18 серпня 2025 року Справа № 280/3590/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського, 10; код ЄДРПОУ 35036926)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
05.05.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.01.2014 за виконавчим провадженням № 41416279, номер запису про обтяження: 6470432;
зобов'язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.01.2014 за виконавчим провадженням № 41416279, номер запису про обтяження: 6470432.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що факт сплати ОСОБА_1 заборгованості та закінчення виконавчого провадження є підставою для зняття арешту з майна позивача, накладеного в межах виконавчого провадження № 41416279. Із посиланням на норми Закону України «Про виконавче провадження» просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 12.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/3590/25; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач позов не визнав, надав відзив (вх. від 06.06.2025 № 28435), в якому пояснив, що підставою для накладення арешту на майно позивача послугувало перебування на виконанні у відділі виконавчого напису від 20.11.2013 № 3355 приватного нотаріуса Паракуди І.В. про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 . В липні 2014 року до відділу надійшла заява стягувача № 1769\14 про закінчення виконавчого провадження, тобто заява надійшла після спливу добровільного строку виконання боржником. Тому при прийнятті державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, державним виконавцем не вживалися заходи щодо зняття арешту з майна боржника, адже боржником не сплачено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, що передбачено ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». У задоволенні позову просить відмовити.
12.06.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 29415), в якій він заперечує проти доводів відповідача.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
11.01.2014 старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гнідою Юлією Володимирівною відкрито виконавче провадження № 41416279 з примусового виконання виконавчого напису № 3355, виданого 20.11.2013 приватним нотаріусом Паракудою І.В. про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .
27.01.2014 старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гнідою Юлією Володимирівною у виконавчому провадженні № 41416279 прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 у межах суми звернення стягнення 192 737,00 грн. Заборонено відчуження будь-якого майна, що належить боржнику лише в межах суми боргу.
22.10.2014 згідно п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі його заяви від 22.07.2014 № 1769\14 про закінчення виконавчого провадження.
Позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою про скасування арешту майна, однак отримав відмову, оформлену листом від 21.04.2025 № 49841/29.22-38.
Наведені обставини зумовили звернення ОСОБА_1 до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час здійснення виконавчого напису від 20.11.2013 № 3355, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), що втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), що набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.
У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.
Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).
У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).
Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться.
Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
Водночас частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас, законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Наведені висновки викладені Великою Палатою Верхового Суду у постанові від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Тобто, дійсно, на час прийняття державним виконавцем постанови від 22.10.2014 згідно п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі його заяви від 22.07.2014 № 1769\14 про закінчення виконавчого провадження, у відповідача був відсутній обов'язок зняти арешт, накладений на майно боржника.
Однак, станом на день звернення боржника із відповідною заявою про зняття арешту, на яку надано відповідь листом від 21.04.2025 № 49841/29.22-38, ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII передбачала, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається. При цьому, п. 1 ч. 1 цієї статті визначає, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Крім того, довідкою про відсутність заборгованості від 24.01.2022 № 1326, виданою ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (до якого перейшло право грошової вимоги за Кредитним договором від 24.09.2007 № 612-99/К-07 на підставі Договору про відступлення прав вимоги № 2303/К/1) підтверджується, що у ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором від 24.09.2007 № 612-99/К-07 погашена в повному обсязі, претензій щодо його виконання ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не має.
Враховуючи чинне на сьогоднішній день регулювання спірних правовідносин, а також те, що заборгованість позивачем за Кредитним договором від 24.09.2007 № 612-99/К-07 погашена в повному обсязі (доказів протилежного суду не надано), суд вважає, що підстави для накладення арешту на майно позивача в межах виконавчого провадження № 41416279 відсутні.
Щодо покликань відповідача на несплату боржником виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконачих дій, суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу, що ним здійснюються заходи щодо стягнення з відповідача цих витрат. Крім того, зазначені обставини не є предметом даного спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського, 10; код ЄДРПОУ 35036926) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), накладеного на підставі постанови старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гнідої Юлії Володимирівни про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.01.2014 за виконавчим провадженням № 41416279, номер запису про обтяження: 6470432.
3. Зобов'язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського, 10; код ЄДРПОУ 35036926) зняти арешт з майна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), накладеного на підставі постанови старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гнідої Юлії Володимирівни про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.01.2014 за виконавчим провадженням № 41416279, номер запису про обтяження: 6470432.
4. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського, 10; код ЄДРПОУ 35036926).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням вимог ст. ст. 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення складено та підписано 18.08.2025.
Суддя Ю.П. Бойченко