ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 серпня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/947/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області
на рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2025, прийняте суддею Лічманом Л.В., м. Одеса, повний текст складено 19.05.2025,
у справі №916/947/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"
до відповідача: Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області
про стягнення 14 115,69 грн
У березні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" звернулося з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 14115,69 грн, з яких: 13735,39 грн - заборгованість за спожиту електричну енергію, 104,22 грн - 3% річних та 276,08 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 в частині повної та своєчасної оплати вартості електроенергії, спожитої у листопаді місяці 2024 року.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 18.03.2025 відкрито провадження у справі №916/947/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 у справі №916/947/25 (суддя Лічман Л.В.) позов задоволено; стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 13735,39 грн, 3% річних у розмірі 104,22 грн, збитки від інфляції у розмірі 276,08 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області своїх зобов'язань щодо оплати вартості електричної енергії, спожитої у листопаді місяці 2024 року, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).
Не погодившись з ухваленим рішенням, Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 у справі №916/947/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що ним належно виконано свої зобов'язання, передбачені договором про закупівлю електричної енергії у постачальника №40-265-ПВЦ від 29.04.2024, та сплачено за листопад місяць 2024 року грошові кошти у сумі 29216,06 грн на підставі наданих позивачем акту прийняття-передавання товарної продукції та рахунку, при цьому нарахована Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" та заявлена ним до стягнення у межах даної справи вартість спожитої електричної енергії перевищує загальну суму, визначену умовами вищенаведеного договору, на 13735,39 грн, що позбавляє Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області можливості сплатити зазначену різницю.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 11.07.2025 (вх.№2362/25/Д2 від 14.07.2025) Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" просить залишити апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 у справі №916/947/25 - без змін, посилаючись на те, що споживання електричної енергії на суму більшу, ніж передбачена договором, не звільняє відповідача від обов'язку здійснення оплати за фактично спожиту електричну енергію.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (14115,69 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 02.07.2025 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 29.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" ("Постачальник") та Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області ("Споживач") укладено договір про закупівлю електричної енергії у постачальника №40-265-ПВЦ (далі - договір №40-265-ПВЦ від 29.04.2024).
Цей договір встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії та укладається сторонами за взаємною згодою, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ). Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", ПРРЕЕ та є однаковими для всіх споживачів (пункти 1.1, 1.2 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024).
Відповідно до пункту 2.1 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 за цим договром Постачальник продає електричну енергію за кодом CPV код ДК 021:2015 - 09310000-5 - "Електрична енергія" Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач сплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Кількість очікуваного споживання (постачання) електричної енергії за цим договором визначено в обсязі 60000 кВт*год.
Положеннями пункту 2.3 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 передбачено, що обов'язковою умовою для постачання електричної енергії Споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу/передачі договору про надання послуг, на підставі якого Споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії.
Згідно з пунктом 2.4 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 строк постачання електричної енергії: з 01.05.2024 до 31.12.2024.
У пункті 3.1 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 вказано, що початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору.
За умовами пункту 5.1 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 ціна цього договору становить 174497,04 грн, у тому числі ПДВ - 29082,84 грн. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.
В силу пунктів 5.4-5.6 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки за спожиту електричну енергію проводяться Споживачем виключно грошовими коштами на рахунок Постачальника на підставі отриманого від Постачальника рахунку. Акти приймання-передавання товарної продукції Споживача оформлюються сторонами щомісячно після закінчення розрахункового періоду, в якому проведено розрахунки за використану електричну енергію, скріплюються підписами та печатками (за наявності) обох сторін. З врахуванням належним чином оформленого та підписаного акту приймання-передавання товарної продукції Споживачу видається у встановленому законом порядку податкова накладна. При цьому, Споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок Постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни. Оплата рахунку Постачальника за цим договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 робочих днів з моменту отримання рахунку Споживачем.
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством (пункт 9.1 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024).
Відповідно до пункту 13.1 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині виконання зобов'язань сторонами - до повного їх виконання
Додатком №1 до договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 є заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, а додатком №2 - комерційна пропозиція ПВЦ - Індивідуальна комерційна пропозиція, в якій визначено, зокрема, механізм розрахунку ціни за електричну енергію, що поставляється за договором, порядок оплати, наслідки невиконання умов договору тощо.
