18 серпня 2025 року № 640/1721/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить:
1. Визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 ОСОБА_1 з 13.11.2020;
2. Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 ОСОБА_1 , починаючи з 13.11.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка з 24.01.1995 по 31.01.2007 працювала на Рівненській АЕС на посадах, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Позивач зверталась до пенсійного органу з заявою щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2. Проте, відповідачем їй було відмовлено в задоволенні такої заяви у зв'язку з відсутністю необхідного страхового, пільгового стажу, передбаченого п.п. 2 п. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та недосягненням пенсійного віку.
Позивач не погоджується із такою відмовою, оскільки на момент звернення досягла 51 року, мала загальний страховий стаж роботи більше 29 років, з яких понад 11 років на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за списком № 2, а тому має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. б ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням Рішення конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з 13.11.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.
Від представника відповідача надійшли матеріали пенсійної справи позивачки.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ було постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва. Крім того установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А. Б. прийнято справу до свого провадження. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою було відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом зразкової справи № 360/3611/20.
Від відповідача до суду відзив на позовну заяву не надходив.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 13.05.2020 позивачка досягла 51-річного віку (а.с. 12).
13.11.2020 ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ( а. с. 59).
17.11.2020 відділом призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 263040005115, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах. У вказаному рішенні зазначено, зокрема, що необхідний вік становить 54 роки 6 місяців. Вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком на умовах за списком № 2 у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, відсутністю страхового стажу (24 роки 6 місяців) та пільгового стажу 10 років (а.с. 56).
Вказаним рішенням не зараховано до страхового стажу період навчання позивачки та не враховано пільгову довідку від 23.10.2020 № 420.
Не погоджуючись із відмовою відповідача в призначенні пенсії та не зарахуванням до страхового стажу періоду навчання та до пільгового стажу періодів роботи у ВП «Рівненська атомна електростанція» ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», яка є правонаступником Рівненської АЕС, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213- VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18.02.2020 у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що "пенсія за віком" - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Суд вважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на "пенсії за віком на пільгових умовах".
Законом № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
09.07.2003 було ухвалено Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту:
на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.
Позивачка вважає, що при досягненні нею віку 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість, як вбачається з рішення від 17.11.2020 № 263040005115, відповідач фактично керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону № 2148-VIII), за яким, пенсійний вік жінок зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за списком № 2 становить 55 років (а.с. 56).
Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся. Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
У рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151 - 2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII.
Суд зазначає, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з'ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в частині недосягнення нею віку відповідно до п.п. 2 п. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.
Крім того, згідно з абзацом першим частини другої статті 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивачки періоду її навчання з 1986 року по 1992 рік суд зазначає наступне.
Як вбачається судом з рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачці від 17.11.2020 та розрахунку страхового стажу (а.с. 55 звор.) ГУ ПФУ в м. Києві не було зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1986 по 28.02.1992 в Одеському ордена Трудового Червоного Прапора політехнічному інституті за спеціальністю «Атомні електричні станції і установки» через виправлення в даті закінчення, до надання уточнюючої довідки на денній формі навчання.
При цьому, у спірному рішення відповідачем не зазначено в якому саме документі ним було виявлено виправлення в даті закінчення навчання, оскільки, як вбачається судом з наявних у матеріалах справи копій диплому ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 27, 68), будь-яких виправлень, у тому числі, в даті закінчення навчання, такий диплом не містить.
Окрім того, суд зазначає, що період навчання позивачки в Одеському ордена Трудового Червоного Прапора політехнічному інституті також занесений до її трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с. 22, 65 звор.) та має чіткий та розбірливий запис щодо періоду навчання позивачки. Будь-які виправлення в даті закінчення навчання в інституті трудова книжка серії НОМЕР_1 не містить.
Суд зазначає, що відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Зважаючи на викладене, не знайшли свого підтвердження доводи відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду навчання в інституті, а тому такі доводи є необґрунтованими, а період навчання позивачки в інституті підлягає зарахуванню до страхового стажу її роботи.
Також необґрунтованими є посилання відповідача щодо надання уточнюючої довідки про навчання, оскільки пунктом 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, передбачено внесення окремим рядком запису, зокрема, про час навчання у вищих навчальних закладах з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів.
Якщо в записах трудової книжки відсутні вищезазначені відомості про періоди навчання, то відповідно до п. 8. Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних, навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Суд зазначає, що разом із заявою про призначення пенсії позивачка надавала відповідачу копію диплому та в трудовій книжці міститься необхідний запис про період навчання в інституті, а тому вимога щодо надання уточнюючої довідки є необґрунтованою та протиправною.
Щодо не зарахування періодів роботи позивачки на Рівненській атомній електростанції до пільгового стажу за списком № 2, суд зазначає наступне.
Згідно зі абзацом першим частини другої статті 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Статтею 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах регулюється Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (36-2003-п) (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок № 383).
Відповідно до п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 383, атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Пунктом 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок (далі - Порядок №442) визначено, що основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 442, атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.
Відповідно до підпункту 4.2 пункту 4 Порядку № 383, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
Згідно роз'яснення Міністерства юстиції України від 22.07.2011 щодо порядку застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах: для підтвердження стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637.
Із трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 22-26, 65-67) вбачається, що позивачка з 24.01.1995 працювала у ВП «Рівненська атомна електростанція» ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», яка є правонаступником Рівненської АЕС).
Так, у період з 24.01.1995 по 14.04.1999 позивачка перебувала на посаді інженера ІІІ категорії та з 15.04.1999 по 28.02.2001 інженера ІІ категорії відділу ядерної безпеки та надійності лабораторії надійності;
- з 01.03.2001 по 11.08.2002 - на посаді інженера ІІ категорії та з 12.08.2002 по 02.02.2005 - на посаді І категорії управління ядерної безпеки, ресурсу та надійності відділу надійності, ресурсу та реконструкції лабораторії надійності;
- 03.02.2005 по 01.09.2005 - на посаді інженера 1 категорії та з 02.09.2005 по 31.01.2007 - на посаді провідного інженера-керівника групи служби надійності, ресурсу та продовження експлуатації відділу надійності групи статистичного аналізу надійності устаткування.
Відповідно до наказів Рівненської АЕС від 20.06.1997 № 1377 "Про результати атестації робочих місць" (а.с. 70-72), від 29.10.2002 № 3251 (а.с. 73-74) та від 17.11.2003 №4836 «Про надання додаткової відпустки та Переліку професій і посад на пільгове пенсійне забезпечення» на вказаному підприємстві була проведена атестація робочих місць, за результатами якої було затверджено перелік виробництв, робіт, професій та посад, працівники яких мають право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку №2, відповідно до якого посади, на яких у вищевказані періоди роботи перебувала ОСОБА_1 включені до переліку найменувань, професій, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відомості про проведення атестацій було внесено до трудової книжки позивача. Записи у трудовій книжці позивачки здійснено з посиланням на відповідний наказ, як на підставу внесення запису, тобто оформлений належним чином.
Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, розділ XXXIV. Атомні енергетика і промисловість, від 16.01.2003 № 36, розділ XXXIV Атомна енергетика та атомна промисловість, до професій та робіт, зайнятість на яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах віднесено посади на яких перебувала позивачки під час роботи на Рівненській атомній електростанції (ВП «Рівненська атомна електростанція» ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ»).
Варто зазначити, що саме за результатами атестації робочого місця встановлено характер умов праці позивачки на займаних посадах за Списком № 2, які є шкідливими і важкими умовами праці.
Крім того, пільговий характер роботи позивачки в період з 15.08.1995 по 31.01.2007 також підтверджується довідкою ВП «Рівненська атомна електростанція» ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», яка є правонаступником Рівненської АЕС від 23.10.2020 № 420 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (а.с. 69).
При цьому суд не погоджується з доводами пенсійного органу щодо невідповідності вказаної довідки вимогам чинного законодавства. Зазначена довідка за формою відповідає додатку 5 Порядку № 637, підписана заступником генерального директора з персоналу, головним бухгалтером та т.в.о. начальника управління кадрів. За наявності сумнівів щодо повноважень таких осіб на підписання вказаної довідки, пенсійний орган в силу вимог ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-ІV мав можливість перевірити обґрунтованість її видачі та достовірність поданих відомостей щодо позивачки, умови її праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.
