вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"11" серпня 2025 р. Cправа № 902/692/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Ізмайлова Олександра Октайовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп", 21009, Вінницька обл., місто Вінниця(з), вул. Стеценка, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 44250761
про стягнення 162 348,88 гривень
за участю представників:
від позивача - адвокат Сай В.І., згідно ордеру
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Вінницької області 26.05.2025 року надійшла позовна заява №1 від 14.05.2025 (вх. № 737/25 від 26.05.2025) Фізичної особи-підприємця Ізмайлова Олександра Октайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 1810/22-5 від 18.10.2022 у розмірі 162 788,48 гривень, у тому числі: 137 797,34 гривень основного боргу, 16 414,97 гривень пені, 6 875,17 гривень інфляційних втрат та 1 701,00 гривень 3% річних.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 02.06.2025 суд постановив позовну заяву №1 від 14.05.2025 (вх. № 737/25 від 26.05.2025) Фізичної особи-підприємця Ізмайлова Олександра Октайовича залишити без руху із встановленням позивачу строку та способу усунення недоліків позовної заяви.
11.06.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатками № 3 від 06.06.2025 (вх. № 01-34/6264/25 від 11.06.2025).
Ухвалою від 13.06.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/692/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 31 липня 2025 року о 09:30 год.
За наслідком судового засідання 31.07.2025, суд постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи №902/692/25 по суті на 11:00 год. 11.08.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
07.08.2025 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 07.08.2025 (вх. № 01-348290/25 від 07.08.2025) про зменшення розміру позовних вимог.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений завчасно та належним чином ухвалою суду від 01.08.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа.
Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа документ у електронному вигляді (ухвала від 01.08.2025) доставлена до електронного кабінету відповідача 02.08.2025.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, клопотав про прийняття судом заяви про зменшення розміру позовних вимог.
У судовому засіданні 11.08.2025 за наслідком розгляду заяви представника позивача про зменшення розміру позовних вимог суд постановив ухвалу про прийняття до розгляду заяви про зменшення позовних вимог та здійснення подальшого розгляду справи № 902/692/25 з урахуванням цієї заяви, яку занесено до протоколу судового засідання.
З урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог, предметом позову у справі № 902/692/25 є матеріально - правова вимога Фізичної особи-підприємця Ізмайлова Олександра Октайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" про стягнення з відповідача на користь позивача 162 348,88 гривень, у тому числі: 137 426,46 гривень основного боргу, 16 369,76 гривень пені, 6 856,66 гривень інфляційних втрат та 1 696,00 гривень 3% річних.
Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.
За приписами частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
За наслідком розгляду справи у судовому засіданні суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення в межах цього судового засідання.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення сторони не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Суть спору:
Фізична особа-підприємець Ізмайлов Олександр Октайович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" про стягнення заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) у розмірі 162 348,88 гривень, з яких: 137 426,46 гривень основного боргу, 16 369,76 гривень пені, 6 856,66 гривень інфляційних втрат та 1 696,00 гривень 3% річних.
На обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 18.10.2022 року між Фізичною особою-підприємцем Ізмайловим Олександром Октайовичем як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" як покупцем було укладено договір поставки № 1810/22-5, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти і передавати на умовах цього договору продовольчі товари (надалі - товар) у власність відповідача, а відповідач - прийняти товар у власність і оплатити його вартість на умовах цього договору.
Як стверджує позивач у період з 05.11.2024 по 27.11.2024 ним було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" товар згідно видаткових накладних, за який заборгованість у розмірі 137 426,46 гривень відповідач не сплатив.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 137 426,46 гривень основного боргу, 16 369,76 гривень пені, 6 856,66 гривень інфляційних втрат та 1 696,00 гривень 3% річних.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
18 жовтня 2022 року між Фізичною особою-підприємцем Ізмайловим Олександром Октайовичем (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 1810/22-5 (далі - договір) (т. 1 а.с. 22).
Згідно з пунктом 1.1. договору постачальник зобов'язується поставляти і передавати на умовах цього договору продовольчі товари (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його вартість на умовах цього договору.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2.1. договору асортимент та кількість товару у кожній конкретній партії погоджується сторонами у замовленні згідно із розділом 4 цього договору.
Згідно з пунктом 2.2. договору у випадку, якщо при прийманні товару буде виявлено неналежність товару по якісних або кількісних показниках покупець має право відмовитися від прийняття партії цілком або частково. При цьому постачальник вносить відповідні зміни до накладної на товар.
За змістом пункту 2.3. договору усі претензії покупця щодо кількісних та якісних показників товару приймаються постачальником (представником постачальника) у момент приймання товару. Після прийняття товару та підписання накладних на товар претензії покупця не приймаються.
Відповідно до пункту 2.4. договору повернення товару, проданого покупцю, можливе тільки при узгодженні з постачальником. Товар не підлягає поверненню у випадках якщо: товар пошкоджений або втрачений його товарний вид; термін придатності товару до споживання менше 25% загального терміну придатності товару до споживання; товар має маркування покупця. У випадку часткової відповідності товару вище визначеним вимогам поверненню підлягає відповідна частина товару.
За умовами пунктів 3.3., 3.4. договору сторони прийшли до згоди, що вартість конкретної партії товару визначається виходячи із замовлення покупця, накладних на товар, які підтверджують кількість фактично прийнятого покупцем товару, поставленого постачальником згідно даного договору. Загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії цього договору.
Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору постачальник доставляє товар за адресою. Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих постачальником замовлень.
Пунктом 4.5. договору сторонами передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної на товар у пункті поставки.
Відповідно до пункту 4.6. договору зобов'язання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної.
Згідно з пунктом 6.1. договору здача-приймання товару здійснюється у пункті поставки, визначеному покупцем.
За умовами пункту 7.1. договору покупець здійснює оплату товару протягом (не пізніше) 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару.
Пунктом 8.1. сторони погодили, що у разі затримки сплати за товар покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожну добу прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від оплати за поставлений товар.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором (пункт 11.1. договору).
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору, відповідно до видаткових накладних за період з 05.11.2024 по 27.11.2024 Фізичною особою-підприємцем Ізмайловим Олександром Октайовичем передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" прийнято товар за асортиментом та кількістю зазначених у видаткових накладних. Частину товару було повернуто відповідачем згідно зворотних накладних наявних у матеріалах справи (т. 1 а.с. 23-124).
Договір, видаткові накладні, зворотні накладні спільно підписано уповноваженими представниками позивача та відповідача без заперечень та зауважень та скріплені печатками сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 1810/22-5 від 18.10.2022 у розмірі 162 348,88 гривень, з яких: 137 426,46 гривень основного боргу, 16 369,76 гривень пені, 6 856,66 гривень інфляційних втрат та 1 696,00 гривень 3% річних.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Згідно з пунктом 4.5. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної на товар у пункті призначення.
Пунктом 4.6. договору сторони визначили, що зобов'язання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної.
Наявними у справі накладними підтверджується здійснення поставок позивачем товару та прийняття його відповідачем.
Вказані накладні спільно підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача без зауважень та заперечень.
Відповідач щодо наведених обставин не заперечив та їх не спростував.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, унаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання.
Cудом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.
Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 137 426,46 гривень.
Доказів сплати відповідачем вказаної суми боргу на користь позивача матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу у розмірі 137 426,46 гривень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 137 426,46 гривень основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 16 369,76 гривень пені, 6 856,66 гривень інфляційних втрат та 1 696,00 гривень 3% річних.
Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Положеннями пункту 8.1. договору сторони погодили, що у разі затримки сплати за товар, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожну добу прострочення платежу.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості за кожною накладною у межах визначеного позивачем періоду у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 16 369,76 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем не враховано, що обов'язок з оплати товару за накладними від 10.11.2024, від 17.11.2024 та від 24.11.2025 в силу вимог статей 253-255 ЦК України настав відповідно 26.11.2024, 03.12.2024 та 10.12.2024 відповідно.
Здійснивши перерахунок пені з дати виникнення прострочення, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені становить 16 342,66 гривень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 16 342,66 гривень, у задоволенні решти вимог про стягнення пені в сумі 27,10 гривень слід відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних судом враховано таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат та 3% річних здійсненого позивачем, розрахунок інфляційних втрат здійснено за період визначений позивачем за кожною накладною. Сума нарахованих позивачем інфляційних втрат становить 6 856,66 гривень та 3% річних - 1 696,00 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних позивачем не враховано, що обов'язок з оплати товару за накладними від 10.11.2024, від 17.11.2024 та від 24.11.2025 в силу вимог статей 253-255 ЦК України настав відповідно 26.11.2024, 03.12.2024 та 10.12.2024 відповідно.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з дати виникнення прострочення, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат складає 7 866,61 гривень.
Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі 6 856,66 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних з дати виникнення прострочення, суд дійшов висновку, що сума нарахованих 3% річних становить 1 693,26 гривень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково в сумі 1 693,26 гривень, у задоволенні решти вимоги про стягнення 3% річних в сумі 2,74 гривень слід відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 137 426,46 гривень основного боргу, 16 342,66 гривень пені, 6 856,66 гривень інфляційних втрат та 1 693,26 гривень 3% річних, у задоволенні решти позову слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При зверненні до суду позивачем згідно квитанції № 471420047 від 14.05.2025 сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 гривень.
Ціна позову, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, становить - 162 348,88 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 8,18 гривень (3028,00 гривень (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) - 3019,82 гривень (судовий збір, з урахуванням зменшення позовних вимог) підлягає поверненню платнику.
Враховуючи, що від позивача не надходило відповідного клопотання про повернення судового збору, питання про повернення суми судового збору у розмірі 8,18 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, витрати по сплаті судового збору у сумі 3019,82 гривень покладаються на відповідача та у сумі 0,60 гривень - на позивача.
Позивачем у позовній заяві заявлено про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 гривень та докази таких витрат долучено до позовної заяви.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.
Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру;
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що згідно ордерів серії АІ № 1956084 від 24.07.2025 та серії АА № 1443844 від 17.04.2025, виданих адвокатським бюро «Сокурова Ярослава», представництво інтересів ФОП Ізмайлова О.О. у справі № 902/692/25 здійснювали адвокати Сокуров Я.В., Сай В.І.
Позивачем з дотриманням вимог, передбачених частиною 8 статті 129 ГПК України, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу подано до суду разом із позовною заявою докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги від 18.03.2025 (далі - договір) укладений між адвокатським бюро «Сокурова Ярослава» (виконавець) та ФОП Ізмайловим О.О. (клієнт) з додатком, рахунок № 4 від 17.04.2025 на суму 15000,00 гривень, витяг щодо оплати послуг адвоката на суму 15000,00 гривень.
За умовами пункту 1.1. договору клієнт замовляє, приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової допомоги, адвокатського захисту, представництва клієнта у відносинах з усіма органами держаної влади та/або місцевого самоврядування, в тому числі, але не виключно, правоохоронними, контролюючими органами, органами держаної міграційної служби, органами прокуратури України, органами Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Служби безпеки України, органами державної податкової служби України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки, а також у відносинах з фізичними, юридичними особами, будь-якими третіми особами незалежно від організаційно-правової форми та/або форми власності, та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного ведення клієнтом господарської діяльності та/або захисту прав і законних інтересів клієнта (далі - "послуги").
Відповідно до пункту 1.2. договору договором та/або замовленням на підставі договору клієнт призначає виконавця своїм представником і виконавець набуває права реалізовувати права клієнта, зокрема, але не виключно, надавати від його імені пояснення, заяви, скарги, клопотання, тощо, а також представляти інтереси в усіх органах державної влади та/або органах місцевого самоврядування, в організаціях будь-яких форм власності, вчиняти інші дії, користуючись правами, які передбачені чинним законодавством України. Дане положення не дає права на укладення та вчинення угод від імені клієнта.
Пунктом 2.1. договору визначено, що перелік послуг, їх вартість, порядок розрахунків та інші аспекти виконання договору визначаються в окремих замовленнях послуг, додатках до договору та/або в додаткових угодах.
17.04.2025 між адвокатським бюро «Сокурова Ярослава» (виконавець) та ФОП Ізмайловим О.О. (клієнт) підписано додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.03.2025 «Замовлення послуг».
У розділі 1 додатку сторони домовились, що клієнт відповідно до договору про надання правової допомоги від 18 березня 2025 року замовляє, а виконавець надає клієнту послуги по стягненню в судовому порядку у суді першої інстанції з ТОВ "Альянс Рітейл Груп" (далі - боржник) заборгованості за договором поставки № 1810/22-5 від 18 жовтня 2022 року на користь клієнта та з супроводу судового процесу і участі у судовій справі у суді першої інстанції (далі - послуги), до яких, зокрема, але не виключно, належать: 1.1. аналіз документації клієнта щодо господарських взаємовідносин з боржником; 1.2. розрахунок суми заборгованості боржника перед клієнтом та штрафних санкцій за договором поставки № 1810/22-5 від 18 жовтня 2022 року; 1.3. підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника та розрахунку штрафних санкцій по заборгованості боржника перед клієнтом, окремо за кожний період та кожній накладній; 1.4. збір доказів в підтвердження порушення боржником умов договору та законодавства, в підтвердження позиції клієнта, зазначеній в позовній заяві та в підтвердження розрахунку штрафних санкцій; 1.5. подання (відправка) позовної заяви та розрахунку штрафних санкцій, підписаних клієнтом, з доказами до суду відповідно до правил підсудності; 1.6. підготовка відповіді на відзив та/або інших процесуальних документів в ході розгляду справи в суді першої інстанції; 1.7. інші не передбачені цим пунктом послуги, які надаватимуться виконавцем клієнту та пов'язані із судовим розглядом справи і участю у супроводі судового процесу.
Згідно з розділом 2 додатку позовну заяву та перелік доказів виконавець має підготувати та надати клієнту на підпис. Позовну заяву з доказами виконавець має подати до суду відповідно до правил підсудності у строк - до 23 травня 2025 року включно. Послуги із супроводу судового процесу надаються виконавцем включно до моменту прийняття судом першої інстанції рішення по справі.
Відповідно до розділу 3 додатку вартість послуг, передбачених пп. 1.1-1.7 п. 1 додатку № 1 є незмінною і становить 15 000,00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень), незалежно від об'єму роботи виконавця, кількості підготовлених процесуальних документів, заяв по-суті справи, кількості судових засідань у справі в суді першої інстанції та незалежно від рішення суду першої інстанції.
Як убачається із рахунку № 4 від 17.04.2025 адвокатським бюро було виставлено позивачу рахунок на оплату наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 18.03.2025 на суму 15 000,00 гривень.
Відповідно до виписки від 12.05.2025 ФОП Ізмайловим О.О. сплачено на користь адвокатського бюро «Сокурова Ярослава» 15000,00 гривень із призначенням платежу - згідно рахунку №и 4 від 17.04.2025 за адвокатські послуги.
Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Наразі, відповідного клопотання відповідачем не заявлено та не спростовано вимог позивача в цій частині.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - шостою статті 126, частинами п'ятою - дев'ятою статті 129 ГПК України, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов'язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов'язаними з розглядом справи.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Матеріалами справи підтверджується надання адвокатським бюро «Сокурова Ярослава» послуг з професійної правничої допомоги ФОП Ізмайлову О.О. у справі № 902/692/25.
Згідно з наявними у матеріалах справи документами підтверджується надання адвокатським бюро «Сокурова Ярослава» зазначених у додатку № 1 договору послуг (т. 1 а.с. 1-135, 160-166).
Враховуючи викладене, суд вважає, що понесені витрати на професійну правничу допомогу відповідають критерію їхньої дійсності та необхідності, а отже заявлені правомірно.
Із поданих позивачем доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що вартість правничих витрат визначена сторонами у фіксованому розмірі та складає 15 000,00 гривень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, документально обґрунтовано обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов'язані з розглядом справи № 902/692/25 у сумі 15 000,00 гривень. Розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з огляду на критерії розподілу правничих витрат та обставини справи, суд дійшов висновку, що витрати ФОП Ізмайлова О.О. на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у сумі 15 000,00 гривень.
Відповідно до положень частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу з огляду на часткове задоволення позовних вимог у розмірі 14 997,00 гривень покладаються на відповідача, у розмірі 3,00 гривень - на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" (21009, Вінницька обл., місто Вінниця(з), вул. Стеценка, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 44250761) на користь Фізичної особи-підприємця Ізмайлова Олександра Октайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 137 426,46 гривень основного боргу, 16 342,66 гривень пені, 6 856,66 гривень інфляційних втрат та 1 693,26 гривень 3% річних, 3019,82 гривень судових витрат зі сплати судового збору та 14 997,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 27,10 гривень пені та 2,74 гривень 3% річних - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 0,60 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3,00 гривень покласти на позивача.
6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 18 серпня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу, АДРЕСА_1 ;
3 - відповідачу, до електронного кабінету у системі ЄСІТС.