ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.08.2025Справа № 910/6237/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІЦЕНТР К"
про стягнення 535917,37 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІЦЕНТР К" про стягнення 535917,37 грн, з яких: 403 904,93 грн - сума основної заборгованості, 99391,37 грн - сума інфляційних збитків, 32621,07 грн - сума 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №8100 від 26.01.2016 щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару. Право вимоги за договором поставки №8100 від 26.01.2016 перейшло до позивача на підставі договору про відступлення прав вимоги №30/12/22 від 30.12.2022.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.05.2025 залишив позовну заяву без руху.
03.06.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків, яка сформована в системі "Електронний суд" 02.06.2025.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.06.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6237/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
27.06.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач просив розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.07.2025 відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІЦЕНТР К" про розгляд справи з викликом сторін.
08.07.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки №8100 від 26.01.2016, позивач у період 2016 - 2022 рр. постачав покупцю товар.
Позивач зазначає, що договором передбачена оплата товару на умовах відстрочення платежу після реалізації товару; строк дії договору визначений в п.12.1 договору поставки - до 31.12.2019.
Оскільки до закінчення терміну дії договору відповідач, відповідно умов п.4.12. договору, не скористався своїм правом на повернення залишків нереалізованого товару, позивач вважає доведеним факт повної реалізації поставленого за договором поставки товару.
30.12.2022 між ТОВ "Керуюча компанія "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (постачальник та первісний кредитор) та ТОВ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (позивач та новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги №30/12/22 від 30.12.2022, відповідно до умов якого до позивача перейшли права вимоги до відповідача за договором №8100 від 26.01.2016.
Посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №8100 від 26.01.2016 в частині розрахунків за поставлений товар, позивач заявив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІЦЕНТР К" 403 904,93 грн - суму основної заборгованості, 99391,37 грн - суму інфляційних збитків, 32621,07 грн - суму 3% річних.
Позиція відповідача
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що п. 9.2. договору містить "відкладальну" обставину (реалізація товару), з настанням якої у відповідача виникає зобов'язання перед позивачем щодо сплати вартості поставленого товару. Однак, станом на дату розгляду справи товар не реалізований, а тому строк оплати за поставлений товар не настав. На підтвердження того, що товар не реалізований, відповідач надав Звіт про продажу товарів (акт інвентаризації) станом на 25.06.2025, згідно із яким реалізований товар на зазначену дату становить 357 050,54 грн.
Відповідач зазначає, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження факту реалізації товару на суму заявленої основної заборгованості в 403 904,93 грн.
Також відповідач стверджує, що строк дії договору станом на дату пред'явлення позову і станом на час розгляду справи не закінчився. 02.12.2020 між сторонами договору поставки № 8100 від 26.01.2016 укладено додаткову угоду, згідно із якою строк дії договору було продовжено до 31.12.2023 із можливістю його автоматичної пролонгації на кожен наступний календарний рік без необхідності укладання додаткової угоди.
Крім того, відповідач зазначив, що здійснив на користь позивача оплати: 21.05.2025 - 8900,00 грн, 24.06.2025 - 35000,00 грн, та 25.06.2025 - 3000,00 грн, на підтвердження чого надав платіжні інструкції №371219 від 21.05.2025, №107820 від 25.06.2025 та №98193 від 24.06.2025. Отже, вартість нереалізованого товару становить 357 004,93 грн (403 904,93 грн - 8 900,00 грн - 35 000,00 грн - 3 000,00 грн).
26.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕПІЦЕНТР К" (покупець) укладений договір поставки №8100 (надалі - договір) відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язався поставляти покупцеві товар у встановлені строки, а покупець зобов'язався приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах цього договору.
Предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у Специфікаціях та/або інших документах згідно умов договору, підписаних постачальником та покупцем (п.1.2. договору).
Сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії договору та вказаних у накладних (п.8.5. договору).
Згідно із п.9.1. договору оплата здійснюється у розмірі повної вартості реалізованого товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у договорі.
Відповідно до п.9.2. договору оплата за поставлений товар здійснюється після його реалізації споживачам один раз на тиждень.
Пунктом 4.12. договору визначено, що у випадку, якщо частина товару залишається нереалізованою через торговельну мережу покупця, покупець має право повернути її в період дії договору. Постачальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту пред'явлення письмової вимоги покупцем забрати цей товар та/або замінити його (рішення за вибором покупця). При отриманні товару, постачальник разом з товаром отримує від покупця накладні на повернення товару.
У п.12.1. договору сторони погодили, що договір діє до 31.12.2019. Сторони домовилися, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати ні одна із сторін не заявить про намір розірвання договору, то договір автоматично (без укладення додаткової угоди) продовжує свою дію на наступний календарний рік.
02.12.2020 між ТОВ "Керуюча компанія "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" та ТОВ "ЕПІЦЕНТР К" укладена додаткова угода до договору поставки №8100 від 26.01.2016, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди продовжити термін дії договору поставки до 31.12.2023. Сторони домовилися, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати ні одна із сторін не заявить про намір розірвання договору, то договір автоматично (без укладення додаткової угоди) продовжує свою дію на наступний календарний рік.
30.12.2022 між ТОВ "Керуюча компанія "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (постачальник/первісний кредитор) та ТОВ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (позивач/новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги №30/12/22 від 30.12.2022, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає права вимоги за договором №8100 від 26.01.2016, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі.
Відповідно до п.2.2. договору відступлення первісний кредитор відступає новому кредитору всі права вимоги на загальну суму 763601,53 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 30.12.2022.
Відповідно до змісту п.2.3. договору первісним кредитором відступаються права грошової вимоги на суми основної заборгованості (залишку) за товар, а також, в разі наявності достатніх підстав, але не виключено, що підлягало б сплаті первісному кредитору: нарахованих процентів за користування чужими коштами та нарахованих штрафних санкцій.
01.02.2023 позивач направив відповідачу повідомлення від 25.01.2023 про відступлення прав вимоги, в якому просив здійснювати виконання всіх зобов'язань за договором №8100 від 26.01.2016 на користь нового кредитора у зобов'язанні - ТОВ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що у період з 01.01.2023 по 31.12.2024 відповідач сплатив на користь позивача 359696,60 грн заборгованості, внаслідок чого у відповідача за договором поставки №8100 від 26.01.2016 утворилася заборгованість у сумі 403904,93 грн.
На підтвердження заявленого до стягнення розміру боргу позивач надав видаткові накладні за період з 05.04.2021 по 16.02.2022, виписки по особовому рахунку з 01.01.2022 по 23.05.2025, з 18.10.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2023 по 31.12.2023.
На підставі ст.625 ЦК України позивач нарахував 99391,37 грн - інфляційних збитків та 32621,07 грн - 3% річних (загальний період нарахування з 31.12.2022 по 05.05.2025).
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між ТОВ "Керуюча компанія "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" та відповідачем договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
Також враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до припинення договору (до 31.12.2023 відповідно до додаткової угоди від 02.12.2020) однією із сторін іншої сторони про намір розірвання договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір був автоматично пролонгованим на 2024-2025 роки відповідно до п.12.1. договору.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними за період з 05.04.2021 по 16.02.2022, банківськими виписками по особовому рахунку з 01.01.2022 по 23.05.2025, з 18.10.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2023 по 31.12.2023, та не заперечується відповідачем, заборгованість відповідача за договором №8100 від 26.01.2016 станом на час звернення позивача до суду із цим позовом становить 403904,93 грн.
Згідно із актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.12.2022, підписаним між ТОВ "Керуюча компанія "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" та ТОВ "ЕПІЦЕНТР К" вартість неоплаченого відповідачем за договором №8100 від 26.01.2016 товару станом на 30.12.2022 становить 763601,53 грн.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Стаття 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч.1 ст.254 Цивільного кодексу України строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Відповідно до положень ч.1 ст.212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, зокрема укладають господарський договір, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.
У договорі сторони погодили строк оплати товару з вказівкою на подію - "після реалізації товару споживачам один раз на тиждень", тобто обумовили настання у відповідача обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ч.1 ст.212 ЦК України - договір з відкладальною обставиною). При цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч.3 ст.212 ЦК України).
Таким чином, дослідивши умови договору поставки, який є предметом провадження у даній справі, судом встановлено, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки з відстроченням платежу (відкладальна умова).
В пункті 14.1.202 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
Загальні умови виконання господарського зобов'язання з оплати товару встановлені статтею 692 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
У розумінні наведеної норми, підписання покупцем видаткової накладної, яка у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Водночас, враховуючи предмет спору у цій справі та правило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач, для звільнення себе від обов'язку оплатити вартість товару, має довести належними та допустимими доказами, що отриманий ним товар ще не реалізований. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №910/4846/17 (на яку також посилається відповідач).
На підтвердження своїх доводів, що станом на дату розгляду справи товар не реалізований, відповідач разом з відзивом на позов надав Звіт про продажу товарів (акт інвентаризації) станом на 25.06.2025, згідно із яким реалізований товар на зазначену дату становить 357 050,54 грн.
Дослідивши наданий відповідачем Звіт про продажу товарів (акт інвентаризації) станом на 25.06.2025, суд зазначає, що вказаний Звіт не може вважатися належним доказом у розумінні ст.76 ГПК України, оскільки складений самим відповідачем без підтвердження його достовірності первинними бухгалтерськими чи товаросупровідними документами та не може свідчити про фактичну реалізацію товару. Докази надання його постачальнику у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, суд відхиляє Звіт про продажу товарів (акт інвентаризації) станом на 25.06.2025 як неналежний доказ, що не підтверджує обставин, на які посилається відповідач.
У той же час, відповідно до умов пункту 4.12. договору, у випадку, якщо частина товару залишається нереалізованою через торговельну мережу покупця, покупець має право повернути її в період дії договору.
Враховуючи наведені положення договору, суд дійшов висновку про те, що факт неповернення відповідачем отриманого ним від постачальника товару додатково свідчить про необґрунтованість посилань відповідача на відсутність підстав для оплати такої продукції з огляду на відсутність доказів її реалізації.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо повернення нереалізованого товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть сплачені кошти за поставлений товар.
Суд звертає увагу відповідача на те, що метою укладення договору поставки є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому при укладенні такого договору, постачальник (ТОВ "Керуюча компанія "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД") розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони покупця, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар, а у випадку дійсної не реалізації такого товару - на його повернення.
Оскільки відповідач, покупець за договором до якого відповідно до п.2.4. договору переходить право власності на товар з моменту, коли товар поставлено на приймальну платформу складу і підписання сторонами накладної, не здійснив його оплати у повному обсязі, не надав інформації щодо реалізації/нереалізації цього товару, а також не звернувся до позивача з пропозицією про повернення нереалізованого товару та не повернув такий товар, суд дійшов висновку про те, що спірний товар є фактично реалізованим та відповідно до ч.1 ст.530, ч.4 ст.254 ЦК України обов'язок відповідача з оплати вартості товару повинен бути виконаний не пізніше останнього дня відповідного тижневого строку.
Отже, строк оплати відповідачем його вартості, відповідно до ч.1 ст.530, ч.4 ст.254 ЦК України є таким, що настав.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до частини 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
В силу положень статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав від ТОВ "Керуюча компанія "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" право вимоги до ТОВ "ЕПІЦЕНТР К" у загальній сумі 763601,53 грн за договором №8100 від 26.01.2016.
Як встановлено судом вище, відповідач здійснив часткові оплати на користь позивача, внаслідок чого неоплаченим залишився товар за договором поставки №8100 від 26.01.2016 у сумі 403904,93 грн.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на те, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження нереалізації спірного товару, та враховуючи, що поставка спірного товару відповідачу мала місце у 2021-2022 роках, в той час як матеріали справи не містять жодних доказів повернення товару (його частини) постачальнику, суд приходить до висновку, що станом на дату розгляду даного спору відповідач взятих на себе зобов'язань за договором в повному обсязі не виконав, вартість переданого йому товару у визначений договором строк не сплатив, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "ЕПІЦЕНТР К" виник борг перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕПІЦЕНТР К" у розмірі 403904,93 грн.
Водночас після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі відповідач частково оплатив заборгованість в сумі 46900,00 грн. Вказане підтверджується платіжними інструкціями №371219 від 21.05.2025, №107820 від 25.06.2025 та №98193 від 24.06.2025.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Суд зазначає, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань (правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20).
З огляду на наведене вище, оскільки на момент розгляду даної справи предмет спору в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 46900,00 грн припинив своє існування, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 46900,00 грн, згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, станом на момент розгляду справи сума основного боргу становить 357004,93 грн.
Оскільки невиконане зобов'язання за договором №8100 від 26.01.2016 у сумі 357004,93 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості по договору з оплати за поставлений товар у сумі 357004,93 грн відповідачем не надано, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 357004,93 грн.
Також на підставі ст.625 ЦК України позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 99391,37 грн - інфляційних збитків та 32621,07 грн - 3% річних (загальний період нарахування з 31.12.2022 по 05.05.2025).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
При цьому суд зазначає, що статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що позивачем помилково включено в період часу, за який здійснюється нарахування, день фактичної сплати суми заборгованості. Такі висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 13.06.2018 у справі №922/1008/16, від 10.04.2019 у справі №910/13064/17, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17. Також позивач при нарахуванні інфляційних втрат не врахував місяці, в яких має місце дефляція.
Початковим періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивач визначив 31.12.2022, а тому з урахуванням встановлених вище обставин щодо строків оплати за поставлений товар, перерахунок здійснюється у межах визначеного позивачем періоду.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 31.12.2022 по 26.02.2023, з 27.02.2023 по 26.03.2023, з 27.03.2023 по 17.04.2023, з18.04.2023 по 14.05.2023, з 15.05.2023 по 28.05.2023, з 29.05.2023 по 19.06.2023, з 20.06.2023 по 25.06.2023, з 26.06.2023 по 04.09.2023, з 05.09.2023 по 18.09.2023, з 19.09.2023 по 23.10.2023, з 24.10.2023 по 26.11.2023, з 27.11.2023 по 17.01.2024, з 18.01.2024 по 0.04.2024, з 09.04.2024 по 25.09.2024, з 26.07.2024 по 05.05.2025.
За перерахунком суду 3% річних становлять 32591,50 грн та інфляційні втрати - 96678,04 грн, а тому вимоги у цій частині є частково обґрунтованими.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІЦЕНТР К" заборгованості за договором поставки №8100 від 26.01.2016, а саме в частині стягнення заборгованості у сумі 357004,93 грн, 3% річних у сумі 32591,50 грн та інфляційних втрат у сумі 96678,04 грн; та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 46900,00 грн, на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині позовні вимоги, а саме 3% річних у сумі 29,57 грн та інфляційних втрат у сумі 2713,33 грн, суд залишає без задоволення з огляду на їх необґрунтованість.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Водночас суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8.
Оскільки позивачем сплачено судовий у більшому розмірі, суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст.7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв'язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Також суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв'язку із закриттям провадження у справі у частині позовних вимог.
Також, у прохальній частині позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.
Проте, розмір витрат на правову допомогу, який позивач просить стягнути з відповідача не визначений в прохальній частині позовної заяви. За таких обставин, наразі питання щодо розподілу витрат на правову допомогу суд не вирішує.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Провадження у справі №910/6237/25 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 46900,00 грн - закрити.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІЦЕНТР К" (04128, м. Київ, вул. Берковецька, 6-К, ідентифікаційний код 32490244) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (03134, місто Київ, вул.Сосніних Сім'ї, будинок 3, ідентифікаційний код 34544034) заборгованості у сумі 357004,93 грн, 3% річних у сумі 32591,50 грн, інфляційні втрати у сумі 96678,04 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 6398,10 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 18.08.2025.
Суддя С.О. Турчин