18 серпня 2025 рокум. Ужгород№ 260/4943/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Закарпатська УВП (№9)" про стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Закарпатська УВП (№9)" (далі-відповідач) про стягнення середнього заробітку.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
03 липня 2025 року від Державної установи "Закарпатська УВП (№9)" до суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки позов подано з порушенням строку визначеного ч.5 ст.122 КАС України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року позовну заяву було залишено без руху на підставі статті 171 частини 13 КАС України та надано позивачу строк п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині ухвали.
14 липня 2025 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків, на виконання вимог ухвали про поновлення строку звернення до суду
Ухвалою суду від 18.07.2025 року задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до суду. Поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом. Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Закарпатська УВП (№9)" про стягнення середнього заробітку.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що на підставі наказу Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» від 17.10.2023 року №286 о/с, керуючись Законами України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про Національну поліцію», Положенням про державну установу «Закарпатська УВП (№9)», 17 жовтня 2023 року позивач був звільнений з Державної кримінально-виконавчої служби України за пунктом 7 частини 1 етапі 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Станом на момент звільнення позивачу не виплачувалися належні суми вартості грошової компенсації за речове майно відповідно до пункту 27 та 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року по справі № 260/7043/24. яке набуло законної сили 05 лютого 2025 року, зобов'язано Державну установу «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна у розмірі 25 059,38 гри, що також підтверджує наявність заборгованості вартості грошової компенсації за речове майно.
03 березня 2025 року відповідачем проведено розрахунок по виплаті грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у розмірі 25 059,38 гри. (двадцять тисяч шістсот дві гривні сорок п'ять копійок) на його картковий рахунок.
Позивач вказує, що оскільки відповідачем, у порушення строків розрахунку проведено остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням лише 03.03.2025, відтак у позивача наявні підстави для стягнення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
03 липня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позову та вказує, що на виконання рішення суду 03.03.2025 року державна установа «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» звернулася до органу казначейського обслуговування для добровільного виконання рішення суду. 04.03.2025р. органом казначейського обслуговування проведено оплату, рішення суду виконано, проведено розрахунок по виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно про що вказує сам Позивач у позовній заяві.
Виконання рішення суду здійснюється за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», відповідно до підпункту 9 пункту 2.6 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №333 від 12.03.2012. Як доказ додаю платіжну інструкцію №87 від 27.02.2025 року де зазначено код 2800.
Відповідач зазначив, що фактично, компенсація за неотримане речове майно по своїй суті є одноразовою виплатою, яка не включається до складу грошового забезпечення та не є обов'язковою формою забезпечення соціальних гарантій при звільнені для персоналу кримінально-виконавчої служби.
Таким чином, компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги т.116, 117 України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати цієї компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив таке.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» від 17.10.2023 року №286 о/с, керуючись Законами України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про Національну поліцію», Положенням про державну установу «Закарпатська УВП (№9)», 17 жовтня 2023 року позивача звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року по справі № 260/7043/24. яке набуло законної сили 05 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» (код ЄДРПОУ 08563441) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна. Зобов'язано Державну установу «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна у розмірі 25059,38 грн.
Згідно платіжної інструкції №87 від 27 лютого 2025 року відповідачем проведено розрахунок по виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 23806,41 грн на картковий рахунок позивача (а.с.61).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивач звернувся з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до частини 5 статті Закону Українивід23.06.2005№2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Схема тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби визначена додатком 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Водночас, механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018№925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 року за № 377/31829 (далі - Порядок №925/5)
Відповідно до пункту 3 Порядку №925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби врегульований главою 22 розділу II Порядок №925/5.
Відповідно до пункту 1 глави 22 розділу II Порядку №925/5 днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.
Згідно з пунктом 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 (далі Порядок №578), під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Водночас, правовими нормами Порядку №925/5 не врегульовано питання відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовців рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Зазначений нормативний акт не передбачає такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.
Відповідні правові висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби викладені у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 28 січня 2021 року у справі №240/11214/19.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців Державної кримінально-виконавчої служби України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX ), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України", а саме: у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Крім того суд зазначає, що за змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство (Порядок №578), передбачає обов'язок виплатити особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час їй звільнення із служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення зі служби.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постановах від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року в справі з №810/451/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Вказаний у статті 116 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення - не спростовує право позивача на виплату середнього заробітку за весь період затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі №806/889/17.
Під час розгляду справи судом встановлено, що Державна установа "Закарпатська УВП №9» не провела з позивачем повного розрахунку при звільненні та не виплатила йому грошову компенсацію за неотримане речове майно в день його звільнення 17.10.2023.
Вказана грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 23806,41 гривень, була виплачена позивачу лише 03.03.2025 року.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем (виплата грошової компенсації за неотримане речове майно) був проведений не 17.10.2023 (в день звільнення), а 03.03.2025, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку в день його звільнення зі служби.
Згідно із статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців.
Позивач звільнений з Державної установи «Закарпатська УВП (№9)» 17.10.2023. Фактичний розрахунок (виплату всіх належних йому при звільненні сум) відповідач здійснив 03.03.2025.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 18.10.2023, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
За змістом статті 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 18.10.2023 по 17.04.2024 (шість місяців), тобто за 183 календарних днів.
Згідно з абзацом 4 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 4 Вказаної Постанови визначено які складові при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються.
Згідно відомостей наведених у довідці про доходи за 2023 рік позивача за останні два календарні місяці служби, що передують перед місяцем звільнення з військової служби (жовтень 2023 року) встановлено, що за серпень 2023 року (31 календарний день) грошове забезпечення позивача склало 35722,50 грн та за вересень 2023 року (30 календарних днів) склало 35722,50 грн. Відтак, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 1171,23 грн ((32650,00+32650,00):61).
Таким чином, з врахуванням викладеного, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу за період з 18.10.2023 по 17.04.2024 у розмірі 214335,09 грн (183 календарних днів х 1171,23 грн).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Закарпатська УВП (№9)" (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Довженка, 8а, код ЄДРПОУ 08563441) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Закарпатська УВП (№9)" (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Довженка, 8а, код ЄДРПОУ 08563441) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2023 року по 17.04.2024 року.
Зобов'язати Державну установу "Закарпатська УВП (№9)" (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Довженка, 8а, код ЄДРПОУ 08563441) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2023 по 17.04.2024 у розмірі 214335,09 грн (двісті чотирнадцять тисяч триста тридцять п'ять гривень 09 копійок) грн.
У задоволенні позову у частині решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору