вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про відмову у забезпеченні позову
18.08.2025м. ДніпроСправа № 904/4537/25
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Іванова Т.В., розглянувши без участі (виклику) представників сторін заяву позивача про забезпечення позову у справі
за позовом Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Хамідуліна Тимура Фарітовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про стягнення грошових коштів у розмірі 28 489,03 грн
15.08.2025 до господарського суду надійшла позовна заява Дніпровської міської ради (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Хамідуліна Тимура Фарітовича (далі відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 28 489,03 грн, відповідно до якої позивач просить суд:
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Хамідуліна Тимура Фарітовича на користь Дніпровської міської ради кошти у розмірі 28 489,03 грн набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 12101000000:06:110:0019;
- судові витрати по веденню справи покласти на відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2025 справу №904/4537/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
Разом із вказаною позовною заявою позивач подав до господарського суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд:
- накласти арешт на нерухоме майно Фізичної особи-підприємця Хамідуліна Тимура Фарітовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), а саме: будівля торговельного павільйону, що розташована за адресою місто Дніпро, площа старомостова, 2Д (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 10218283121010);
- накласти арешт на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Фізичної особи-підприємця Хамідуліна Тимура Фарітовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в межах суми стягнення в розмірі 28 489,03 грн до набрання рішенням по справі законної сили.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує про те, що на його думку існує реальна небезпека того, що до моменту ухвалення рішення у справі відповідач може розпорядитися своїм майном або грошовими коштами таким чином, що виконання майбутнього рішення суду стане утрудненим або навіть неможливим. Зокрема позивач вказує, що: нерухоме майно відповідача (торговельний павільйон) може бути продано чи переоформлено на інших осіб, що унеможливить звернення стягнення на нього; грошові кошти на рахунках можуть бути оперативно виведені, і тоді після рішення суду стягнути борг буде складно.
При цьому позивач наголошує, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення у даній справі, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Суд зазначає, що позивач не наводить обґрунтувань, щодо застосування додаткового заходу забезпечення позову, а саме накладення арешту на нерухоме майно, окрім накладення арешту на грошові кошти, що містяться на банківських рахунках відповідача. При цьому позивач не наводить перелік вказаних рахунків, банківські у станови у яких відкрито вказані рахунки та суму коштів що перебуває на означених рахунках відповідача.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Зазначені висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Положення статті 236 Господарського процесуального кодексу України пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень статті 73 Господарського процесуального України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.
Також суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
З урахуванням загальних вимог, передбачених положеннями статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою, та надати суду докази існування фактичних обставин, що пов'язані з необхідністю вжиття таких заходів саме на забезпечення позовних вимог в межах порушеного права, яке позивач намагається захистити поданням відповідного позову, а не будь-яких інших порушених прав позивача.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
З матеріалів справи вбачається, що заявлена позивачем вимога про забезпечення полягає у накладенні арешту на майно та кошти відповідача в межах суми позову.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, водночас наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору.
Суд зазначає, що як вбачається із позовної заяви, заявник вказує, що останній платіж відповідачем безпідставно збережено кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:110:0019 з 22.11.2023 по 19.12.2024 у сумі 28 489,03 грн.
Таким чином, як вбачається, наявна у відповідача заборгованість з орендної плати обліковується за період з листопада 2023 року по грудень 2024 року, при цьому позивачем не доведено суду, що наразі у 2025 році відповідач - Фізична особа-підприємець Хамідулін Тимур Фарітович вчиняє дії, які пов'язані із виведенням (реалізацією) майна чи підготовчими діями до його реалізації, виведенням (витрачанням) грошових активів, укладенням договорів поруки чи застави тощо.
Відтак позивачем не доведено, що відповідачем наразі вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання до чи під час подання даного позову до суду, а відтак припущення які викладені позивачем, не є достатньо обґрунтованими.
Суд зазначає, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд також зазначає, що заява про забезпечення позову не містить в додатках доказів, які б свідчили про вказане, а саме наміри відповідача спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання до чи під час подання даного позову до суду.
Накладаючи арешт на грошові кошти відповідача, суд повинен дотримуватися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимість блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 924/1277/20 (924/1224/21)).
На переконання суду, накладення арешту на кошти та майно відповідача може призвести до блокування його господарської діяльності за відсутності доказів того, що відповідачем вчинюються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання, - що є неприпустимим, серед іншого, під час воєнного стану.
Стосовно заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідача, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Подана заява позивача про забезпечення позову не узгоджується з принципом диспозитивності господарського процесу, який викладено у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, де вказано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У заяві про забезпечення позову позивачем не вказано та не обґрунтовано вартість майна, за рахунок якого позивач пропонує здійснити за необхідності задоволення його грошових вимог до відповідача.
Разом з тим, враховуючи, що предметом позову є вимога позивача до відповідача про стягнення грошових коштів, то виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи будуть наявними у відповідача грошові кошти у відповідному розмірі.
Однак суд підкреслює, що невиконання відповідачем з кінця 2024 року взятих на себе зобов'язань щодо орендної плати не є автоматичною підставою для накладення арешту на грошові кошти та майно сторони відповідача. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Позивачем не надано суду доказів, які свідчать про те, що відповідачем вчинюються заходи щодо зміни ним адреси місця реєстрації, погіршення показників фінансового стану, зафіксованих у статистичній звітності, що публікується у відповідних відкритих джерелах, офіційних повідомленнях тощо.
Позивачем не конкретизовано кількість відкритих банківських рахунків, що обліковуються за відповідачем, банківські рахунки у яких відкрито кошти, та розмір грошових коштів що перебувають на вказаних рахунках. Відсутні докази того, що відповідач, як фізична особа-підприємець дійсно володіє банківськими рахунками для ведення своєї господарської діяльності, перебування грошових коштів на даних рахунках, а також те, що відповідач здійснює активне переведення грошових коштів на користь третіх осіб, тощо.
Відтак викладені у заяві про забезпечення позову мотиви щодо можливої незаконної поведінки відповідача носять умовний, гіпотетичний характер та не спростовують факту відсутності умисного ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором.
Крім того, суд враховує, що накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх без виключення рахунках відповідача у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, при наявності таких рахунків, може призвести до того, що відбудеться блокування здійснення виплат заробітної плати працівникам відповідача та здійснення розрахунків з бюджетом по сплаті податків, що не відповідатиме принципам об'єктивної розумності та справедливості.
Проаналізувавши доводи позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що заявник у своїй заяві про забезпечення позову не навів належних та беззаперечних доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача та не довів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язань чи виконання потенційного судового рішення.
При цьому наявність у відповідача господарських спорів може бути лише наслідком ведення останнім звичайної господарської діяльності.
Суд не вбачає наявності зв'язку між заявленими позивачем заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах заявлених позовних вимог та адекватністю таких заходів, а також враховує, що вжиття відповідних заходів негативно може впливати на господарську діяльність відповідача.
При цьому одночасне накладення арешту і на майно (вартість якого невідома), і на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача, є неспівмірним заявленим позовним вимогам.
З урахуванням викладеного, що заява позивача не відповідає вимогам законодавства щодо принципів розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову про накладення арешту на грошові кошти на майно відповідача, оскільки таке забезпечення порушить права останнього, зокрема створить перешкоди для його господарської діяльності, утруднить виплату поточних зобов'язань, унеможливить виконання ним обов'язків.
Відтак дослідивши викладені заявником доводи та надані на підтвердження цих доводів докази, врахувавши наявність зв'язку між заявленим позивачем заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача і предметом спору, співмірність і адекватність, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
Відповідно до частин 1, 6, 8 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Керуючись статтями 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні заяви Дніпровської міської ради №7/11-1837 від 12.08.2025 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 18.08.2025 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду у порядку та строки визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.В. Іванова