14 серпня 2025 рокуСправа №160/17222/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
12.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №912430145626 від 04.03.2025 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції закону від 5 листопада 1991 року №1788-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1- 5/2018 (764/15);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 в подвійному розмірі період роботи з 07.09.1992 року по 21.07.1997 рік ОСОБА_1 у Дніпропетровському облтубдиспансері (13.04.1992 р. був перейменований у Дніпропетровське обласне лікувально-виробниче об'єднання “Фтизіатрія»).
Означені позовні вимоги вмотивовані спірністю та протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №912430145626 від 04.03.2025 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2025 року зазначена вище справа розподілена та 13.06.2025 року передана судді Пруднику С.В.
17.06.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , є пенсіонером з 2006 року, пенсія призначена у зв'язку з вислугою років.
24.02.2025 року позивачем, ОСОБА_1 , було подано заяву про переведення її на пенсію за віком на пільгових умовах.
Розгляд цієї заяви про переведення на пенсію за віком на пільгових умовах здійснювало Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатами розгляду якої було прийнято рішення №912430145626 від 04.03.2025 року про відмову в перерахунку пенсії.
Так, зазначеним рішенням №912430145626 від 04.03.2025 про відмову в перерахунку пенсії, яке прийнято Головним управлінням пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зокрема зазначено, що: «відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Згідно документів поданих до заяви та електронної пенсійної справи, здійснено розрахунок пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону №1058, пільговий стаж за Списком №2 станом на 24.02.2025 р. склав 10 років 5 місяців 16 днів, загальний страховий стаж 24 роки 2 місяці 6 днів. Відповідно до вищезазначеного, вирішено відмовити ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах».
Вважаючи спірне рішення протиправним та безпідставним, таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положення Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому застосуванню у разі неурегульованої певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з п. б ч. 1 ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» загальний стаж роботи було збільшено на 5 років ' жінкам з 20 років до 25 років. Закон України від 02.03.2015 №213-УІІІ набув чинності з 01.04.2015р.
Після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 продовжували регламентувались п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений розділом ХІУ-1, зокрема, ст. 114.
Згідно з п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Таким чином, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213- VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХП зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213- VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: 61 працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами пралі. - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, з 23.01.2020 р. в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б - г ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно Позивача щодо стажу роботи, який складає 20 років за п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ та 25 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції від 03.10.2017 №2148-VIII.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), варто зазначити, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 20 років.
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи вищенаведене законодавство та судову практику, можна дійти висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливий для Позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування вказаних вище норм права буде усувати колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Так, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про переведення на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. мені виповнилося повних 55 років, замість необхідного 50 річного віку, був наявний страховий стаж - 24 роки 2 місяців 6 днів, з необхідних 20 років, та наявний пільговий стаж за Списком №2 - 10 років 5 місяці 16 днів, з необхідних 10 років.
Наведене вище свідчить про те, що рішення відповідача №912430145626 від 04.03.2025 про відмову в перерахунку пенсії з підстави відсутності у позивача необхідного страхового стажу з посиланням на п. 2 ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», є протиправним та необґрунтованим, оскільки з урахуванням висновків Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10,2010 по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі Серков проти України, застосуванню підлягає найбільш сприятливий для позивача підхід, а саме, коли стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 20 років, як це передбачено п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції закону від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ.
По-друге, відповідно до форми РС-право №912430145626 Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за період з 07.09.1992 р. по 21.07.1997 р., ОСОБА_1 , було розраховано пільговий стаж за Списком №2 - 4 роки 10 місяців 15 днів.
Відповідно до записів у моїй трудовій книжці, а саме:
- запис №04 ОСОБА_1 09.03.1989 р. прийнята на посаду палатної медичної сестри в дитяче відділення (наказ №24-л від09.03.1989 р.);
- запис №06 ОСОБА_1 02.11.1995 р. атестована на робочому місці за умовами праці (наказ №254 від02.11.1995 р.);
- запис №08 ОСОБА_1 30.06.1999 р. звільнена із займаної посади у зв'язку з переводом в міжобласну соматичну лікарню для засуджених, ст. 36 п. 5 КЗпП України (наказ №52-ос від 30.06.1999 р.).
Згідно довідки Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради» №269/25 від 17.02.2025 р., ОСОБА_1 працювала повний робочий день в у Дніпропетровському облтубдиспансері, Дніпропетровському обласному лікувально-виробничому об'єднані «Фтизіатрія» за період:
- з 09.03.1989 р. (наказ №24-л від09.03.1989 р.) по 30.06.1999 р. на посаді палатної медичної сестри дитячого відділення;
- з 02.11.1991 р. по 10.03.1994 р., що передбачено Списком №2 розділом XXVI, 22600000-17546-працівники, які безпосередньо обслуговують хворих, у туберкульозних та Інфекційних установах, відділеннях, кабінетах: середній медичний персонал, підстава Постанова Кабінету Міністрів України від 26.01.1991 р. №10;
- з 11.03.1994 р. по 30.06.1999 р., що передбачено Списком №2 розділом XXVI, 22600000-17546 - працівники, які безпосередньо обслуговують хворих, у туберкульозних та інфекційних установах, відділеннях, кабінетах: середній медичний персонал, підстава Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 р. №162.
Атестація робочого місця від 02.11.1995 р. №254, за даний період стаж 07 років 07 місяців 29 днів.
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Положеннями ст. ст. 3, 16 «Основ законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 року №2802-ХІІ визначено, що закладами охорони здоров'я є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД. в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Як вбачається із розрахунку стажу позивача, відповідачем відповідно до форми РС-право №912430145626, що є невід'ємною частиною оскаржуваного рішення про відмову у перерахунку пенсії, за період з 07.09.1992 р. по 21.07.1997 р. було розраховано пільговий стаж за Списком №2 - 4 роки 10 місяців 15 днів.
Однак, за вказаний період відповідачем не було враховано стаж позивача відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в подвійному розмірі.
Враховуючи, що ОСОБА_1 за період з 07.09.1992 р. по 21.07.1997 р. працювала в установі, шо с протитуберкульозною та інфекційною установою, була працівником, який безпосередньо обслуговував хворих та відносилась до середнього медичного персоналу, період роботи з 07.09.1992 р. по 21.07.1997 р. дає право позивачу на зарахування стажу роботи в подвійному розмірі.
Відповідачем були зараховані періоди роботи позивача в подвійному розмірі (кратність 2) до пільгового стажу за Списком №2, як до спірного періоду з 11.03.1992 р. по 06.09.1992. так і після нього з 22.07.1997 по 30.06.1999 р. У вказані періоди роботи, включаючи спірний період роботи. Позивач безперервно працювала в одній установі та на одній посаді, виконувала однакову роботу.
Таким чином, Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зарахувало до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи ОСОБА_1 з 07.09.1992 р. по 21.07.1997 р. у Дніпропетровському облтубдиспансері (13.04.1992 р. був перейменовано у Дніпропетровське обласне лікувально-виробниче об'єднання «Фтизіатрія»).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №912430145626 від 04.03.2025 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції закону від 5 листопада 1991 року №1788-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1- 5/2018 (764/15).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 в подвійному розмірі період роботи з 07.09.1992 року по 21.07.1997 рік ОСОБА_1 у Дніпропетровському облтубдиспансері (13.04.1992 р. був перейменований у Дніпропетровське обласне лікувально-виробниче об'єднання “Фтизіатрія»).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник