07 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 640/21096/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
за участю: секретаря судового засідання - Гаврильєва С.С.,
представника позивача - Горбача І.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" до Головного управління ДПС у м. Києві , Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві , Державної податкової служби України про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у м.Києві щодо невидачі ліцензії за заявами про отримання ліцензії на зберігання пального для потреб власного споживання вх.№46391/10 та вих.№46392/10 протягом 20 календарних днів з моменту отримання заяв; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у м.Києві від 01.06.2020 №№ 0003793207, 0003803207, 0003813207, 0003823207, 0003833207; зобов'язання Державної податкової служби України визнати скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" на податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві від 01.06.2020 №№ 0003793207, 0003803207, 0003813207, 0003823207, 0003833207 задоволеною.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки контролюючих органів щодо порушення ним вимог статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" щодо зберігання пального без наявності ліцензії є необґрунтованими, оскільки позивачем подавались заяви від 31.03.2020 року з метою отримання ліцензій, проте відповідачем замість прийняття відповідних рішень за заявами були проведені перевірки та прийняті спірні рішення. Крім того, вважає, що фактичні перевірки позивача були призначені та проведені Головним управлінням ДПС у м. Києві безпідставно та з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки наказ від 17.04.2020 року №3550 , на підставі якого проводились перевірки, не відповідає критеріям підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 року адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваш перевізник" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень прийнято до провадження; справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Представниками відповідачів подані відзиви на позовну заяву, в яких заперечували задоволення позовних вимог. Зазначали, що за результатами проведених перевірок встановлено зберігання пального на акцизному складі № 1 за адресою: м. Київ, вул. Кільцева Дорога, буд. 4-Б, на акцизному складі № 2 за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 7, без наявності ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги частини 8 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"; відсутність рівнемірів-лічильників на акцизному складі № 1, №2 за адресами: м. Київ, вул. Кільцева Дорога, буд. 4-Б, вул. Якутська, 7, чим порушено підпункт 230.1.2 статті 230 Податкового кодексу України; порушено пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, а саме не надано в повному обсязі первинних документів, що підтверджують реалізацію та списання пального на власні потреби. Крім того, зазначали, що рішення ДПС про результати розгляду скарги саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а відтак, безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у заявах по суті справи.
Представник відповідачів в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" зареєстроване юридичною особою, код ЄДРПОУ 36942062; вид діяльності: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" подані до Головного управління ДПС у м. Києві заяви від 31.03.2020 року вх. №46391/10, № 46392/10 на одержання ліцензії на право зберігання пального.
Згідно платіжних доручень № 2396 від 22.01.2020 року та № 2397 від 22.01.2020 року проведена оплата за ліцензію на право зберігання пального по 780,00 грн. за кожну.
Листом Головного управління ДПС у м. Києві № 63032/10/26-15-32-03-16 від 16.04.2020 року позивачу відмовлено у видачі ліцензії на право зберігання пального.
17.04.2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві виданий наказ №3550 "Про проведення фактичних перевірок суб'єктів господарювання", яким на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, зі змінами та доповненнями, та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС, прийнято рішення провести фактичні перевірки суб'єктів господарювання (згідно з додатками 1-16) тривалістю 10 діб. Перевірку провести з метою дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального.
За результатами фактичної перевірки складений акт фактичної перевірки №959/26-15-32-07/36942062 від 04.05.2020 року, яким встановлено порушення: зберігання пального на акцизному складі № 1 за адресою: м. Київ, вул. Кільцева Дорога, буд. 4-Б, без наявності ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги ч. 8 ст. 15 Закону № 481; відсутність рівнемірів-лічильників на акцизному складі № 1 за адресою: м. Київ, вул. Кільцева Дорога, буд. 4-Б, чим порушено п. 230.1.2 ст. 230 ПК України; порушено п. 85.2 ст. 85 ПК України, а саме не надано в повному обсязі первинних документів, що підтверджують реалізацію та списання пального на власні потреби.
01.06.2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі акту фактичної перевірки №959/26-15-32-07/36942062 від 04.05.2020 року прийняті податкові повідомлення - рішення:
- №0003833207 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 500 000,00 грн.;
- №0003823207 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 20 000,00 грн.;
- №0003813207 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1 020,00 грн.
За результатами фактичної перевірки складений акт фактичної перевірки №960/26-15-32-07/36942062 від 04.05.2020 року, яким встановлено порушення: зберігання пального на акцизному складі № 2 за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 7, без наявності ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги ч. 8 ст. 15 Закону № 481; відсутність рівнемірів-лічильників на акцизному складі № 2 за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 7, чим порушено п. 230.1.2 ст. 230 ПК України.
01.06.2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі акту фактичної перевірки №960/26-15-32-07/36942062 від 04.05.2020 року прийняті податкові повідомлення - рішення:
- №0003803207 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 500 000,00 грн.;
- №0003793207 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 20 000,00 грн.
Рішенням Державної податкової служби України від 14.08.2020 року № 25598/6/99-00-06-02-06-06 податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 01.06.2020 року від 01.06.2020 року №0003793207, №0003803207, №0003813207, №0003823207, №0003833207 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Позивач не погодився з податковими повідомлення - рішеннями Головного управління ДПС у м. Києві від 01.06.2020 року та оскаржив їх до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.
Повноваження податкового органу щодо проведення перевірок, в тому числі й фактичних, визначено положеннями пункту 75.1. статті 75 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України. При цьому, така перевірка повинна проводитися в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичних перевірок визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України.
Тобто, фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов'язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 статті 80 Податкового кодексу України.
Як слідує з матеріалів справи фактичні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК", за результатами яких складені акти № 959/26-15-32-07/36942062 від 04.05.2020 року та № 960/26-15-32-07/36942062 від 04.05.2020 року, були проведені відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 17.04.2020 року № 3550.
Правовою підставою для призначення та проведення фактичних перевірок в наказі від 17.04.2020 року № 3550 Головним управлінням ДПС у м. Києві визначено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України однією з обов'язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред'явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Абзацами п'ятим і шостим пункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Згідно з висновками Верховного Суду у справі №280/1431/23 у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.
Оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов'язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов'язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.
Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Суд зазначає, що у наказі Головного управління ДПС України у м. Києві № 3550 від 17.04.2020р року "Про проведення фактичних перевірок суб'єктів господарювання" не вказано, які саме порушення допустив позивач, що могло б бути підставою для проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України та не зазначено конкретних (фактичних) підстав для призначення перевірки.
В обґрунтування видання наказу від 17.04.2020 року № 3550 відповідач посилається на доповідну записку управління контролю за обігом підакцизних товарів та адміністрування акцизного податку від 16.04.2020 року № 702/26-15-32-07-14.
Дослідивши вказану доповідну записку, суд зазначає, що нею з посиланням на положення пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактично вноситься пропозиція про проведення перевірки, проте в ній не наведено інформацію, яка свідчить про порушення позивачем вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не доведено, що фактичною підставою для проведення перевірок позивача була інформація про порушення позивачем вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами.
В свою чергу, наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 17.04.2020 року № 3550 також не містить посилання на те, що фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій.
Таким чином, наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 17.04.2020 року № 3550 не містить мінімально допустимого обсягу інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.
При цьому, суд зазначає, що оцінка правомірності проведеної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.
В свою чергу, суд звертає увагу, що в цій справі питання визначення підстави для проведення перевірки підлягає обов'язковому дослідженню, оскільки за висновками Верховного Суду, викладеними в тому числі у постановах від 17 грудня 2020 року у справі № 520/12028/18, від 04 жовтня 2022 року у справі № 810/1394/16, від 15 травня 2020 року у справі №816/3238/15, від 05 липня 2023 року у справі №460/2663/22, предмет фактичної перевірки обов'язково має відповідати тим підставам, наявність яких зумовила призначення податковим органом такої перевірки.
Враховуючи викладене, Головне управління ДПС у м. Києві не дотрималося вимог пункту 81.1 статті 81 ПК, відповідно до якого посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому, окрім іншого, зазначаються підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Суд зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень частини 1 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України щодо допустимості доказів, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Таким чином, виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 17.04.2020 року №3550 не відповідає вимогам, встановленим Податковим кодексом України, з підстав недотримання контролюючим органом процедури призначення фактичної перевірки, зокрема оформлення наказу про її проведення з дотриманням абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.
Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у справі №640/16981/20.
Неправомірність дій Головного управління ДПС у м. Києві при призначенні фактичної перевірки є підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління ДПС у м. Києві №0003793207 від 01.06.2020 року, №0003803207 від 01.06.2020 року, №0003813207 від 01.06.2020 року, № 0003823207 від 01.06.2020 року, № 0003833207 від 01.06.2020 року.
Крім того, суд звертає увагу на наступні обставини.
Відповідно до абзацу першого преамбули Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон №481/95) цей Закон визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
Статтею 1 Закону № 481/95-ВР розкрито, серед інших, наступні поняття: ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьомуЗаконівидів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; Єдиний державний реєстр суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.
Порядок здійснення імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального встановлено ст. 15 Закону № 481/95-ВР.
Згідно з приписами статті 15 Закону №481/95-ВР імпорт, експорт алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності без наявності ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюється за наявності у суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
- акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Відповідно до частин 39, 40 статті 15 Закону №481/95-ВР відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
У разі якщо зазначені документи видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об'єкта.
Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження (частина 42 статті 15 Закону №481/95-ВР).
Вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється. Зазначені в цьому Законі документи (крім документів, які подаються заявником для отримання ліцензії на право виробництва пального, оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального) подаються в одному примірнику в копіях, засвідчених нотаріально або органом, який видав оригінал документа, або посадовою особою органу ліцензування. Заява про видачу ліцензії та визначені цим Законом документи подаються уповноваженою особою заявника або надсилаються рекомендованим листом. У разі подання заяви про видачу ліцензії та доданих до неї документів особисто вони приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття заяви та документів і підписом особи, яка їх прийняла (частина 43 статті 15 Закону №481/95-ВР).
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства (частина 44 статті 15 Закону №481/95-ВР).
Отже, законодавством чітко встановлено перелік документів які треба надати для отримання ліцензії, встановлено заборону щодо вимагання інших документів, крім зазначених у Законі України №481.
Згідно із статтею 17 Закону №481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
До суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, зберігання пального без наявності ліцензії 500 000 гривень.
При цьому статтею 18 Закону №481/95-ВР визначено, що до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії.
Як слідує з матеріалів справи Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" подані до Головного управління ДПС у м. Києві заяви від 31.03.2020 року вх. №46391/10, № 46392/10 на одержання ліцензії на право зберігання пального.
Згідно платіжних доручень № 2396 від 22.01.2020 року та № 2397 від 22.01.2020 року проведена оплата за ліцензію на право зберігання пального по 780,00 грн. за кожну.
Листом Головного управління ДПС у м. Києві № 63032/10/26-15-32-03-16 від 16.04.2020 року позивачу відмовлено у видачі ліцензії на право зберігання пального.
Зі змісту листа Головного управління ДПС у м. Києві № 63032/10/26-15-32-03-16 від 16.04.2020 року слідує, що підставами для відмови у видачі ліцензії на право зберігання пального слугували висновки відповідача щодо ненадання позивачем належних чином завірених копій документів, передбачених чинним законодавством України.
