Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
18 серпня 2025 року Справа №200/6027/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голошивець І.О., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №76654457 щодо не здійснення наступного робочого дня після закінчення строку визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевірки виконання рішення боржника та не винесення постанови про накладення на боржника штрафу;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №76654457 здійснити перевірку виконання рішення боржником, винести постанову про накладення на боржника штрафу та чинити інші виконавчі дії, направлені на примусове виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1671/24.
Пунктами 3, 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною першою статті четвертої Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено, що з 1 січня 2025 року установлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028 грн.
Таким чином, 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1211,20 гривень.
В свою чергу, судом встановлено, що позивачем було подано позовну заяву через зареєстрований кабінет «Електронний суд».
У відповідності до ч.3 ст.3 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням наведеного, позивачу за подання даної позовної заяви необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн. х 0,8 = 968,96 грн.
У відповідності до приписів ст.5 Закону України «Про судовий збір», наявність пільг у позивача судом не встановлено та позивачем в якості доказів разом з позовною заявою не надано.
Позивач щодо судового збору у своїй позовній заяві зазначив наступне: - «Відповідно до ч. 2 ст. 381-1 КАС України Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому в тому числі ст. 287. Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); «обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання» [абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(ІІ)/2019]. Судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси [абзаци третій, четвертий підпункту 6.2 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023].».
Варто зазначити, що у відповідності до правових висновків зазначених у постанові Верховного Суду по справі №520/9769/19 від 05.05.2022 року: - «36. Колегія суддів зазначає, що особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип стосовно обов'язковості судового рішення, закріплений у пункті 9 частини першої статті 129-1 Основного Закону України звільняється від сплати судового збору за зверненням до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов'язок сплати такого збору.».
В даному випадку, позивач звертається ні з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/1671/24, а з новою позовною заявою щодо визнання протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №76654457 щодо не здійснення наступного робочого дня після закінчення строку визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевірки виконання рішення боржника та не винесення постанови про накладення на боржника штрафу та як похідна вимога зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №76654457 здійснити перевірку виконання рішення боржником, винести постанову про накладення на боржника штрафу та вчинити інші виконавчі дії, направлені на примусове виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1671/24.
Варто зазначити, що приписами п.2 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
В даному випадку, у разі надання позовної заяви стосовно виконання рішення суду по справі №200/1671/24 суддя мав відмовити у відкритті провадження.
Враховуючи, що позивачем подано позов з іншими вимогами ніж тими, які визначені по справі №200/1671/24 та з приводу дій державного виконавця щодо не здійснення певних дій з його боку, судом встановлено, що позивачем судовий збір не сплачено за подання даного адміністративного позову до суду.
Відтак, позивачу слід подати до суду докази сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. сплаченого за платіжними реквізитами, які містяться на сайті Донецького окружного адміністративного суду.
Також, п.5 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 74 Закону України №1404-VІІІ «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом десяти робочих днів з дня коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні приписи викладені у ч.1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Відповідно до п.1 ч.2 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви, позивач оскаржує дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні ВП №76654457.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач є учасником виконавчого провадження, в рамках якого було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 27.11.2024 року ВП №76654457, що підтверджується наявною в матеріалах позовної заяви копією даної постанови.
У зв'язку з цим, у даному випадку застосуванню підлягає десятиденний строк для звернення особи до суду з позовною заявою. Водночас, з даним позовом до суду позивач звернулася 08.08.2025 року через електронний суд відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовній заяві присвоєний Єдиний унікальний номер судової справи 200/6027/25.
Стосовно строку звернення позивач зазначив у своїй позовній заяві наступне: - «[…]. Бездіяльність відповідача є триваючою. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 175/3995/17-ц та встановив, що бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається. Конституційний Суд України в рішенні від 13.05.2024 № 6-р(ІІ)/2024 звертає увагу на те, що приписи статей 447, 449 ЦПК України встановлюють можливість оскаржити до суду не лише дію державного або приватного виконавця, а й його бездіяльність. За позицією Верховного Суду бездіяльність, на відміну від дії, не має моменту вчинення; бездіяльність має тривалий характер та існує до часу початку дії, яка свідчить про припинення бездіяльності; правопорушення, що триває, означає перебування в стані безперервного вчинення особою протиправної дії (бездіяльності), у зв'язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена протягом усього часу тривання цього правопорушення; установлення строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі його пропущення не може слугувати меті легалізації правопорушення, що триває, та, відповідно, незаконної бездіяльності (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, від 25 березня 2020 року, від 22 грудня 2021 року).».
Варто зазначити, що позивач у своїй позовній заяві зазначив: - «У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. В п. 2 постанови від 27.11.2024 про відкриття виконавчого провадження №76654457 зазначено Боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, тобто не пізніше 11.12.2024. В порушення ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем не здійснено наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевірку виконання рішення боржником, не винесено постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність. Виконавцем не вчинено жодних дій, направлених на примусове виконання рішення суду у виконавчому провадженні №76654457.».
Тобто, позивач був належним чином ознайомлений про дії державного виконавця, у передбачені строки, у відповідності до яких він мав вчинити певні дії та розуміючи, що не пізніше 11.12.2024 року відповідач мав вчинити ці дії, позивач за захистом своїх прав звернулася до суду тільки у серпні 2025 року, тобто, з пропуском строку звернення у відповідності до ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу позивача, що дотримання строків розгляду адміністративних справ є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав («Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980, «Голдер проти Сполученого Королівства» рішення від 21.02.1975).
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Разом з цим, суд звертає увагу, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким критеріям:
- це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк і створювали об'єктивні перешкоди, які перешкоджали зверненню до суду;
- це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
- ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
- ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Слід зауважити, що у відповідності до приписів ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В свою чергу, позивачем взагалі не було надано заяви про поновлення строку звернення з даним адміністративним позовом із зазначенням причин, які зумовили пропуск цього звернення.
Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Згідно із положеннями частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до вимог частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
У зв'язку з цим, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду письмові пояснення щодо пропуску строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску, починаючи з дати отримання відповіді відповідача.
Враховуючи викладене, суд вбачає за необхідне залишити позовну заяву без руху та надати позивачу десять днів для усунення недоліків позовної заяви.
Зазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 171, 248, 256, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху та надати позивачеві строк в 10 (десять) днів з дня отримання цієї ухвали для надання суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску; докази сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. або докази на підтвердження стосовно пільг щодо сплати.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя І.О. Голошивець