Пунктами 2.1-2.4 комерційної пропозиції передбачено, що оплата за фактично відпущену електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється Споживачем один раз за фактичними показниками засобів обліку та даних комерційного обліку і наданих рахунків за спожиту електричну енергію. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на спеціальний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", вказаний у рахунку на оплату, за фактично спожитий Споживачем обсяг електричної енергії. У разі наявності у Споживача заборгованості та при відсутності у платіжному документі реквізитів призначення платежу, посилань на період, за який здійснюється платіж, всі кошти, перераховані Споживачем за електричну енергію, зараховуються Постачальником на погашення існуючої заборгованості із найдавнішим терміном її виникнення. Розрахунковим вважається період з 01 числа розрахункового місяця до такого ж числа наступного місяця. Розрахунковий період прирівнюється до календарного місяця.
Згідно з пунктом 3 комерційної пропозиції обсяги спожитої Споживачем та розподіленої електричної енергії визначаються Оператором системи.
За умовами пункту 4 комерційної пропозиції по закінченню розрахункового періоду (місяця) Постачальник здійснює остаточний розрахунок (перерахунок) за фактичним обсягом споживання електричної енергії та надає Споживачу рахунок на оплату за фактично спожиту електричну енергію у розрахунковому періоді не пізніше 20 календарного дня з дати завершення розрахункового періоду. Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів від дати отримання рахунку, грошовими коштами на спеціальний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія".
Положеннями пунктів 9, 10 комерційної пропозиції визначено, що термін дії комерційної пропозиції становить з 01.05.2024 до 31.12.2024. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та укладається на строк до 31.12.2024, а в частині розрахунків (в тому числі повної сплати заборгованості, включаючи нарахування пені та штрафних санкцій) договір діє до повного їх виконання.
За період з травня місяця 2024 року по листопад місяць 2024 року позивач поставив, а відповідач спожив електричну енергію на загальну суму 187074,93 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передавання товарної продукції, підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін, а саме: актами б/н від 07.06.2024, б/н від 03.07.2024, б/н від 05.08.2024, б/н від 05.09.2024, б/н від 07.10.2024, б/н від 07.11.2024 та б/н від 09.12.2024, на підставі яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" виставило Головному управлінню Держпродспоживслужби в Одеській області відповідні рахунки (зокрема, №40-265-ПВЦ/1 від 07.06.2024 за травень місяць 2024 року на суму 42534,61 грн, №40-265-ПВЦ/1 від 03.07.2024 за червень місяць 2024 року на суму 16968,31 грн, №40-265-ПВЦ/1 від 05.08.2024 за липень місяць 2024 року на суму 20014,73 грн, №40-265-ПВЦ/1 від 05.09.2024 за серпень місяць 2024 року на суму 21302,86 грн, №40-265-ПВЦ/1 від 07.10.2024 за вересень місяць 2024 року на суму 17789,71 грн, №40-265-ПВЦ/1 від 07.11.2024 за жовтень місяць 2024 року на суму 25513,27 грн, №40-265-ПВЦ/1 від 09.12.2024 за листопад місяць 2024 року на суму 42951,44 грн).
Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області за поставлену електричну енергію перерахувало на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 173339,54 грн (рахунки за травень-жовтень місяці 2024 року оплачені повністю, а рахунок за листопад місяць 2024 року - лише частково на суму 29216,05 грн), що не заперечується сторонами.
Відповідно до довідки Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі", наданої у відповідь на запит позивача, загальний обсяг споживання Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області електричної енергії у листопаді місяці 2024 року складає 5685 кВт*год.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за електричну енергію, спожиту у листопаді місяці 2024 року, у сумі 13735,39 грн і нарахованих на вказану заборгованість 3% річних у сумі 104,22 грн та інфляційних втрат у сумі 276,08 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати вартості електричної енергії, спожитої у листопаді місяці 2024 року, а відтак із правомірності заявлених вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 Господарського кодексу України).
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтею 714 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
У статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пунктом 3.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №312 від 14.03.2018 (далі - Правила роздрібного ринку електричної енергії), постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Поряд з цим, відповідно до частин першої, другої статті 45 Закону України "Про ринок електричної енергії" розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
За умовами пункту 1.2.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії оператор системи, який здійснює розподіл (передачу) електричної енергії безпосередньо до електроустановок споживача, отримує плату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії або від споживача, або від електропостачальника за вибором споживача (крім постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або "останньої надії"). Вибір споживача зазначається в договорі про постачання електричної енергії споживачу (обраній споживачем комерційній пропозиції).
Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, що затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №1470 від 27.12.2017, а саме підпунктом 29 пункту 2.2, встановлено, що при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог, зокрема, надавати учасникам ринку інформацію, необхідну для виконання ними функцій на ринку, в обсягах та порядку, визначених правилами ринку, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу, кодексом комерційного обліку та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Згідно з пунктом 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.
Пунктами 3.1.7, 3.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.
В силу пункту 4.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
Згідно з пунктом 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 4.13 Правил роздрібного ринку електричної енергії для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Положеннями пункту 5.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії встановлено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів та на всі види забезпечення виконання зобов'язань споживачем щодо оплати договірних обсягів споживання електричної енергії у формі і видах, передбачених законодавством України.
За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Укладаючи договір сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Отже, договір №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Суд апеляційної інстанції вбачає, у пункті 2.1 договору №40-265-ПВЦ від 29.04.2024 погоджено, що обсяг очікуваного споживання (постачання) електричної енергії за цим договором складає 60000 кВт*год.
Водночас колегія суддів зауважує на тому, що обсяг постачання електричної енергії відповідно до умов договору є не фіксованим, а "очікуваним", у зв'язку з чим перевищення відповідачем такого очікуваного обсягу споживання та, відповідно, споживання електричної енергії на суму більшу, ніж передбачена договором, не звільняє відповідача від обов'язку здійснення оплати за фактично спожиту електричну енергію. При цьому, остаточні обсяги спожитої електричної енергії можуть бути визначені лише у встановленому порядку оператором системи розподілу (у даному випадку - Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі").
Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі", як оператором системи розподілу, надано позивачу довідку, яка підтверджує, що у листопаді місяці 2024 року відповідачем спожито електричну енергію у загальному обсязі 5685 кВт*год. Достовірність вказаних відомостей щодо обсягу споживання електричної енергії Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області не заперечується.
Згідно з пунктом 4 комерційної пропозиції по закінченню розрахункового періоду (місяця) Постачальник здійснює остаточний розрахунок (перерахунок) за фактичним обсягом споживання електричної енергії та надає Споживачу рахунок на оплату за фактично спожиту електричну енергію у розрахунковому періоді не пізніше 20 календарного дня з дати завершення розрахункового періоду. Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів від дати отримання рахунку грошовими коштами на спеціальний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія".
Таким чином, апелянтом безпідставно не враховується, що факт постачання позивачем електричної енергії та прийняття її відповідачем відповідно до умов укладеного між сторонами договору та чинного законодавства є підставою виникнення у останнього зобов'язання з оплати спожитої електричної енергії за фактичними показами засобів комерційного обліку електричної енергії згідно з виставленим позивачем рахунком.
Посилання скаржника на перевищення обсягів граничного споживання апеляційним господарським судом до уваги не приймається, оскільки, у разі перевищення обсягів споживання та незгоди з умовами договору, відповідач міг припинити споживання електричної енергії. Однак, після споживання всього очікуваного обсягу електричної енергії Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області продовжило подальше споживання та, діючи розумно та добросовісно, мало розуміти наслідки такого споживання у вигляді необхідності оплати всього обсягу електроенергії, яка фактично була поставлена позивачем та спожита відповідачем. Більше того, саме по собі перевищення обсягів граничного споживання електроенергії не є підставою для звільнення споживача від оплати вартості останньої.
Як зазначалося вище, позивачем у листопаді місяці 2024 року було поставлено, а відповідачем спожито електричну енергію в обсязі 5685 кВт*год на загальну суму 42951,44 грн, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" виставило відповідний рахунок, який Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області було оплачений лише у сумі 29216,05 грн.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів здійснення відповідачем повної оплати вартості електричної енергії, спожитої останнім у листопаді місяці 2024 року, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальності "Одеська обласна енергопостачальна компанія" 13735,39 грн основної заборгованості (42951,44 грн - 29216,05 грн = 13735,39 грн).
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Жодних доводів щодо неправильності проведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат скаржником не наведено, між тим, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що останнім обґрунтовано нараховано Головному управлінню Держпродспоживслужби в Одеській області інфляційні втрати у сумі 276,08 грн за період з січня по лютий місяці 2024 року та 3% річних у сумі 104,22 грн (10,56 грн нараховано на суму 42951,44 грн за період з 17.12.2024 по 19.12.2024; 13,51 грн нараховано на суму 13735,39 грн за період з 20.12.2024 по 31.12.2024; 80,15 грн нараховано на суму 13735,39 грн за період з 01.01.2025 по 12.03.2025).
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 13.05.2025 у справі №916/947/25 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 у справі №916/947/25 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 18.08.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук