Березівський районний суд Одеської області
18.08.2025
Справа № 494/1450/25
Провадження № 2/494/737/25
18 серпня 2025 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Рябчун А.В.,
за участю секретаря - Авдєєвої С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Березівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до Березівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №76993911. Договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».
Позивач зазначає, що підписуючи договір позики позичальник підтвердив, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Товариством йому надана. Акцептуючи оферту, позичальник підтвердив отримання пояснень Товариства з метою забезпечення позичальнику можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану. До того ж, відповідно до договору позики, позичальник підтвердив, що самостійно перед укладанням договору повністю ознайомився з Правилами, викладеними на веб-сайті Товариства, проєктом договору, та з ними погоджується.
Посилається на те, що 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стає новим кредитором та отримує права вимоги по зобов'язанням та права грошових вимог до боржників.
Відповідно до реєстру боржників №22 від 11 квітня 2024 року до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 20615,40 грн., з яких: 5200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15415,40 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Позивач стверджує, що відповідач зобов'язання за договором позики не виконав, у зв'язку із чим у нього утворилася зазначена заборгованість. При цьому з моменту отримання права вимоги до відповідача ним не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Ураховуючи наведене, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики №76993911 від 30 листопада 2023 року в сумі 20615,40 грн., з яких: 5200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15415,40 грн. - сума заборгованості за відсотками та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Процесуальні дії суду
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 липня 2025 року справа передана для розгляду судді Рябчун А. В.
Відповідно до вимог частини 6 статті 187 ЦПК України судом 08 липня 2025 року було скеровано запит на ім'я голови Березівської міської ради Одеської області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З отриманої судом 14 липня 2025 року відповіді, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 15 липня 2025 року позовну заяву ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.
Представник позивача у судові засідання не з'явився, при цьому в позовній заяві просить проводити розгляд даної справи без його участі за наявними у справі матеріалами, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином в розумінні вимог пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У зв'язку з неявкою позивача та відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, судом застосовано відповідно до статті 280 ЦПК України заочний розгляд справи.
Фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося у відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Відзив на позовну заяву відповідач не надав.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 30 листопада 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №76993911, відповідно до якого Товариство надало позичальнику позику у розмірі 5200,00 грн., строком на 30 днів, фіксована процентна ставка 2,50% (базова день).
14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №14/16/21, відповідно до якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стало новим кредитором та отримало права вимоги по зобов'язанням та права грошових вимог до боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників №22 від 11 квітня 2024 року до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року, ураховуючи додаткові угоди до нього та акт прийому-передачі реєстру боржників №22 від 11 квітня 2024 року за договором факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 20615,40 грн., з яких: 5200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15415,40 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Відповідно до розрахунку заборгованості борг ОСОБА_2 по даному кредитному договору за період з 11.04.2024 по 31.05.2025 рік становить 20615,40 грн.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 530 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у строк встановлений договором.
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
Згідно положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформленою в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні статей 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Електронний договір та всі додаткові угоди до нього, підписані електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та мають таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін.
Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст.12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов висновку: «Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа.
Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Судом встановлено, що 30 листопада 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №76993911, відповідно до якого Товариство надало позичальнику позику у розмірі 5200,00 грн., строком на 30 днів, фіксована процентна ставка 2,50% (базова день).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.
Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних доказів на спростування позовних вимог не надано.
Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц дійшов наступних висновків. Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Верховний Суд у постанові від 26.10.2022 у справі №333/5483/20 (провадження №61-19321св21) виснував, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254(у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75(у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою.
Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21, також зазначено, що: «194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу.
195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».
Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19, провадження № 61-7310св24).
Однак, матеріали справи не містять виписок за рахунком відповідача, на який за умовами кредитного договору позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк.
Отже, з урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав виписок з особових рахунків відповідача, а розрахунок заборгованості, складений позивачем, доказом не є, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі, вказаному у розрахунку.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що: «Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
З доказів, наданих позивачем, у суду немає можливості встановити наявність чи відсутність заборгованості у відповідача, а також встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.
При цьому, суд наголошує, що обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, є складовою змісту позову (фактично його обґрунтуванням, ілюстрацією арифметичних дій за результатами яких склалась сума, заявлена позивачем до стягнення), та не є доказом у справі (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).
Не є доказами на підтвердження заборгованості також і витяг з реєстру боржників до договору факторингу, оскільки такі не підтверджують здійснення фінансових операцій та не є первинними документами, що підтверджують розмір заборгованості.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21).
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не є первинним документом, що підтверджує розмір заборгованості, такий документ складено позивачем (односторонньо) та лише ілюструє обрахунки позивача щодо порядку визначення суми, заявленої до стягнення, але не підтверджує наявність заборгованості, її походження і розмір.
Самий по собі розрахунок заборгованості без належних підтверджуючих доказів не може свідчити про наявність визначеної позивачем суми заборгованості, а з доданих до позовної заяви доказів суд позбавлений можливості зробити достеменний висновок про те, що відповідачем не вчинялись дії щодо її погашення.
З урахуванням того, що наданий позивачем розрахунок суми боргу за кредитним договором не є зведеними документом, який не було погоджено з відповідачем і не підтверджено первинними обліковими бухгалтерськими документами, суд приходить висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунку.
Відтак, суд приходить висновку, що належних, допустимих та достатніх доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, а відтак позов є недоведеним та необґрунтованим.
При цьому, суд вважає, що з огляду на приписи ЦПК України, концепцію негативного доказу та специфіку спорів про стягнення кредитних коштів, надання виписки з особового рахунку боржника у відповідній категорії спорів є обов'язком саме позивача у справі.
Натомість, у вказаній справі позивачем належних та допустимих доказів, на яких ґрунтується наданий ним розрахунок заборгованості відповідача суду не надано, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості здійснити перевірку правильності здійснених нарахувань.
Крім того, щодо факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за договором позики, укладеним між відповідачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», судом встановлено, що 14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 тощо).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи правовідносини за договором позики між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем виникли 30 листопада 2023 року, тобто значно пізніше, ніж було укладено договір факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, таким чином на час укладення договору факторингу у ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було відсутнє право вимоги до відповідача за договорами позики, оскільки відповідач, на час укладання договору факторингу не був боржником - набувачем послуг чи товарів за первинним договором.
Відповідно до витягу з реєстру боржників №22 від 11 квітня 2024 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача.
Отже, право вимоги до відповідача вказано лише у реєстрі боржників №22 від 11 квітня 2024 року і не існувало на момент укладення договору факторингу від 14 червня 2021 року. Вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» щодо відповідача на момент укладення договору факторингу від 14 червня 2021 року не було, та сторони не могли передбачити, що 30 листопада 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» буде укладено договір з відповідачем.
14 червня 2021 року на підставі договору факторингу Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало фактору Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги. Однак право вимоги за кредитним договором з відповідачем в даний пакет не могло входити.
Таким чином, позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надав доказів переходу до нього права вимоги до боржника - відповідача за кредитним договором, оскільки такий було укладено 30 листопада 2023 року, а договір факторингу, за умовами якого фактору ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» передано право вимоги за кредитним договором, був укладений 14 червня 2021 року, тобто задовго до укладення кредитного договору.
За встановлених обставин справи відсутні підстави вважати, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 набуло право вимоги до відповідача.
Згідно з частинами 2, 4 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України унормовано, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків (постанова Верховного Суду від 01.11.2023 № 686/15112/22, провадження № 61-5229св23).
Згідно з ч. 1 ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
У постановах Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №757/19682/18-ц (провадження № 61-11480св23), від 16.11.2023 у справі №344/1404/22 (провадження № 61-5922св23), від 08.11.2023 у справі № 442/7748/20 (провадження № 61-4119св22), від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) зазначено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст.44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи (постанови Верховного Суду від 12.06.2023 у справі №205/7739/21, від 16.11.2023 у справі № 757/19682).
Суд наголошує, що звертаючись до суду з позовом, позивач в такому не повідомляв, що докази, які мають виключне значення для розгляду даної справи з об'єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, і з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, на підставі доданих до позовної заяви доказів, суд позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв'язку з чим, не вбачає правових підстав для задоволення позову.
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд покладає на позивача.
На підставі ст.ст.509,526,553,625,1046,1048,1049,1050,1054 ЦК України та керуючись ст.ст.12,13,81,141,263,265,279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга позивачем на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків відповідачем не подана заява про його перегляд, а позивачем апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 35625014.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя А. В. Рябчун