вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"12" серпня 2025 р. Cправа № 902/859/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О., за відсутності сторін
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, 23234, Вінницька обл., Вінницький р-н, село Лука-Мелешківська, вулиця Центральна, будинок 2А, ідентифікаційний код юридичної особи 04329856
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл", 21001, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Привокзальна, будинок 3Б, ідентифікаційний код юридичної особи 44618933
про стягнення 114 939,41 гривень
До Господарського суду Вінницької області 24.06.2025 надійшла позовна заява (вх. № 916/25 від 24.06.2025) Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору про закупівлю № 70 від 19.12.2023 у розмірі 114 939,41 гривень, з яких 82 305,00 гривень основного боргу, 31 293,86 гривень пені, 270,59 гривень 3% річних та 1 069,96 гривень інфляційних втрат.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 30.06.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/859/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12 серпня 2025 року о 12:00 год.
12.08.2025 року до суду від позивача надійшла заява (вх. № 01-34/8450/25 від 12.08.2025 про долучення доказів, у якій позивач також просив розглянути справу без участі представника позивача.
На визначену судом дату у судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись ухвалою суду від 30.06.2025 року, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного листа.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач та відповідач не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи і їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача за наявними матеріалами.
Судом також враховано заяву представника позивача про розгляд справи без участі представника позивача, у якій представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.
На оголошення вступної та резолютивної частини рішення представники сторін не з'явилися, у зв'язку з чим вступну та резолютивну частини рішення долучено судом до матеріалів справи без проголошення.
Суть спору:
Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області звернулася до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору про закупівлю № 70 від 19.12.2023 у розмірі 114 939,41 гривень, з яких 82 305,00 гривень основного боргу, 31 293,86 гривень пені, 270,59 гривень 3% річних та 1 069,96 гривень інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю № 70 від 19.12.2023 в частині відпуску позивачу на АЗС бензину А-95 з використанням скретч-карток (талонів) оплачених позивачем.
Позивач зазначив, що на умовах визначених договором продавець зобов'язався у 2023 році поставити покупцю бензин А-95 ДК 021:2015 « 09130000-9 Нафта і дистиляти», кількість та асортимент яких визначено у специфікації (додаток №1 до договору), а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно зі специфікацією на поставку товару (Додаток №1 до договору) Лука - Мелешківська сільська рада придбала у ТОВ «Армерія Ойл» 6000 літрів бензину А-95 в талонах на загальну суму 279 000,00 грн. (з урахуванням ПДВ 46 500,00 грн.).
Продавцем згідно видаткової накладної №0001/0000143 від 19.12.2023 було передано покупцю скретч-картки на 6000 літрів бензину А-95 на загальну суму 279 000,00 грн.
На виконання умов договору позивачем на підставі платіжної інструкції №401 від 20.12.2023 перераховано продавцю 279 000,00 грн.
За твердженням позивача за період дії договору Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області використала талонів на 4 230 літрів бензину А-95.
Водночас, за період з 04.02.2025 р. по 02.04.2025 р. позивач не зміг отоварити картки на 1770 літрів, що підтверджується актами про відсутність пального на автозаправній станції №1 від 04.02.2025 р., №2 від 25.02.2025 р., №3 від 07.03.2025 р., №4 від 19.03.2025 р., №5 від 02.04.2025 р у зв'язку із відсутність пального на АЗС продавця.
Позивач повідомив, що оскільки на всіх АЗС відповідача відсутнє пальне, що унеможливлювало відпуск бензину А-95 в кількості 1770 літрів, позивач звернувся до ТОВ "Армерія Ойл" із вимогою №11-12/178 від 25.04.2025 року щодо повернення коштів в сумі 82 305,00 гривень протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги. До вимоги було додано повідомлення про розірвання договору та додаткову угоду №1, якою визначено вважати розірваним договір про закупівлю №70 від 19.12.2023 року з 30 квітня 2025 року та передбачено повернення покупцю 82 305,00 гривень оплаченого, але не отриманого товару.
Позивач зауважив, що відповідь на вимогу та повідомлення не отримував та згідно трекінгу поштового відправлення відповідач не отримав направлений лист з підстав: «адресат відсутній за вказаною адресою», хоча лист було направлену відповідачу на його офіційну адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 21001, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Привокзальна, будинок 3Б.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором про закупівлю, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв, у зв'язку з чим розгляд справи здійснено за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
19.12.2023 між Лука-Мелешківською сільською радою Вінницького району Вінницької області (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (далі - продавець, відповідач) укладено договір про закупівлю № 70 (далі - договір) пунктом 1.1. якого визначено, що відповідно до цього договору продавець зобов'язується у 2023 році поставити покупцю бензин А-95 ДК 021:2015 “09130000-9 Нафта і дистиляти» (далі - товар), кількість та асортимент яких визначено у специфікації (додаток №1 до договору), а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату в порядку та умовах, визначених цим договором (т.1 а.с. 9-12).
Згідно пункту 1.3. договору розрахунки за відпущені через автозаправні станції продавця за цим договором, здійснюються виключно у безготівковій формі із застосуванням талонів.
За змістом пункту 1.4. договору талони - спеціальний документ, який має встановлену продавцем форму, зміст, ступінь захисту, строк дії, серійний/порядковий номер, тощо та дозволяє його пред'явнику отримувати на АЗС продавця товар відповідного найменування, марки та у кількості, що зазначені у ньому. Талони видаються продавцем на умовах, передбачених цим договором. Талони за цим договором не є спеціальним платіжним засобом (платіжною карткою) у розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», призначені виключно для підтвердження повноважень представників покупця на отримання товару за цим договором, є засобом одноразового використання, що забезпечує систему безготівкового відпуску товару в мережі АЗС.
Відповідно до пункту 2.1. договору продавець зобов'язаний поставити покупцю товар, якість якого відповідає державним стандартам, технічним умовам, вимогам ДСТУ та чинному законодавству щодо показників якості такого роду/виду товарів.
Згідно пунктів 3.1., 3.2. договору ціна на товар, що є предметом даного договору, визначена в специфікації (додаток № 1 до договору). Загальна ціна договору складає 279 000,00 гри., в т.ч. ПДВ - 46 500 грн.
За змістом пункту 4.1. договору оплата по даному договору буде здійснюватися за рахунок коштів місцевого бюджету. Оплата за товар проводиться покупцем по факту поставки талонів на підставі видаткової накладної в строк не пізніше 10 робочих днів з дня фактичного отримання покупцем талонів, за умови наявності коштів на рахунку покупця.
Умовами пунктів 5.1., 5.2. договору визначено, що продавець на підтвердження свого обов'язку, що випливає з цього договору, в строк до 3-х (трьох) робочих днів з дня отримання заявки, видає покупцеві талони на отримання товару в мережіавтозаправних станцій продавця відповідного номіналу, марки, та кількості бензину згідно з видатковою накладною. Талони у розумінні цього договору є разовими та мають строк дії (строк дії може зазначається на зворотній стороні бланку-дозволу). Талони після отримання бензину за цим договором вважаються погашеними та, відповідно, є недійсними. Продавець здійснює передачу у власність покупця закуплений товар на підставі талонів на їх отримання в мережі автозаправних станцій продавця (додаток № 2 до договору).
За змістом пункту 5.3. договору термін дії талонів повинен бути не менше 180 (сто вісімдесят) календарних днів, з можливістю їх продовження терміну дії до 365 (триста шістдесят п'ять) календарних дні з дати передачі покупцю. Талони після закінчення строку їх дії вважаються не дійсними, не приймаються в мережі АЗС продавця та підлягають обміну. При цьому, продавець зобов'язаний у разі закінчення строку дії бланків-дозволу, на підставі накладної на повернення, замінити такі бланки - дозволи на діючі.
У разі зміни зовнішньої форми талонів продавець здійснює обмін талонів в такій самій кількості, того ж номіналу та в асортименті без додаткової оплати покупцем за місцем їх використання на інші талони.
Згідно пункту 5.5. договору датою передачі талонів у повному обсязі в межах укладеного договору вважається дата отримання талонів покупцем та оформлення уповноваженими представниками видаткової накладної.
Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. договору відпуск товару здійснюється у мережі автозаправних станцій продавця, перелік та детальна інформація про які містяться у переліку автозаправних станцій (додаток № 2), що є невід'ємною частиною даного договору.
Продавець зобов'язаний забезпечити безперебійний відпуск товару в усіх без винятку автозаправних станціях, зазначених в додатку № 2 до договору, відповідно до режиму (розкладу) їх роботи, вказаному в переліку автозаправних станцій (додаток № 2).
Вибір автозаправної станції, з числа зазначених в додатку № 2 до даного договору, для відпуску товару в кожному конкретному випадку здійснюється покупцем (уповноваженими ним особами) на власний розсуд.
Положеннями пунктів 6.3., 6.4. договору визначено, що відпуск товару в кожному конкретному випадку здійснюється на підставі талону на отримання товару в асортименті та кількості, вказаних в цьому талоні. Відпуск товару здійснюється особі, яка пред'явила талон на отримання товару (уповноважена покупцем особа). Наявність талона в особи, яка звернулася до однієї із автозаправних станцій, вказаній в додатку № 2 до даного договору є підтвердженням повноважень такої особи на отримання товару за цим договором.
За умовами пункту 7.3.1. договору продавець зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість якого відповідає умовам цього договору.
Пунктом 7.2.1 договору передбачено, що покупець має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов'язань продавцем, повідомивши про це його за 10 календарних днів до дати його розірвання, контролювати поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Згідно пункту 11.1. договору цей договір набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до 31 грудня 2023 року та повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Невід'ємними частинами цього договору є: додаток № 1 - специфікація на поставку товару та додаток № 2 - перелік автозаправних станцій продавця (пункту 12.1 договору).
Сторонами підписано специфікацію на поставку товару, якою погоджено найменування, одиницю виміру, кількість та вартість товару за договором. За змістом вказаної специфікації між сторонами погоджено поставку товару - бензин А-95 у кількості 400 талонів, 6000 літрів вартістю 279 000,00 гривень з ПДВ.
У додатку № 2 наведено перелік автозаправних станцій продавця, їх назву та адреси на території Вінницької області.
Договір та додатки до договору підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.
Відповідно до видаткової накладної № 0001/0000143 від 19.12.2023 відповідачем передано, а позивачем прийнято товар (бензин А-95) у вигляді скретч-карток (6 000 літрів) на загальну суму 279 000,00 гривень з ПДВ. У видатковій накладній підставою для складення видаткової накладної та передачі товару зазначено договір від 19.12.2023 (т.1 а.с. 13).
Видаткова накладна підписана сторонами та скріплена печатками без будь-яких зауважень та заперечень.
У видатковій накладній значено, що відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скетч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених Постановою Кабінету Міністрів № 1442 від 20.12.1997.
На виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу за придбання бензину А-95 згідно видаткової накладної № 0001/0000143 від 19.12.2023 - 279 000,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 401 від 20.12.2023 (т. 1 а.с. 13 зворот).
Позивач зазначив, що відповідачем було відпущено на АЗС по скретч-карткам бензину А-95 4230 літрів.
Надалі, за твердженням позивача, з 04.02.2025 відпуск товару позивачу не здійснювався, оскільки на АЗС постачальника відсутній товар, що є предметом поставки за договором, що підтверджується актами про відсутність можливості заправлення пальним на автозаправній станції №1 від 04.02.2025 р., №2 від 25.02.2025 р., №3 від 07.03.2025 р., №4 від 19.03.2025 р., №5 від 02.04.2025 р. (т.1 а.с. 14-16).
Згідно акту перерахунку непогашених скретч-талонів за договором про закупівлю № 70 від 19.12.2023 складеного позивачем станом на 24.06.2025 у позивача наявні непогашені скретч-талони на бензин А-95 у кількості 118 штук номіналом 15 літрів загальним обсягом 1 770 літрів (т. 1 а.с. 44-45).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Предметом позову у цій справі є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з відповідача 114 939,41 гривень, з яких 82 305,00 гривень основного боргу, 31 293,86 гривень пені, 270,59 гривень 3% річних та 1 069,96 гривень інфляційних втрат нарахованих у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю № 70 від 19.12.2023 в частині відпуску позивачу на АЗС бензину А-95 з використанням скретч-карток (талонів) оплачених позивачем.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано положеннями ЦК України та ГК України.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначено, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині першій статті 655 ЦК України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Положеннями пункту 9 "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442 передбачено, що торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів. Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом із продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Згідно пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Судом установлено, що предметом договору закупівлі є поставка товару - бензину А-95 шляхом його відпуску на АЗС при пред'явленні уповноваженою особою покупця виданих постачальником скретч-карток (талонів).
Водночас скретч - картка (талон) за змістом договору про закупівлю та чинного законодавства є документом, який лише підтверджує право його власника/пред'явника отримати паливно-мастильні матеріали на АЗС у кількості та марки, зазначеної у талоні.
Таким чином, підписана сторонами видаткова накладна підтверджує обставину передачі відповідачем позивачу скретч - карток на зазначену у накладній кількість бензину А-95.
Разом з тим, зобов'язання постачальника з поставки товару є виконаним належним чином лише після відпуску позивачу пального на підставі скретч - карток на АЗС постачальника.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, водночас відповідач взяті на себе зобов'язання виконав частково.
Судом установлено, що залишок непоставленого відповідачем товару становить 1770 літрів бензину А-95 на суму 82 305,00 гривень.
Докази спливу строку дії скретч - карток у матеріалах справи відсутні.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 25.04.2025 № 11-12/178, за змістом якої позивач на підставі частини 2 статті 693 ЦК України вимагав повернути протягом 10 днів з дня отримання вимоги 82 305,00 гривень за непоставлений товар та відповідно до пункту 7.2.1 договору повідомив про одностороннє розірвання договору з 30.04.2025 року.
До вимоги було додано повідомлення про розірвання договору та додаткову угоду про розірвання договору.
Поштове відправлення повернуто позивачу 29.04.2025 із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (т. 1 а.с. 16 зворот -22).
Відповіді на вимогу, доказів відпуску відповідачем позивачу пального за скретч-картками матеріали справи не містять, водночас у матеріалах справи містяться копії непогашених (неотоварених) скретч - карток відповідного номіналу (т.1 а.с. 38-43).
Обставини, на які посилається позивач у позові, відповідач під час розгляду справи не спростував.
Положеннями частини 2 статті 74 ГПК України передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Ухвалою суду від 30.06.2025 року суд запропонував відповідачу надати суду докази відпуску (поставки) на користь позивача спірної кількості пального на суму 82 305,00 гривень на виконання умов договору про закупівлю № 70 від 19.12.2023 або повернення позивачу коштів за непоставлений товар у сумі 82 305,00 гривень.
Вимоги ухвали суду відповідачем не виконані та обставини, на які посилається позивач у позові, відповідач під час розгляду справи не спростував.
Отже, обставину невиконання відповідачем умов договору про закупівлю № 70 від 19.12.2023, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" в частині відпуску на користь позивача пального на суму 82 305,00 гривень або повернення позивачу отриманої попередньої оплати у сумі 82 305,00 гривень суд визнає встановленою.
Приписами статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГК України, статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями частини 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частина 1 статті 615 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом частини 3 статті 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Положеннями частини 1 статті 670 ЦК України визначено, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За змістом частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар.
Згідно з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 року у cправі № 910/3016/23, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23.
Судом встановлено, що позивач скористався правом, передбаченим частиною 2 статті 693 ЦК України шляхом звернення до відповідача із вимогою щодо повернення грошових коштів за непоставлений товар (попередньої оплати) у розмірі 82 305,00 гривень.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару у кількості 1770 літрів бензину А-95 на суму 82 305,00 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору закупівлі в частині повної та своєчасної поставки оплаченого покупцем товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся до відповідача із вимогою, а надалі із позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар у сумі 82 305,00 гривень.
Доказів сплати відповідачем вказаної суми боргу на користь позивача матеріали справи не містять.
Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором про закупівлю № 70 від 19.12.2023 у сумі 82 305,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 31 293,86 гривень пені, 270,59 гривень 3% річних та 1 069,96 гривень інфляційних втрат.
Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.
Позивачем нараховано пеню за період з 05.02.2025 по 18.06.2025 у розмірі 31 293,86 гривень за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 4 статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положеннями пункту 8.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо відпуску товару, що є предметом даного договору, особі, яка пред'явила талон, продавець виплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент нарахування, від ціни договору за кожний день прострочення зобов'язань.
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, вимога про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент нарахування, від ціни договору за кожний день прострочення зобов'язань відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено від ціни договору за період з 05.02.2025 по 18.06.2025.
Загальна сума нарахованої позивачем пені становить 31 293,86 гривень.
Здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що позивачем допущено помилку в частині обрахунку періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару.
Судом установлено, що до дня звернення з позовом до суду позивачем на адресу відповідача 25.04.2025 року було направлено вимогу про повернення протягом 10 днів з дня отримання вимоги 82 305,00 гривень за непоставлений товар та повідомлення про розірвання договору про закупівлю з 30.04.2025 року.
Пунктом 7.2.1 договору передбачено, що покупець має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов'язань продавцем, повідомивши про це його за 10 календарних днів до дати його розірвання.
Отже, позивач реалізував своє право на одностороннє розірвання договору. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
Також, відповідно до вимог частини 2 статті 693 ЦК України позивач реалізував своє право у разі невиконання продавцем свого обов'язку з передачі товару вимагати повернення попередньої оплати перерахованої за непереданий товар.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов'язання повернути кошти.
Згідно повідомлення Укрпошти, що міститься у матеріалах справи це поштове відправлення повернуте 29.04.2025 відправнику із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Надаючи оцінку наведеній обставині, судом враховано, що згідно вимог частини 1, частин 3-4 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
З урахуванням наведених норм закону, суд вважає, що направлення позивачем відповідачу поштової кореспонденції на адресу відповідача, що міститься в Єдиному державному реєстрі є належним повідомленням, оскільки отримання кореспонденції адресатом за умови фактичної відсутності за вказаною адресою є ризиками особи, що не внесла до Єдиного державного реєстру відомості щодо зміни свого місцезнаходження.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що в разі якщо кредитором вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення (підпункт 1.7. пункту 1).
У постанові від 21.02.2024 у справі № 910/1186/23 Верховний Суд зокрема, зазначив, що з моменту надіслання покупцем відмови від договору, у постачальника припиняється обов'язок поставити товар (що виключає нарахування пені за його прострочення) та виникає обов'язок повернути покупцю грошові кошти.
Отже, з 30.04.2025 року у відповідача замість зобов'язання з поставки товару виникло грошове зобов'язання з повернення грошових коштів за договором у строк встановлений у вимозі.
Приймаючи до уваги, що зобов'язання відповідача за договором з поставки товару внаслідок звернення позивача з вимогою про повернення попередньої оплати за непоставлений товар та повідомленням про розірвання договору припинилося, суд вважає, що визначення позивачем періоду прострочення виконання зобов'язання з поставки товару до 18.06.2025 є помилковим.
За урахуванням встановлених судом обставин справи, нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару є обґрунтованим за період з 05.02.2025 року по 29.04.2025 року.
Здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що розмір пені на підставі пункту 8.2. договору за період 05.02.2025 року по 29.04.2025 року становить 19 445,92 гривень.
Таким чином позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 19 445,92 гривень, у зв'язку з чим у задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 11 847,94 гривень слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд враховує таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Із системного аналізу статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України слідує, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Як вбачається із розрахунку 3% річних та інфляційних втрат здійсненого позивачем, нарахування здійснено на суму попередньої оплати 82 305,00 гривень за період прострочення з 10.05.2025 по 18.06.2025 щодо 3% річних та з 10.05.2025 по 31.05.2025 по щодо інфляційних втрат.
Позивачем нараховано 270,59 гривень 3% річних та 1 069,96 гривень інфляційних втрат.
Судом установлено, що з 30.04.2025 року у відповідача виникло грошове зобов'язання з повернення грошових коштів за договором у строк встановлений у вимозі.
Доказів сплати відповідачем вказаної суми боргу на користь позивача матеріали справи не містять.
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості (попередньої оплати) відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Оскільки у вимозі встановлено строк повернення грошових коштів протягом 10 днів з дня її отримання, суд вважає, що початок відліку прострочення виконання грошового зобов'язання визначено позивачем вірно.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням дати виникнення прострочення грошового зобов'язання, у межах визначеного періоду прострочення та суми боргу, суд дійшов висновку, що сума 3% річних та інфляційних втрат обрахована арифметично вірно, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 270,59 гривень 3% річних та 1 069,96 гривень інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 82 305,00 гривень попередньої оплати, 19 445,92 гривень пені, 270,59 гривень 3% річних та 1 069,96 гривень інфляційних втрат, у задоволенні вимог про стягнення пені у сумі 11 847,94 слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції №3541-H1MO-3987-821A від 24.06.2025 сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 172,65 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 249,75 гривень покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (21001, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Привокзальна, будинок 3Б, ідентифікаційний код юридичної особи 44618933) на користь Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області (23234, Вінницька обл., Вінницький р-н, село Лука-Мелешківська, вулиця Центральна, будинок 2А, ідентифікаційний код юридичної особи 04329856) 82 305,00 гривень основного боргу, 19 445,92 гривень пені, 270,59 гривень 3% річних, 1 069,96 гривень інфляційних втрат та 2 172,65 гривень судових витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 11 847,94 гривень - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 249,75 гривень покласти на позивача.
6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.
Повне рішення складено 18 серпня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.