18 серпня 2025 року № 320/41367/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» із позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №183/ж10/31-00-07-05-01-24 від 19.02.2024, про нарахування ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» (код ЄДРПОУ 43890029) штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 6 790 884,30 (шість мільйонів сімсот дев'яносто тисяч вісімсот вісімдесят чотири грн. 30 коп.) гривень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржуване рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Заслухавши у судовому засіданні 12.12.2024 позиції присутніх представників учасників справи (позивача та відповідача), дослідивши наявні у справі докази, судом вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу заступника начальника ГУ ДПС у Сумській області №107-кп від 12.01.2024 «Про проведення фактичної перевірки», посадовими особами ГУ ДПС у Сумській області проведено фактичну перевірку позивача за місцем знаходження одного з об'єктів торгівлі товариства: вул. Харківська, буд. 2/2, м. Суми, з питань дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Зазначена вище фактична перевірка проводилась ГУ ДПС у Сумській області у період з 12 по 19 січня 2024 року.
19 січня 2024 року ГУ ДПС у Сумській області складений та вручений керуючому магазину позивача Акт фактичної перевірки на бланку №588/18/19/РРО/43890029, яким встановлено допущення позивачем порушень вимог п. 1 та п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яке полягає у проведенні розрахункових операцій не на повну вартість товарів.
На підставі висновків акту перевірки Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків прийняло податкове повідомлення-рішення №183/ж10/31-00-07-05-01-24 від 19.02.2024, яким нарахувало позивачеві штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 6 790 884, 30 грн за порушення вимог положень п. 1 та п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником .задатків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку доведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у разі наявності та/або отримання у встановленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості доведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за правильністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Згідно з пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Приписами статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого стану мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику додатків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Таким чином, обов'язковою умовою для допуску перевіряючих до проведення фактичної перевірки є додержання всіх вимог щодо складання та форми наказу, направлення на проведення перевірки, зокрема, зазначення мети за підстав перевірки.
Суд звертає увагу на те, що наказ на проведення фактичної перевірки позивача не містить посилання в будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства, чи інші підстави, що спричинили необхідність призначення фактичної перевірки позивача.
Разом з тим, у даному контексті суд звертає увагу на таке.
Проаналізувавши зміст норм пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України у сукупності Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював у своїй постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 таку правову позицію з тлумачення положень підпункту 80.2.2 зазначених пункту й статті Кодексу: «…єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.».
Враховуючи при вирішенні даної справи наведену практику Верховного Суду, суд вважає, що наведений вище недолік наказу про проведення перевірки позивача не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його та, відповідно, прийняті на його основі рішення за наслідком здійсненої перевірки, протиправними. У зв'язку з наведеним, суд вважає безпідставними протилежні доводи позивача.
Щодо суті виявлених позивачем при здійсненні перевірки позивача порушень, суд зазначає таке.
Положеннями пункту 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено обов'язок суб'єктів господарювання проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Положеннями пункту 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено обов'язок суб'єктів господарювання надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок па неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання, до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:
100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;
150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
З системного аналізу п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» слідує, що визначені даною нормою штрафні санкції застосовуються до суб'єкта господарювання у разі встановлення факту:
1) проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг);
2) не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи;
3) невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання.
Проведення позивачем розрахункових операцій з використанням зареєстрованих у встановленому порядку програмних реєстраторів розрахункових операцій та виданою покупцеві відповідного розрахункового документа не заперечується ГУ ДПС у Сумській області та підтверджується в акті фактичної перевірки.
В ході проведення фактичної перевірки ГУ ДПС у Сумській області не виявлено, а в Акті фактичної перевірки не наведено фактів не відповідності фіскальних чеків ПРРО об'єкта торгівлі позивач а вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 (далі - Положення № 13), зокрема, не відповідності встановленим вимогам чи відсутності у фіскальних чеках позивача будь-якого з обов'язкові х реквізитів, що визначені п. 2 р. II «Фіскальний касовий чек на товари/послуги» Положення №13.
В Акті фактичної перевірки, яка проводилась з 12 по 19 січня 2024 року, ГУ ДПС у Сумській області зазначено про виявлення фактів проведення позивачем розрахункових операцій не на повну суму вартості проданих товарів у період з 06 по 27 листопада 2023 року.
Тобто, виявлені ГУ ДПС у Сумській області час проведення фактичної перевірки факти проведення позивачем розрахункових операцій не на повну вартість товару стосуються періоду, який передував проведенню спірної перевірки. Станом на момент проведення перевірки ГУ ДПС у Сумській області не встановлено фактів проведення позивачем розрахункової операції не на повну вартість товарів, зокрема, шляхом проведення контрольної розрахункової операції.
Відомостями п. 2.2.12 «Проведення контрольної розрахункової операції» акту фактичної перевірки підтверджується, що розрахункові операції з продажу товарів під час проведення ГУ ДПС у Сумській області контрольної розрахункової операції позивач провів на повну вартість товарів.
Водночас, як на доказ нібито виявлення допущених товариством порушень, в пункті 2.2.20 «додаткова інформація про факти, встановлені в ході перевірки» акту фактичної перевірки ГУ ДПС у Сумській області посилається на фіскальні чеки ПРРО №4000130387 від 07.11.2023 за №SYJwVZtHqqY та №4000131167 від 17.11.2023 за № moWttApU7U0.
Згідно з визначеннями, наведеними у абз. 16 п. б ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», фіскальний чек програмного реєстратора розрахункових операцій встановленої форми та змісту є розрахунковим документом, що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі.
Тобто, стверджуючи в акті фактичної перевірки про виявлення фактів продажу позивачем товарів не на повну суму вартості, ГУ ДПС у Сумській області посилається на розрахункові документи позивача, тобто документи, які підтверджують факт продажу товарів та є єдиними достатніми й належними доказами отримання позивачем грошових коштів, а отже й проведення розрахункової операції на повну суму узгодженої вартості проданих споживачу товарів.
При цьому, в Акті фактичної перевірки ГУ ДПС у Сумській області не встановлено фактів отримання позивачем від покупців грошових коштів у кількості більшій ніж зазначено в розрахункових документах (фіскальних чеках ПРРО).
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України).
У відповідності до вимог ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Пунктом 2 цієї статті визначено право сторін змінювати ціну після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно з положеннями п 3 ст. 632 ЦК України не допускається зміна ціни в договорі виключно після його виконання сторонами, тобто після оплати та/або передання товару.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороно та є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 699 ЦК України публічною пропозицією укласти договір купівлі-продажу є виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу, незалежно від того чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.
Покупець зобов'язаний сплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання (п. 1 ст. 706 ЦК України).
Отже, розміщення в торговому залі об'єктів торгівлі (магазинів) позивача товарів є публічною пропозицією продавця укласти з ним договір купівлі продажу.
При цьому, заявлена на ціннику ціна товару є публічною пропозицією продавця укласти з ним договір, з а однією із умов договору та не є остаточною ціною товару. Така істотна умова договору купівлі-продажу як ціна товару узгоджуються за домовленістю сторін на момент укладання договору й залежать від різних факторів, зокрема наявності спеціальних (акційних) умов на придбання окремих товарів та послуг.
Своєю чергою, згода по купця на придбання у продавця товарів за договірною вартістю, встановленою сторонами в момент укладання угоди, є акцептом, підтверджується передачею коштів в якості оплати придбаного товару.
Ціна товарів, що реалізуються ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» за місцезнаходженням об'єктів торгівлі не підпадає під державне регулювання цін і є вільною.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про ціни і ціноутворення» ціна - це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.
Відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктом господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари.
Здійснюючи господареві у діяльність, товариство не обмежене в праві зменшувати ціну товару під час його продажу - надавати покупцям знижки.
Знижкою (знижувальним коефіцієнтом) є зменшення ціни товару виробником (постачальником) під час його продажу (реалізації), що установлено ч. 1 п. 6 ст. 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення».
Отже, після досягнення сторонами усіх істотних умов договору, у тому числі щодо ціни договору з урахуванням акційних пропозицій продавця, проведення оплати та передачі коштів, договірна вартість товару фіксується у розрахунковому документі - фіскальному чеку ПРРО.
Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за якими реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ).
Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої ]юрми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу (абзац 2 частини одинадцятої статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Як вбачається з матеріалів справи, з метою збільшення обсягів продажу та зменшення товарних запасів в магазинах ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ», у період з 01 по 28 листопада 2023 року, покупцям надавалось право придбати товари за акційною ціною на умовах акційної пропозиції, затвердженої наказом №121023006 від 12.10.2023 «Про проведення рекламної (маркетингової) акції» гід умовною назвою «Комплект аудіо книг».
На виконання вимог наказу №121023006 від 12.10.2023, в період проведення акції розміщені в торговому залі об'єктів торгівлі акційні товари супроводжувались цінниками, які містили інформацію про ціну, умови та правила придбання акційного товару в разі прийняття акційної пропозиції та придбання комплекту електронних примірників аудіокниг, озвучених українською мовою, строк дії Акції тощо.
Згідно з умовами вказаної Акції товариство надавало покупцям право придбати товари за акційною ціно ю в разі його придбання одночасного з комплектом електронних примірник: в аудіо книг, озвучених українською мовою (крім видань еротичного характеру).
У разі виявлення покупцем бажання придбати товари за умовами зазначеної вище акції, ціна на акційний товар становила роздрібну вартість цього товару за вирахуванням вартості обраного учасником акції комплекту електронних примірників аудіо книг, а тому вартість придбаних таким покупцем товарів була нижчою від звичайної роздрібної ціни, тобто ціни, заявленої на ціннику на момент проведення перевірки.
Таким чином, за наслідком продажу покупцям товарів на умовах вищевказаної акції товариством проведено розрахункову операцію на повну суму покупки. Укладення між покупцем та товариством усного (публічного) правочину на акційних умовах підтверджується фіскальними чеками ПРРО, що містяться відомості про акційну вартість товару, вартість обраного покупцем комплекту аудіо книг та загальну суму покупки, тобто загальну вартість всіх придбаних покупцем товарів.
Звітом про результати проведення акції під умовною назвою «Комплект аудіокниг» підтверджується, що пропозиція придбання товару на умовах даної акції позитивно вплинула на обсяги продажу акційних товарів.
На думку суду, наведені обставини та докази спростовують зазначені ГУ ДПС у Сумській області в Акті фактичної перевірки висновки про проведення позивачем в період з 06 по 27 листопада 2023 року розрахункових операцій на не повну вартість товару.
ГУ ДПС у Сумській області, під час проведення фактичної перевірки, операції позивача з реалізації товарів за акційною ціною, яка встановлена наказом №121023006 від 12.10.2023 й була чинна в період з 01 по 28 листопада 2023 року, помилково розцінені як такі, що проведені не на повну вартість товару.
Більше того, обставини укладення товариством правочинів на умовах акційної пропозиції, затвердженої наказом №121023006 від 12.10.2023 «Про проведення рекламної (маркетингової) акції» під умовною назвою «Комплект аудіо книг» не були об'єктом фактичної перевірки, що проводилась ГУ ДПС у Сумській в період з 12 по 19 січня 2024 року.
На момент проведення фактичної перевірки, яка проводилась з 12 по 19 січня 2024 року, дія акції під умовною назвою «Комплект аудіо книг» закінчилась, розміщення інформації Про умови проведення даної акції в торговому залі об'єкта торгівлі було припинено, а тому уповноважені на проведення перевірки державні ревізори-інспектори не могли бути обізнаними про здійснення товариством продажу товару на акційних умовах та, як наслідок, дійшли безпідставних висновків про проведення ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» розрахункових операцій не на повну суму покупки.
Разом з тим, в ході проведення вищевказаної перевірки контролюючий орган не встановлював зазначені вище обставини, не витребував інформацію про проведення ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» маркетингової акції під умовною назвою «Комплект аудіо книг» та не звертався до товариства з вимогою про надання пояснень щодо умов укладення вищевказаних публічних договорів купівлі продажу, в тому числі й щодо обставин, які вплинули на формування й узгодження зі споживачем вартості реалізованих товарів.
Отже, в Акті фактичної перевірки ГУ ДПС у Сумській області необґрунтовано, на підставі помилкового тлумачення здійснених позивачем правочинів, не досліджуючи обставин узгодження вартості товарів під час укладення між позивачем та покупцями публічних договорів купівлі-продажу та чинників, що слугували підставою для формування ціни реалізованих позивачем товарів, наведено безпідставні висновки про проведення позивачем розрахункових операцій не на повну вартість товарів.
А як наслідок, неправомірним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку, є оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтується на зазначених висновках акту перевірки.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.
Позивачем було подано до суду клопотання про стягнення на його користь з відповідача понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 33 954, 00 грн.
Так, до позовної заяви було додано договір про надання правової допомоги, додаткової угоди, платіжного доручення, детального опису робіт (наданих послуг) які підтверджують сплату позивачем 33 954, 00 грн за послуги з правничої допомоги, надані йому під час розгляду даної справи.
Відповідно до вимог статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Виходячи з системного тлумачення наведеного правового положення вбачається, що судовими витратами є виключно ті витрати сторони, які безпосередньо пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до статі 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Беручи до уваги наведене вбачається наявність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 33 954, 00 грн.
Разом з тим, позивачем було додано до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору на загальну суму 30 280, 00 грн.
Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 33 954, 00 грн (витрати на професійну правничу допомогу) та 30 280, 00 грн (судовий збір), що сукупно становить 64 234, 00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» (04112, місто Київ, вулиця Дорогожицька, будинок 1; код ЄДРПОУ 43890029) до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (02068, місто Київ, вулиця Кошиця, будинок 3; код ЄДРПОУ ВП 44082145) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №183/ж10/31-00-07-05-01-24 від 19.02.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» понесені останнім судові витрати у розмірі 64 234, 00 грн (шістдесят чотири тисячі двісті тридцять чотири гривні).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.