Суддя ОСОБА_1
Справа № 644/9444/24
Провадження № 1-кп/644/422/25
18.08.2025
18 серпня 2025 року м. Харків
Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
потерпілого - ОСОБА_5 ,
представника потерпілої юридичної особи Національний природний парк «Дворічанський» - ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого, що діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному провадженні - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, відомості за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023221100000007 від 02.01.2023 за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Макіївка, Донецької області, громадянин України, українець, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, -
Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним.
ОСОБА_8 після початку повномасштабного вторгнення ЗС РФ, інших збройних формувань РФ та підконтрольних їм угруповань і регулярних збройних формувань на територію України перебував на території тимчасово окупованих територій населених пунктів с. Петроіванівка та смт. Дворічна, Куп'янського району Харківської області та обіймав посаду командувача відділенням 4-го батальйону 202 стрілецького полку у незаконно утвореному збройному формуванні терористичної організації так званої «Донецької народної республіки» (далі - «ДНР») у складі якого брав участь у вторгненні на території України спільно з російськими окупаційними військами.
З лютого 2014 року триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією частини території України. У ході вказаного міжнародного збройного конфлікту 24.02.2022 президент РФ оголосив початок так званої «спеціальної військової операції», що полягала у здійсненні повномасштабного вторгнення ЗС РФ, інших збройних формувань РФ та підконтрольних їм угруповань іррегулярних збройних формувань на територію України.
Факт повномасштабного збройного вторгнення на територію України не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ та ін.)».
Відповідно до ст. 2, спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року, ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
Відповідно до ст. 4 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Відповідно до ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції.
Норми ст. 27 Конвенції, крім іншого, вказують на те, що особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
Сторони конфлікту повинні застосовувати до осіб, що перебувають під захистом, таких заходів контролю чи безпеки, які будуть визнані за необхідні під час ведення війни.
Норми ст. 31 Конвенції забороняють застосування жодного примусу фізичного чи морального порядку до осіб, які перебувають під захистом.
Стаття 147 Конвенції передбачає, що серйозні порушення становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров'ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув'язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
Відповідно до ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року (далі - Протокол ), заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів:
a) насильство над життям, здоров'ям і фізичним та психічним станом осіб.
b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі;
e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
Окрім цього, ст. 33 зазначеної Конвенції передбачено, що пограбування забороняються.
Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
Одразу після оголошення 24.02.2022 про початок «спеціальної воєнної операції», російські війська, збройні сили та інші військові формування Російської Федерації незаконно окупували територію Куп'янського району Харківської області. Маючи повний контроль над населеними пунктами с. Петроіванівка та смт. Дворічна, Куп'янського району Харківської області, військовослужбовці збройних сил російської федерації переконались, що на території вказаних населених пунктів проживає цивільне населення, яке не бере участі у збройному конфлікті та не може чинити будь-якого супротиву волі окупантів, а також що на території міста та поза його межами не розміщені військові об'єкти та підрозділи Збройних Сил України.
Одночасно з веденням бойових дій на території області, військовослужбовці ЗС РФ з метою забезпечення можливості безперешкодного пересування територією Харківської області здійснювали блокування та тимчасове захоплення населених пунктів, облаштування на автомобільних шляхах області блокпостів для здійснення заходів щодо контролю доступу осіб на обумовлену ділянку території.
Таким чином, військовослужбовці збройних сил російської федерації, які контролювали територію Куп'янського району Харківської області, були обізнані та повинні були дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, а керівництво частин, які окупували населені пункти, зобов'язані забезпечити дотримання норм міжнародного гуманітарного права їхніми підлеглими.
Так, на початку березня 2022 року (більш точної дати в ході досудового розслідування не встановлено) військовослужбовці ЗС РФ спільно із незаконно утвореними проросійськи налаштованими збройними формуваннями так званої «ДНР», зокрема так званого « 4-го батальйону 202 стрілецького полку «ДНР», у складі якого знаходився військовослужбовець ОСОБА_8 , який займав так звану посаду «командувача відділенням», увійшли на територію населених пунктів с. Петроіванівка та смт. Дворічна, Куп'янського району Харківської області і з вказаного часу взяли їх під свій контроль.
