Єдиний унікальний номер справи 183/7658/24
Провадження № 2/183/1118/25
15 серпня 2025 року м. Самар Дніпропетровської області
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Майної Г. Є.,
з участю секретаря судового засідання - Федорової Є. П.,
позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника позивача - адвоката Чоса Т. І.,
представника відповідача - адвоката Сороки М. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Виконавчий комітет Самарівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-
У липні 2024 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалися на те, що вони є батьками померлої ОСОБА_4 , яка 20 травня 2017 року зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя ОСОБА_5 народився син - ОСОБА_6 . Після 2019 року подружжя фактично не проживало разом, дитина мешкала з матір'ю у квартирі позивачів. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 01 листопада 2021 року у цивільній справі № 4473/21 шлюб між Рєзніками було розірвано. Після розірвання шлюбу та до смерті ОСОБА_4 , а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 , всі питання виховання та утримання сина вирішувала ОСОБА_4 за їх підтримки, а відповідач не надавав допомоги, не спілкувався з дитиною та не цікавився її життям. З моменту смерті ОСОБА_4 опіку й матеріальне забезпечення дитини вони здійснювали самостійно. Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, не забезпечує належний життєвий рівень, не займається вихованням і розвитком дитини, не піклується про її здоров'я. Вони вважають, що це є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, тому вони звернулися до суду з цим позовом та просять позбавити ОСОБА_3 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді від 02 серпня 2024 року позовну заяву позивачів залишено без руху з наданням позивачам строку для усунення недоліків його позовної заяви, що було зроблено позивачами 23 серпня 2024 року.
12 вересня 2024 року через канцелярію суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, яка передана судді 25 вересня 2024 року.
Ухвалою суду від 25 вересня 2024 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду в порядку загального позовного провадження і відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 18 листопада 2024 року у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Виконавчий комітет Новомосковської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовлено.
Окремою ухвалою суду від 28 травня 2025 року доведено до відома ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА», ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ДИРЕКЦІЇ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА» та відповідних посадових осіб ВІДДІЛЕННЯ ПОШТОВОГО ЗВ'ЯЗКУ № 51200 про виявлені порушення вимог п.п. 81-82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, щодо порядку повернення до суду рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка», для вжиття заходів реагування та з метою усунення причин та умов, що сприяли вчиненню вказаних порушень законодавства, а також запобігання їх повторення.
Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року постановлено про закриття підготовчого провадження у справі, останню призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, надавши пояснення, аналогічні викладеному письмово у позові.
Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, надавши пояснення, аналогічні викладеному письмово у позові.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чос Т. І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, надавши пояснення, аналогічні викладеному письмово у позові.
Представник відповідача адвокат Сорока М. В. заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що позивачі обмежували відповідача у спілкуванні з дитиною, він бажає займатися вихованням сина, однак позбавлений такої можливості.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, тому суд вважає можливим провести розгляд справи за його відсутності.
Суд, заслухавши вступне слово та пояснення позивачів та представників сторін, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, дійшов до такого.
Судом установлено, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 30 липня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 8 зворот сторінки).
20 травня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , зареєстрували шлюб, після державної реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_8 було змінено на « ОСОБА_5 » (а.с. 9).
Також установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 10).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2021 року у цивільній справі № 183/4473/21 шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , зареєстрований 20 травня 2017 року Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 132, - розірвано (а.с. 11).
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 30 років, про що 04 вересня 2023 року складено відповідний актовий запис про смерть № 1660 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 12).
З характеристики відносно ОСОБА_1 убачається, що остання за місцем проживання АДРЕСА_1 , зарекомендувала себе з позитивної сторони. Доброзичлива з сусідами, порядна в сім?ї, скарг та заяв від мешканців будинку та сусідів не надходило. По характеру спокійна та урівноважена. Постійно здійснює догляд за онуками - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Умови проживання задовільні, ОСОБА_1 приймає активну участь у життєдіяльності ОСББ «Мрії 2019». Є членом правління ОСББ (а.с. 13).
Згідно з актом № 37 від 07 листопада 2023 року складеного головою правління ОСББ «МРІЇ 2019» у присутності мешканців будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають разом з бабусею ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).
З довідки про склад сім'ї № 155 від 07 листопада 2023 року, убачається, що за адресою: АДРЕСА_1 до складу сім'є/зареєстрованих/ входить: ОСОБА_1 , уповноважений власник, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , син, ОСОБА_2 , чоловік, ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_12 , онука, ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , онук, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15).
Висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за № 1903/0/2-25 від 29 липня 2025 року вирішено недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , у зв?язку з відсутністю вагомих підстав для встановлення факту ухиляння ним від виконання своїх батьківських обов?язків щодо виховання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 144-146).
Вирішуючи спір, суд ураховує такі положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналізуючи установлені судом обставини, суд приходить до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітньої дитини.
Надані позивачами докази тільки підтверджують характер та спосіб їх участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування ОСОБА_3 своїми батьківськими обов'язками щодо малолітнього сина, тобто що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Отже, дослідивши докази на предмет їх належності і допустимості, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки в ході судового розгляду не було встановлено наявності жодних нереалізованих намірів позивачів в інтересах дитини, що вони не змогли реалізувати без позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно онука ОСОБА_6 .
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з батьком та збереження зв'язків із ним, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять підтвердження фактів свідомого ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Беручи до уваги зазначені вище обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в частині позбавлення відповідача батьківських прав не підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні із достовірністю встановлено відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , а саме його ухилення від виконання обов'язків з виховання малолітньої дитини.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_6 , суд зазначає таке.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Вказаний обов'язок щодо утримання дитини покладений на обох батьків та є однаковим для них.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Приписами статті 182 СК України установлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Судом установлено, що відповідач ОСОБА_3 є працездатним, наразі перебуває на стаціонарному лікуванні, ним не надано суду доказів наявності в нього на утриманні інших неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків та наявності інших обставини, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів. Також судом ураховується і та обставина, що дійсно за час проживання дитини з бабою та дідом відповідач матеріальну допомогу на його утримання не надавав і не надає.
Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи, приймаючи до уваги положення ст. 182 СК України, суд приходить до переконання, що розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має становити 1/4 частку з усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення із 25 липня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав, судові витрати понесені позивачами покладаються на останніх.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Виконавчий комітет Самарівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_4 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подачі позову, тобто з 25 липня 2024 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у розмірі 1 211 гривень 20 копійок.
Судові витрати понесені позивачами віднести на рахунок останніх.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса АДРЕСА_1 ;
- позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_1 ;
- відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;
- третя особа: Виконавчий комітет Самарівської міської ради Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 34550137, адреса: Дніпропетровська обл., м. Самар, вул. Гетьманська, буд. 14.
Повний текст рішення суду складено і підписано 18 серпня 2025 року.
Суддя Г.Є. Майна