05 серпня 2025 року м. Харків Справа № 922/190/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Гаркуши О.Л.,
представники учасників справи не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.1356Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 (суддя Рильова В.В., повний текст складено 05.06.2025) у справі №922/190/25
за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ", с.Веселе Харківської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1) Тернівська сільська рада, с.Тернова Харківської області,
2) Липецька сільська військова адміністрація Харківського району Харківської області, с.Липці Харківської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
ОСОБА_1 , АДРЕСА_1,
про припинення права власності та витребування земельної ділянки
Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд примусово припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (далі - ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"") на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0230, площею 1,9800га, шляхом витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0230 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Мотивуючи позовні вимоги Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначило, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0230 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яке не змінювалось станом на дату звернення із позовом, то перебування її у власності відповідача - ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." є незаконним та таким, що суперечить вимогам земельного законодавства України, оскільки юридичні особи не можуть набувати земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, натомість, вони можуть отримувати такі земельні ділянки в оренду.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі №922/190/25 у задоволенні позову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відмовлено.
В основу рішення покладено наступні висновки суду:
- законом встановлено лише право власників земельних ділянок, призначених для ведення особистого селянського господарства, на передачу у користування юридичним особам України таких ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни їх цільового призначення, але без можливості передання юридичним особам права власності на ці ділянки;
- спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області, що свідчить про належність земельної ділянки до територіальної громади Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області. Відтак, саме до компетенції територіальної громади Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області або прокурора в особі відповідного органу належить право здійснювати захист щодо спірної земельної ділянки як власника земельної ділянки, а не позивача у справі;
- Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру не передбачено повноваження Держгеокадастру подавати позови про примусове припинення права власності, діючи як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів;
- позивач просить суд примусово припинити право власності на спірну земельну ділянку шляхом витребування земельної ділянки на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, у той час як позивач у справі не є власником спірної земельної ділянки. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є неналежним позивачем, оскільки відсутні порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.
Не погодившись із означеним рішенням, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області через підсистему "Електронний суд" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просить рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі №922/190/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі; вирішити питання про стягнення судових витрат з відповідача.
Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права та з невірним урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, та помилковим тлумаченням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18, з наступних підстав:
- Головне управління Держгеокадастру у Харківській області як територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру має повноваження звертатися до суду з позовом, зокрема про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Органи Держгеокадастру як центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності;
- відповідно до правовідносин, що склались у справі, органом, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, виступає саме Головне управління Держгеокадастру у Харківській області. Відтак, орган із відповідною компетенцією наявний, здійснює захист інтересів Держави та не допускає бездіяльності, з чого слідує відсутність підстав для звернення із позовом прокурора;
- стаття 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначає, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, здійснення контролю за використанням земель та охороною земель комунальної власності. Однак, як свідчать матеріали справи, земельна ділянка, що є предметом спору у даній справі, перебуває у приватній власності, була передана у встановленому законом порядку із земель державної власності громадянину ОСОБА_1 та у подальшому безпідставно передана ним відповідачу, що виключає звернення із відповідним позовом органу місцевого самоврядування;
- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 звернула увагу на те, що формулювання приписів ст.ст.140, 141 і 143 ЗК України частково дублюються, а ст.143 ЗК України має назву "Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку", тобто поєднує підстави припинення у судовому порядку як права власності, так і права користування земельною ділянкою;
- враховуючи неможливість набуття відповідачем права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», належним та ефективним способом захисту є саме припинення права власності відповідача на земельну ділянку шляхом витребування земельної ділянки, набутої у власність із порушенням земельного законодавства, на користь Держави, від імені якої та в інтересах якої діє Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.
Апелянт, разом з іншим, посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №948/73/23, де вказано, що законодавець передбачив можливість розпорядження земельними ділянками державної форми власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у виключних випадках, зокрема, у разі визнання за державою в особі відповідного органу виконавчої влади права власності на земельну ділянку за рішенням суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі №922/190/25; встановлено строк по 07.07.2025 (включно) для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв та/або клопотань, що пов'язані з розглядом апеляційної скарги; призначено розгляд означеної апеляційної скарги на 05.08.2025 о 10:00год.