З цього приводу суд зазначає, що позивач як транспортне підприємство здійснював зберігання пального за адресами: м. Київ, Кільцева дорога, 4-Б та м. Київ, вул. Якутська, 7 , яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання, а тому копії документів, визначених частиною 37 статті 15 Закону України №481, не подають.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" №222-VIII від 02.03.2015 (далі - Закон №222-VIII) підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за результатом розгляду заяви про отримання ліцензії є: 1) встановлення невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам, встановленим для провадження виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про отримання ліцензії; 2) виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих здобувачем ліцензії. Виявленням недостовірності даних у підтвердних документах, поданих суб'єктом господарювання до органу ліцензування, є встановлення на момент подання документів здобувачем ліцензії чи ліцензіатом наявності розбіжності між даними, наведеними у них, та фактичним станом цього суб'єкта господарювання. Не вважаються недостовірними дані, підстава наведення яких суб'єктом господарювання не могла бути для нього завідомо неналежною.
Положення частини 3 статті 13 Закону №222-VIII не містять такої підстави для відмови у видачі ліцензії, як неподання повного переліку документів для отримання ліцензії.
Доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених частиною 3 статті 13 Закону №222-VIII для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії відповідачем до суду не надано.
Підстави, за яких орган відмовляє у видачі ліцензії, визначені законом. Якщо такі підстави відсутні, орган повинен видати ліцензію. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати ліцензію або не надати (відмовити).
Таким чином, відповідачем в порушення вимог частини 3 статті 13 Закону №222-VIII було відмовлено позивачу у видачі ліцензії з підстав, не передбачених законодавством.
При цьому, відповідачем було відмовлено позивачу у видачі ліцензії на право зберігання пального листом № 63032/10/26-15-32-03-16 від 16.04.2020 року.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону №222-VIII у рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються: 1) реквізити заяви про отримання ліцензії; 2) вид господарської діяльності, зазначений здобувачем ліцензії у заяві про отримання ліцензії; 3) найменування та ідентифікаційний код юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або прізвище, ім'я, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця (серія та номер паспорта для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомила про це відповідний контролюючий орган та має відмітку у паспорті); 4) перелік та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії; 5) пропозиції щодо усунення відповідних недоліків, які мають бути викладені в однозначній, зрозумілій та достатній для виконання здобувачем ліцензії формі.
Зважаючи на системний аналіз наведених норм права слідує, що за результатами розгляду заяви про видачу ліцензії, відповідач має видати ліцензію або прийняти рішення про відмову в її видачі.
Таким чином, за наслідками розгляду заяви на одержання ліцензії на право зберігання пального суб'єкт владних повноважень мав прийняти відповідне управлінське рішення, а не направляти позивачу відповідь у формі листа.
У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Рисовський проти України" (заява №29979/04), Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
У пункті 74 рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia) Європейський Суд з прав людини зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своїх обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Головне управління ДПС у м. Києві протиправно відмовило у видачі ліцензії на право зберігання пального за заявами Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" від 31.03.2020 року вх. № 46391/10, № 46392/10.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Державної податкової служби України визнати скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" на податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві від 01.06.2020 №№ 0003793207, 0003803207, 0003813207, 0003823207, 0003833207 задоволеною, суд зазначає, що рішення ДПС про результати розгляду скарги саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а відтак, безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" підлягають задоволенню частково.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" (Кільцева дорога, 4б, м. Київ, 03170; код ЄДРПОУ 36942062) до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 44116011), Державної податкової служби України ( Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; код 43005393) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у м. Києві № 63032/10/26-15-32-03-16 від 16.04.2020 року у видачі ліцензії на право зберігання пального за заявами Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" від 31.03.2020 року вх. № 46391/10, № 46392/10.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у м. Києві №0003793207 від 01.06.2020 року, №0003803207 від 01.06.2020 року, №0003813207 від 01.06.2020 року, № 0003823207 від 01.06.2020 року, № 0003833207 від 01.06.2020 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПЕРЕВІЗНИК" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 17717,30 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.08.2025 року.
Головуючий суддя А.Б. Головко