (надалі -ОВЗ), надбавка за вислугу років (надалі - НВР), надбавка за особливості проходження служби (надалі - НОПС), проте, не погоджується з розміром перерахованої позивачеві премії.
Отже, незгода позивача з виконаним рішенням суду пов'язана виключно з незгодою нарахованої відповідачем суми перерахунку грошового забезпечення у розрізі розміру премії.
Проте, незгода позивача із тим, яким чином виконано судове рішення відповідачем, не є підставою для встановлення судового контролю.
Суд зазначає, що предметом розгляду адміністративної справи №520/29497/24 є правовідносини, що складися між позивачем та відповідачем з приводу остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, при цьому, питання розміру такої суми судом не вирішувалось.
Із наданої до суду довідки про здійснення перерахунку грошового забезпечення судом встановлено, що основні види грошового забезпечення позивачу розраховано із прожиткового мінімуму на з 29.01.2020 по 20.05.2023, тобто, рішення суду виконано.
Відсотковий розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, премії, не був предметом розгляду у цьому спорі.
Суд вказує, що вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення, а тому процесуальна процедура вирішення питання щодо встановлення судового контролю за рішення суду, виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення.
Необхідно також зауважити, що розглядаючи заяву, подану в порядку статті 382 КАС України, суд не вирішує спір повторно, а лише усуває перешкоди на шляху виконання вже прийнятого раніше рішення.
При цьому, суд не може змінювати резолютивну частину рішення, яке виконується, надавати оцінку доказам, які не були надані суду при розгляді справи по суті, а тому, доводи позивача стосовно протиправності дій відповідача щодо невиконання рішення є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, на переконання суду, в даному випадку заявлені позивачем вимоги в межах заяви, поданої в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть слугувати підставою для звернення позивача із окремим позовом до суду.
Проаналізувавши вищенаведене, суд вважає, що відповідачем виконано рішення зобов'язального характеру в межах, визначених рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025, у зв'язку з чим відсутні підстави для встановлення судового контролю.
Крім того, як встановлено судом, 09.07.2025 року відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 78383916 з примусового виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у Справі № 520/29497/24, винесена постанова про закінчення виконавчого провадження через виконання рішення суду в повному обсязі.
Доказів оскарження або скасування вказаної постанови матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 по справі №520/29497/24 в порядку статті 382 КАС України, у зв'язку з чим заява представника позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295, 381-1, 382, ст. 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
У задоволенні заяви представника позивача в порядку ст. 382 КАС України по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Роз'яснити, що ухвала підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя Марина Лук'яненко