ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2025Справа № 910/14926/24
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Блажівської О.Є. за участю секретаря судового засідання Глиняної А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №910/14926/24
за позовом
позивача 1 КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД (1 FrancisCrickAvenue, CambridgeBiomedicalCampus, Кембридж, CB2 OAA, Сполучене Королівство),
позивача 2 ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ (123 OldBromptonRoad, Лондон, Великий Лондон, SW7 3RP, Сполучене Королівство)
до
відповідача Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, м. Київ, вул. Годзенка Дмитра, 1; код ЄДРПОУ 44673629)
про визнання недійсною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
від позивача - Костюк І.І.,
відповідача - Фінагіна В.Б.,
1. Стислий виклад позовних вимог.
До Господарського суду міста Києва звернулися КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД (далі - позивач 1), ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ (далі - позивач 2) з позовом до Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (далі - відповідач) про:
визнання недійсною та скасування відмови Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ" (УКРНОІВІ) № 6049/ПА/24 від 24.06.2024 та № 10747/ПА/24 від 13.11.2024 в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України № 94209 у формі листів;
зобов'язання Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ" (УКРНОІВІ) здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України № 94209 на винахід відповідно до клопотання представника компаній КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД та ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ № 1-4248 від 29.05.2024, зареєстроване № Вх-23465/2024 від 30.05.2024, (із врахуванням уточнень, додаткових пояснень і документів, наданих листом № 1-4248 від 28.10.2024) шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ та видати сертифікат додаткової охорони.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є власниками патенту України №94209 на винахід «Застосування інгібіторів репарації пошкоджень ДНК для лікування раку», який виданий на підставі заявки №а200607229 від 30.11.2004; публікацію відомостей про державну реєстрацію винаходу було здійснено 26.04.2011 в офіційному бюлетені «Промислова власність».
29.05.2024 патентний повірений звернувся до відповідача в інтересах позивачів із клопотанням №І-4248 щодо продовження строку дії патенту України №94209, проте відповідач листом №6049/ПА/24 від 24.06.2024 відмовив у задоволенні даного клопотання.
28.10.2024 патентний повірений звернулася до відповідача в інтересах позивачів із уточненнями та поясненнями щодо продовження дії патенту України №94209, проте листом №10747/ПА/24 від 13.11.2024 відповідач знову відмовив у задоволенні клопотання.
Позивачі вважають такі відмови відповідача у продовженні строку дії патенту України №94209 неправомірними та такими, що підлягають скасуванню, а також що існують підстави для зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту.
2. Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач звернувся до суду із відзивом на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з наступних підстав.
Позивачі як власники патенту України №94209 мали право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності за патентом в порядку, передбаченому ст. 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». 16.08.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства», за умовами якого клопотання про додаткову охорону має надійти до НОІВ протягом 6 місяців від дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу або від дати першого дозволу відповідного патентного органу.
Так, за даними Державного реєстру України винаходів датою публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу є дата публікації відомостей про видачу патенту - 26.04.2011, а реєстраційні посвідчення на лікарський засіб ЛІНПАРЗА №14747/02/01 та №14747/02/02 оформлені 01.12.2020, а відтак клопотання про додаткову охорону мало надійти до НОІВ до 01.06.2021.
Оскільки клопотання позивачів №І-4248 щодо продовження строку дії патенту України №94209 надійшло до відповідача 30.04.2024, у задоволенні його було відмовлено.
З аналогічних підстав відповідачем було відмовлено у задоволенні клопотання позивачів разом з уточненнями, які були подані 28.10.2024.
Відповідач вважає, що ним правомірно було відмовлено позивачам у продовженні строку дії патенту України №94209, оскільки останніми було пропущено строк, встановлений ч. 3 ст. 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».
Також відповідач вказує на необґрунтованість позовної вимоги зобов'язального характеру через її ознаки втручання в дискреційні повноваження УКРНОІВІ.
3. Стислий виклад заперечень позивачів на відзив на позовну заяву.