Таким чином ОСОБА_8 брав участь у міжнародному збройному конфлікті, та усвідомлював обставини існування міжнародного збройного конфлікту на території України, діяв в його умовах та у зв'язку з ним.
03.06.2022 приблизно о 14:00 (більш точний час в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим) ОСОБА_8 , перебуваючи на території окупованого збройними силами Російської Федерації та проросійськи налаштованими незаконними збройними формуваннями так званих «ДНР» та «ЛНР» с. Петроіванівка Куп'янського району Харківської області, разом з іншими невстановленими військовослужбовцями, досудове розслідування відносно яких розслідується у інших кримінальних провадженнях, приїхали на невстановленому в ході досудового розслідування транспортному засобі за місцем мешкання водія НПП «Дворічанський» код ЄДРПОУ 37948353, ОСОБА_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Реалізуючи свій прямий умисел, діючи умисно, з корисливих мотивів та мотивів національної нетерпимості, ОСОБА_8 , спільно з іншими невстановленими військовослужбовцями, досудове розслідування відносно яких розслідується у інших кримінальних провадженнях, беручи участь у міжнародному збройному конфлікті, зокрема, усвідомлюючи обставини існування міжнародного збройного конфлікту на території України, діючи в його умовах та у зв'язку з ним, за попередньою змовою групою осіб, будучи кожен озброєний стрілецькою вогнепальною зброєю, невстановленого в ході досудового розслідування зразки та моделі, та одягнутими у військову форму, вийшли із невстановленого в ході досудового розслідування транспортного засобу та зайшли на територію домоволодіння ОСОБА_5 , де побачивши останнього та розуміючи, що він є громадянином України - цивільною особою, тобто особою яка у складі Збройних Сил України чи інших збройних формувань України не перебувала, зброї при собі не мав, участі у бойових діях не брав та до таких дій не готувався, був одягнений у цивільний одяг, тобто належав до категорії цивільних осіб в розумінні ст. 50 ДП І, та який відповідно до ч. 1 ст. 4 Конвенції від 12.08.1949, є особою, що перебуває під її захистом, як такий, що в будь-який момент та за будь-яких обставин опинилися, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами якої вони не є, в порушення ст. ст. 27, 31, 32 Конвенції від 12.08.1949 та під погрозою застосування наявної при них вогнепальної зброї, з метою залякування останнього, що перебували на території домоволодіння, для подальшого пригнічення та подолання будь-якого супротиву, почали погрожувати застосуванням вогнепальної зброї відносно ОСОБА_5 та його дружини - ОСОБА_9 , чим вчинили жорстоке поводження з цивільним населенням.
Під час здійснення вищевказаних незаконних дій, діючи умисно, з корисливих мотивів, ОСОБА_8 , погрожуючи застосуванням вогнепальної зброї, почав вимагати у ОСОБА_5 передати йому автомобіль ТМ «Renault» модель «Duster», 2018 року випуску д.н.з. НОМЕР_3 , ключ запалення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, який зареєстрований та знаходився на балансі НПП «Дворічанський». ОСОБА_5 погрози сприйняв як реальну загрозу його життю та здоров'ю, а також життю та здоров'ю його родичів, що може бути з високою імовірністю реалізованою. У зв'язку з погрозами застосування насильства небезпечного для життя з боку військовослужбовця, ОСОБА_5 передав автомобіль ТМ «Renault» модель «Duster», 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи №3381 від 26.07.2024 - 502 985, 35 грн, ключ запалення від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, яким ОСОБА_8 відкрито заволодів, в подальшому використовуючи його у власних, невійськових цілях для переміщення по смт. Дворічна Куп'янського району Харківської області.
Вищезазначене майно отримане в результаті протиправних дій не використовувалось для досягнення воєнної мети, не було пристосовано для здійснення бойових дій, не використовувалось для транспортування боєприпасів, поранених та військовослужбовців, тобто своїми діями ОСОБА_10 порушив закони і звичаї війни, що передбачені міжнародними договорами згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а саме вимоги ст. 33 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Надані стороною обвинувачення на дослідження під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин за пред'явленим обвинуваченням.
Стороною обвинувачення, під час судового розгляду кримінального провадження в порядку спеціального судового провадження у відношенні ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, надано для дослідження наступні докази:
Допитані потерпілі та свідки сторони обвинувачення:
Так, під час допиту у судовому засіданні представник потерпілої юридичної особи Національний природний парк «Дворічанський» ОСОБА_6 надав показання, що з початку повномасштабного вторгнення службовий автомобіль, що належав підприємству, знаходився в гаражі ОСОБА_11 та не використовувався. Автомобіль був піщаного кольору марки Рено Дастер у новому стані, пробіг приблизно 20 000 км, придбаний у 2018 році, балансова вартість становила більше 500 000 грн. З червня 2022 до нього за місцем мешкання приїхав ОСОБА_11 та повідомив, що група озброєних людей приїхали до нього додому та погрожуючи вимагали надати автомобіль та документи до нього. Після викрадення автомобіля він бачив його двічі. З розмов знає, що цим автомобілем пересувався військовий на позивний « ОСОБА_12 », який був заступником керівника підрозділу, що розташовувався у смт Дворічна.
Під час допиту у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 надав показання, що працює водієм у Дворічанському національному парку. На 100 день війни прийшли російські військові та сказали віддати автомобіль, який належить національному парку, на користь російської армії. Сказали поїхати за ключами. Він все розказав директору, той сказав віддавати. У них при собі була зброя - автомати ОСОБА_13 , вони почали засовувати ОСОБА_5 в будку своєї машини, але той відмовився і сказав, що поїде на сам своєму автомобілі за документами. Один з тих, хто приїхав, мав прізвисько ОСОБА_12 . Надалі бачив цей автомобіль у Дворічній, на ньому їздили військові рф. Осіб, які приїжджали, впізнавав за фотознімками.
Під час допиту у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 надала показання, що потерпілий ОСОБА_5 є її чоловіком. На сотий день війни під'їхав автомобіль, вийшли двоє російських військових з автоматами та спитали чоловіка. Вона позвала його. Що було потім не бачила. Пізніше взнала, що вони вимусили чоловіка віддати їм службовий автомобіль Національного парку. Чоловік повернувся наляканий та стурбований. Обличь військових не запам'ятала.
Свідок ОСОБА_14 надала показання, що донька її сусіда ОСОБА_15 зустрічалась з військовим рф, який говорив, що він з ЛНР. Бачила, як обвинувачений їздив на викраденій машині Національного парку. Чула, що російські військові заволоділи автівкою силовим методом. Обвинувачений високий, віком близько 30 років. Автомобіль мав наліпку Національного парку та характерний колір.
Свідок ОСОБА_16 надала показання, що працювала в Національному парку Дворічанський, у якому був автомобіль, подарований Президентом ОСОБА_32 . Потім дізналась, що російські військові забрали цю автівку. Автомобіль був пісочно-кремового кольору, на ньому була наліпка національного парку «Дворічанський». Бачила це авто біля будинку дівчини, яка зустрічалась з хлопцем, який забрав автівку.
Під час судового розгляду судом досліджені докази, надані стороною обвинувачення - документи. Так під час судового розгляду досліджені безпосередньо:
- Заява про вчинення злочину, подана НПП «Дворічанський» до правоохоронних органів;
- витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого 02.01.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023221100000007 були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України;
- довідка про результати роботи пошукової системи SORS під час розслідування кримінального провадження №12023221100000007 від 02.01.2023 за ч.1 ст.438, відповідно до якої в ході роботи з можливостями SORS встановлено, що 26.10.2022 під час проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_4 вилучено список особового складу в.н.п. Дворічна. У вказаному списку мається 4 особи на ім'я « ОСОБА_18 »;
- рапорт оперуповноваженого УКР ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_19 від 06.05.2024 року щодо проведення слідчих (розшукових дій) в порядку ст.40 КПК України по кримінальному провадженню №12023221100000007 від 02.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, яким встановлено, що до вищевказаного злочину причетні військовослужбовці рф так званих «ДНР/ЛНР», які знаходились під час окупації у смт. Дворічна Куп'янського району. В подальшому було встановлено повні анкетні дані причетного військовослужбовця рф ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.04.2024 року, яким підтверджується, що слідчим СУ ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_20 в присутності понятих ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , свідка ОСОБА_5 в період часу з 13 год 30 хв до 13 год 45 хв. у приміщенні за адресою: АДРЕСА_5 проведено слідчу дію і на запитання, чи впізнає свідок когось з осіб, зображених на фотознімках, ОСОБА_5 заявив, що впізнає чоловіка на фото №3. На фото №3, згідно довідки до протоколу, поміщено зображення ОСОБА_8 ;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.04.2024 року, яким підтверджується, що слідчим СУ ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_20 в присутності понятих ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , свідка ОСОБА_9 в період часу з 13 год 00 хв до 13 год 25 хв. у приміщенні за адресою: АДРЕСА_5 проведено слідчу дію і на запитання, чи впізнає свідок когось з осіб, зображених на фотознімках, ОСОБА_9 заявила, що впізнає чоловіка на фото №1;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.05.2024 року, яким підтверджується, що слідчим СУ ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_20 в присутності понятих ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , свідка ОСОБА_14 в період часу з 11 год 35 хв до 12 год 00 хв. у службовому кабінеті №203 СУ ГУНП в Харківській області проведено слідчу дію і на запитання, чи впізнає свідок когось з осіб, зображених на фотознімках, ОСОБА_14 заявила, що впізнає чоловіка на фото №4;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.05.2024 року, яким підтверджується, що слідчим СУ ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_20 в присутності понятих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , свідка ОСОБА_16 в період часу з 12 год 05 хв до 12 год 15 хв. у приміщенні за адресою: АДРЕСА_5 проведено слідчу дію і на запитання, чи впізнає свідок когось з осіб, зображених на фотознімках, ОСОБА_16 заявила, що впізнає чоловіка на фото №1;
- відповідь заступника командира військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_27 №222/10Д/3135 від 21.05.2024 року в рамках кримінального провадження №12023221100000007 від 02.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, якою встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 імовірно проходив службу у 2 мотострілецькому батальйоні 101 стрілецького полку МР 1 АК 8 армії Південного ВО зс рф;
- реєстраційна картка ТЗ на автомобіль ТМ «Renault» модель «Duster», 2018 року випуску д.н.з. НОМЕР_3 ;
- висновок експерта №3381 від 26.07.2024 року за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження №12023221100000007, яким підтверджується, що ринкова вартість автомобіля «Renault Duster» д.н.з. НОМЕР_3 станом на 03.06.2022 року становить 502 985,35 грн.;
- рапорт старшого оперуповноваженого в ОВС УКР ГУНП в Харківській області ОСОБА_28 , з якого вбачається, що ОСОБА_8 займав так звану посаду «командувача відділення 4-го батальйону 202 стрілецького полку» у незаконно утвореному збройному формуванні терористичної організації «Донецька народна республіка». Встановити місце знаходження та доставити ОСОБА_8 до місця здійснення досудового розслідування не представляється можливим;
- протоколом огляду предметів та документів від 15.10.2024 року підтверджується, що слідчим СУ ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_20 в приміщенні СУ ГУНП в Харківській області в період часу з 14 год 00 хв до 15 год 35 хв проведено огляд документів, а саме відомостей, отриманих від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Проведеним оглядом встановлено, що ОСОБА_8 16.07.2010 року одружився на ОСОБА_29 , є батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
- Ухвала Київського районного суду м. Харкова від 25.09.2024 року про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023221100000007 від 02.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який займав так звану посаду командувача відділенням « 4-го батальйону 202 стрілецького полку «ДНР », у складі незаконно утвореного збройного формування терористичної організації «Донецька народна республіка».
Позиція сторони захисту щодо пред'явленого обвинувачення.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 , підсумовуючи, під час судових дебатів, надані для дослідження і оцінки під час судового розгляду стороною обвинувачення докази, висловив свою позицію, що сукупність наданих стороною обвинувачення доказів фактично не підтверджує висунуте ОСОБА_8 обвинувачення за ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України. На цій підставі адвокат обвинуваченого ОСОБА_8 просив суд виправдати останнього, оскільки його вина конкретно не встановлена.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності.
Дослідивши у судовому засіданні надані докази, суд дійшов до висновку про те, що вони є належними, оскільки підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність та можливість чи неможливість використання інших доказів.
Надаючи кримінально-правову оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_8 , суд враховує, що пред'явлене обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.28, ч. 1 ст.438 КК України, є бланкетною нормою. «Міжнародно-правова» бланкетність у кожному конкретному випадку потребує звернення до правил та звичаїв ведення війни, які повинні містити посилання на норми, статті і правила конвенцій, додаткових протоколів до конвенцій або норми звичаєвих правил, що наповнюють зміст об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 438 КК України.
За диспозицією частини 1 ст. 438 КК України законодавець кримінально-караними визначив наступні діяння: 1) жорстоке поводження з військовополоненими 1.2) або цивільним населенням, 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт, 3) розграбування національних цінностей на окупованій території, 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР України, 6) а також віддання наказу про вчинення таких дій.
Отже, стосовно обвинуваченого має бути встановлено елементи міжнародних злочинів, а саме контекстуальні та спеціальні.
ОСОБА_8 обвинувачується в порушенні норм міжнародного права, а саме:
У Додатку до IV Конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907 зазначено, що сімейна гідність і права, життя фізичних осіб і приватна власність, а також релігійні переконання і обряди повинні поважатися. Приватна власність не підлягає конфіскації, а мародерство офіційно забороняється.
ч. 2 ст. 33 Конвенції від 12.08.1949 «Про захист цивільного населення під час війни», де пограбування забороняються.
ст. 147 Конвенції серйозні порушення, про які йдеться у Конвенції, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров'ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув'язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та IV Конвенція «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907, є міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Не кожне порушення норм міжнародного гуманітарного права (далі - МГП) свідчитиме про вчинення воєнного злочину, оскільки таке порушення має становити його «серйозність».
Ознака вчинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм МГП становить:
грубе порушення норм договірного права (конвенцій й протоколів до них, а також грубі порушення звичаєвих норм МГП);
такі дії мають посягати на найважливіші принципи МГП, тобто порушувати норму, яка передбачає захист найважливіших цінностей, при цьому його наслідки повинні бути трагічними для жертви;
такі дії можуть вважатися воєнними злочинами незалежно від настання наслідків.
МГП спеціально призначене для регулювання збройних конфліктів. Як таке, воно містить детальні положення, що регулюють засоби та методи ведення бойових дій, а також захист осіб та об'єктів, які потрапили під владу сторони, що воює. Щойно виникає збройний конфлікт, будь-які дії, вчинені з причин, пов'язаних із цим конфліктом, повинні відповідати МГП.
Поняття збройного конфлікту відсутнє у договірному міжнародному праві. Втім, послуговуються поняттям, яке було визначено рішенням Апеляційної палати Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (далі - МТКЮ) у справі «The Prosecutor v. Dusko Tadic» від 02.10.1995, у пункті 70 якого говориться про те, що збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з моменту початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, допоки не буде досягнуто мирного врегулювання конфлікту. До цього моменту міжнародне гуманітарне право продовжує застосовуватися на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, на всій території, яка перебуває під контролем однієї сторони, незалежно від того, чи відбуваються там фактичні бойові дії чи ні.
Міжнародний характер збройного конфлікту обумовлюється тим, що він відбувається між Високими Договірними Сторонами Женевських конвенцій 1949 року, якими можуть бути лише держави.
Спільна ст.2 для Женевських конвенцій 1949 року передбачає, що Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
Традиційно держави висловлювали свій воєнний намір (animus belligerendi) через офіційні оголошення війни, які, ipso facto, встановлювали політичний стан війни і ставали причиною застосування права війни (jus in bello) між ними, навіть за відсутності відкритих бойових дій.
Вважається, що міжнародний збройний конфлікт виникає з того моменту, коли держава використовує збройні сили проти іншої держави, незалежно від причин чи інтенсивності протистояння, і незалежно від того, чи офіційно оголошено чи визнано політичний стан війни.
Існування міжнародного збройного конфлікту визначається передусім тим, що насправді відбувається.
У суду немає сумнівів в розумінні обвинуваченим ОСОБА_8 його участі у військовій агресії проти України, враховуючи показання потерпілих та свідків, що обвинувачений та його співслужбовці перебували у військовій формі, зі зброєю, та надані письмові докази перебування обвинуваченого у складі збройних сил російської федерації.
