Справа № 147/276/25
Провадження № 1-кп/147/104/25
іменем України
18 серпня 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 42024022420000624 від 20.11.2024 щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новий Гребеник Роздільнянського району Одеської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого,
за ч.4 ст. 408 КК України,
Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України, будучи прикомандированим військовослужбовцем з 20 жовтня 2024 року до військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, у військовому званні «солдат», в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, з метою ухилитись від військової служби, в умовах воєнного стану, 27 жовтня 2024 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_2 , що дислокується у АДРЕСА_2 , та ухилявся від проходження військової служби, перебуваючи у не встановленому місці до 01 грудня 2024 року, коли був встановлений працівниками Південного управління ВСП у м. Одеса, чим фактично сприпинив вчинення ним кримінального правопорушення.
За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_2 , що дислокується у АДРЕСА_2 , солдат ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про дезертирство не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, щиро розкаявся, розповів про мотиви та обставини вчинення кримінального правопорушення. Також пояснив, що він добровільно з початком війни пішов служити, спершу служив 19 місяців у військовій частині НОМЕР_1 та просив, щоб його перевели. Оскільки його не переводили поїхав до дому. Вдома пробув близько пів року. Його зупинила поліція і повідомили, що він в розшуку. Після цього він поїхав до ВСП в м. Одеса, там його скерували до ДБР, а ДБР дали направлення до військової частини НОМЕР_2 . У військову частину НОМЕР_2 , яка знаходила в АДРЕСА_2 , він прибув в жовтні 2024 року. Він зрозумів, що це не його - проходити службу у військовій частині НОМЕР_2 , оскільки там був безпорядок. У цій військовій частині він пробув 4 дні чи до тижня часу і поїхав до дому в АДРЕСА_1 , при цьому повідомив лише старшого, який займався шикуванням, та більше нікому не повідомляв. Вдома він перебував з жовтня по грудень 2024 року. Зазначив, що бажає проходити військову службу.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_4 визнав свою вину у повному обсязі, надав показання про обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, які узгоджуються з відомостями, викладеними в обвинувальному акті, фактичні обставини справи учасниками не оспорюються. Дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковані за ч.4 ст. 408 КК України. Тому враховуючи особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованого йому кримінального правопорушення, просить призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі. При цьому запобіжний захід залишити без змін до набрання вироком законної сили. Зарахувати у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 25.12.2024 по день набрання вироком законної сили. Початок строку відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 звертає увагу на те, що ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, сприяв досудовому розслідуванню та судовому розгляду, у вчиненому щиро розкаюється, в майбутньому планує проходити військову службу, прийшов добровільно на військову службу. При цьому просить призначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 років позбавлення волі, яке є найнижчим за санкцією статті та зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення.
Суд з'ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз'яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст. 394 КПК України.
З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підстаі ч.3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються його особи.
Оскільки обвинувачений визнав свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчинених ним діянь, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч.4 ст. 408 КК України.
Таким чином суд вважає доведеним вчинення ОСОБА_4 дезертирства, тобто самовільного залишення військової частини з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Згідно з п.1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, форму вини, обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого, який вважається не судимим, посередньо характеризується за місцем проходження служби, позитивно характеризується за місцем проживання, проживає в цивільному шлюбі, відсутність відомостей про перебування на обліку у лікаря нарколога та психіатра. Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття. Відсутніь обставин, які обтяжують покарання.
З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, суд вважає, що ОСОБА_4 відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання за ч.4 ст. 408 КК України у виді 5 років позбавлення волі.
За приписами ч.2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005) та «Фрізан проти Росії» (рішення від 24.03.2005) суд зазначав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 15.10.2008) Суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Таким чином на переконання суду кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
Також необхідно зазначити, що Верховним Судом 01.02.2018 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Окрім наведеного ККС ВС у постанові від 09.10.2018 (справа 756/4830/17-к) дійшов висновку, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 25 грудня 2024 року ОСОБА_4 було затримано 25 грудня 2024 року о 16.40 год.
За змістом ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Отже, суд вважає за необхідне відповідно до ч.5 ст.72 КК України, зарахувати обвинуваченому у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з моменту затримання з 25 грудня 2024 року до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, цивільний позов не заявлявся. Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
Керуючись ст. ст. 349, 368-371, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту вступу вироку в законну силу.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 25 грудня 2024 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1