Справа № 750/11199/25
Провадження № 2-з/750/29/25
18 серпня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
судді Косенка О.Д.,
секретар Костюк С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
ОСОБА_1 14.08.2025 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій зазначив, що ним буде подана у Деснянський районний суд м. Чернігові позов про розділ сумісного майна після розірвання шлюбу, відповідно до рішення №750/17288/24 від 18.02.2025 року.
Предметом спору по справі буде визначення прав на спільне сумісне майно позивача і відповідача з подальшим розподілом, з метою недопущення відчуження рухомого майна, а саме автомобіля, що придбаний нами у шлюб, марки CHEVROLET LACETTI 2007 р.в., державний номер НОМЕР_1 VIN- code: НОМЕР_2 , яким заявник керує на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ (копію додаю) та який зареєстрований на відповідача ОСОБА_2 .
За твердженням заявника є підстави вважати, що даний автомобіль, що є спільною сумісною власністю позивача та відповідача, без згоди позивача може бути відчужено на користь третіх осіб, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Заявник вказує, що відповідачем вже здійснено відчуження спільного майна, а саме: автомобіля, що марки RAVON R2 2017 р.в. державний номер НОМЕР_3 , зареєстрованого на відповідача ОСОБА_2 , який продано третій особі без отримання письмової згоди 09.09.2024.
Гроші після продажу даного автомобіля відповідач позивачу не передавав та після розлучення був придбаний автомобіль BYD S-6 2013 р.в. державний номер НОМЕР_4 , який 04.04.2025 зареєстрований на відповідача.
Просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на відчуження автомобіля CHEVROLET LACETTI 2007 p.в., державний номер НОМЕР_1 , VIN- code: НОМЕР_2 .
Розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, враховуючи наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90 гс 20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 11, 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді арешту майна відповідача з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, а також постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 753/410/19, від 20.07.2020 у справі № 639/8448/19, від 02.07.2020 у справі № 657/1211/19.
Статтею 129 Конституції України, ст. 12, 81 ЦПК України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Цивільного процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Обов'язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі № 755/5333/20 вказав, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести, але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову, а також спроможну вірогідність саме таких обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Суд зазначає, що Позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, не надав жодних доказів існування спору між сторонами, а також не обгрунтував необхідність забезпечення позову саме до його подачі.
Водночас, враховуючи обраний позивачем предмет позову суд вважає, що вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову призведе до невиправданого втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, оскільки як наразі, так і у випадку задоволення позову відповідач, за умови набуття права на автомобіль у період шлюбу, є законним володільцем 1/2 частини спірного транспортного засобу.
Суд також приймає до уваги, що заявником не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття обраних ним заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду, а відтак, приймаючи до уваги інтереси не тільки потенційного позивача, а й потенційного відповідача, права якого можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням обраних позивачем заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 149-154 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її підписання шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Суддя Олег КОСЕНКО