18 серпня 2025 року м. Ужгород№ 260/5024/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), яким просить суд: визнати протиправними та скасувати рішення прийняте уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону ОСОБА_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 12 червня 2025 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в перетинанні державного кордону України. Стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 968 гривень 96 копійок.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач є батьком сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є інвалідом з дитинства, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 .
У зв'язку з чим відповідно до військово-облікового документа Резерв + у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявна відстрочка на підставі п. 5.ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 07.08.2025 року.
12.06.2025 року позивач прибув до пункту пропуску «Велика Паладь» з метою здійснити перетин державного кордону України на виїзд з України у супроводі свого сина ОСОБА_1 .
На підтвердження факту супроводу ОСОБА_1 надано такі документи: паспорт громадянина України та для виїзду за кордон; копію посвідчення серії НОМЕР_2 відносно сина ОСОБА_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 , військовообліковий документ ОСОБА_1 .
Однак, 12 червня 2025 року уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону ОСОБА_2 ухвалено рішення про відмову у перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України на підставі ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», порушив правила попереднього супроводу.
Зазначає, що в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на статтю 14 Закону України «Про прикордонний контроль», якою визначаються порядок відмови перетинання громадянами України державного кордону, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
Також вказує, що спірне рішення не міститься доказів, що позивач порушив правила попереднього супроводу, у зв'язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, вирішено розглядати справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
10.07.2025 року від відповідач на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти заявлених позовних вимог заперечує та вказує, що на період дії правового режиму воєнного стану (строк дії обмежень) Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 передбачено можливість обмеження, у тому числі, встановленого статтею 33 Конституції України права вільно залишати територію України.
Разом з тим, наявність права на відстрочку від призову під час мобілізації не є тотожним поняттю наявності права на виїзд за межі України, оскільки відповідно до Правил № 57 право на перетин державного кордону для певних категорій військовослужбовців, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, є обмеженим на період дії воєнного стану.
Таким чином, Законом № 3543-XII визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
Крім того, зазначено, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред'явлення позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, та одночасному підтвердженні мети поїздки - оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України за наявності на те законних підстав.
До вказаного відзиву відповідачем не долучено будь-яких доказів на підтвердження правомірності прийнятого рішення.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши письмові докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач є батьком сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є інвалідом з дитинства, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 .
Відповідно до військово-облікового документа Резерв + у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявна відстрочка на підставі п. 5.ч.1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 07.08.2025 року.
Судом встановлено та не заперечується сторонами даної справи, що 12.06.2025 року позивач прибув до пункту пропуску «Велика Паладь» з метою здійснити перетин державного кордону України на виїзд з України у супроводі свого сина ОСОБА_1 .
На підтвердження факту супроводу ОСОБА_1 надано такі документи: паспорт громадянина України та для виїзду за кордон; копію посвідчення серії НОМЕР_2 відносно сина ОСОБА_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 , військовообліковий документ ОСОБА_1
12 червня 2025 року уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону ОСОБА_2 ухвалено рішення про відмову у перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України на підставі ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», з причини: порушив правила попереднього супроводу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом, при цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 року (надалі, також - Закон №1710-VI).
Частинами 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно частини 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону №1710-VI (в редакції на час виникнення спірних відносин) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до пункту 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі Правила №57 у редакції, на час виникнення спірних відносин) перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
При цьому цим же пунктом 2 Правил №57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Зокрема, відповідно до абзацу 5 пункту 2-1 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, за наявності свідоцтва про народження дитини або документів, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями), посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", в якому зазначено статус "дитина з інвалідністю", або довідки про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я, або медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років (їх нотаріально засвідчених копій).
Отже, з наведених норм вбачається, що право виїзду за межі України в умовах надзвичайного або воєнного стану мають особи, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Однак таке право обумовлено необхідністю мати при перетині державного кордону України такі документи: свідоцтва про народження дитини, посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", в якому зазначено статус "дитина з інвалідністю",
Як встановлено судом позивачем на підтвердження факту супроводу ОСОБА_1 на пункті пропуску було надано такі документи: паспорт громадянина України та для виїзду за кордон; копію посвідчення серії НОМЕР_2 відносно сина ОСОБА_1 , свідотцво про народження ОСОБА_1 , військово-обліковий документ ОСОБА_1 .
Як вбачається з оскаржуваного рішення позивачу відмовлено у перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України з причин порушення правил попереднього супроводу. Водночас, будь-яких доказів на підтвердження обставин порушення правил попереднього супроводу оскаржуване рішення не містить, також, у ході розгляду даної адміністративної справи, відповідачем не надано суду таких доказів.
Відтак, суд, з огляду на вищезазначене дійшов висновку, що позивач, прибувши до міжнародного пункту пропуску «Велика Паладь» мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно абзацу 3 пункту 2-1 Правил здійснює безпосередній супровід дитини-інваліда.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що наведені вище мотиви вказують на протиправність прийнятого відповідачем 12.06.2025 року рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , а тому, базуючись на сукупності встановлених дійсних обставинах справи, враховуючи підстави прийняття такого рішення, керуючись релевантними нормами законодавства, таке підлягає скасуванню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пункті 45 рішення в справі «Бочаров проти України», пункті 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пункті 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими позивач звернувся до суду. При цьому, відповідачем не доведено правомірність свого рішення у відповідності до вимог, встановлених частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним і підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в сумі 968,96 гривень, такий підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) прийняте уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону ОСОБА_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 12 червня 2025 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в перетинанні державного кордону України.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЮ.Ю.Дору