Позивачі проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, заперечують, оскільки в даному випадку має застосовуватися законодавство України в редакції, чинній на момент реєстрації патенту №94209, і станом на момент виникнення правовідносин Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства» ще не набрав чинності. Вказані обставини не були враховані відповідачем під час вчинення оскаржуваних у даній справі відмов, а тому позивачі фактично позбавлені можливості на реалізацію свого права на продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності.
4. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 15.01.2025.
27.12.2024 до канцелярії суду від Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" подано Відзив на позовну заяву.
30.12.2024 до канцелярії суду від представника позивачів подано Відповідь на Відзив.
15.01.2025 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.02.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів. Відкладено підготовче засідання у даній справі на 26.02.2025.
24.02.2025 через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.
26.02.2025 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 02.04.2025.
01.04.2025 до канцелярії суду від представника позивачів подано заперечення на додаткові пояснення відповідача.
У судове засідання 02.04.2025 з'явилися представник позивача та відповідача.
У судовому засіданні 02.04.2025 судом у відповідності до приписів ч. 11 ст. 177 ГПК України встановлено, що позовна заява КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД та ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ подана без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 позовну заяву КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД та ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ залишити без руху та встановлено подати до Господарського суду міста Києва протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надання доказів сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн. позивачами (кожним окремо); доказів надсилання копії заяви про усунення недоліків позовної заяви з доданими документами відповідачу.
07.04.2025 через канцелярію суду від КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД та ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 продовжено розгляд справи № 910/14926/24 за позовом КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД та ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ до Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" про визнання недійсною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії. Підготовче засідання призначено на 30.04.25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 призначено засідання у справі № 910/14926/24 на 25.06.25.
Судове засідання призначене на 25.06.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. у відрядженні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 призначено розгляд справи у судовому засіданні на 23.07.25.
У судовому засіданні ( 23.07.25 15:45 ) по справі № (910/14926/24) судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 06.08.25 о 14:00 год.
У судове засідання 06.08.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
06.08.2025 у судове засідання з'явився представник позивача та відповідача.
06.08.2025 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.
06.08.2025 у судовому засідання представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.
06.08.2025 у судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Позивачі є власниками патенту України №94209 на винахід «Застосування інгібіторів репарації пошкоджень ДНК для лікування раку», який виданий на підставі заявки №а200607229 від 30.11.2004; строк дії патенту встановлений до 30.11.2024.
Публікацію відомостей про державну реєстрацію винаходу було здійснено 26.04.2011 в офіційному бюлетені «Промислова власність».
18.11.2015 вперше отримано реєстраційне посвідчення на лікарський засіб «ЛІНПАРЗА», капсули тверді по 50 мг, за номером UA/14747/01/01, діючою речовиною якого (активний фармацевтичний інгредієнт) є олапариб, захищений патентом України №94209. Дію вказаного свідоцтва було припинено.
30.11.2020 отримано реєстраційне посвідчення на лікарський засіб ЛІНПАРЗА, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 100 мг, за номером UA/14747/02/01 діючою речовиною якого (активний фармацевтичний інгредієнт) є олапариб, захищений патентом України №94209.
29.05.2024 патентний повірений звернувся до відповідача в інтересах позивачів із клопотанням №І-4248 щодо продовження строку дії патенту України №94209 (вх. №Вх-23465/2024 від 30.05.2024).
Відповідач листом №6049/ПА/24 від 24.06.2024 відмовив у задоволенні даного клопотання (надалі - «Відмова 1») у зв'язку з наступним: 16.08.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства» №816-ІХ; за даними Державного реєстру України винаходів датою публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу є дата публікації відомостей про видачу патенту - 26.04.2011, а реєстраційні посвідчення на лікарський засіб ЛІНПАРЗА №14747/02/01 та №14747/02/02 оформлені 01.12.2020, а відтак клопотання про додаткову охорону мало надійти до НОІВ до 01.06.2021; клопотання позивачів надійшло до УКРНОІВІ 30.05.2024, тобто пізніше строку, встановленого аб. 1 ч. 3 ст. 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».
28.10.2024 патентний повірений звернулася до відповідача в інтересах позивачів із уточненнями та поясненнями щодо продовження дії патенту України №94209. Суть уточнень полягала у тому, що до клопотання від 29.05.2024 було долучено діючі реєстраційні посвідчення від 30.11.2020 вдосконаленої лікарської форми, що містить активний фармацевтичний інгредієнт (АФІ) олапариб, у вигляді таблеток, хоча вперше дозвіл на лікарський засіб «ЛІНПАРЗА» отримано 18.11.2015.
Листом №10747/ПА/24 від 13.11.2024 відповідач знову відмовив у задоволенні клопотання із уточненнями та поясненнями із залученням додаткових матеріалів (надалі - «Відмова 2»), яка мотивована наступним: 16.08.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства» №816-ІХ; за даними Державного реєстру України винаходів датою публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу є дата публікації відомостей про видачу патенту - 26.04.2011, а реєстраційне посвідчення на лікарський засіб ЛІНПАРЗА оформлене 19.11.2015. Відповідно до п. 1.5 Інструкції про порядок продовження строку дії патенту на винахід, об'єктом якого є засіб, використання якого потребує дозволу компетентного органу, відповідне клопотання про продовження строку дії патенту мало бути подано не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку дії патенту; клопотання позивачів надійшло 30.05.2024, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства», а тому розглядається відповідно до діючого законодавства.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначають, що оскаржувані рішення є незаконними та необґрунтованими, і таким, що порушують права інтелектуальної власності позивача, пов'язані із отриманням додаткової охорони на винаходи за патентом України №94209, у зв'язку з чим позивачі просять суд визнати недійсними та скасувати Відмови в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України №94209 та зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України №94209 на винахід відповідно до клопотання від 29.05.2024 (з урахуванням уточнень, додаткових пояснень і документів, наданих листом від 28.10.2024) шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ та видати сертифікат додаткової охорони.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими учасники справи обґрунтовували свої доводи та заперечення, а саме копії: виписки з Державного реєстру України винаходів №2-19-24-4373-.а від 31.10.2024; інструкції до медичного застосування лікарського засобу ЛІНПАРЗА; клопотання №І-4248 від 29.05.2024 щодо продовження строку дії патенту України №94209; уточнень №І-4248 від 28.10.2024; листа УКРНОІВІ №6049/ПА/24 від 24.06.2024; листа УКРНОІВІ №10747/ПА/24 від 13.11.2024; реєстраційного посвідчення на лікарський засіб №UA14747/01/01; реєстраційного посвідчення на лікарський засіб №UA14747/02/01; листа АстраЗенека АБ; судової практики у справі №910/8295/21; листа №22-0846 01 від 14.09.2020; виписки з ЄДРПОУ на відповідача, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ст. 154 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами.
Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 155 ГК України та ч. 1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать винаходи.
Відповідно до ч. 1 ст. 421 ЦК України, суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ч. 1 ст. 424 ЦК України).
Згідно ч. 1-2 ст. 425 ЦК України, особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 464 ЦК України, що майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: - право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; - виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії); - виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; - інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до приписів ст. 465 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід до набрання ними чинності відповідно до частини першої цієї статті.
Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.
Як встановлено матеріалами справи, позивачі є власниками патенту України №94209 на винахід «Застосування інгібіторів репарації пошкоджень ДНК для лікування раку», який виданий на підставі заявки №а200607229 від 30.11.2004; строк дії патенту встановлений до 30.11.2024.
18.11.2015 вперше отримано реєстраційне посвідчення на лікарський засіб «ЛІНПАРЗА», капсули тверді по 50 мг, за номером UA/14747/01/01, діючою речовиною якого (активний фармацевтичний інгредієнт) є олапариб, захищений патентом України №94209. Дію вказаного свідоцтва було припинено.
30.11.2020 отримано реєстраційне посвідчення на лікарський засіб ЛІНПАРЗА, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 100 мг, за номером UA/14747/02/01 діючою речовиною якого (активний фармацевтичний інгредієнт) є олапариб, захищений патентом України №94209.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про лікарські засоби" лікарський засіб - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу.
Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про лікарські засоби" встановлено, лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.
Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Статтею 9 Закону України "Про лікарські засоби" також визначено, що для державної реєстрації лікарських засобів, що базуються або мають відношення до об'єктів інтелектуальної власності, на які відповідно до законів України видано патент, заявник подає засвідчену відповідно копію патенту або ліцензії, якою дозволяється виробництво та продаж зареєстрованого лікарського засобу, а також документ, що підтверджує чинність патенту в Україні. Заявники подають лист, в якому вказується, що права третьої сторони, захищені патентом або передані за ліцензією, не порушуються у зв'язку з реєстрацією лікарського засобу.
На зареєстрований лікарський засіб заявнику видається посвідчення, в якому зазначається строк дії, протягом якого лікарський засіб дозволяється до застосування в Україні.
Лікарський засіб може застосовуватись в Україні протягом п'яти років з дня його державної реєстрації. За бажанням особи, яка подала заяву про державну реєстрацію лікарського засобу, термін, протягом якого він дозволяється до застосування на території України, за рішенням реєструючого органу може бути скорочено.
Отже, позивачі, як власники патенту України №94209, об'єктом якого є лікарський засіб "ЛІНПАРЗА", мають право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності за патентом України №94209.
Так, 29.05.2024 патентний повірений звернувся до відповідача в інтересах позивачів із клопотанням №І-4248 щодо продовження строку дії патенту України №94209 (вх. №Вх-23465/2024 від 30.05.2024), за результатами розгляду якого відповідачем прийнято Відмову 1.
УКРНОІВІ повідомило, що за даними Державного реєстру України винаходів датою публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу є дата публікації відомостей про видачу патенту - 26.04.2011, а реєстраційні посвідчення на лікарський засіб ЛІНПАРЗА №14747/02/01 та №14747/02/02 оформлені 01.12.2020, а відтак клопотання про додаткову охорону мало надійти до НОІВ до 01.06.2021, в свою чергу, клопотання позивачів надійшло 30.05.2024, тобто пізніше строку, встановленого абзацом першим частини третьої статті 27-1 Закону № 3687-XII, у зв'язку з чим клопотання позивачів не підлягає задоволенню.
Позивачі звернулися до відповідача з уточненнями, суть яких полягала у тому, що до клопотання від 29.05.2024 було долучено діючі реєстраційні посвідчення від 30.11.2020 вдосконаленої лікарської форми, що містить активний фармацевтичний інгредієнт (АФІ) олапариб, у вигляді таблеток, хоча вперше дозвіл на лікарський засіб «ЛІНПАРЗА» отримано 18.11.2015.
Так, відповідачем було винесено Відмову 2, мотивовану тим, що клопотання позивачів надійшло 30.05.2024, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства», а тому розглядається відповідно до діючого законодавства.
Суд зазначає, що позивачі як власники патенту на винаходи, об'єктом яких є лікарський засіб ЛІНПАРЗА, мають право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності за патентом №94209. Це право передбачене частиною четвертою статті 6 Закону № 3687-XII в редакції, що діяла станом на час отримання патенту та реєстрації лікарського засобу.
Зазначений порядок подання клопотання визначений Інструкцією про порядок продовження строку дії патенту на винахід, об'єктом якого є засіб, використання якого потребує дозволу компетентного органу, затвердженою Наказом Міністерства освіти і науки України від 13.05.2002 № 298 (далі - Інструкція).
Згідно з положенням пункту 1.5 Інструкції збір за подання клопотання має бути сплачено та клопотання має бути подано до Державної служби не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку дії патенту.
Отже, відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 3687-XII (в редакції, що діяла на час отримання патенту та реєстрації лікарського засобу) строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років. За подання клопотання сплачується збір. Порядок подання клопотання та продовження строку дії патенту у цьому випадку визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.
Втім, 16.08.2020 набула чинності стаття 27-1 Закону № 3687-XII відповідно до Закону України від 21.07.2020 № 816-ІХ, згідно з якою, зокрема, володілець патенту на винахід, об'єктом якого є активний фармацевтичний інгредієнт лікарського засобу, процес отримання лікарського засобу або застосування лікарського засобу, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин, введення в обіг якого в Україні надається відповідним компетентним органом згідно із законодавством України, має право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на такий винахід (додаткова охорона), яке засвідчується сертифікатом додаткової охорони. Строк додаткової охорони дорівнює періоду між датою подання заявки до НОІВ та датою одержання володільцем патенту першого дозволу компетентного органу, зменшеному на п'ять років. Строк додаткової охорони не може перевищувати п'ять років.
Перегляд чинного законодавства України у сфері охорони прав на винаходи та корисні моделі був зумовлений необхідністю забезпечити ефективне виконання Україною зобов'язань у рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію).
Законом України від 21.07.2020 № 816-ІХ передбачалася, зокрема імплементація вимог статей 219-223 Угоди про асоціацію.
Метою прийняття Закону було забезпечення виконання зобов'язань України у сфері європейської інтеграції в частині узгодження вимог чинного законодавства України щодо охорони прав на винаходи і корисні моделі із правом Європейського Союзу.
Так, відповідно до статті 6 Закону № 3687-XII пріоритет, авторство і права на винахід та корисну модель засвідчуються патентом.
Відповідно до статті 465 Цивільного кодексу України строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.
Право на продовження строку дії патенту на винахід має однакову мету і у редакції Закону до 16.08.2020, і - після 16.08.2020, а саме: компенсувати власнику патенту частину ефективного строку дії патенту, протягом якої винахід за патентом не міг бути фактично використаний, адже для його використання потрібно здійснити державну реєстрацію лікарського засобу, що триває певний час.
Отже, відповідно до положень частини третьої статті 465 Цивільного кодексу України та Закону № 3687-XII загальний строк правової охорони винаходу становить 20 років, з передбаченою можливістю його продовження на строк не більше 5 років (з урахуванням певних застережень).
Додатковий строк понад очікувані 20 років має на меті захист інтересів власників винаходів, що стосуються фармацевтичної та агрохімічної сфер. Мова про сертифікати додаткової охорони, які компенсують правовласнику час, що минає між поданням заявки на винахід та одержанням дозволу на продаж препарату, захищеного патентом.
Як встановлено матеріалами справи, позивач отримав патент 30.11.2004, а використання винаходів за патентом стало можливим після державної реєстрації лікарського засобу ЛІНПАРЗА, яка відбулася 18.11.2015.
Так, відповідно до приписів статті 27-1 Закону № 3687-XII володілець патенту на винахід, об'єктом якого є активний фармацевтичний інгредієнт лікарського засобу, процес отримання лікарського засобу або застосування лікарського засобу, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин, введення в обіг якого в Україні надається відповідним компетентним органом згідно із законодавством України, має право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на такий винахід (додаткова охорона), яке засвідчується сертифікатом додаткової охорони. Строк додаткової охорони дорівнює періоду між датою подання заявки до Установи та датою одержання володільцем патенту першого дозволу компетентного органу, зменшеному на п'ять років. Строк додаткової охорони не може перевищувати п'ять років.
Проте, стаття 27-1 Закону № 3687-XII встановлює конкретний строк, протягом якого можна звернутися із клопотанням про додаткову охорону, - 6 місяців від дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу або від дати видачі першого дозволу відповідного компетентного органу (залежно від того, яка із цих дат є пізнішою). Раніше (до набрання чинності Закону України від 21.07.2020 № 816-ІХ) такий строк фактично становив 19,5 років - клопотання повинно було бути подане за 6 місяців до завершення строку дії патенту.
Жодних положень про встановлення перехідного періоду застосування статті 27-1 у Законі не передбачено. Норми Угоди про асоціацію також не містять конкретного механізму реалізації цих прав.
Звідси вбачається, що правовласники, які отримали відповідний дозвіл компетентного органу до 16.08.2020, але не подали клопотання про продовження строку дії патенту, позбавлені можливості на отримання додаткової охорони, хоча таке право передбачено як діючою редакцією Закону України від 21.07.2020 №816-ІХ так і його попередньою редакцією.
Матеріалами справи встановлено, що патент позивачів та лікарський засіб ЛІНПАРЗА був зареєстрований в установленому законодавством України порядку до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства», який набрав чинності 16.08.2020 та яким доповнено Розділ IV Закону № 3687-XII статтею 27-1 «Додаткова охорона прав на винаходи» та виключено норму частини четвертої статті 6 Закону № 3687-XII.
Позивачі як власники патенту мають визначене законодавством право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винаходи за патентом, адже всі вимоги чинного законодавства (на момент виникнення відповідного права), на які обґрунтовано розраховували позивачі, були дотримані.
Як вбачається зі ст. 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", останнім днем подачі клопотання продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності - патенту України №94209 та видачу сертифікату додаткової охорони є 18.05.2016 (шість місяців від дати видачі першого дозволу на використання - 18.11.2015).
Однак, станом на 18.05.2016 Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства" ще не набрав чинності та діяв порядок продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності визначений ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та п. 1.5 Інструкції, який визначав відмінний від ст. 27-1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" порядок продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності.
У зв'язку з наведеним суд приходить до висновку, що позивачі були позбавлені можливості на реалізацію свого права на продовження строку дії майнових прав інтелектуальної власності, що є не припустимим та є таким, що не узгоджується з Угодою про асоціацію та Генеральною угодою про торгівлю послугами від 15.04.1994, відповідно до яких, Україна зобов'язалася сприяти в захисті інтелектуальної власності підданим будь-якої країни, в тому числі і позивачу, оскільки останній є резидентом Японії, яка є членом Світової організації торгівлі.
Право позивача на додаткову охорону мало реалізовуватися відповідно до положень Закону № 3687-XII та Інструкції, в редакції, що була чинна станом на дату реєстрації патенту та лікарського засобу ЛІНПАРЗА.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 27 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів, учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору.
Також суд звертає увагу на те, що особливого значення застосування положень Угоди про асоціацію набуває зараз, коли Україна отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу та повинна прямувати до зближення правозастосовчої практики із ЄС. Позбавлення судами особи й права на додаткову охорону йде врозріз із взятими Україною зобов'язаннями за Угодою про асоціацію та псує міжнародний імідж та привабливість України для іноземних інвестицій.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування положень Угоди про асоціацію при вирішенні спорів, що стосуються права інтелектуальної власності, зокрема, щодо ст. 198 Угоди про асоціацію: "Угода про асоціацію дійсно передбачає поступове та послідовне наближення законодавства сторін цієї угоди у сфері інтелектуальної власності, що жодним чином не виключає можливості [й] застосування. Стаття 198 Угоди про асоціацію може застосовуватися як норма прямої дії, оскільки вона встановлює нові стандарти захисту прав інтелектуальної власності. Крім того, у главі 9 "Інтелектуальна власність" розділу 4 "Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею" Угоди про асоціацію списку законодавства і термінів імплементації не встановлено. Угода є частиною національного законодавства України (постанова Верховного Суду від 04.07.2019 р. у справі № 910/4947/18).
Також суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04 від 20 жовтня 2011 року), ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки".
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(II)/2020 зазначено про те, що складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської Комісії, "виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань" (спеціальне дослідження Венеційської Комісії "Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт ІІ.В.5.61).
Конституційний Суд України в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005 та від 22.12.2010 № 23-рп/2010 визначив одним із елементів верховенства права принцип правової визначеності за ст. 8 Конституції України.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (рішення Конституційного Суду України 20.12.2017 № 2-p/2017).
Відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
В даному випадку суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.12.2023 у справі №910/8295/21, за змістом якої вирішальною є не подія подання клопотання, а момент виникнення у позивачів права на продовження строку дії прав на винаходи за патентом, який настав 18.11.2015 з реєстрацією лікарського засобу ЛІНПАРЗА. Станом на момент виникнення у позивачів такого права діяла частина четверта статті 6 Закону та пункт 1.5 Інструкції, які встановлювали позивачам строк на подання клопотання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
Правовідносини у даній справі та у справі №910/8295/21 є аналогічними, оскільки до предметів доказування обох справ входить недодержання шестимісячного строку від дати видачі першого дозволу відповідного компетентного органу як умова подання клопотання на додаткову охорону: абзац 1 частина 3 статті 27-1 Закону № 3687-ХІІ.
