Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 серпня 2025 року Справа №200/1691/23
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №200/1691/23
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.07.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано п.7 рішення Міністерства оборони України, оформлене, протоколом № 271 від 18.11.2022 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині призначення ОСОБА_1 - матері загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок смерті, пов'язаної із захистом Батьківщини, сержанта ОСОБА_3 в розмірі 1/2 частини 15 000 000,00 грн., в сумі 7 500 000,00 грн.
Зобов'язано Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 - матері загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок смерті, пов'язаної із захистом Батьківщини, сержанта ОСОБА_3 недоплачену другу частину одноразової грошової допомоги 15 000 000,00 грн, в сумі 7 500 000,00 грн.
17.07.2025 до Донецького окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №200/1691/23, де останній просить суд: зобов'язати Міністерство оборони України у 10-денний строк з дня отримання ним ухвали суду подати до Донецького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №200/1691/23.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.07.2025 прийнято до розгляду заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, поданої на підставі статті 382 КАС України. Розгляд заяви вирішено проводити у порядку письмового провадження (без повідомлення сторін). Витребувано у відповідача інформацію із документальним підтвердженням щодо виконання/не виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1691/23.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2025 клопотання представника відповідача про продовження процесуального строку на надання інформації із документальним підтвердженням щодо виконання/ невиконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №200/1691/23 задоволено.
Продовжено Міністерству оборони України процесуальний строк на подання відповідачем інформації із документальним підтвердженням щодо виконання/ невиконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №200/1691/23 на 20 (двадцять) календарних днів з дати постановлення цієї ухвали.
Продовжено строк розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №200/1691/23 до отримання від Міністерства оборони України доказів, визначених ухвалою суду від 21.07.2025.
Відповідачем у встановлений строк суду надані заперечення на заяву, подану в порядку статті 382 КАС України, де зазначено таке.
Рішення суду набрало законної сили 14.12.2023, що стало початком обов'язку його виконати. Згодом, 20.02.2024, Відділом примусового виконання рішень ДДВС МЮУ було відкрито виконавче провадження № 74223162. Ключовим моментом, який Заявник ігнорує, є те, що 11.03.2024 державним виконавцем було винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.
Зупинення було не ініціативою Міноборони, а законною вимогою, що випливала з ухвали Верховного Суду від 05.03.2024 про зупинення виконання рішення до закінчення касаційного перегляду. Державний виконавець діяв у суворій відповідності до пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження». Лише після того, як 16.07.2024 Верховний Суд ухвалив остаточне рішення, усунувши правову перешкоду, державний виконавець 22.07.2024 виніс постанову про поновлення вчинення виконавчих дій. Саме ця дата є фактичним початком періоду, протягом якого можливе примусове виконання. Як доказ своєї добросовісності, Міноборони, не чекаючи примусових заходів, вже 26.07.2024, тобто протягом чотирьох робочих днів після поновлення провадження, на засіданні профільної комісії ухвалило рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Про це було належним чином повідомлено державного виконавця шляхом направлення витягу з протоколу від 29.07.2024. Попри ці активні та добросовісні дії Відповідача, 16.07.2025 було подано заяву про встановлення судового контролю.
Таким чином, на переконання відповідача, твердження заявника про дворічне невиконання є юридично некоректним. Період з 11.03.2024 по 22.07.2024 (понад 4 місяці) має бути виключений з будь-якого розрахунку строку невиконання, оскільки в цей час існувала законна заборона на вчинення виконавчих дій, встановлена судом касаційної інстанції.
Міноборони не є пасивним боржником, що ухиляється від виконання. Як тільки було поновлено виконавче провадження, Відповідач негайно ініціював внутрішні процедури. Рішення профільної комісії Міноборони від 26.07.2024 про призначення виплати є не просто формальністю, а ключовим етапом у бюджетному процесі, який передує безпосередньому перерахуванню коштів. Цей крок є беззаперечним доказом добросовісної поведінки відповідача та його наміру виконати рішення суду
Відомості стосовно фактичного (перерахування грошових коштів позивачу) виконання судового рішення у цій справі суду не представлені.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, суд керується таким.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2-4 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
У Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з ч.1, 2 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.
Таким чином, приймаючи до уваги обставини справи, беручи до уваги подані сторонами докази суд вважає, що заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є обґрунтованою, та підлягає задоволенню. Як наслідок, суд встановлює місячний строк з дня отримання повного тексту даної ухвали відповідачем для подання звіту про виконання судового рішення у справі №200/1691/23.
Також, суд вважає за необхідне роз'яснити відповідачу, що такий звіт має відповідати вимогам ст. 382-2 КАС України, з урахуванням змін, внесених Законом України № 4094-IX від 21.11.2024 року щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень, а також роз'яснити відповідачу, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту, є достатніми, переконливими, та вичерпними.
Керуючись статтями 248, 243, 256, 370, 382 КАС України, -
Заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №200/1691/23 - задовольнити.
Зобов'язати Міністерство оборони України подати до Донецького окружного адміністративного суду у тридцяти денний строк з дня отримання копії ухвали про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1691/23.
Роз'яснити Міністерству оборони України, що звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду року у справі №200/1691/23 має відповідати вимогам ст. 382-2 КАС України, з урахуванням змін, внесених Законом України № 4094-IX від 21.11.2024 щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 18.08.2025.
Суддя І.В. Буряк