27.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" отримано відзив на апеляційну скаргу (вх.8015; у межах встановленого судом строку), згідно з прохальною частиною якого відповідач просить залишити апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі №922/190/25 без задоволення, а рішення - без змін.
При цьому за коротким змістом відзиву відповідач зауважує наступне:
- хоч Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області і надані відповідні повноваження для подачі позову про примусову конфіскацію земельної ділянки, відповідно до позиції Верховного Суду у справі №925/1133/18 позивач не наділений повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності, адже спірна земельна ділянка вибула з володіння держави у незаборонений законом спосіб;
- Господарський суд Харківської області при розгляді справи правильно застосував позиції Верховного Суду, що викладені у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 та постанові від 28.02.2024 у справі №948/73/23, та дійшов правомірного висновку про відсутність повноважень у позивача для подачі позову у справі №922/190/25;
- існує явна відмінність між обставинами справи №922/190/25 та обставинами, що викладені в постанові Верховного Суду у справі №477/2330/18, що і стало підставою для відмови у врахуванні вказаних позицій;
- скаржник ні в тексті позовної заяви, ні в тексті апеляційної скарги не навів конкретної норми земельного законодавства, яка б прямо забороняла юридичним особам отримувати у власність земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства. Закон України «Про особисте селянське господарство» не має положень, які б підтверджували позицію скаржника щодо заборони відчуження спірної земельної ділянки, а ЗК України прямо встановлює право юридичних осіб на володіння земельними ділянками сільськогосподарського призначення, до яких відноситься спірна земельна ділянка. Також у відповідача відсутній обов'язок змінювати вид використання з «для ведення особистого селянського господарства» на «для товарного сільськогосподарського виробництва», тому що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення.
Треті особи правом, наданим ст.263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України).
У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 05.08.2025 учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про наявність поважних причин неявки суд завчасно не повідомили. Належне повідомлення останніх про дату, час та місце судового засідання підтверджене матеріалами справи.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області під час вивчення додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель та виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням на території Харківської області встановлено наступне.
12.06.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області отримано заяву фізичної особи ОСОБА_1 від 12.06.2017, згідно з якою останній просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2га із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку. ОСОБА_1 зазначив, що своє право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених ст.121 ЗК України, не використав.
16.06.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ №11471-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", відповідно до якого надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
04.12.2017 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява фізичної особи ОСОБА_1 від 30.11.2017, за змістом якої останній просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,9800га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність.
Згідно з доданим до заяви Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу НВ-6305259022017 від 20.11.2017) остання мала кадастровий номер 6325184500:02:001:0230.
Після розгляду заяви від 30.11.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ №21325-СГ від 13.12.2017, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,9800га, у тому числі, багаторічні насадження площею 1,98га (кадастровий номер 6325184500:02:001:0230) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківської району Харківської області. Наказом також покладено обов'язок на громадянина ОСОБА_1 використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 91, 103 ЗК України, Закону України "Про особисте селянське господарство", встановлених обмежень та інших нормативно-правових актів; здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені ст.37 Закону України «Про охорону земель».
Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 393897550 від 06.09.2024), право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0230 зареєстроване 30.05.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_1 (речове право: 31868917, реєстраційний номер 1845594763251).
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0230 фізичною особою ОСОБА_1 було передано за актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5723, 5724, виданого 27.11.2019 Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.", на підставі чого 28.12.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 34978840.
Відтак, з 28.12.2019 власником та користувачем спірної земельної ділянки є відповідач - ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.".
За твердженнями позивача, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0230 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яке не змінювалось станом на дату звернення із позовом, то перебування її у власності відповідача - ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." є незаконним та таким, що суперечить вимогам земельного законодавства України, оскільки юридичні особи не можуть набувати земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, натомість, вони можуть отримувати такі земельні ділянки в оренду.
Означене стало причиною звернення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з розглядуваним позовом до суду.
Судова колегія враховує наступне.
Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
У силу приписів ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною 1 ст.20 ЗК України унормовано, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Згідно зі ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Як зазначалося вище за текстом постанови, ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0230, яка в подальшому була передана ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." за актом приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019, що стало підставою для внесення до Державного реєстру запису про право власності відповідача на означену земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не заперечує, що первісне набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_1 (третьою особою) відбулось із дотриманням визначеної законодавством процедури.
Як убачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
До матеріалів справи не надано належних та допустимих у контексті норм ГПК України доказів, які б свідчили про використання ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням (сільськогосподарське призначення) або про те, що означене товариство тим чи іншим способом завдає шкоди навколишньому середовищу, природним ресурсам, іншим особам тощо.
Частиною 1 ст.316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України)
З наявних у матеріалах справи документів убачається, що третя особа на власний розсуд розпорядилась своїм майном та передала спірну земельну ділянку у власність ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЗК України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Згідно з приписами ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
У розглядуваному випадку акт приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019 є первісною підставою для набуття ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." права власності на спірну земельну ділянку.
У силу приписів ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судова колегія звертає увагу, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не зазначає будь-яких аргументів, які б свідчили про недійсність/нікчемність означеного акту приймання-передачі.
Частиною 4 ст.41 Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу в Україні, встановлено загальне правило, згідно з яким ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і таке право є непорушним.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно. Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У свою чергу, Східний апеляційний господарський суд звертає увагу, що питання про компенсацію Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не порушується.
З аналізу заявлених Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області позовних вимог убачається, що вимоги останнього спрямовані не тільки на припинення права власності ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." на спірну земельну ділянку, але і на повернення її у державну власність, тобто зміну режиму власності відповідної земельної ділянки.
Водночас, позивачем у межах розглядуваної справи не заявлено позовних вимог щодо спростування приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки, як і не заявлено вимог щодо правочину (акту приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019) з відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 на користь відповідача.
Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вважає, що достатньою підставою для подання позову про примусове припинення права власності відповідача, як юридичної особи, на спірну земельну ділянку шляхом витребування її на користь держави в особі позивача є наявність у ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" норми щодо вичерпної можливості земельних ділянок особистого селянського господарства бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною часткової власністю членів особистого селянського господарства.
З огляду на означене, а також враховуючи, що:
- правочин, опосередкований актом приймання-передачі від 27.11.2019, не є нікчемним у розумінні ст.215 ЦК України, на нього поширюється презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України);
- у силу приписів пп.а) ч.1 ст.82 ЗК України придбання юридичною особою земельної ділянки у власність на підставі цивільно-правової угоди визначено підставою набуття, тоді як ч.2 ст.328 ЦК України встановлює презумпцію правомірності такого набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або необґрунтованість активів у власності не встановлена судом;
- витребування майна без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна можливе лише у разі віндикації такого майна за позовом власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №204/8017/17), -
Східний апеляційний господарський суд вважає, що вирішення розглядуваного спору залежить від наявності норми закону щодо позбавлення ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." набутого ним права власності на земельну ділянку та виникнення такого права у держави.
Відповідно до ч.5 ст.41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Тобто, ч.5 ст.41 Конституції України визначає випадки правомірного припинення права власності через примусове відчуження майна з мотивів суспільної необхідності з відшкодуванням вартості (попереднім або наступним), що є реквізицією у розумінні ст.353 ЦК України. Однак, реквізиція у розглядуваному випадку не застосована, а тому не може розглядатися як легітимне виключення із загального правила про непорушність права власності.
У силу приписів ч.6 ст.41 Конституції України іншою легітимною правовою підставою припинення права приватної власності є конфіскація майна, яка може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.354 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
Згідно з ч.5 ст.84 ЗК України держава набуває права власності на землю у разі: а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; в) прийняття спадщини; г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; ґ) конфіскації земельної ділянки.
Оцінюючи спрямованість заявлених Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області позовних вимог та наслідків їх можливого задоволення, суд апеляційної інстанції вважає розглядуваний позов по суті конфіскацією земельної ділянки у розумінні ст.354 ЦК України, що узгоджується із приписами пп.ґ) ч.5 ст.84 ЗК України, оскільки: не є застосовним у розглядуваному випадку будь-який інший визначений означеною нормою спосіб набуття державою права власності; відповідач та держава не перебувають у зобов'язальних відносинах щодо предмету спору; спірна земельна ділянка набута відповідачем від третьої особи, а не від держави.
Відповідно до п.п.42 п.4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.
Враховуючи означене, хибними є висновки Господарського суду Харківської області щодо відсутності повноважень у позивача на подання розглядуваного позову.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції доречно зауважив, що у правовідносинах, що склались у цій справі, Держгеокадастр виконує функції державного контролю за використанням та охороною земель та, реалізуючи державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, місцевий господарський суд не дослідив сутності спірних правовідносин та розглядуваного позову, помилково вважаючи його таким, що направлений на здійснення права державної власності на землю, та безпідставно послався на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18. Натомість, предметом спору у справі №925/1133/18 були орендні правовідносини, а повноваження ГУ Держгеокадастру аналізувалися не в контексті здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (як у розглядуваній справі №922/190/25), а з точки зору його правоздатності подавати позов про припинення права власності на земельну ділянку в межах зобов'язальних правовідносин.
Переглядаючи даний спір по суті та зважаючи на природу спірного майна (земельна ділянка), характер розглядуваних правовідносин, Східний апеляційний господарський суд, керуючись ст.9 ЦК України, визначає, що згадуваним у ч.6 ст.41 Конституції України законом, який встановлює випадки, обсяги і порядок конфіскації земельної ділянки, є, насамперед, ЗК України, а не Закон України "Про особисте селянське господарство".
У розглядуваному випадку посилання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на положення Закону України "Про особисте селянське господарство" в обґрунтування позовних вимог є безпідставними, оскільки означений Закон визначає сутність особистого селянського господарства та його суб'єктів, фактично встановлює обмеження саме для держави щодо безоплатної передачі відповідних земельних ділянок для такої мети у власність (наприклад, юридичним особам), проте не регулює відносини ані щодо набуття права власності на земельну ділянку відповідачем у третьої особи, ані щодо користування нею, а також не встановлює заборон, порушення яких визначено підставою для санкцій у вигляді конфіскації, а також порядку та обсягів такої конфіскації.
З огляду на можливість застосування до розглядуваних правовідносин ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захисту прав людини і основоположних свобод (зміст якого викладено вище за текстом постанови) крізь приписи ЗК України, суд апеляційної інстанції визначатиме дотримання критерію "законної підстави", який поряд із критеріями "легітимної мети" та "пропорційності втручання" виступатиме показником правової обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст.140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.
Серед визначених ст.140 ЗК України підстав для припинення права власності на земельну ділянку обраний Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області спосіб кореспондується із конфіскацією за рішенням суду, що узгоджується з пп.ґ) ч.5 ст.84 ЗК України.
Наведена норма, яка фактично дублює положення ч.6 ст.41 Конституції України лише в частині вказівки на підставу припинення права власності та обов'язковості судового рішення, безпосередньо не визначає підстави, обсяги і порядок самої конфіскації.
У силу приписів ст.148 ЗК України земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Тобто, ст.148 ЗК України, так само як і Конституція України, чітко визначає, що відповідні параметри допустимості конфіскації мають встановлюватися тільки законом.
Норма ст.143 ЗК України (підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку) встановлює визначеність лише щодо судового порядку конфіскації земельної ділянки, але не визначає ані випадків її застосування (підстав компенсації), ані обсягів.
Запропонована позивачем підстава для припинення права власності - використання земельної ділянки не за цільовим призначенням - не відповідає системному тлумаченню ст.ст.140-143 ЗК України, за змістом яких застосування саме судового порядку щодо певних підстав припинення права власності, так і щодо припинення права користування земельними ділянками, не встановлює підстав самої конфіскації.
При цьому посилання Головного управління Держгеокадастру на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18, є хибними, оскільки фактичні обставини щодо цільового використання земельної ділянки у розглядуваній справі суттєво відрізняються від обставин справи №477/2330/18, оскільки у справі №922/190/25 відповідач використовував земельну ділянку в межах її цільового сільськогосподарського призначення, тоді як у справі №477/2330/18 мало місце порушення - використання земельної ділянки з відхиленням від її цільового призначення.
Норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Судова колегія звертає увагу, що до матеріалів справи не надано доказів використання відповідачем спірної земельної ділянки у спосіб, що перебуває за межами категорії «землі сільськогосподарського призначення». Зміна категорії та зміна виду використання у межах однієї категорії не можуть ототожнюватися (подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19). Стаття 33 ЗК України в принципі допускає використання земельних ділянок, призначених для ведення особистого селянського господарства, юридичними особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що вочевидь виключає можливість одночасного використання цієї ж земельної ділянки у порядку діяльності відповідною фізичною особою у розумінні ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство".
Збереження категорії спірної земельної ділянки після її набуття ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.", а також відсутність доказів чи відомостей про заподіяння шкоди земельній ділянці внаслідок господарської діяльності відповідача (на відміну від обставин справи №477/2330/18), виключає можливість обґрунтованого застосування положень ч.3 ст.13 та ч.6 ст.41 Конституції України як легітимних підстав для позбавлення права власності.
На момент набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, чинна редакція ст.130 ЗК України передбачала для юридичних осіб - набувачів земель сільськогосподарського призначення - лише одну кваліфікуючу вимогу: наявність у їх установчих документах положення про ведення сільськогосподарського виробництва, якій відповідач відповідав.
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що наявні матеріали справи не дають підстав кваліфікувати здійснене ОСОБА_1 відчуження земельної ділянки за актом приймання-передачі від 27.11.2019 саме як купівлю-продаж, у той час як приписи ст.131 ЗК України у відповідній редакції щодо інших цивільно-правових угод не встановлювали ніяких обмежень щодо набуття права власності для юридичних осіб на земельні ділянки, які до того вже перебували у приватній власності.
Судова колегія, керуючись принципом «jura novit curia», зауважує, що редакція ст.130 ЗК України, чинна на момент подання розглядуваного позову та ухвалення оскаржуваного рішення Господарським судом Харківської області, передбачала можливість конфіскації земельної ділянки виключно у випадках порушення вимог ч.ч.1, 2 означеної статті. Водночас, встановлені у справі фактичні обставини під ці порушення не підпадають, а отже, правових підстав для конфіскації у межах відповідних норм не вбачається.
З огляду на відсутність передбачених ЗК України заборон для набуття відповідачем у власність земельної ділянки приватної форми власності, зокрема і підстав для її конфіскації, визначених ст.145 цього Кодексу, доводи позивача про існування такої заборони, що базуються не на чіткій нормі закону, а на розширеному тлумаченні положень, які самі по собі не встановлюють підстав для конфіскації, суперечать п.22 ч.1 ст.92 Конституції України, оскільки, відповідно до ст.345 ЦК України, конфіскація є заходом відповідальності за вчинене порушення.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, Східний апеляційний господарський суд не вбачає дотримання критерію "законної підстави" для втручання у право власності відповідача запропонованим позивачем способом.
Позивачем не наведено обставин того, що внаслідок набуття у власність та використання відповідачем спірної земельної ділянки відбулося порушення пріоритетності збереження земель сільськогосподарського призначення чи завдано шкоди охороні захищуваних суспільних інтересів, забезпечення яких визнавалось легітимною метою позбавлення права власності у межах справи №477/2330/18.
Встановлена за таких обставин відсутність "легітимної мети" позбавлення права власності відповідача також є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Разом з тим, навіть якщо вбачати "легітимний інтерес" саме у збережені виду використання спірної земельної ділянки як такої, що призначена "для ведення особистого селянського господарства" у межах категорії "землі сільськогосподарського призначення", запропоноване позивачем втручання у право мирного володіння відповідача не може вважатися пропорційним. Це зумовлено тим, що повернення земельної ділянки у державну власність не забезпечує відновлення можливості третьої особи здійснювати діяльність із ведення особистого селянського господарства на цій земельній ділянці, а також не відновлює реалізоване нею право на безоплатну приватизацію земельної ділянки відповідного цільового призначення.
З огляду на те, що висновок Господарського суду Харківської області про відмову в задоволенні позовних вимог Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є правильним, проте за наведених у даній постанові суду апеляційної інстанції підстав, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги позивача. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі №922/190/25 щодо підстав відмови в задоволенні позовних вимог, виклавши її (мотивувальну частину рішення) у редакції цієї постанови на підставі п.1 ч.1 ст.277 ГПК України (нез'ясування обставин, що мають значення для справи).
За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.
Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі №922/190/25, виклавши її в редакції даної постанови.
В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі №922/190/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження визначені ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 18.08.2025.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Н.О. Мартюхіна