Нові положення Закону № 3687-XII, які набули чинності 16.08.2020, докладніше розкривають сутність, підстави й умови надання додаткової охорони у вигляді продовження строку чинності прав на винахід, з метою дотримання балансу майнових інтересів патентовласника та інтересів суспільства, яке, з одного боку, хоче отримати ефективний та безпечний лікарський засіб і впроваджує додаткові адміністративні процедури отримання дозволу на виведення препарату на ринок, а з іншого - бажає якнайшвидше позбутися «патентної монополії».
Крім того, відсутність у внесених до законодавства у 2020 році новелах згадки про права власників патентів, що виникли раніше до набуття чинності статті 27-1 Закону, не має позбавляти позивача реалізувати своє гарантоване міжнародними договорами України право на отримання додаткової охорони.
На переконання Верховного Суду, відсутність у перехідний період конкретного порядку отримання додаткової охорони прав на винахід не може свідчити про його безумовність, а тому встановлений законодавцем конкретний строк, протягом якого можна звернутися із клопотанням про додаткову охорону має свою легітимну мету.
У той же час, володілець патенту, об'єкту винаходу якому може надаватися додаткова охорона, повинен з дня набрання чинності Законом України від 21.07.2020 № 816-ІХ в розумні строки подати відповідне клопотання про додаткову охорону.
Таким чином, на підставі статті 6 Конвенції, суд, з урахуванням наведеного вище керуючись принципами і критеріями «розумності строку», визначених практикою ЄСПЛ у застосуванні статті 6 Конвенції, дійшов висновку про те, що в даному випадку позивачами подано клопотання в строки, які підпадають під поняття «розумні строки».
Проаналізувавши правовідносини, які склалися між сторонами, дослідивши матеріали справи, положення національного законодавства України та положення міжнародних договорів, які ратифіковані Верховною Радою України, суд дійшов до висновку про задоволення позовної вимоги позивачів про визнання недійсною та скасування відмови Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ" (УКРНОІВІ) № 6049/ПА/24 від 24.06.2024 та № 10747/ПА/24 від 13.11.2024 в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України № 94209 у формі листів.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" Національний орган інтелектуальної власності (далі - НОІВ) - державна організація, що входить до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, визначена на національному рівні Кабінетом Міністрів України як така, що здійснює повноваження у сфері інтелектуальної власності, визначені цим Законом, іншими законами у сфері інтелектуальної власності, актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та статутом, і має право представляти Україну в міжнародних та регіональних організаціях.
Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" було доповнено статтею 2-1 наступного змісту: Функції НОІВ виконує юридична особа публічного права (державна організація), утворена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та визначена Кабінетом Міністрів України.
До владних повноважень, делегованих НОІВ, належить: приймання заявок, проведення їх експертизи, прийняття рішень щодо них; видача свідоцтв на торговельні марки, здійснення державної реєстрації торговельних марок; опублікування офіційних відомостей про торговельні марки та подані заявки на торговельні марки у Бюлетені, ведення Реєстру та Бази даних заявок, внесення до Реєстру відомостей; надання витягів та виписок в електронній та (або) паперовій формі; здійснення міжнародного співробітництва у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представлення інтересів України з питань охорони прав на торговельні марки у Всесвітній організації інтелектуальної власності та інших міжнародних організаціях відповідно до законодавства; здійснення підготовки, атестації та реєстрації представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених); ведення Державного реєстру представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених); інформування та надання роз'яснень щодо реалізації державної політики у сфері охорони прав на торговельні марки.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності" Національний орган інтелектуальної власності є функціональним правонаступником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, щодо окремих функцій та повноважень з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, визначених цим Законом.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 року № 943-р "Про деякі питання Національного органу інтелектуальної власності" було визначено, що Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" виконує функції Національного органу інтелектуальної власності.