Суд зазначає, що вказаними вище доказами підтверджується зайнятість позивачки повний робочий день на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за професіями, що передбачені Списком № 2 у зазначені в позовній заяві та оскаржуваному рішенні періоди роботи.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (пункт 20 Порядку).
Таким чином, суд зазначає, що Порядком визначено, що необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає лише при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У трудовій книжці позивача, яка є основним документом, підтверджуючим стаж роботи, містяться відповідні записи із зазначенням необхідних відомостей. При цьому, оскаржуване рішення не містить будь-яких зауважень щодо порядку оформлення трудової книжки позивача. Також, відповідачем не заперечується, що в спірні періоди позивач працювала на посадах, що дають право на призначення пільгової пенсії.
Щодо посилання відповідача у спірному рішенні на розбіжності в періоді роботи (з 15.08.1995) з записами в трудовій книжці (з 24.01.1995), суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які ведуть облік трудового стажу своїх працівників і відповідно зберігають всю інформацію щодо проходження їх трудової служби на підприємстві, установі чи організації, здійснюють відповідні записи до трудової книжки, в разі необхідності видають необхідні довідки, відповідно до положень Порядку № 637.
Відповідно, не можна вважати зазначені записи в трудовій книжці позивача недостатніми для встановлення обставин призначення на посаду, періоду роботи на призначеній посаді, саму посаду, професію, характер роботи та інші відомості, які надають можливість встановити чи спростувати належність особи до певного Списку.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Згідно із частиною 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідачем не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці позивача, обґрунтованості видачі позивачу довідок та документів, які підтверджували наявний трудовий стаж для призначення пенсії.
Тобто, органом пенсійного фонду не вчинено заходів, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для з'ясування обставин наявності у позивача пільгового стажу.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення та вчинених дій, суд дійшов висновку, що в даному випадку, поданих позивачем документів достатньо для підтвердження наявного пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а тому твердження відповідача про недоліки в заповненні уточнюючої довідки та підписання її заступником генерального директора з персоналу суд вважає необґрунтованими, а в ГУ ПФУ в м. Києві були відсутні підстави для не зарахування до пільгового стажу позивачки періодів роботи на Рівненській АЕС, оскільки наданими документами підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку №2 за посадами, на яких перебувала позивачка.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 263040005115 від 17.11.2020 є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.
При цьому, суд зазначає, що належним способом захисту є саме скасування вищезазначеного рішення, а не визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах, оскільки за результатами розгляду заяви позивачки відповідачем було прийнято рішення від 17.11.2020, а листом від 03.12.2020 позивачку було повідомлено про результат розгляду такої заяви.
Суд зазначає, що в справі, яка розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, а також у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а. Щодо ефективного способу захисту шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію з певної дати зроблено висновки Верховним Судом і у постановах від 29.04.2020 у справі №826/9781/18, від 25.06.2020 у справі №520/10521/19.
Суд враховує, що згідно вимог ст. ст. 80, 81, 85 Закону № 1788-XII заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статті 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника. Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
З огляду на викладене, оскільки позивачка досягла 50 річного віку, має страховий стаж роботи більше 20 років, що не заперечується відповідачем у спірному рішенні, з них, як було встановлено судом, більше 10 років була зайнята повний робочий день на роботах за списком №2, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд з урахуванням вимог ч.2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1986 по 28.02.1992 в Одеському ордена Трудового Червоного Прапора політехнічному інституті та до стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2 періоди роботи позивачки у ВП «Рівненська атомна електростанція» ДП «НАЕК «Енергоатом».
Згідно вимог ст. 45 Закону 1058-VI пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Тому, враховуючи, що позивачка звернулася до відповідача із відповідною заявою 13.11.2020, після досягнення 51 річного віку, то відповідачем має бути призначено пенсію позивачці саме з часу звернення до пенсійного органу, тобто з 13.11.2020.
Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області суму судового збору в розмірі 908 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 263040005115 від 17.11.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_3 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 13.11.2020, з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1986 по 28.02.1992 в Одеському ордена Трудового Червоного Прапора політехнічному інституті та до стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 періоди її роботи з 24.01.1995 по 31.01.2007 у ВП «Рівненська атомна електростанція» ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», яка є правонаступником Рівненської АЕС.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.