65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"18" серпня 2025 р. Справа № 916/3300/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Желєзної С.П., розглянувши заяву заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури м. Одеси (вх. №2-1303/25 від 15.08.2025) про забезпечення позову, пред'явленого в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до ОСОБА_1 , -
15.08.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури м. Одеси (далі по тексту - прокурор), пред'явлена в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі по тексту - РВ ФДМ України) до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі у розмірі 145 213,21 грн, пені у розмірі 3 493,56 грн; розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912012 від 17.02.2020, укладеного між позивачем та відповідачем; зобов'язання відповідача повернути державі в особі позивача на підставі акту нежитлове приміщення № 11, будівлі механічного складу загальною площею 115,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що обліковується на балансі концерну «Військторгсервіс»
В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912012 від 17.02.2020, в частині сплати орендної плати протягом періоду з 12.07.2022 по 12.07.2025, а також на відсутність відомостей про укладення договорів страхування державного майна.
Разом з позовною заявою прокурором подано до суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої прокурор просить суд накласти арешт на майно та грошові кошти ОСОБА_1 у розмірі 149 156,77 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову; накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
У поданій до суду заяві про забезпечення позову прокурором повторно наведені фактичні обставини справи, обґрунтування суми заборгованості перед державним бюджетом та періоду заборгованості, що підлягає стягненню у судовому порядку. Водночас необхідність вжиття заходів забезпечення позову, за переконанням прокурора, пов'язана з обставиною використання відповідачем орендованого майна незважаючи на припинення відповідачем підприємницької діяльності у 2020 році. Прокурор зазначає, що з огляду на специфіку правовідносин, що виникли між сторонами, процедура стягнення коштів без вжиття заходів забезпечення позову, буде неможлива та неефективна, а, отже, тільки заходи забезпечення позову є реальною гарантією ефективного захисту порушених інтересів держави. Прокурор також стверджує, що оскільки відповідач свідомо ухиляється від виконання взятих на себе грошових зобов'язань, очікування належного виконання відповідачем рішення суду є марним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову, як вказує прокурор, у спорі про стягнення грошових коштів є для нього додатковою гарантією виконання рішення суду. При цьому прокурор стверджує, що у разі виявлення відсутності грошових коштів на рахунку боржника доцільно накласти арешт на майно, яке є у власності відповідача, тобто належну йому квартиру.
Розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову, господарський суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. ст. 136, 137 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно зі ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Суд зазначає, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову за певних обставин може повністю нівелювати результати судового процесу. Позиція суду з даного питання відповідає висновкам, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 по справі № 922/1533/23, постанові від 11.09.2023 по справі №910/7974/23.
Предметом заявленого прокурором позову в інтересах держави в особі РВ ФДМ України є вимога до ОСОБА_1 про стягнення коштів, розірвання договору та зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди.
При дослідженні питання наявності підстав для забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, а, отже, у суду відсутні підстави для надання оцінки доводам прокурора про продовження строку дії договору на період воєнного стану, невиконання відповідачем обов'язку сплачувати орендну плату в тій або і іншій частині, правомірність здійсненого розрахунку пені тощо. Водночас суду слід здійснити оцінку обґрунтованості доводів прокурора, на які він посилається як на підставу для подання заяви.
У поданій до суду позовній заяві прокурор вказує на використання відповідачем орендованого майна незважаючи на припинення відповідачем підприємницької діяльності у 2020 році. Проте вказана обставина не може визнаватися достатньою для задоволення заяви прокурора.
Господарський суд зазначає, що лише обставина невиконання відповідачем зобов'язань за договором, якщо така дійсно мала місце та буде встановлена лише за результатом вирішення спору по суті, також не може визнаватися судом самостійною та безумовною підставою для задоволення заяви прокурора.
Судом враховано, що у будь-якому випадку договірні відносини між позивачем та відповідачем тривають з 2020 року. Проте відсутність заходів реагування з боку РВ ФДМ України в частині стягнення заборгованості за орендною платою у розумні строки викликає у суду обґрунтовані сумніви щодо правомірності накладення арешту на майно та кошти відповідача.
Суд зазначає, що прокурором не було надано суду жодного доказу, який може підтвердити недобропорядну поведінку ОСОБА_1 . Навпаки, як повідомляє прокурор по тексту позовної заяви, відповідач частково виконує прийняті на себе зобов'язання, що спростовує доводи прокурора в цій частині.
Господарський суд звертає увагу прокурора, що в умовах воєнного стану та економічної нестабільності, відсутності постійних доходів у населення накладення арешту на грошові кошти фізичної особи у загальному розмірі 149 156,77 грн може позбавити відповідача будь-яких джерел існування, а, отже, господарському суду не вбачається існування підстав для застосування у межах цієї конкретної справи заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на кошти відповідача.
Підстави для накладення арешту на вказану прокурором квартиру у господарського суду відсутні з огляду на наступне.
На підтвердження належності відповідачу на праві власності квартири на адресою: АДРЕСА_2 , прокурором було надано суду інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №412966916 від 12.02.2025, згідно якої відомості про належність відповідачу на праві власності майна в Державному реєстрі речових прав відсутні. Водночас в Реєстрі прав власності на нерухоме майно наявний архівний запис про належність вказаної квартири на праві власності відповідачу.
Реєстр прав власності на нерухоме майно це невід'ємна архівна складова частина Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141). Таким чином, відомості із Реєстру прав власності на нерухоме майно не завжди є актуальними, а, отже, отримані з такого реєстру відомості слід детально перевіряти.
Таким чином, на підтвердження належності відповідачу квартири на праві власності прокурор мав також надати інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформовану за результатом опрацювання реєстраційного номера об'єкта нерухомого майна. Проте відсутність зазначеної довідки має наслідком неможливість точного встановлення судом обставини належності відповідачу на праві власності будь-якого майна, що, відповідно, виключає можливість накладення арешту на квартиру, власником якої наразі може бути інша особа.
Згідно вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Підсумовуючи викладені вище обставини, враховуючи ненадання прокурором будь-яких доказів неможливості виконання судового рішення про стягнення коштів у випадку задоволення позову, відсутність підстав для накладення арешту на кошти лише з мотивів невиконання зобов'язань за договором стягнення якої буде предметом спору по даній справі, а також відсутність достовірних відомостей про перебування у власності відповідача квартири, господарський суд доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення поданої заступником керівника Хаджибейської окружної прокуратури м. Одеси заяви.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 141, 234 Господарського процесуального кодексу України , суд, -
1.Відмовити заступнику керівника Хаджибейської окружної прокуратури м. Одеси у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала набрала законної сили 18.08.2025 та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її прийняття.
Суддя С.П. Желєзна