Аналіз статті 19 Конституції України дає підстави для висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом".
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень (у тому числі делегованих) виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Суд враховує, що аналізуючи наявність чи відсутність дискреції в органів публічної влади, суд застосовує підхід, взявши до уваги Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд зауважує, що можна виокремити, зокрема, такі основні види дискреції органу:
- дискреція щодо прийняття або вчинення як такого рішення/дії, тобто орган має право самостійно вирішувати, чи буде/не буде приймати або вчиняти рішення/діяти у конкретній ситуації;
- дискреція щодо вибору одного з декількох варіантів рішення/дії, тобто органу, у передбачених законом підставах та варіантів надається можливість прийняти одне з юридично допустимих рішень або вчинити одну із юридично допустимих дій за даних обставин;
- дискреція щодо способу дії, тобто органу надається можливість самостійно вирішити, яким чином він буде діяти/приймати рішення, яке він вважає найкращим за даних обставин у конкретній ситуації.
Судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з питань необхідного обсягу судового контролю) встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов'язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема для надання змістовного тлумачення, а також розширення принципів, втілених в процесуальних кодексах України, які встановлюють вимоги, зокрема й для реалізації дискреційних повноважень. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 910/6322/20, від 14.12.2021 у справі № 910/16869/20.
У практиці ЄСПЛ вироблено низку принципів і тестів, які дають судам орієнтири під час судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень уповноваженими органами.
Аналіз норм статей 124, 19 Конституції України, норм процесуального права, які закріплені в ГПК України щодо компетенції суду, дає підстави дійти висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу (у тому числі, делеговані повноваження).
Водночас, суди уповноважені контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами прийняття рішень, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо.
Отже, дискреційні повноваження відповідача у прийнятті рішень мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права та такими його елементами, як юридична визначеність і заборона свавілля.
Враховуючи наведене та те, що судом було задоволено позовну вимогу позивачів про визнання недійсною та скасування відмови відповідача у формі листа, суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивачів про зобов'язання Державної організації "УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ" (УКРНОІВІ) здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України № 94209 на винахід відповідно до клопотання представника компаній КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД та ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ № 1-4248 від 29.05.2024, зареєстроване № Вх-23465/2024 від 30.05.2024, (із врахуванням уточнень, додаткових пояснень і документів, наданих листом № 1-4248 від 28.10.2024) шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ та видати сертифікат додаткової охорони.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною та скасувати відмову Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, м. Київ, вул. Годзенка Дмитра, 1; код ЄДРПОУ 44673629) № 6049/ПА/24 від 24.06.2024 та № 10747/ПА/24 від 13.11.2024 в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України № 94209 у формі листів.
3. Зобов'язати Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, м. Київ, вул. Годзенка Дмитра, 1; код ЄДРПОУ 44673629) здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України № 94209 на винахід відповідно до клопотання представника компаній КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД та ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ № 1-4248 від 29.05.2024, зареєстроване № Вх-23465/2024 від 30.05.2024, (із врахуванням уточнень, додаткових пояснень і документів, наданих листом № 1-4248 від 28.10.2024) шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ та видати сертифікат додаткової охорони.
4. Стягнути з Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, м. Київ, вул. Годзенка Дмитра, 1; код ЄДРПОУ 44673629) на користь КУДОС ФАРМАС'ЮТІКАЛЗ ЛІМІТЕД (1 FrancisCrickAvenue, CambridgeBiomedicalCampus, Кембридж, CB2 OAA, Сполучене Королівство) судовий збір у розмірі 9 084 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
5. Стягнути з Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, м. Київ, вул. Годзенка Дмитра, 1; код ЄДРПОУ 44673629) на користь ДЗЕ ІНСТИТЬЮТ ОФ КЕНСЕР РІСЬОРЧ (123 OldBromptonRoad, Лондон, Великий Лондон, SW7 3RP, Сполучене Королівство) судовий збір у розмірі 9 084 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки відповідно до приписів статей 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 14.08.2025.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА