ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.08.2025Справа №910/6543/25
Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного підприємства "Астелбудсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії"
про стягнення заборгованості у розмірі 503 046,58 грн,
У травні 2025 року Приватне підприємство "Астелбудсервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" про стягнення заборгованості у розмірі 503 046,58 грн.
В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство "Астелбудсервіс" зазначає, що ним на виконання своїх зобов'язань за Договором поставки №01092019/120-Т від 01.09.2019 було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" згідно рахунку на оплату №146 від 05.03.2025 в якості попередньої оплати за товар кошти у розмірі 503 046,58 грн, в той час як відповідачем не було поставлено позивачу товар, у зв'язку з чим наявні підстави для повернення сплачених в якості передплати за товар коштів у розмірі 503 046,58 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 відкрито провадження у справі №910/6543/25; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 про відкриття провадження у справі №910/6543/25 була доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" 26.05.2025 о 19 год. 54 хв., про що судом було отримано інформацію 27.05.2025 о 09 год. 53 хв.
Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, ухвала суду від 26.05.2025 вручена відповідачу 27.05.2025.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, то - встановлюються судом.
За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/6543/25 встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення позивачу - протягом двадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" вправі було подати відзив на позов у строк до 16.06.2025 включно.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався, відтак справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Приватне підприємство "Астелбудсервіс" в обґрунтування позову стверджує, що спір у справі виник між Приватним підприємством "Астелбудсервіс" (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" (як постачальником) за Договором поставки №01092019/120-Т, який був укладений 01.09.2019 (надалі - Договір).
За умовами пункту 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, а також на підставі інших документів, передбачених цим Договором та складених на його виконання, постачальник зобов'язується поставляти покупцеві бетонні та залізобетонні вироби, товарний бетон, бетонні суміші готові, будівельні розчини, та інше, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар.
Відповідно пункту 9.1 Договору останній вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" було виставлено Приватному підприємству "Астелбудсервіс" рахунок №146 від 05.03.2025 на суму 503 046,58 грн з ПДВ на оплату наступного товару:
1. КС10.9-П, кількість - 4 шт., ціна без ПДВ - 4 371,61 грн, сума без ПДВ - 17 485,44 грн;
2. КС15.9-П, кількість - 6 шт., ціна без ПДВ - 6 806,88 грн, сума без ПДВ - 40 841,28 грн;
3. КС20.9-П, кількість - 7 шт., ціна без ПДВ - 10 041,68 грн, сума без ПДВ - 70 291,76 грн;
4. Плита перекриття колодязя 3ПП20-2.1.П - кількість - 2 шт., ціна без ПДВ - 10 826,50 грн, сума без ПДВ - 21 653,00 грн;
5. Плита днища ПН-10, кількість - 8 шт.,ціна без ПДВ - 1 421,75 грн, сума без ПДВ - 11 374,00 грн;
6. Плита днища ПН-15, кількість - 6 шт., ціна без ПДВ - 3 070,26 грн, сума без ПДВ - 18 421,56 грн.
7. Плита днища ПН-20.І, кількість - 6 шт., ціна без ПДВ - 6 748,48 грн, сума без ПДВ - 40 490,86 грн;
8. Плита перекриття ПП 10-2, кількість - 13 шт., ціна без ПДВ - 1 073,70 грн, сума без ПДВ - 13 958.10 грн;
9. Плита перекриття 1ПП 15-2, кількість - 11 шт., ціна без ПДВ - 2 946,72 грн, сума без ПДВ - 32 413,92 грн;
10. Плита перекриття 3ПП 20-2.1, кількість - 10 шт., ціна без ПДВ - 6 416,39 грн, сума без ПДВ - 64 163,90 грн;
11. Плита перекриття 3ПП20-2.2, кількість - 12 шт., ціна без ПДВ - 8 807,67 грн, сума без ПДВ - 81 692,04 грн;
12. Кільце опірне: КО6, кількість - 20 шт., ціна без ПДВ - 320,93 грн, сума без ПДВ - 6 418,60 грн.
Отже рахунок №146 від 05.03.2025 був виставлений на оплату товару (бетонних та залізобетонних виробів) в асортименті 12 найменувань загальною вартістю 503 046,58 грн з ПДВ.
Приватне підприємство "Астелбудсерсіс" сплатило виставлений йому рахунок, що підтверджується платіжною інструкцією №27 від 05.03.2025 з призначенням платежу - оплата за будматеріали згідно рахунку №146 від 05.03.2025, у т.ч. ПДВ 20% - 83 841,10 грн.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями Приватного підприємства "Астелбудсервіс", що ним було сплачено 503 046,58 грн за будматеріали згідно з рахунком №146 від 05.03.2025, в той час як відповідач не виконав своє зобов'язання з поставки відповідного товару, в зв'язку з чим позивач вважає, що має правові підстави на повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар.
Щодо посилань позивача про виникнення правовідносин між сторонами на підставі Договору, суд зазначає наступне.
Як зазначалось, Договір поставки №01092019/120-Т був укладений між Приватним підприємством "Астелбудсервіс" (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" (як постачальником) 01.09.2019 та у відповідності до п. 9.1 цього Договору діяв до 31.12.2019.
За приписами частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, проте після спливу такого строку між сторонами не можуть виникати нові права та обов'язки за цим Договором.
В даному випадку, спір не стосується порушень зобов'язань, які виникли у період дії Договору, навпроти спірні правовідносини стосуються прав та обов'язків сторін з поставки товару, які виникли у березні 2025 року, тобто через більш як через п'ять років після спливу строку дії Договору.
В свою чергу, умови Договору не передбачають автоматичної пролонгації дії Договору, натомість згідно з пунктом 9.2 Договору останній може бути змінений, розірваний за згодою сторін, що оформлюється Додатковою угодою по Договору.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (частина 3 статті 653 Цивільного кодексу України).
Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Тобто як за приписами законодавства України, так і за приписами п. 9.2 Договору зміна умов Договору (в тому числі, умови щодо строку дії Договору), могла бути вчинена шляхом укладення сторонами правочину в тій самій формі, що і форма Договору (зокрема шляхом укладення Додаткової угоди).
Однак матеріали справи не містять доказів укладення сторонами правочину щодо погодження іншої дати строку дії Договору, пролонгації дії цього Договору чи погодження безстроковості дії цього Договору.
Більше того, матеріали справи не містять навіть доказів вчинення сторонами в розумні строки після припинення дії Договору будь-яких конклюдентних дій, які могли б свідчити про волевиявлення сторін на продовження дії Договору після спливу його строку дії.
Зокрема ні рахунок №146 від 05.03.2025, ні платіжна інструкція №27 від 05.03.2025 не містять посилань на Договір (його реквізити).
Зважаючи на наведене у суду відсутні підстави вважати, що спірні правовідносини у березні 2025 року щодо поставки товару виникли між сторонами на підставі Договору, дія якого припинилась 31.12.2019.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
За приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частині 1 статті 181 Господарського кодексу України зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За приписами ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Суд зазначає, що поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, що констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Неповнота та не безумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та не безумовність відхиляють початкову оферту. Іншими словами неповнота та небезумовність акцепту є умовами припинення оферти.
Таким чином, розцінюючи рахунок на оплату №146 від 05.03.2025 як пропозицію відповідача укласти договір на умовах, визначених у ньому, а саме щодо поставки зазначеного у ньому переліку товару за вказаною вартістю, суд повинен встановити обставини щодо повного та безумовного прийняття такої пропозиції позивачем шляхом повної оплати рахунку у визначений у ньому строк (по суті, строк для акцепту).
При цьому судом враховано, що рахунок на оплату по замовленню №146 від 05.03.2025 не підписаний уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії".
Проте у суду відсутні сумніви щодо виставлення даного рахунку саме відповідачем, оскільки, по-перше, у даному рахунку вказані банківські реквізити Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії", які не повинні були бути відомі Приватному підприємства "Астелбудсервіс" за відсутності між сторонами правовідносин.
Зокрема у рахунку №146 від 05.03.2025 вказано міжнародний номер банківського рахунку (IBAN) Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії", який був впроваджений в Україні у серпні 2022 року, тобто через 2,5 роки після спливу дії Договору та не був вказаний у змісті останнього (в ньому містились реквізити іншого розрахункового рахунку).
По-друге, судом враховано поведінку відповідача після отримання на свій рахунок від позивача коштів у загальному розмірі 503 046,58 грн із призначенням платежу - оплата за товари згідно рахунку №146 від 05.03.2025, яка полягає у відсутності в матеріалах справи доказів будь-якого листування з позивачем з приводу перерахованих коштів (в тому числі для з'ясування що за кошти надійшли на рахунок підприємства).
По-третє, за інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" є виготовлення виробів із бетону для будівництва (основний), тобто саме тих товарів, асортимент яких вказаний у рахунку №146 від 05.03.2025.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.06.2022 у справі №927/774/20 та 22.02.2022 у справі №904/6293/20).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд, вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що за наявних в матеріалах справи доказів більш вірогідними є обставини виставлення відповідачем (виготовлення виробів із бетону) позивачу рахунку на оплату бетонних та залізобетонних виробів із зазначенням своїх актуальних платіжних реквізитів (IBAN), ніж помилкова сплата позивачем коштів з подальшим фальсифікуванням доказів (такого рахунку) для повернення цих коштів, замість направлення вимоги в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Отже, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" було виставлено Приватному підприємству "Астелбудсервіс" рахунок на оплату по замовленню №146 від 05.03.2025 на суму 503 046,58 грн.
Як встановлено судом, позивачем в день виставлення рахунку №146 від 05.03.2025 було сплачено на користь відповідача кошти у сумі 503 046,58 грн, у т.ч. ПДВ 20% 83 841,10 грн, що свідчить про повне та безумовне прийняття позивачем (акцептування) пропозиції відповідача (оферти).
За наведених обставин та керуючись приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір поставки (купівлі-продажу).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Нормою ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У верхній частині рахунку на оплату по замовленню №187 від 09.02.2022 (в колонтитулах такого документу) зазначено, що сплата даного рахунку означає згоду з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в противному випадку не гарантується наявність товару на складі. Товар відпускається по факту приходу грошей на р/р постачальника, самовивозом, при наявності доручення та паспорту.
За приписами ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Статтею 213 Цивільного кодексу України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Приймаючи до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, суд приходить до висновку, що використання продавцем формулювання "по факту приходу грошей на р/р постачальника" свідчить, що відповідач повинен був передати позивачу продукцію на наступний день після отримання попередньої оплати за рахунком №146 від 05.03.2025, тобто після оплати товару у відповідності до ст. 253 Цивільного кодексу України.
До того ж, судом враховано, що навіть після пред'явлення даного позову у травні 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" станом на дату розгляду даного спору (тобто протягом більш як двох місяців) фактично було проігноровано вимоги Приватного підприємства "Астелбудсервіс" - не надано суду ні пояснень з приводу ситуації, що склалась між сторонами, не повернуто коштів позивачу, не здійснено поставку товару (докази вчинення відповідачем будь-яких дій після пред'явлення позову до суду в матеріалах справи відсутні).
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" повинне було поставити Приватному підприємству "Астелбудсервіс" вказаний у рахунку №146 від 05.03.2025 товар до 06.03.2025 включно.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тотожні приписи містяться у абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Позивач стверджує, що відповідачем станом на дату розгляду даного спору (тобто по спливу п'яти місяців після отримання на свій рахунок повної оплати за товар) не повернуто сплачені в якості передоплати за товар кошти у розмірі 503 046,58 грн, а також не поставлено вказаний у рахунку №146 від 05.03.2025 товар.
За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За таких обставин, позовна вимога Приватного підприємства "Астелбудсервіс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" суми попередньої оплати у розмірі 503 046,58 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу між сторонами судового збору.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За змістом підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
В поданій до суду шляхом формування в системі "Електронний суд" позовній заяві Приватним підприємством "Астелбудсервіс" заявлено вимогу майнового характеру - про стягнення з відповідача коштів у загальному розмірі 503 046,58 грн.
Отже, за подання до господарського суду даної позовної заяви Приватне підприємство "Астелбудсервіс" повинне було сплатити судовий збір у розмірі 6 036,56 грн (503 046,58 грн х 0,015 х 0,8).
В той же час, Приватне підприємство "Астелбудсервіс" за звернення до господарського суду із майновою вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" коштів у загальному розмірі 503 046,58 грн сплатило судовий збір у розмірі 7 545,70 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №87 від 22.05.2025.
Тобто позивачем при зверненні до суду із даним позовом було надмірно сплачено судовий збір у сумі 1 509,14 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, судовий збір у сумі 1 509,14 грн не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі №910/6543/25, а може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила - Приватного підприємства "Астелбудсервіс".
Щодо судового збору, який підлягав сплаті позивачем за звернення до суду із даним позивом, - 6 036,56 грн, то відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову повністю.
Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У змісті позовної заяви Приватне підприємство "Астелбудсервіс" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести судові витрати на оплату судового збору у розмірі 7 545,70 грн та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Докази на підтвердження понесених позивачем на професійну правничу допомогу витрат долучені до позовної заяви.
Представництво інтересів Приватного підприємства "Астелбудсервіс" в межах справи №910/6543/25 здійснювалось адвокатом Грушкою Володимиром Ігоровичем (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №6373 від 11.04.2019) на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА №0053217 від 23.05.2025 та Договору №116 про надання правової (правничої) допомоги від 19.05.2025 (надалі - Договір правової допомоги).
Предметом укладеного Приватним підприємством "Астелбудсервіс" (як клієнтом) та адвокатом Грушкою Володимиром Ігоровичем (як адвокатом) Договору правової допомоги є надання адвокатом, усіма законними методами та способами, правової (правничої) допомоги клієнту у всіх питаннях пов'язаних зі здійсненням клієнтом його діяльності, у справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.
У пункті 2 Договору правової допомоги вказано, що правова (правнича) допомога надається клієнту з метою стягнення заборгованості за Договором поставки №01092019/120-Т від 01.09.2019.
Обсяг надання адвокатом правової (правничої допомоги) клієнту визначається в додатках до цього договору (п. 1.3 Договору правової допомоги).
У Додатку №1 від 19.05.2025 до Договору правової допомоги, який визначає умови надання правової (правничої) допомоги з стягнення заборгованості за Договором поставки №01092019/120-Т від 01.09.2019, сторонами погоджено, що гонорар адвоката за правову (юридичну, правничу) допомогу клієнту визначену п. 2 та п. 3 цього додатку складає 20 000,00 грн (п.п. 2, 4 Додатку №1 від 19.05.2025).
У пункті 3 Додатку №1 від 19.05.2025 вказано, що правова (юридична, правнича) допомога клієнту визначена п. 2 цього Додатку включає в себе вивчення наданих клієнтом матеріалів, складання та подання позовної заяви, представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення господарського судочинства, складення заяв по суді справи, пояснень, процесуальних та інших документів правового характеру.
Згідно п. 5 Додатку №1 від 19.05.2025 гонорар адвоката сплачується клієнтом протягом 5 календарних днів з дня отримання від адвоката відповідного рахунку (рахунків).
22.05.2025 Приватним підприємством "Астелбудсервіс" було перераховано адвокату Грушці Володимиру Ігоровичу кошти у загальному розмірі 20 000,00 грн в якості оплати наданої правової (правничої) допомоги за Договором №116 від 19.05.2025, що підтверджується випискою по банківському рахунку.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголошено на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Так, в ухвалі Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 судом було надано оцінку складності справи №910/6543/25 з урахуванням характеру спірних правовідносин та предмету доказування, які вказували на незначну складність даної справи, внаслідок чого було вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Також поза увагою суду не залишились ті обставини, що адвокатом було надано невірну правову оцінку підставам виникнення правовідносин між сторонами та невірно визначено розмір судового збору, який підлягав сплаті за розгляд господарським судом даного спору.
До того ж, для вирішення даного спору підлягали вивченню та аналізу лише виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" рахунок на оплату №146 від 05.03.2025 та платіжна інструкція №27 від 05.03.2025, тобто обсяг доказів у даній справі не був незначним, відтак їх вивчення та аналіз, а також формування правової позиції не повинно було зайняти багато часу.
Крім того, з огляду на спірні правовідносини вбачається, що у даному спорі не здійснювались будь-які розрахунки (суми боргу, 3% річних та інфляційних втрат тощо), а відтак підготовка позову не потребувала витрати значного часу адвокатом, тим більше із досвідом роботи у сфері надання професійної правничої допомоги на дату подання позову більшим ніж п'ять років.
При цьому, адвокатом не надавались клієнту такі послуги, як представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення господарського судочинства (засідання у справі №910/6543/25 не проводились), складення заяв по суді справи, пояснень, процесуальних та інших документів правового характеру (крім позову жодні інші документи від сторін, в тому числі позивача, не надходили), тобто адвокатом не було виконано всі роботи (надано всі послуги), які були вказані у пункті 3 Додатку №1 від 19.05.2025.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування судові витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн не відповідають критеріям розумності, співмірності, з огляду на нескладність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" відшкодування витрат позивача на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 7, 11, 13, 15, 16, 74, 79, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Приватного підприємства "Астелбудсервіс" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбінат Будіндустрії" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 7, літ."П"; ідентифікаційний код 40579625) на користь Приватного підприємства "Астелбудсервіс" (02089, м. Київ, вул. Радистів, буд. 34, корпус А-3, офіс 1014; ідентифікаційний код 35617794) кошти у розмірі 503 046 (п'ятсот три тисячі сорок шість) грн 58 коп., судовий збір у розмірі 6 036 (шість тисяч тридцять шість) грн 56 коп. та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 18.08.2025.
Суддя Р.В. Бойко