Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/5649/25
Номер провадження2/711/2659/25
12 серпня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Петренка О.В.,
за участю секретаря судових засідань Овезової Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
24 червня 2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» звернулося до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 17050 грн, витрати на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 11 грудня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 73687769 (далі - Договір кредиту), за умовами якого кредитодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 10000 грн; строк кредиту - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі: 0,250% - процентна ставка/день; комісія за надання кредиту 15% від суми наданого кредиту, що у гривневому еквіваленті складає 1500 грн; процентна ставка за понадстрокове користування кредитом (пеня) за день - 4,0% (п.п.2.4 Договору кредиту).
Кредитодавець, на виконання умов Договору кредиту, надав позичальнику грошові кошти у сумі 10000 грн шляхом перерахування на картковий рахунок, котрий надано позичальником та міститься в реквізитах Договору кредиту.
У свою чергу позичальник своїх зобов'язань за Договором кредиту належним чином не виконала. У зв'язку з викладеним, станом на дату здійснення розрахунку, заборгованість позичальника ОСОБА_1 становить 17050 грн, що складається із: 10000 грн - заборгованість за основним боргом, 750 грн - заборгованість за процентами, 4800 грн - заборгованість по відсотках за понадстрокове користування, 1500 грн - заборгованість за комісією.
З огляду на викладене ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» просить суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за Договором кредиту в розмірі 17050 грн, що складається із: 10000 грн - заборгованість за основним боргом, 750 грн - заборгованість за процентами, 4800 грн - заборгованість по відсотках за понадстрокове користування, 1500 грн - заборгованість за комісією, та судові витрати.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 липня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості за кредитним договором; визнано справу малозначною, а її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено розгляд справи по суті о 11 год 30 хв 12 серпня 2025 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.52-53).
Представник позивача адвокат Ушакевич М.П. у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, зокрема, шляхом направлення судової повістки про виклик до суду до електронних кабінетів як безпосередньо позивача, так і його представника Ушакевич М.П. у підсистемі «Електронний суд», що були отримані цими учасниками справи 23.07.2025 о 18 год 51 хв 31 сек (а.с.59, 59 зворот). Водночас представник позивача адвокат Ушакевич М.П., у п.5,6 прохальної частини позовної заяви від 14.05.2025, виявила волю на розгляд справи за відсутності представника позивача, а також не заперечувала проти ухвалення заочного рішення (вхідний №25078/25 від 24.06.2025, а.с.5).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 12 серпня 2025 року о 11 год 30 хв не з'явилася, про причини неявки не повідомила, хоча про місце, день і час розгляду справи була повідомлена належним чином, заяв чи клопотань про проведення судового засідання без її участі до суду не подала, відзиву до суду не направила (відповідно до вимог ч.8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами).
У зв'язку із цим 12 серпня 2025 року суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. У цьому судовому рішенні суд детально виклав підстави для проведення заочного розгляду справи, а тому повторно їх зазначати у судовому рішенні по суті спору суд не вбачає підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки справа слухалась у відсутність всіх учасників справи то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію представника позивача, висловлену письмово, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 11 грудня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 73687769 (далі - Договір кредиту).
Пунктом 2.1 Договору кредиту передбачено, що кредитодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на, погоджений умовами договору, строк шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту.
У пунктах 2.1.1-2.2.4 Договору кредиту сторони обумовили, що метою отримання кредиту є придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; вид фінансової послуги, що надається відповідно до умов Договору кредиту - надання коштів у кредит; сума кредиту - 10000 грн; строк кредиту - 30 днів; процентна ставка/день - 0,250% (фіксована); комісія за надання кредиту - 15% від суми наданого кредиту (у грошовому виразі складає 1500 грн); дата надання кредиту - 11.12.2024; дата повернення кредиту - 09.01.2025; денна процентна ставка/день - 0,750%; проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) - 4,0%/день; пеня - 4,0%/день; орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1186,17%; орієнтовна загальна вартість кредиту - 12250 грн.
Крім того, із п.7.1 Договору кредиту судом встановлено, що позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених цим договором (пролонгація) на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку кредитування здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником такого права.
Також зі змісту п.11.3 Договору кредиту суд встановив, що цей договір укладений із використанням веб сайту https://mecredit.ua.
Із розділу 12 Договору кредиту суд встановив, що у графі «Позичальник», після реквізитів відповідача, міститься електронний підпис одноразовим ідентифікатором, а саме: 54112 (а.с.7-13).
Із таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит суд встановив, що датою видачі позивачем відповідачу кредиту в розмірі 10000 грн є 11.12.2024; строк кредитування: 30 днів; дата платежу: 09.01.2025; проценти за користування кредитом: 750 грн; комісія за надання кредиту: 1500 грн; чиста сума кредиту: 12250 грн. Факт підписання відповідачем означеної таблиці підтверджується даними розділу «Позичальник», у якому міститься інформація про те, що ОСОБА_1 підписала означений документ як додаток №1 до Договору кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором 54112 (а.с.14 зворот).
Також із, безпосередньо дослідженого у судовому засіданні, Паспорту споживчого кредиту до договору надання коштів у кредит, суд встановив, що 11.12.2024 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надало відповідачу інформацію, що зберігає чинність та є актуальною до 09.01.2025, відповідно до якої: сума/ліміт кредиту - 10000 грн, строк кредитування - 30 днів, процентна ставка за користування кредитними коштами - 0,250%/день, загальні витрати за кредитом - 2250 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом - 12250 грн, реальна річна процентна ставка - 1186,17 % річних, пеня - 4,0%/день, та проценти за понадстрокове користування сумою кредиту - 4,0%/день. Факт підписання відповідачем означеного паспорту споживчого кредиту підтверджується даними розділу «Підпис споживача», у якому міститься інформація про те, що ОСОБА_1 підписала означений документ електронним підписом одноразовим ідентифікатором 763177 (а.с.15-16).
Із довідки про укладення договору (ідентифікацію), що складена ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», суд встановив, що клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладено договір №73687769 від 11.12.2024, ідентифікована ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», акцепт договору позичальником: одноразовий ідентифікатор: 54112, час відправки ідентифікатору позичальнику: 11.12.2024 о 22 год 05 хв 47 сек, електронна пошта, на яку відправлено ідентифікатор: gerda1989@ukr.net, ідентифікатор введено позичальником 11.12.2024 о 22 год 05 хв 47 сек, перерахування грошових коштів позичальнику відбулося 11.12.2024 о 22 год 06 хв 15 сек (а.с.24).
Крім того, з листа АТ «Таскомбанк», що адресований ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», суд встановив, що 11.12.2024 здійснено перерахування 10000 грн ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» через АТ «Таскомбанк» на маскований номер картки НОМЕР_2 , отримувачем яких була ОСОБА_1 (а.с.25).
Згідно розрахунку заборгованості, що підготовлений позивачем, суд встановив, що, станом на 09.05.2025, сукупна заборгованість відповідача перед позивачем згідно Договору кредиту становить 17050 грн, з яких: 10000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 750 грн - сума заборгованості за відсотками, 4800 грн - сума заборгованості за відсотками за понадстрокове користування кредитом, та 1500 грн - заборгованість за комісією. Водночас із цього письмового доказу суд встановив, що у період часу з 11.12.2024 до 09.01.2025 проценти за користування кредитом кредитодавцем щоденно нараховувались у розмірі 25 грн, а у період часу з 10.01.2025 до 21.01.2025 - по 400 грн/день (а.с.27-28).
Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.1,2 ст. 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно диспозиції ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 (далі - Закон №675), пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст. 11 Закону №675).
Статтею 12 Закону №675 визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону №675 передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону №675).
Частинами 1,2 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором (ч.1 ст.1056-1 ЦК України).
Статті 527, 530 ЦК України визначають, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, із дослідженого безпосередньо в судовому засіданні Договору кредиту, суд встановив, що його сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови його надання, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання означеного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а саме: 54112.
Згідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Проте всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано суду жодних доказів як неотримання нею в кредит від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» грошових коштів в сумі 10000 грн, так і доказів своєчасного та у повному обсязі виконання умов Договору кредиту в строки, передбачені цим правочином.
Водночас матеріалами справи підтверджується той факт, що сума кредиту, яка була обумовлена між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 і відображена у п.2.2.1 Договору кредиту, була отримана відповідачем шляхом перерахування на її картковий рахунок, маскований номер картки НОМЕР_2 .
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконала грошове зобов'язання щодо повернення суми кредиту за Договором кредиту кредитодавцю ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», тому суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 10000 грн в рахунок погашення тіла кредиту підлягає задоволенню.
Щодо розміру заборгованості за відсотками в сумі 750 грн суд зазначає наступне.
У пунктах 2.1.1-2.2.3 Договору кредиту сторони обумовили, що метою отримання кредиту є придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; вид фінансової послуги, що надається відповідно до умов Договору кредиту - надання коштів у кредит; сума кредиту - 10000 грн; строк кредиту - 30 днів; процентна ставка/день - 0,250% (фіксована).
З аналізу означених пунктів Договору кредиту суд зробив висновок, що його сторони домовилися про те, що протягом всього строку кредитування розмір процентної ставки є незмінним (фіксованим) і становить 0,250%/день.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Суд, перевіривши нарахування позивачем розміру відсотків за користування відповідачем сумою кредиту, керуючись ст.627 ЦПК України, а також умовами Договору кредиту, встановив, що їх розмір визначений правильно.
Так, за період строку кредиту (з 11.12.2024 до 09.01.2025) розмір відсотків, які мала сплатити кредитодавцю відповідач, становить 750 грн (10000 грн х 0,00250 = 25 грн (відсотки за користування сумою кредиту за 1 день); 25 грн х 30 днів = 750 грн (розмір відсотків за користування сумою кредиту протягом строку кредиту (з 11.12.2024 до 09.01.2025)), що відповідає тому розміру відсотків, які просить позивач стягнути з відповідача.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача, в рахунок сплати відсотків за Договором кредиту, в розмірі 750 грн є обгрунтованою та вмотивованою, а відповідно такою, що підлягає до задоволення.
Водночас відповідач, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надала суду жодних належних і допустимих доказів щодо неправильності розрахунку заборгованості за Договором кредиту, зокрема, з призми розміру сплачених нею коштів у рахунок як погашення тіла кредиту, так і відсотків, що вплинуло б на розмір заборгованості, зокрема, за відсотками.
Що стосується позовної вимоги про стягнення заборгованості зі сплати комісії в розмірі 1500 грн, то суд зазначає про таке.
Пунктом 2.2.4 Договору кредиту сторони обумовили, що комісія за надання кредиту - 15% від суми наданого кредиту (у грошовому виразі складає 1500 грн).
Водночас п. 2.1 Договору кредиту передбачено, що кредитодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на, погоджений умовами договору, строк шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту.
Отже, підписанням Договору кредиту без будь-яких застережень відповідач підтвердила, що вона обізнана та погодилася з усіма умовами такого договору.
Зміст зобов'язання в наведеному Договорі кредиту, в контексті сплати комісії за надання кредиту, викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз Договору кредиту дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін цього правочину зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов'язана повернути зі сплатою процентів за кредитним договором та комісією, в розмірі та умовах погоджених сторонами.
Частинами 1,2,3 ст.6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Частиною 1 ст.627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Встановивши зазначені обставини у справі, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі укладений Договір кредиту, за умовами якого відповідач зобов'язалася повернути кредит, а також сплатити проценти та комісію.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру комісії; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу комісії за надання кредиту; позивачем доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому, з приводу яких відносин був укладений Договір кредиту, та хто ознайомлений з викладеними в ньому умовами.
Отже, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування позивачем комісії в розмірі 1500 грн за надання кредиту.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що сума несплаченої відповідачем комісії за Договором кредиту складає 1500 грн.
Крім того, відповідач, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надала суду жодних належних і допустимих доказів щодо сплати нею позивачу комісії в розмірі 1500 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1500 грн, в рахунок заборгованості зі сплати комісії за надання кредиту, підлягає задоволенню.
Що стосується позовної вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам за понадстрокове користування в сумі 4800 грн, то суд зазначає про таке.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч.3 ст.1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредиту чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за договором кредиту припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладене в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), зазначила наступне: очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. І незважаючи на те, що сторони в кредитних договорах визначили, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку.
За умовами укладеного сторонами Договору кредиту, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» 11.12.2024 надало позичальнику ОСОБА_1 суму кредиту, а остання зобов'язувалася повернути надану суму кредиту в повному обсязі 09.01.2025 (п. 2.2.4 Договору кредиту). Водночас у п.7.1 Договору кредиту сторони домовились, що позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених цим договором (пролонгація) на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку кредитування здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником такого права.
Проте позивач, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надано суду доказів щодо пролонгації Договору кредиту в порядку, передбаченому п.7.1 означеного правочину, тобто шляхом укладення додаткової угоди до Договору кредиту, що підписана із застосуванням одноразового ідентифікатора, після закінчення строку дії Договору кредиту, тобто після 09.01.2025.
Таким чином, позивач ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відповідно до ст. 1048 ЦК України, має право на стягнення заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками за користування сумою кредиту в межах погодженого сторонами строку кредиту, тобто у період з 11.12.2024 до 09.01.2025. Після закінчення строку його дії у кредитодавця відсутні правові підстави нараховувати проценти за понадстрокове користування сумою кредиту без укладення додаткової угоди.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за межами строку дії Договору кредиту, тобто після 09.01.2025, є необґрунтованими, а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення 4800 грн у рахунок стягнення відсотків за понадстрокове користування сумою кредиту суд відмовляє.
Що стосується прохання позивача, що викладене у п.4 прохальної частини позовної заяви, про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 7100 грн, то суд зазначає про таке.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги ч.1,2,3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу означених положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Наведена правова позиція є чинною і станом на день ухвалення судом рішення у справі №711/10120/24, доказом чому є постанова Верховного Суду від 15.01.2025 у справі №386/136/21 (провадження № 61-10886св24).
Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: 1) договору про надання правничої допомоги №03-08/2023 від 03.08.2023, що укладений між адвокатським об'єднанням «Правовий діалог» (далі - АО «Правовий діалог») та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (а.с.31-34); 2) додаткової угоди №4 від 06.05.2025 до договору про надання правничої допомоги №03-08/2023 від 03.08.2023 (а.с.37); 3) реєстру №4 від 06.05.2025 до договору про надання правничої допомоги №03-08/2023 від 03.08.2023, в якому під №35 міститься інформація про боржника ОСОБА_1 (номер кредитного договору, дата укладення, сума заборгованості тощо) (а.с.38-40); 4) акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 14.05.2025 до договору про надання правничої допомоги №03-08/2023 від 03.08.2023 (а.с.41); 5) платіжної інструкції в національній валюті №168325 від 19.05.2025 про оплату ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» АО «Правовий діалог» вартості наданої правової допомоги в сумі 7100 грн (а.с.42); 6) довіреності №93 від 04.11.2024 (а.с.44); 7) свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №6416, яким документована адвокат Ушакевич М.П. (а.с.45).
У зв'язку з дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги АО «Правовий діалог» в особі адвоката Ушакевич М.П. у справі щодо стягнення боргу за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 , суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості.
Суд також погоджується з позивачем, що вартість правничої допомоги в розмірі 7100 грн є співмірною зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання такої роботи, обсягом виконаної роботи та ціною позову.
З аналізу статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 (провадження № 61-13766св24).
За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що зменшення розміру витрат на правову допомогу, отриману позивачем у заявленому та доведеному обсязі, без відповідної заяви іншої сторони у спорі - відповідача, є порушення вимог статті 13, частин п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.13, 137 ЦПК України викладений в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №361/10208/23 (провадження № 61-12269св24), що судом застосовується з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.
Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 заперечень щодо витрат на правничу допомогу до суду не подала, а також не подала і клопотання про їх зменшення.
Водночас, положеннями п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 17050 грн, проте судом позовні вимоги ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» задоволено частково, в розмірі 12250 грн, що складає 71,85% від ціни позову (12250 грн/17050 грн), тому із відповідача на користь позивача, керуючись п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5101,35 грн (7100 х 0,7185).
Що стосується прохання позивача, що викладене в п.3 прохальної частини позовної заяви від 14.05.2025, про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на сплату судового збору, то суд зазначає про таке.
Із досліджених судом матеріалів позовної заяви вбачається, що витрати позивача по сплаті судового збору складають 3028 грн, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №6149с0 від 27.05.2025 (а.с.6).
Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором кредиту частково обгрунтованими і задовольнив їх на суму 12250 грн, що складає 71,85% від ціни позову (12250 грн/17050 грн), тому з відповідача на користь позивача, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір в сумі 2175,62 грн, тобто 71,85% від розміру сплаченого позивачем судового збору (3028 х 0,7185).
Водночас суд, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору, також зважає на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази тому юридичному факту, що відповідач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору згідно положень ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 207, 516, 527, 530, 610, 626-628, 634, 638, 1046, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 247, 264, 265, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за договором надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №73687769 від 11 грудня 2024 року в розмірі 12250 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят) гривень, з яких 10000 (десять тисяч) гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 750 (сімсот п'ятдесят) гривень - сума заборгованості за відсотками, та 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень - заборгованість за комісією.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2175 (дві тисячі сто сімдесят п'ять) гривень 62 (шістдесят дві) копійки та 5101 (п'ять тисяч сто одна) гривня 35 (тридцять п'ять) копійок витрат на професійну правничу допомогу, а всього 7 276 (сім тисяч двісті сімдесят шість) гривень 97 (дев'яносто сім) копійок.
У іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне заочне рішення складене 18 серпня 2025 року.
Сторони в справі:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ЄДРПОУ: 39861924, місцезнаходження: 01010, м. Київ, площа Арсенальна, 1Б.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий: О. В. Петренко