вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"11" серпня 2025 р. Cправа № 902/665/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп", 09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Івана Кожедуба, будинок 246, ідентифікаційний код юридичної особи 39744645
до Фізичної особи - підприємця Ситника Андрія Михайловича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про стягнення 165 447,26 гривень
за участю представників:
від позивача - адвокат Куришко І.І., згідно ордеру
від відповідача - адвокат Вересюк М.В., згідно ордеру
До Господарського суду Вінницької області 20.05.2025 року надійшла позовна заява № б/н від 20.05.2025 (вх. № 710/25 від 20.05.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" до Фізичної особи - підприємця Ситника Андрія Михайловича про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки №20/07/1-2021 від 20.07.2021 у розмірі 165 447,26 гривень з яких: 50 000,00 гривень попередньої оплати, 100 604,38 гривень пені, 11 345,62 гривень інфляційних втрат, 3 497,26 гривень 3% річних.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 26.05.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/665/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24 червня 2025 року об 11:00 год.
16.06.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (попередній) № б/н від 12.06.2025(вх. № 01-34/6409/25 від 16.06.2025).
16.06.2025 до суду від відповідача надійшла заява № б/н від 12.06.2025(вх. № 01-34/6414/25 від 16.06.2025) про продовження строку на подання відзиву.
18.06.2025 до суду від представника позивача надійшли заперечення щодо заяви про продовження процесуального строку.
23.06.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № б/н від 23.06.2025 (вх. № 01-34/6690/25 від 23.06.2025).
У судовому засіданні 24.06.2025 судом оголошено документи які надійшли до суду та з'ясовано позицію представника позивача щодо вказаних заяв/клопотань.
Представник позивача заперечив щодо клопотання представника відповідача від 23.06.2025 про відкладення розгляду справи та щодо заяви відповідача від 16.06.2025 про продовження процесуального строку, повідомив про ненадходження на адресу позивача попереднього відзиву.
У судовому засіданні суд ухвалив відкласти вирішення питання щодо залучення попереднього відзиву до матеріалів справи; клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання від 23.06.2025 відхилив з підстав ненадання доказів на його підтвердження; з метою всебічного розгляду справи заяву відповідача про продовження процесуального строку на подання відзиву задовольнив частково, продовжив строк для подання відзиву на 7 календарних днів.
За наслідком судового засідання 24.06.2025 року суд, з урахуванням графіку розгляду справ та затвердженого графіку відпусток Господарського суду Вінницької області, постановив ухвалу про відкладення судового засіданні з розгляду справи № 902/665/25 по суті на 12:00 01.08.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
30.06.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 27.06.2025 (вх. № 01-34/6894/25 від 30.06.2025).
29.07.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового розгляду справи вих. № 1-2907/25 від 29.07.2025 (вх. № 01-34/7969/25 від 29.07.2025).
У судовому засіданні 01.08.2025 суд ухвалив прийняти до розгляду попередній відзив на позовну заву відповідача та долучити його до матеріалів справи, відклав вирішення питання прийняття до розгляду та залучення до матеріалів справи відзиву на позовну заяву від 27.06.2025 (вх. № 01-34/6894/25 від 30.06.2025) у зв'язку із відсутністю належних доказів направлення відзиву позивачу.
За наслідком судового засідання 01.08.2025 суд постановив ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача та про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/665/25 по суті на 14:00 год. 11.08.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
07.08.2025 до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення № б/н від 07.08.2025 (вх. № 01-34/8283/25 від 07.08.2025).
На визначену судом дату у судове засідання з'явилися представник позивача та представник відповідача.
Представник позивача просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив частково, у задоволенні позову в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних просив відмовити та клопотав про зменшення заявленої до стягнення пені.
За наслідком розгляду справи у судовому засіданні суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення в межах цього судового засідання.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення сторони не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Фізичної особи - підприємця Ситника Андрія Михайловича про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки №20/07/1-2021 від 20.07.2021 у розмірі 165 447,26 гривень з яких: 50 000,00 гривень попередньої оплати, 100 604,38 гривень пені, 11 345,62 гривень інфляційних втрат, 3 497,26 гривень 3% річних.
На обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 20.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" як покупцем та Фізичною особою-підприємцем Ситником Андрієм Михайловичем як постачальником було укладено договір поставки № 20/07/1-2021 зі змінами згідно додаткових угод від 17.12.2021 та 28.12.2021, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця пиломатеріали різних порід характеристики якого, кількість та вартість, а також строки поставки, порядок розрахунків визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно оплатити його на умовах договору.
Позивач зауважив, що 06.01.2022 між сторонами було підписано специфікацію № 7 до договору щодо поставки товару (розмір 100х100х1000/2000/2500/3000 мм) в кількості 100 м3 вартістю 588 000,00 грн. в строк до 25.02.2022 р. (п.1, 3.1 специфікації) на склад покупця м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, 246 (п. 2.1 специфікації) по факту поставки (п. 3.2 специфікації).
Позивач стверджує, що 21.02.2022 року ТОВ "Даніком Груп" згідно платіжного доручення № 29507 було здійснено попередню оплату за товар в розмірі 50 000,00 гривень на банківський рахунок постачальника з призначенням платежу: оплата за пиломатеріали згідно договору № 20/07/1-2021 від 20.07.2021.
При цьому, за твердженням позивача, ФОП Ситник А.М. склав та зареєстрував податкову накладну № 5 від 21.02.2022 на вказану суму передоплати в Єдиному реєстрі податкових накладних (реєстраційний номер 9106909593), в якій зазначив, зокрема: в графі "Опис (номенклатура) товарів/послуг продавця" - "пиломатеріали обрізні твердих порід розміром 100х100х3000 мм".
Разом з тим, як зазначив позивач ФОП Ситник А.М. не передав товар за специфікацією № 7 від 06.01.2022 до договору, чим порушив договірне негрошове зобов'язання.
Позивач зазначив, що 23.12.2022 ТОВ "Даніком Груп" направило вимогу про повернення протягом семи днів грошових коштів в розмірі 50 000,00 гривень за договором № 20/07/1-2021 від 20.07.2021, яку відповідачем отримано 30.12.2022.
Натомість відповідач кошти у встановлений строк позивачу не повернув та починаючи з 31.12.2022 і дотепер не виконав грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати в розмірі 50 000,00 гривень.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача із цим позовом до суду про стягнення з відповідача 50 000,00 гривень попередньої оплати, 100 604,38 гривень пені, 11 345,62 гривень інфляційних втрат, 3 497,26 гривень 3% річних.
Відповідач у відзиві зазначив, що з позовними вимогами в частині повернення попередньої оплати в розмірі 50 000,00 гривень погоджується, щодо решти вимог заперечив.
Відповідач зауважив, що сторони погоджували в специфікаціях орієнтовний (приблизний) об'єм поставки товару, орієнтовну ціну товару за м3 та орієнтовну вартість кожної партії товару за конкретною специфікацією, а оплата здійснювалась за фактичний об'єм та ціну товару, який був фактично завантажений на автомобіль, поданий (забезпечений) покупцем.
За твердженням відповідача 21.02.2022 ним було отримано від позивача 50 000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень у якості оплати за пиломатеріали згідно договору №20/07/1-2021 від 20.07.2021 року. Разом з тим, на переконання відповідача за специфікацією №7 від 6.01.2022 року був обумовлений термін поставки - до 25.02.2022 та був визначений орієнтовний об'єм поставки, орієнтовна ціна за м3 товару, орієнтовна вартість партії товару.
Відповідач стверджує, що станом на 25.02.2022 року партія товару, за яку було отримано попередню оплату в розмірі 50 000,00 грн, була готова до завантаження на транспортний засіб покупця, але позивач не забезпечив подання транспортного засобу для здійснення завантаження, а тому на переконання відповідача саме позивач не виконав своїх зобов'язань та не забезпечив подачу транспортного засобу на склад відповідача для здійснення його завантаження, як це було обумовлено п. 2.1 специфікації №7 від 6.01.2022 року.
Нарарахування пені на думку відповідача є безпідставним, оскільки пунктом 7.2. договору сторони визначили, як базу для нарахування пені - вартість невиконаного зобов'язання (вартість непоставленого товару), а не орієнтовну вартість за специфікацією); договором, специфікацією не передбачено права позивача для нарахування пені виходячи з суми попередньої оплати, як і взагалі не передбачено внесення самої попередньої оплати.
Безпідставними є також, на переконання відповідача, вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки за договором поставки №20/07/1-2021 від 20.07.2021 відповідач не мав перед позивачем жодних грошових зобов'язань, а лише зобов'язання з поставки товару, які за своєю правовою природою не є грошовими; у позивача не було обов'язку, а у відповідача права вимоги на отримання від позивача попередньої оплати.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.
20 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" (далі - покупець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ситником Андрієм Михайловичем (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 20/07/1-2021 (далі - договір) (т. 1 а.с. 4, 5, 38, 39).
Відповідно до пункту 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти пиломатеріали різних порід (далі - товар) та своєчасно оплатити його на умовах, визначання цим договором.
Згідно з пунктом 1.2. договору асортимент, найменування, кількість, ціна, загальна вартість товару та інші умови зазначаються сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору.
За змістом пункту 1.3. договору покупець надає постачальнику по електронній пошті чи в інший спосіб за домовленістю сторін специфікацію на поставку відповідної партії товару, в якій вказується найменування, асортимент, кількість товару та інші умови, необхідні для здійснення поставки. В разі узгодження специфікація підписується уповноваженими представниками та скріплюється печатками сторін.
Пунктом 2.1., 2.1.1. договору сторонами передбачено, що умови поставки узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору на відповідний асортимент товару. Строки поставки зазначаються сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до пункту 2.2. договору датою поставки (передачі) товару постачальника у власність покупця є дата, зазначена в видаткових накладних, що підтверджує отримання товару покупцем.
Пунктом 5.1. договору визначено, що конкретні ціни за одиницю виміру товару визначаються у специфікаціях до договору.
За змістом пункту 5.2. договору загальна вартість договору залишається відкритою, а остаточна сума договору складає суму всіх накладних, на підставі яких було здійснено поставку товару за даним договором та визначається, виходячи із встановлених цін на товар.
Згідно з пунктом 6.1. договору розрахунки за товар здійснюються на підставі цього договору у безготівковій формі, у національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що вказаний у цьому договорі.
Відповідно до пункту 6.2. договору порядок розрахунків узгоджується сторонами у специфікації до цього договору на відповідний асортимент товару.
Пунктом 7.1. договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором винна сторона несе відповідальність згідно з договором та чинним законодавством України.
За змістом пункту 7.2. договору за порушення строків виконання зобов'язання (по поставці товару, оплати товару) з винної сторони стягується пеня у розмірі облікової ставки НБУ від вартості невиконаного зобов'язання (від вартості непоставлених товарів або від вартості неоплаченої в строк партії товару) за кожний день прострочення та за весь період прострочення.
Цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до "31" грудня 2021 року, але не раніш повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов цього договору (пункт 9.1. договору).
Додатковими угодами від 17.12.2021 та від 28.12.2021 сторонами погоджено умови щодо строку дії договору поставки № 20/07/1-2021 від 20.07.2021 (т. 1 а.с. 6 (зворот), 6, 40, 41).
Згідно з пунктами 1, 2 додаткової угоди від 28.12.2021 сторони погодили продовжити строк дії договору поставки №20/07/1-2021 від 20 "липня" 2021 року до "31" грудня 2022 року, але не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов даного Договору. Та визначили, що дія цього договору вважається продовженою строком на один календарний рік у випадку відсутності заперечень сторони проти такого продовження строку дії цього договору, наданого іншій стороні протягом одного календарного місяця до моменту закінчення строку дії цього договору.
06.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" та Фізичною особою-підприємцем Ситником Андрієм Михайловичем було підписано специфікацію № 7 до договору поставки № 20/07/1-2021 від 20.07.2021 (т. 1 а.с. 7, 42).
За змістом пункту 1 специфікації сторони погодили поставку товару - пиломатеріали обрізні твердих порід 1.2.3 сорт (граб); пиляний розмір/заліковий розмір, мм - 100x100x1000/2000/2500/3000; об'єм, куб.м. - 100; ціна з ПДВ, грн, доставка за рахунок покупця в м. Біла Церква - 5880,00; допуски по ширині та товщині -0; +2мм; термін поставки продукції до 25.02.2022.
Відповідно до пункту 2.1. специфікації поставка товару здійснюється партіями: на склад покупця м. Біла Церква вул. Івана Кожедуба 246, завантаження товару у транспортний засіб за рахунок постачальника та перевезення здійснюється за рахунок покупця.
Згідно з пунктами 3.1., 3.2. специфікації орієнтована вартість товару за цією специфікацією на момент її укладення складає 588 000,00 грн. (п'ятсот вісімдесят вісім тисяч грн, 00 коп). Оплата здійснюється згідно залікових розмірів, в розмірі 100% вартості продукції завантаженої в автомобіль.
Як вбачається із платіжного доручення № 29507 від 21.02.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" 21.02.2022 здійснено оплату на користь Фізичної особи-підприємця Ситника Андрія Михайловича 50000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: «оплата за пиломатеріали згідно договору № 20/07/1-2021 від 20.07.2021».
З огляду на непоставку відповідачем станом на 23.12.2022 товару за договором, позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" сплачених позивачем 50000,00 гривень (т. 1 а.с. 9-11).
Як вбачається із трекінгу поштового відправлення №0911400151329, вимогу щодо повернення грошових коштів у розмірі 50 000,00 гривень відповідач отримав 30.12.2022.
Відповіді на вказану вимогу відповідач не надав, товар у визначений строк не поставив, грошові кошти позивачу не повернув.
Обставину отримання грошових коштів у сумі 50 000,00 гривень в якості попередньої оплати відповідач не заперечив, обставину отримання вимоги про повернення коштів відповідач визнав.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача із цим позовом до суду про стягнення з відповідача 50 000,00 гривень попередньої оплати, 100 604,38 гривень пені, 11 345,62 гривень інфляційних втрат та 3 497,26 гривень 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Предметом позову у цій справі є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з відповідача 50 000,00 гривень попередньої оплати, 100 604,38 гривень пені, 11 345,62 гривень інфляційних втрат та 3 497,26 гривень 3% річних нарахованих у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 20/07/1-2021 від 20.07.2021.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано положеннями ЦК України та ГК України.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що сторонами відповідно до пунктів 3.1., 3.2. специфікації було встановлено, що орієнтована вартість товару за цією специфікацією на момент її укладення складає 588 000,00 грн. (п'ятсот вісімдесят вісім тисяч грн, 00 коп). Оплата здійснюється згідно залікових розмірів, в розмірі 100% вартості продукції завантаженої в автомобіль.
Згідно з пунктом 1 специфікації термін поставки продукції до 25.02.2022.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначено, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині першій статті 655 ЦК України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Даніком Груп" згідно платіжного доручення № 29507 від 21.02.2022 сплатило на користь ФОП Ситника А.М. 50 000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: «оплата за пиломатеріали згідно договору № 20/07/1-2021 від 20.07.2021».
Відповідачем грошові кошти за договором отримано до передачі покупцю товару за договором, тому за своєю правовою природою кошти отримані відповідачем наперед у рахунок оплати за товар, який мав бути поставлений, але ще не є переданим на момент здійснення оплати є попередньою оплатою (авансом) за договором незалежно від того чи передбачена договором умова щодо здійснення покупцем попередньої оплати.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу бере на себе обов'язок здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Згідно з пунктами 2.1., 2.1.1. договору сторонами передбачено, що умови поставки узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору на відповідний асортимент товару. Строки поставки зазначаються сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору.
Як вже було зазначено пунктом 1 специфікації сторони визначили, що термін поставки продукції до 25.02.2022.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був здійснити поставку погодженого товару до 25.02.2022 включно.
Приписами статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно частини 1 статті 530 цього Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом статі 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Із матеріалів справи вбачається, що у строк передбачений договором поставки зобов'язання з поставки товару відповідачем виконані не були.
Твердження відповідача про неподання позивачем транспорту для завантаження як підстави невиконання обов'язку щодо поставки товару судом відхиляються.
Положеннями абзацу 5 частини 1 статті 664 ЦК України визначено, що товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Наразі доказів інформування покупця про готовність товару до передання (відвантаження) покупцеві у належному місці матеріали справи не містять.
Пунктом 10.1. договору сторони передбачили, що усі спори та розбіжності, які виникають між сторонами за цим договором або у зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів.
За умовами пункту 11.7. договору у випадку неможливості виконання в строк своїх зобов'язань по цьому договору, з будь-яких причин, сторона, яка не зможе виконати в строк своє зобов'язання (поставити товар чи оплатити товар), повинна негайно повідомити про загрозу порушення строків іншу сторону з метою мінімізації збитків іншої сторони.
Разом з тим, доказів повідомлення позивача про загрозу порушення строків поставки товару відповідачем суду не надано, доказів поставки товару матеріали справи не містять, непоставка товару за специфікацією № 7 від 06.01.2022 року відповідачем визнається.
Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом вище, позивачем здійснено попередню оплату товару в розмірі 50 000,00 гривень.
Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 19.03.2024 року у cправі № 910/3016/23 умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар.
Визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов'язання повернути кошти.
Враховуючи, що станом на 25.02.2022 (кінцевий термін поставки товару за договором) відповідачем не виконано зобов'язання з поставки товару, зокрема і в частині сплаченої позивачем суми 50 000,00 гривень, позивачем правомірно реалізоване надане йому право вимоги щодо повернення суми попередньої оплати шляхом направлення відповідачу вимоги № б/н від 23.12.2022.
Частиною 3 статті 538 ЦК України визначено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки позивачу товару, а саме: пиломатеріалів обрізних твердих порід 1.2.3 сорт (граб); пиляний розмір/заліковий розмір, мм - 100x100x1000/2000/2500/3000; об"ємом - 100 м.куб. ; за ціною з ПДВ з доставкою - 5880,00 гривень, всього на суму - 588 000,00 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки № 20/07/1-21 від 20.07.2021 в частині повної та своєчасної передачі покупцю товару та надалі повернення отриманої попередньої оплати, тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення попередньої оплати у розмірі 50 000,00 гривень.
Згідно вимог стаття 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки матеріали справи не містять.
Доказів припинення зобов'язання відповідача з повернення попередньої оплати шляхом її повернення позивачу або доказів припинення зобов'язання з інших передбачених чинним законодавством підстав відповідачем суду не надано.
Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми попередньої оплати за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати у розмірі 50 000,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 100 604,38 гривень пені, 11 345,62 гривень інфляційних втрат та 3 497,26 гривень 3% річних.
Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.
Позивачем нарахована пеня за період з 26.02.2022 по 30.12.2022 у розмірі 100 604,38 гривень за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 7.2. договору сторонами погоджено, що за порушення строків виконання зобов'язання (по поставці товару, оплати товару) з винної сторони стягується пеня у розмірі облікової ставки НБУ від вартості невиконаного зобов'язання (від вартості непоставлених товарів або від вартості неоплаченої в строк партії товару) за кожний день прострочення та за весь період прострочення.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).
Відповідно до правових позицій викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Відповідно до пунктів 91-93 вказаної постанови Великою Палатою Верховного Суду визначено, що якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Як уже було зазначено, положеннями пункту 7.2. договору сторони погодили, що нарахування пені згідно з цим пунктом здійснюється за весь період прострочення.
Проаналізувавши зміст пункту 7.2. договору, суд дійшов висновку, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який є більшим шести місяців та обчислюється до моменту повного погашення зобов'язання.
Приймаючи до уваги, що пунктом 1 специфікації № 7 до договору сторони визначили, що постачальник зобов'язаний поставити товар покупцю до 25.02.2022, то відповідно прострочення у виконанні зобов'язання з поставки товару за договором виникло з 26.02.2022.
Із матеріалів справи вбачається, що 23.12.2022 позивачем надіслано відповідачу вимогу про повернення суми попередньої оплати у сумі 50 000,00 гривень протягом семи днів з дня пред'явлення цієї вимоги. Вказану вимогу відповідач отримав 30.12.2022.
Таким чином, визначення періоду прострочення з поставки товару до 30.12.2022 року є правомірним.
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, вимога про стягнення пені в розмірі облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення поставки товару від суми непоставленого товару відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Зауваження відповідача, що зазначена у специфікації № 7 вартість товару є орієнтовною судом відхиляються, оскільки згідно з пунктом 1.2. договору асортимент, найменування, кількість, ціна, загальна вартість товару та інші умови зазначаються сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору.
За змістом пункту 1.3. договору покупець надає постачальнику по електронній пошті чи в інший спосіб за домовленістю сторін специфікацію на поставку відповідної партії товару, в якій вказується найменування, асортимент, кількість товару та інші умови, необхідні для здійснення поставки. В разі узгодження специфікація підписується уповноваженими представниками та скріплюється печатками сторін.
У пункті 1 специфікації № 7 сторонами погоджено об'єм (100 куб.м.) та ціну товару (5880,00 грн).
Відповідно до пункту 5.2. договору остаточна сума договору складає суму всіх накладних, на підставі яких було здійснено поставку товару за цим договором та визначається, виходячи із встановлених цін на товар.
Таким чином, коригування ціни на товар (у разі поставки товару) сторонами було врегульовано за вартістю ціни визначеною у накладних.
Разом з тим поставка товару за специфікацією № 7 від 06.01.2022 не відбулась, відтак і вартість товару згідно умов договору (пунктів 1.2., 1.3., 2.1., 5.1. договору) складає 588 000,00 гривень та є узгодженою сторонами.
Позивачем здійснено нарахування пені за прострочення поставки товару за період з 26.02.2022 по 30.12.2022 від вартості непоставленого (неотриманого) товару. Розмір пені згідно розрахунку позивача складає 100 604,38 гривень.
Здійснивши перерахунок заявленої позивачем пені, суд дійшов висновку, що нарахована позивачем пеня за визначений ним період у розмірі 100 604,38 гривень є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому вимога про стягнення пені у сумі 100 604,38 гривень є обгрунтованою.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Як уже було зазначено, відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Судом установлено, що 23.12.2022 позивачем надіслано відповідачу вимогу про повернення суми попередньої оплати у сумі 50 000,00 гривень протягом семи днів з дня пред'явлення цієї вимоги. Вказану вимогу відповідач отримав 30.12.2022, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 0911400151329.
Таким чином, зважаючи на вимоги статті 693 ЦК України прострочення з виконання грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати виникло з 31.12.2021. Заборгованість зі сплати 50 000,00 гривень відповідачем не погашена.
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості (попередньої оплати) відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Позивач просив стягнути з відповідача 11 345,62 гривень інфляційних втрат та 3 497,26 гривень 3% річних.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, з урахуванням дати виникнення прострочення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що суми нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства, тому позовні вимоги про стягнення 11 345,62 гривень інфляційних втрат та 3 497,26 гривень 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо підстав для стягнення пені у заявленому позивачем розмірі, судом враховано таке.
Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.
Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню з боржника за прострочення виконання зобов'язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.
У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).
Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд враховує, що інтереси позивача захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних; позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв'язку з простроченням поставки товару та їх розміру.
Суд також враховує, що пеня є санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.
Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, клопотання відповідача про зменшення нарахованої пені, суд з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, дійшов висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.
Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 100 604,38 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 50 302,19 гривень, у стягненні решти пені слід відмовити з підстав її зменшення судом.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи викладене, суд не надає детальної відповіді на кожний аргумент та довід учасників справи, оскільки такі доводи та аргументи не впливають на висновки суду у цій справі.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, судом встановлено, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 50 000,00 гривень попередньої оплати, 50 302,19 гривень пені, 11 345,62 гривень інфляційних втрат, 3 497,26 гривень 3% річних, в іншій частині позову слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 4584 від 19.05.2025 сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В частині зменшення судом суми неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
При розподілі судових витрат зі сплати судового збору, судом враховано висновки щодо застосування статті 129 ГПК України (про розподіл судового збору) викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, у яких Верховним Судом зазначено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково з підстав зменшення судом неустойки, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 гривень покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ситника Андрія Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Івана Кожедуба, будинок 246, ідентифікаційний код юридичної особи 39744645) 50 000,00 гривень попередньої оплати, 50 302,19 гривень пені, 11 345,62 гривень інфляційних втрат, 3 497,26 гривень 3% річних та 2 422,40 гривень судових витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 50 302,19 гривень пені - відмовити.
5. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 18 серпня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу, представнику відповідача до електронних кабінетів у системі ЄСІТС;
3 - відповідачу, 23600, Вінницька обл., Тульчинський р-н, м. Тульчин, вул. Мічуріна, буд. 8.