Положеннями Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.
Так, статтею 27 передбачено, що особи, які перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
Сторона конфлікту, під владою якої є особи, які перебувають під захистом, як говорить про це стаття 29, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
Особами, що перебувають під захистом ЖК IV від 12.08.1949, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є (ст. 4).
Будь яких доказів того, що потерпілий ОСОБА_5 брав в активній чи пасивній формі участь в бойових діях, належав до складу збройних сил України, або склав зброю, учасниками судового провадження не надано, а тому суд вважає поза розумним сумнівом перебування потерпілого зі статусом захищеної особи у складі цивільного населення.
Показання потерпілого ОСОБА_5 суд вважає послідовними та логічними, суттєвих відмінностей його показань від наведеного обвинувачення не встановлено, фактично його показання є єдиним прямим джерелом доказів, а тому мають бути детально проаналізовані.
Суд, дослідивши за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, розглянувши наявні докази, з огляду на належне повідомлення обвинуваченого про судовий розгляд, характер обвинувачення та забезпечення його права на захист захисником, вважає за можливе прийняття обвинувального вироку у справі.
Сукупність показань потерпілого, свідків у співставленні з наявними в справі письмовими доказами, які узгоджуються між собою, є цілком змістовними та дозволяють скласти цілісний сюжет реконструйованої ними події. Підстав для піддання сумніву достовірності показань допитаних у судовому засіданні осіб судом не встановлено.
Будь яких порушень процесуального закону під час руху кримінального провадження на всіх стадіях процесу, які були б підставою для визнання доказів неналежними чи не допустимими не виявлено.
Вирішуючи питання щодо надання юридичної оцінки діям обвинуваченого ОСОБА_8 , суд виходить з того, що ст. 27 Конвенції визначено право цивільних осіб, за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. Відповідно до ст. ст. 31-32 Конвенції, забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. Відповідно до ст. 33 Конвенції пограбування та репресалії стосовно осіб, які перебувають під захистом, і їхнього майна забороняються.
З проведеного аналізу доказів, наданих суду, в поєднанні з положеннями ст. 147 Конвенції та ст. 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), які визначають серйозні порушення згаданої Конвенції, суд вважає доведеним порушення військовослужбовцем збройних сил РФ ОСОБА_8 законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а відтак його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.
А тому, суд вважає, що діяння, яке вчинене обвинуваченим, становить серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, прокурор надав суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин порушення законів та звичаїв війни обвинуваченим.
Суд, провівши у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд кримінального провадження, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, забезпечивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, безпосередньо дослідивши, надані сторонами кримінального провадження докази, давши їм, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, належну оцінку - суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні дій за пред'явленим обвинуваченням.
Під час судового розгляду сторона захисту не посилалася на недопустимість доказів, які надавались на дослідження стороною обвинувачення, на порушення порядку проведення досудового розслідування, як і прийняття певних процесуальних рішень, а отже, в силу положень ст.ст. 22, 26 КПК України, суд не вбачає підстав визнавати докази недопустимими, оскільки вони зібрані у порядку, встановленому КПК України, та отримані без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.
Оцінивши в сукупності, досліджені судом докази, дії ОСОБА_8 суд вважає правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України - жорстоке поводження з цивільним населенням та у іншому порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
За оцінкою в сукупності досліджених по кримінальному провадженню доказів, вину ОСОБА_8 за обставинами, викладеними в обвинувальному акті за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, суд вважає доведеною.
Мотиви суду при призначенні покарання.
Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_8 встановлено, що на час вчинення кримінального правопорушення він мав громадянство України, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. За наданою стороні обвинувачення інформацією - відповідь заступника командира військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_27 №222/10Д/3135 від 21.05.2024 року в рамках кримінального провадження №12023221100000007 від 02.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.438 КК України встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 імовірно проходив службу у 2 мотострілецькому батальйоні 101 стрілецького полку МР 1 АК 8 армії Південного ВО зс рф та займав так звану посаду «командувача відділення 4-го батальйону 202 стрілецького полку» у незаконно утвореному збройному формуванні терористичної організації «Донецька народна республіка».
Обставин, які згідно зі ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_8 , під час досудового розслідування не встановлені.
Обставинами, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_8 є вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання, обвинуваченому ОСОБА_8 суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості, суспільної небезпечності та наслідки вчиненого ним злочину, який віднесений до категорії особливо тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого.
Суд приходить до переконання про необхідність призначення обвинуваченому покарання в виді реального позбавлення волі, передбаченого санкцією кримінального закону, та вважає, що вказане покарання відповідає вимогам справедливості при застосуванні покарання і відображає співмірність злочину та кари, і тільки таке покарання є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 118 КПК України витрати на залучення експертів є процесуальними витратами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КПК України, залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 124, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Витрати на залучення експерта у кримінальному проваджені для проведення транспортно-товарознавчої експертизи № 3381 від 26.07.2024 склали 5679,60 гривень.
Отже, зазначені судові витрати по проведенню під час досудового розслідування судової експертизи підлягають стягненню з обвинуваченого.
Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_6 суд вважає підлягає задоволенню, оскільки визнаний судом доведеними доказами під час судового розгляду.
Речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому обирався у вигляді тримання під вартою, однак обвинувачений ОСОБА_8 не був затриманий та доставлений до слідчого судді для розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв'язку з чим строк відбування покарання слід рахувати із моменту затримання обвинуваченого у порядку виконання цього вироку.
Крім цього, положення ст. 373 КПК України не зобов'язують суд під час ухвалення вироку оголошувати засудженого у розшук, тим більше, що у цьому випадку судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження.
Перевірка та обгрунтування судом дотримання прав підозрюваного, обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей здійснення спеціального судового провадження (in absentia).
Відповідно до ч.5 ст.374 КПК України - у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Ухвалою суду від 29.01.2025 року постановлено судовий розгляд кримінального провадження у відношенні ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч.1 ст.438 КК України, здійснювати за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження.
Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилались за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилались захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікувались у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження. З моменту опублікування повістки про виклик у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважався належним чином ознайомленим з її змістом.
Судовий розгляд у кримінальному провадженні згідно ч. 3 ст. 323 КПК України здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), який показань суду не надавав, будь-яких клопотань від останнього не надходило.
Особиста присутність особи у судовому процесі, виділена як одна з найбільш фундаментальних гарантій права на справедливий розгляд справи, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої «кожна людина має право під час будь - якого кримінального обвинувачення, що їй пред'явлене, на справедливий розгляд справи судом».
Процедури «in absentia» неминуче припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу. Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного. У прецедентній практиці ЄСПЛ були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження. При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі. До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок. Так, у рішенні «Медєніца проти Швейцарії» ЄСПЛ зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією. Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).
Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_8 , який повинен був знати про розпочате щодо нього кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед судом за вчиненні діяння та захищати себе безпосередньо у суді, а також свідчать про його намір на ухилення від кримінальної відповідальності.
У той же час, ухилення обвинуваченого від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (пп. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з гарантій презумпції невинуватості.
Кримінальне провадження здійснювалось за обов'язкової участі захисника, забезпеченого Державою Україна за дорученням Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.
Захисник обвинуваченого здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: брав участь у дослідженні доказів, допиті потерпілого, свідків, виступав у дебатах.
Вимоги статей 323, 297-5 КПК при розгляді кримінального провадження у відношенні ОСОБА_8 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч.1 ст.438 КК України, здійснене за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження - дотримано.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374, 375 КПК України, суд,
ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч.1 ст.438 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 за даним вироком рахувати з дня його фактичного затримання на виконання вироку суду.
Цивільний позов представника потерпілого Національного природного парку «Дворічанський» ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь Національного природного парку «Дворічанський» 502 985 гривень 35 копійок в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави ( стягувач платежу - Держава, код доходів - 24060300, отримувач платежу - ГУК Харків, обл./МТГ Харків/24060300, п/рахунок - UA048999980313050115000020649, код отримувача (ЄДРПОУ) - 25574728, банк Казначейство України (ЕАП), МФО - 899998) - 5679,60 гривень в рахунок відшкодування витрат на проведення транспортно-товарознавчої експертизи № 3381 від 26.07.2024.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Згідно з ч. 3 ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити захиснику обвинуваченого та прокурору.
Головуючий - суддя: ОСОБА_1