Окрема думка
судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В.
справа № 522/8013/18 (провадження № 61-11577 св 20)
02 квітня 2025 року
м. Київ
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння і постановою від 02 квітня 2025 року касаційну скаргуОСОБА_1 задоволено частково, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2020 року скасовано, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2020 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. Колегія суддів, задовольняючи частково касаційну скаргу обґрунтувала своє рішення, зокрема, тим, що установлення факту непідписання договору, як правило, можливе за допомогою лише відповідної судово-почеркознавчої експертизи, а відтак рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та об'єктивного з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
3. З урахуванням змісту позовних вимог, змісту оскаржуваних судових рішень та аргументів їх прийняття, встановлених фактичних обставин цієї справи, аргументів відповідної касаційної скарги, вважаю за необхідне зазначити наступне.
4. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
5. Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
6. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
7. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
8. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
9. Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
10. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
11. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
12. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
13. Отже підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
14. У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогами, зокрема, про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Кучерук С. М., від 03 березня 2010 року № 134, посилаючись на те, що цей договір не укладав, та просив витребувати спірне майно з незаконного володіння останніх власників.
15. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
16. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
17. Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 не укладав договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Кучерук С. М. від 03 березня 2010 року № 134, що підтверджується письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, такими як паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області від 16 травня 1997 року, представленого ОСОБА_2 , який не відповідає паспорту з аналогічними реквізитами, що став підставою для видачі дубліката правовстановлювальних документів, не спростовано та підтверджено, що на час укладання спірного договору ОСОБА_2 перебував за межами країни, відтак не міг ані отримати свідоцтво про право на спадщину, ані укласти договір дарування. Крім того, ОСОБА_2 був наданий суду оригінал правовстановлювального документу на квартиру, що є підтвердженням відсутності у нього необхідності в отриманні дублікату, та підтвердженням того, що саме відсутність оригінала документа була причиною видачі дубліката особі, яка назвалася ОСОБА_2 , з метою заволодіння квартирою поза волею власника.
18. Таким чином, вважаю, що встановлення факту не підписання договору не потребує призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи, оскільки вищевказаний факт підтверджуються доказами, які наявні в матеріалах справи і не потребують спеціальних знань. Судово-почеркознавча експертиза призначається для порівняння почерків та встановлення авторства підпису. Якщо ж у справі є докази, що свідчать про неукладення договору, які достатньо переконливо доводять, що договір не був підписаний, то призначення експертизи буде зайвим, оскільки відсутність підпису не потребує спеціальних знань для підтвердження.
19. Крім того, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та скасування запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, зазначаю наступне.
20. Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
21. Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
22. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
23. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.
24. Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.
25. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
26. Власник з дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
27. Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
28. Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред'явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).
29. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).
30. Встановивши, що незаконність вибуття з власності ОСОБА_2 спірного нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка відчужувалась на користь іншої особи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його витребування на користь позивачки від набувача.
31. В контексті оцінки добросовісності набувача спірного майна ОСОБА_1 , зазначаю таке.
32. Правовий аналіз положень статей 387, 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
33. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
34. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
35. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
36. Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).
37. У постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), Велика Палата Верховного Суду констатувала, що 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв'язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.
38. А відтак, погоджуюсь з висновом суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, яке ґрунтується на вимогах закону.
Враховуючи вищевикладене, вважаю, що колегія суддів дійшла помилкових висновків про необхідністьскасування рішень попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Належним процесуальним рішенням у цій справі було б прийняття постанови про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 : скасування постанови Одеського апеляційного суду від 29 травня 2020 року року та скасувавши рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2018 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру, скасування запису в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні цих вимог з огляду на відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду. Рішення ж Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2018 рокув частині вирішення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння слуд було залишити без змін.
Суддя В. В. Пророк