13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 450/204/23
провадження № 61-3164св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Чеховим Денисом Анатолійовичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів та просив стягнути з відповідача на свою користь 57 589,04 доларів США, з яких: 50 000 ,00 доларів США - сума основного боргу; 2 589, 04 доларів США - 5 % річних згідно договору та статті 625 ЦК України; 5 000 ,00 доларів США - сума штрафу.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 25 лютого 2019 року уклав із ОСОБА_2 договір позики, згідно якого останній отримав 50 000,00 доларів США у борг терміном до 28 грудня 2021 року.
Посилаючись на те, що у визначений договором строк відповідач борг не повернув, вимоги його ігнорує, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 57 589,04 доларів США, з яких: 50 000 ,00 доларів США - сума основного боргу; 2 589,04 доларів США - 5 % річних згідно договору та статті 625 ЦК України, 5 000,00 доларів США - сума штрафу. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики належно не виконав, грошові кошти в обумовлений строк не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника, як і штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені умовами цього договору, та 5 % річних, передбачені умовами договору та статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідач не довів відсутність заборгованості за договором позики, а надані позивачем розрахунки не спростував.
Додатковим рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив із того, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною та розумною, виходячи з обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року залишено без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в частині оскарження додаткового рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2023 року, задоволено частково. Додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2023 року змінено. Заяву ОСОБА_1 щодо стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законними та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Враховуючи, що вартість наданих послуг правової допомоги у заявленому заявником розмірі 50 000,00 грн є надмірною та неспіввісною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт), апеляційний суд зменшив її до 30 000,00 грн, змінивши додаткове рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 березня 2025 року представник ОСОБА_2 - Чехов Д. А. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 707/2606/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13, від 18 червня 2018 року у справі № 2027/8487/12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Апеляційний суд не врахував, що спірний договір позики є сфальсифікованим, так як для його виготовлення було використано другий аркуш договору позики від 14 вересня 2019 року з підписами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , на зворотній стороні якого було нанесено печатний текст зі змістом умов договору позики.
Порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції полягає в тому, що суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про проведенні судово- криміналістичної експертизи, не врахував, що предметом дослідження експертизи виступає оригінал договору позики від 25 лютого 2019 року, який знаходився у володінні позивача, вільний доступ до якого відповідач не мав, а з жовтня 2024 року оригінал спірного договору відповідачем було надано апеляційному суду, що також позбавляло відповідача можливості самостійно направити цей документ на експертизу, замовити та провести експертизу цього документа.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Пустомитівського районного суду Львівської області цивільну справу № 450/204/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
У квітні 2025 року справа № 450/204/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року справу № 450/204/23 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 25 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір , за умовами якого відповідач отримав від позивача у борг кошти на суму 50 000,00 дол. США, які зобов'язався повернути до 28 грудня 2021 року .
Відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем щодо повернення коштів, отриманих за договором позики від 25 лютого 2019 року, про що свідчить наявність у позивача оригіналу боргового документа.
Пунктом 7 зазначеного договору визначено, що якщо позичальник не поверне позичені грошові кошти до зазначеного терміну, позикодавець вправі буде пред'явити позов про стягнення в примусовому порядку коштів, а позичальник, крім суми , зобов'язується сплатити інфляційні втрати, п'ять відсотків річних за користування чужими коштами та одноразовий штраф у розмірі десяти відсотків від суми позики.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 707/2606/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13, від 18 червня 2018 року у справі № 2027/8487/12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка не лише є доказом укладення договору, а й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Установивши, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, відповідач у передбачений договором строк кошти не повернув, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому аргументи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд протокольною ухвалою безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи, оскільки згідно з частинами першою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Крім того, пунктами 6-7 частини другої статті 356 ЦПК України визначено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.
Клопотання про проведення судово-криміналістичної експертизи представник відповідача вперше подав лише 29 липня 2024 року, в апеляційній скарзі, яка подана 09 липня 2024 року, та на стадії підготовки справи до апеляційного розгляду таке клопотання сторона відповідача не заявляла. Тому в апеляційного суду, з огляду на значені норми процесуального права, були відсутні підстави для його задоволення.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у наведених відповідачем як приклад неправильного застосування норм права постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечить загальним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, крім іншого, такі висновки зроблені за інших обставин, встановлених у кожній із зазначених справ та наявних у ній доказів.
Інші аргументи касаційної скарги в указаній частині не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційний суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/1 б-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Водночас, колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду щодо стягнення з відповідача 5 % річнихта штрафу, передбачених умовами договору та статтею 625 ЦК України.
Так, виходячи з того, що відповідач не виконав взяті на себе за договором позики від 25 лютого 2019 року зобов'язання, грошові кошти позивачу не повернув, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 5 % річних згідно договору та статті 625 ЦК України у розмірі 2 589,04 доларів США, за період із 29 грудня 2021 року до 10 січня 2023 року.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із тим, Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Отже, апеляційний суд дійшов висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 5 % річних згідно договору та статті 625 ЦК України за період із 24 лютого 2022 року до 10 січня 2023 року всупереч пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Також передчасним є висновок апеляційного суду про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбаченого умовами укладеного між сторонами договору позики.
Так, погодившись із висновком суду першої інстанції про стягнення штрафу у розмірі 5 000,00 доларів США, який передбачений укладеним між сторонами договором позики, апеляційний суд не звернув увагу на пункт 7 цього договору, яким визначено, що, якщо позичальник не поверне позичені грошові кошти до зазначеного терміну, позикодавець вправі буде пред'явити позов про стягнення в примусовому порядку коштів, а позичальник, крім суми, зобов'язується сплатити інфляційні втрати, п'ять відсотків річних за користування чужими коштами та одноразовий штраф у розмірі десяти відсотків від суми позики.
Тобто, сторони погодили, що наслідки застосування прострочення виконання умов договору у вигляді одноразового штрафу у розмірі десяти відсотків від суми позики наступають у разі звернення позикодавця до суду з позовом про стягнення з позичальника боргу за цим договором.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що з таким позовом позивач звернувся до суду у січні 2023 року, тобто під час дії пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Апеляційний суд зазначене залишив поза увагою та передчасно залишив рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Тому постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення 5 % річних згідно договору та статті 625 ЦК України, а також штрафу у розмірі десяти відсотків від суми позики належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного в частині вимог про стягнення 5 % річних та штрафу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;. у решті рішення суду першої інстанції, у незміненій при перегляді апеляційним судом частині, та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Чеховим Денисом Анатолійовичем, задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року в частині позовних вимог про стягнення 5 % річних та штрафу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.
В решті рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року, у незміненій при перегляді апеляційним судом частині, та постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року в частині позовних вимог про стягнення боргу за договором позики залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов