ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2025Справа № 910/9327/24 (910/15655/24)
Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" (03150, м. Київ, вул. Ямська, буд. 41, офіс 1) в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича ( АДРЕСА_1 )
до Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_2 )
про визнання правочину недійсним та стягнення 248 000, 00 грн
в межах справи № 910/9327/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумники систем" (01001, місто Київ, вулиця Михайлівська, будинок 24-А; ідентифікаційний код 43426658)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс трейд" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 41, офіс 1; ідентифікаційний код 43395782)
про банкрутство
Представники учасників судового процесу: згідно протоколу судового засідання
1. Стислий виклад позиції позивача
В обґрунтування позовних вимог розпорядник майна арбітражний керуючий Кучерявий Д.В. вказує, що:
- спірний правочин укладено із заінтересованою особою;
- оскільки ФОП Каплаушенко Ігор Миколайович не має відповідного виду економічної діяльності, що дозоляло б йому надавати такого невиключні ліцензії на комп'ютерні програти, то за таких обставин позивач вважає, що спірний правочин був укладений формально, з прихованою метою - зменшення розміру активів боржника та набуття штучної кредиторської заборгованості;
- спірний правочин має ознаки фраудаторного, оскільки вчинений боржником з метою виведення коштів Товариства з ціллю уникнення задоволення вимог кредиторів та введення у справі про банкрутство заінтересованого кредитора;
- договір укладено у "підозрілий період", оскільки через три місяці було відкрито провадження у справі про банкрутство боржника, відтак, такий правочин підпадає під ознаки ч. 2 ст. 42 КУзПБ;
- внаслідок укладення договору, ТОВ "Сайнс Трейд" зменшило обсяги платоспроможності, адже взяло на себе зобов'язання у це унеможливило виконання зобов'язань перед іншими кредиторами.
2. Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач не погоджується з доводами та вимогами позивача, вважає, що договір відповідає вимогам чинного законодавства, які регулюють правочини даного виду, а саме частинам 1,3 ст.1109 Цивільного кодексу України.
Стосовно тверджень розпорядника майна щодо укладення формального правочину між позивачем і відповідачем з прихованою метою - зменшення розміру активів позивача та набуття ним штучної кредиторської заборгованості, враховуючи те, що договір укладений між нинішнім керівником позивача ОСОБА_1 та заінтересованою особою - чоловіком Каплаушенком І.М. слід зазначити наступне.
Станом на дату звернення 29.07.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумники Системс" (у справі № 910/9327/24- ініціюючий кредитор) до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Сайнс Трейд", Каплаушенко І.М. , як фізична особа, був одним із учасників ТОВ "Розумники Системс" та одним з його кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), що підтверджується його заявою, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.В. 15.08.2024 реєстровий № 1989, на підставі якої були зареєстровані зміни до відомостей про юридичну особу № 1000741070005089271 від 15.08.2024 (витяг з системи "Youcontrol" про учасників, бенефіціарів ТОВ "Розумники Системс").
Заборгованість перед ініціюючим кредитором почала виникати ще до призначення нового керівника - ОСОБА_1 , про що свідчать підписані попереднім керівником боржника ОСОБА_2. видаткові накладні та акт звірки взаєморозрахунків.
В той час, коли договір між відповідачем і позивачем, який є предметом спору у даній справі, був укладений 28.06.2024.
Метою укладання даного договору для відповідача було подальше розширення ринку з надання прав використання інтелектуального виду власності при його збереженні за собою, мінімізація витрат, отримання доходу.
Таким чином, керуючись принципом вірогідності доказів, висновки розпорядника майна, про те що відповідач сумісно з новопризначеним керівником позивача, ніби то, мав намір залучити «відразу до справи «дружнього кредитора» з метою створення переваг для задоволення вимог такого кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам» не відповідає дійсності, і скоріше не були, аніж були.
3. Процесуальні дії у справі
У провадженні Господарського суду міста Києва на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою суду від 26.09.2024 перебуває справа № 910/9327/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс трейд".
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича про визнання ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 недійсним та стягнення 248 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича залишено без руху. Товариству з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн.
18.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами про сплату судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича до Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича про визнання оспорюваного правочину недійсним та стягнення 248 000,00 грн в межах справи № 910/9327/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «САЙНС ТРЕЙД» та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 17.04.2025.
08.04.2025 до Господарського суду міста Києва від Фізичної особи-підприємця Каплушенка Ігоря Миколайовича надійшов відзив на позовну заяву.
15.04.2025 до Господарського суду міста Києва від керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 відкладено підготовче судове засідання на 29.05.2025.
02.05.2025 до Господарського суду міста Києва від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича надійшли заперечення на заяву керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" ОСОБА_1 про відмову від позову.
27.05.2025 до Господарського суду міста Києва від представника Фізичної особи-підприємця Каплушенка Ігоря Миколайовича - адвоката Полонського Олександра Юрійовича надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке призначено на 29.05.2025, у зв'язку з прийняттям участі адвокатом Полонським Олександром Юрійовичем в судовому засіданні Печерського районного суду міста Києва, яке призначено 29.05.2025 о 11:30 год. по справі № 372/180/24.
28.05.2025 до Господарського суду міста Києва від представника Фізичної особи-підприємця Каплушенка Ігоря Миколайовича - адвоката Полонського Олександра Юрійовича надійшло клопотання (додаткове до клопотання про відкладення судового засідання) з наданням копії розписки про повідомлення Полонського О.Ю. про призначення розгляду справи № 372/180/24 на 29.05.2025.
29.05.2025 до Господарського суду міста Києва від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" адвоката - Коновал Олени Василівни надійшло клопотання про відкладення про відкладення судового засідання, яке призначено на 29.05.2025, у зв'язку із захворюванням.
У підготовчому засіданні 29.05.2025 судом було відмовлено у задоволенні клопотань представника Фізичної особи-підприємця Каплушенка Ігоря Миколайовича - адвоката Полонського Олександра Юрійовича та представника ТОВ "Сайнс Трейд" адвоката - Коновал Олени Василівни про відкладення судового засідання.
Також, судом було відмовлено у задоволенні заяви керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" ОСОБА_1 про відмову від позову.
29.05.2025 Господарський суд міста Києва на місці ухвалив про закриття підготовчого провадження та ухвалою суду від 29.05.2025 було призначено справу до розгляду по суті на 26.06.2025.
24.06.2025 до Господарського суду міста Києва від представника Фізичної особи-підприємця Каплушенка Ігоря Миколайовича - адвоката Полонського Олександра Юрійовича надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке призначено на 26.06.2025, у зв'язку з прийняттям участі адвокатом Полонським Олександром Юрійовичем у судовому засіданні Новодністровського районного суду Чернівецької області щодо розгляду кримінальної справи.
26.06.2025 до Господарського суду міста Києва від представника Фізичної особи-підприємця Каплушенка Ігоря Миколайовича - адвоката Полонського Олександра Юрійовича надійшли додаткові обґрунтування щодо відкладення судового засідання, яке призначено на 26.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 відкладено підготовче судове засідання на 31.07.2025.
31.07.2025 до Господарського суду міста Києва від представника Фізичної особи-підприємця Каплушенка Ігоря Миколайовича - адвоката Полонського Олександра Юрійовича надійшла заява про встановлення обставин в межах доводів відзиву на позовну заяву.
31.07.2025 до Господарського суду міста Києва від представника Фізичної особи-підприємця Каплушенка Ігоря Миколайовича - адвоката Полонського Олександра Юрійовича надійшла заява про долучення матеріалів справи № 910/9327/24(910/15655/24) вступного слова відповідача.
У судовому засіданні 31.07.2025 судом відмовлено в долученні письмового вступного слова відповідача та клопотання представника відповідача про детальне дослідження відзиву на позовну заяву.
У судовому засіданні 31.07.2025 позивач надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.
Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 31.07.2025 дослідивши її матеріали та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
28.06.2024 між Фізичною особою-підприємцем Каплаушенком Ігорем Миколайовичем (Ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" (Ліцензіат) був укладений Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 відповідно до п. 1.1. якого Ліцензіар надає Ліцензіату невиключну ліцензію на комп'ютерну програму "Програмний комплекс "Флеш Асистент" ("Ліцензія"), а Ліцензіат зобов'язується використовувати зазначену комп'ютерну програму в обсягах та на умовах, визначених цим Договором, та сплатити Ліцензіару винагороду за Ліцензію в порядку та на умовах, передбачених цим Договором. Комп'ютерна програма "Програмний комплекс "Флеш Асистент" - Програмне забезпечення ("ПЗ"), призначене для організації цифрового робочого місця вчителя.
Згідно п. 2.1. Договору вартість наданої Ліцензії, становить 4 250 433 гривні 00 копійок без ПДВ.
18.07.2024 Кредитор (Ліцензіар) передав, а Боржник (Ліцензіат) прийняв Програмне забезпечення відповідно до Акту приймання-передачі.
Згідно п. 2.2. Договору Ліцензіат сплачує Ліцензіару вартість ліцензії в наступному порядку:
- попередня оплата в сумі 248 000 (двісті сорок вісім тисяч) гривень 00 копійок без ПДВ протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту укладання цього Договору;
- остаточний розрахунок в сумі 4 002 433 (чотири мільйони дві тисячі чотириста тридцять три) гривні 00 копійок без ПДВ протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту передачі програмного забезпечення за Актом приймання-передачі.
Боржник виконав свої зобов'язання частково, а саме, 02.07.2024 здійснив попередню оплату в сумі 248 000 гривень 00 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією №7.
Разом з тим, Боржник (Ліцензіар) не виконав повністю своїх обов'язків щодо оплати за Договором. Згідно Акту звірки взаєморозрахунків від 29.08.2024, підписаного між Фізичною особою-підприємцем Каплаушенком Ігорем Миколайовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд", заборгованість останнього за Договором складає 4 002 433 (чотири мільйона дві тисячі чотириста тридцять три) гривні 00 копійок, без ПДВ.
Позивачу стало відомо, що на офіційному сайті YouControl міститься інформація, що, починаючи з травня 2024 року, єдиним власником (учасником) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" є ОСОБА_1 .
Відповідно до Рішення єдиного учасника № 16/05/2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" (код ЄДРПОУ: 43395782) від 16.05.2024, громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка є власником частки 100% Статутного капіталу Товариства, прийняла рішення, зокрема, щодо призначення тимчасово виконувачем обов'язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" ОСОБА_1 та тимчасово передати їй повноваження директора з 17.05.2024.
Таким чином, починаючи з 17.05.2024 ОСОБА_1 є єдиним власником (учасником) та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд".
28.06.2024 між Фізичною особою-підприємцем Каплаушенком Ігорем Миколайовичем (Ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд", в особі т.в.о. директора ОСОБА_1, був укладений Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення №133/45.
З метою виявлення правочинів, що укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" із заінтересованими особами, розпорядником майна боржника арбітражним керуючим Кучерявим Дмитром Владиславовичем направлено запит до Міністерства юстиції України щодо отримання інформації чи перебуває ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у родинних відносинах (зокрема, у шлюбі) з Каплаушенко Ігорем Миколайовичем ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Управління державної реєстрації ВДР актів цивільного стану в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом, вих. № 56244/06.2-29 від 28.10.2024, повідомило, що за результатами проведеної перевірки по першим примірникам первинних та поновлених актових записів цивільного стану, які зберігаються у відділах державної реєстрації актів цивільного стану Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по Одеській області, у тому числі за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актових записів про шлюб за період з часу досягнення шлюбного віку по теперішній час у відношенні вищезазначених осіб виявлено актовий запис про шлюб № 123 від 01.02.2003, складений Житомирським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на Каплаушенко Ігоря Миколайовича , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" арбітражним керуючим було встановлено, що Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" із заінтересованою особою, а саме, з чоловіком ОСОБА_1, яка є єдиним власником та керівником Боржника, - Каплаушенко Ігорем Миколайовичем.
Позивач, також, зазначає, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то основним видом діяльності Фізичної особи підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича є 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; додатковим - 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 82.92 Пакування; 82.99 та надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.
Відповідно до Розділу 1 Ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, Фізична особа-підприємець Каплаушенко Ігор Миколайович надає Товариству з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" невиключну ліцензію на комп'ютерну програму "Програмний комплекс "Флеш Асистенс". Відповідач гарантує, що він є власником авторських майнових прав на таке програмне забезпечення.
Отже, враховуючи основний та додатковий вид діяльності Фізичної особи-підприємця Каплаушенко Ігоря Миколайовича, то останній не має відповідного виду економічної діяльності, що дозволяло б надавати такого виду невиключні ліцензії на комп'ютерні програми.
Позивач вважає, що вищевказане опосередковано свідчить про укладення формального правочину між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" та Фізичною особою-підприємцем Каплаушенко Ігорем Миколайовичем з прихованою метою - зменшення розміру активів Товариства та набуття Боржником штучної кредиторської заборгованості.
У зв'язку з чим такий правочин є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним, у тому числі на підставі загальних засад цивільного законодавства.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (ЦК України) кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (ГК України), статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ).
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
Судом встановлено, що ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 укладено 28.06.2024, а 26.09.2024 (через три місяці) Господарським судом міста Києва було відкрито провадження у справі про банкрутство № 910/9327/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд", тому, такий правочин підпадає під ознаки "підозрілого періоду" в розумінні ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203 ЦК України).
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Верховним Судом неодноразово зроблений висновок щодо того, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, пункт 153; постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, п. 10.34; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц викладено наступні висновки щодо застосування норм права.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження").
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду врахувала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає фраудаторними правочинами не лише ті, які прямо визначені чинним законодавством, зокрема, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, але і ті, які суперечать загальним засадам цивільного законодавства, що передбачені ст. 3, 13 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 виклала наступні правові висновки щодо застосування вищезазначених норм права.
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).
У Рішенні від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 (пункт 155).
Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч. 2 ст. 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором. У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності:
об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості;
суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Будь який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Наведений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
Оцінивши подані сторонами справи докази та встановивши на підставі них фактичні обставини, суд дійшов до висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача виходячи з наступного.
Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, укладений ТОВ "Сайнс Трейд" із заінтересованою особою, а саме, з чоловіком ОСОБА_1 , яка є єдиним власником та керівником Боржника, - Каплаушенко Ігорем Миколайовичем .
Суд звернув увагу, що види діяльності ФОП Каплаушенко І.М. відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є наступними:
основним видом діяльності є 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту;
додатковими є: 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 82.92 Пакування; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.
Відповідно до Розділу 1 Ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, ФОП Каплаушенко І.М. надає ТОВ "Сайнс Трейд" невиключну ліцензію на комп'ютерну програму "Програмний комплекс "Флеш Асистенс". Відповідач гарантує, що він є власником авторських майнових прав на таке програмне забезпечення.
Враховуючи вказане, ФОП Каплаушенко І.М. не має відповідного виду економічної діяльності, що дозволяло б надавати такого виду невиключні ліцензії на комп'ютерні програми.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність будь-якої економічної вигоди для ТОВ "Сайнс Трейд" від укладення спірного договору.
Вказане свідчить про укладення формального правочину між ТОВ "Сайнс Трейд" та ФОП Каплаушенко І.М. з прихованою метою - зменшення розміру активів Товариства та набуття Боржником штучної кредиторської заборгованості.
Отже, оспорюваний Ліцензійний договір є фраудаторним правочином, оскільки, його укладення ТОВ "Сайнс Трейд" із заінтересованою особою спрямоване на виведення грошових коштів з рахунків Товариства, що шкодить правам інших кредиторів цього Товариства та створює штучну кредиторську заборгованість у заінтересованої особи.
Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлення обставин щодо наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним оспорюваного правочину.
Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частина 3 вказаної статті зазначає, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
У п. 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2024 у справі №21/5005/2686/2012, зроблено наступний правовий висновок: «Якщо майно (майнове право) було відчужено власником за недійсним (нікчемним) правочином, то він може повернути це майно в порядку реституції, передбаченому частиною першою статті 216 ЦК України, лише у випадку, якщо воно продовжує перебувати у володінні особи, яка придбала його за таким правочином. У разі якщо таке майно (майнове право) було в подальшому відчужено іншій особі, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, то власник може витребувати це майно лише в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України. Якщо таке майно (майнове право) не підлягає витребуванню відповідно до статті 388 ЦК України, то добросовісний набувач відповідно до статті 330 цього Кодексу набуває право власності на нього.
З огляду на викладені обставини та наведені норми, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом стягнення з Фізичної особи-підприємця Каплаушенко Ігоря Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" грошових коштів в розмірі 248 000 гривень 00 копійок в порядку застосування реституції недійсності Ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача
Разом з тим, суд також вважає за необхідне повернути арбітражному керуючому Кучерявому Дмитру Владиславовичу з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 3 028, 00 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича - задовольнити.
2. Визнати недійсним ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, укладений між ТОВ "Сайнс трейд" та Фізичною особою-підприємцем Каплаушенко Ігорем Миколайовичем.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Каплаушенко Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс трейд" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 41, офіс 1; ідентифікаційний код 43395782) грошові кошти в розмірі 248 000 (двісті сорок вісім тисяч) грн 00 коп. в порядку застосування реституції недійсності ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Каплаушенко Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.
5. Повернути арбітражному керуючому Кучерявому Дмитру Владиславовичу ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. сплачений згідно платіжної інструкції № 66 від 17.02.2025.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 15.08.2025
Суддя Сергій СТАСЮК