18 серпня 2025 року Справа № 280/6638/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
31.07.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача 1 щодо обрахунку позивачу грошового забезпечення за період з 21.05.2021 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислені шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;
зобов'язати відповідача 2 здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 21.05.2021 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких він мав право у вказаний період) шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2270 гривень (за період з 21.05.2021 по 31.12.2021), 2481 гривень (за період з 24.02.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 19.05.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМ України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Крім того, просить справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Крім того, позивачем подана заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою від 05.08.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
Відповідно до ухвали від 05.08.2025 позивачу необхідно було у встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви надати до суду заяву із зазначенням у ній причин пропуску строку звернення до суду із позовом в частині періоду з 20.07.2022 по 19.05.2023 із доказами поважності таких причин або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений разом із відповідними доказами.
Копію ухвали від 05.08.2025 було доставлено в електронний кабінет позивача 06.08.2025 о 16:18.
Станом на 18.08.2025 будь-яких заяв чи клопотань від позивача до суду не надійшло.
Щодо додержання позивачем строку звернення до суду з цим позовом суддя зазначає, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Необхідно звернути увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оспорює розмір грошового забезпечення, яке йому виплачувалось відповідачем з 21.05.2021 по 19.05.2023 під час проходження військової служби, яка є різновидом публічної служби, в складі особового складу Військової частини НОМЕР_1 , тобто спір виник у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Додана до позову заява про поновлення строку звернення до суду, крім посилань на судову практику, не містить жодної інформації щодо наявності у позивача будь-яких перешкод у своєчасному зверненні до суду з цим позовом.
Слід зазначити, що розмір грошового забезпечення відомий його отримувачу під час отримання відповідної виплати, отже саме з моменту не отримання грошового забезпечення у неналежному розмірі позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Крім того, з доданих до позову матеріалів вбачається, що позивач проходив військову службу в складі Військової частини НОМЕР_1 по 22.01.2025 (наказ відповідача про виключення позивача з особового складу відповідача у зв'язку з переведенням до іншої військової частини від 22.01.2025 №22).
За приписами п. 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України 22 травня 2017 року № 280 (далі - Правила 280), грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, крім іншого, у випадку вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до п. 11.2 Правил 280 на грошовому атестаті зазначаються (крім іншого):
розмір окладу за військовим званням і виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено (у цьому та наступних пунктах грошового атестата назва місяця записується словом);
тарифний розряд за останньою займаною посадою, розмір посадового окладу та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено;
розмір надбавки за вислугу років та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено. Також записується вислуга років для отримання надбавки за вислугу років (у тому числі з пільговою вислугою) і зазначається станом на 01 число місяця, наступного за місяцем видачі грошового атестата. Наприклад: “Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: немає років немає місяців та сім днів» або: “Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: сім років сім місяців сім днів з пільговою вислугою: дев'ять років дев'ять місяців дев'ять днів». Записи про обчислення вислуги років на пільгових умовах здійснюються військовослужбовцям, які мають право на таку вислугу років;
виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення; назва виплати, яку отримував військовослужбовець за час виконання обов'язків за посадою, їх розмір та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено;
виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення;
виплачена грошова допомога на оздоровлення; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена;
виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена;
виплачена одноразова грошова допомога після укладення першого контракту; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату.
Згідно з п. 11.3 Правил 280 грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий - залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
Отже, станом на 22.01.2025 позивачу було достовірно відомо (та не могло не бути відомо) про нараховані та виплачені йому суми під час проходження військової служби в Військовій частині НОМЕР_1 .
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України №2352-IX від 01.07.2022 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до позиції Верховного суду України у постанові від 25.04.2023 №380/15245/22 до 19 липня 2022 р. КЗпП України не обмежував будь яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належності йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Отже, за період з 20.07.2022 по 15.01.2024 підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.
Також слід врахувати висновки про те, що на підставі пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 09.12.2020 №1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), з 12.03.2020 по 30.06.2023 на території України було встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, та враховуючи дію карантину до 30.06.2023, позивач міг звернутись до суду з даним позовом щодо періоду з 20.07.2022 по 19.05.2023 у строк до 30.09.2023 включно.
Суддя зазначає, що до позову не додано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом в частині періоду з 20.07.2022 по 19.05.2023.
Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Зазначеною нормою на позивача покладений обов'язок надати суду докази поважності причин пропуску строку звернення до суду, при цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях за відсутності належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Отже, в даному випадку позивачем пропущено визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк щодо періоду з 20.07.2022 по 19.05.2023, оскільки позов надісланий до суду лише 28 липня 2025 року.
З урахуванням наведеного, та з огляду на те, що цим позовом позивач звернувся до суду лише 28.07.2025, суддя висновує, що позивач пропустив строк звернення з цим адміністративним позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог за період проходження ним військової служби з 20.07.2022 по 19.05.2023, при цьому не навів будь-яких поважних причин пропуску звернення до суду із цим позовом в цій частині.
Суддя зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Позивач не наводить жодних доводів, що саме перешкоджало йому подати позов до суду у визначений чинним законодавством строк. Отже, доказів поважності пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.
Суддя зауважує, що учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що законодавцем пов'язано початок перебігу строку звернення до адміністративного суду саме із днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не наявністю висновку суду щодо правильності чи неправильності обраного способу захисту.
Окрім того, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не потрібно розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.
Зі змісту наведених правових норм також убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», (“Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), заява №28090/95).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року “Осман проти Сполученого Королівства», (“Osman v. the United Kingdom»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року “Круз проти Польщі», (“Kreuz v. Poland»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі “Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Згідно ч. 1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи те, що позовну заяву із заявленими вимогами щодо періоду з 20.07.2022 по 19.05.2023 подано з порушенням установленого законом строку для звернення до адміністративного суду, матеріали справи не містять підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суддя висновує, що позовна заява в частині позовних вимог за період проходження служби з 20.07.2022 по 19.05.2023 підлягає поверненню позивачу.
Керуючись статтями 123, 169, 241, 243, 246 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період проходження служби з 20.07.2022 по 19.05.2023 - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати представнику позивача засобами системи «Електронний суд».
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви, згідно з частиною 8 статті 169 КАС України, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення ухвали у повному обсязі.
Суддя Р.В. Кисіль