ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.08.2025Справа № 910/4093/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "Лендфорт Дніпро" (53245, Дніпропетровська область, Нікопольський район, село Веселе, вулиця Центральна, будинок 21; ідентифікаційний код 39672576)
до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 19-21 А; ідентифікаційний код 25394566)
про стягнення 643 685,15 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Приватне підприємство "Лендфорт Дніпро" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (далі-відповідач) про стягнення 643 685,15 грн, з яких інфляційні витрати за період з 20.10.2020 по 05.09.2024 - 244 589,05 грн, 3 % річних - 50 547,67 грн, пеня за період 20.10.2020 по 30.06.2023 - 348 548,43 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 позовну заяву Приватного підприємства "Лендфорт Дніпро" залишено без руху.
10.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
02.06.2025 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому просив суд зменшити розмір пені до 10 % до суми 34 854,84 грн та витрати позивача на правничу допомогу до 5 000,00 грн, з огляду на наступне:
- відповідач у добровільному порядку виконав рішення від 25.11.2024, додаткове рішення від 09.12.2024 Господарського суду міста Києва, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі №910/10646/24, здійснивши оплату присудженої до стягнення суми грошових коштів у загальному розмірі120 001,08 грн;
- на думку відповідача, заявлений розмір неустойки (штраф, пеня) у порівнянні зі збитками не відповідає компенсаторному характеру цивільно-правової відповідальності, і має всі ознаки «каральної санкції» проти відповідача;
- відповідач акцентував увагу суду на тому, що при вирішенні питання зменшення штрафних санкцій необхідно врахувати бездіяльність позивача (відсутність будь-яких дій Позивача протягом тривалого часу - 3,5років (40 місяців)задля на отримання основного боргу), ступінь виконання зобов'язань відповідачем (після отримання претензії у травні 2024 відповідач відразу повідомив позивача про об'єктивні труднощі у розгляді претензії у зв'язку зі значним періодом, який минув після завершення операцій за Договором поставки та дистанційним режимом роботи працівників Відповідача в режимі військового часу, який діяв в Україні. Відповідач не відмовлявся від оплати і здійснив повну оплату основного боргу відразу як дізнався про порушення господарським судом провадження у справі №910/10646/24 не чекаючи винесення рішення. Відповідач добровільно здійснив оплату Позивачу всіх сум, стягнутих у справі №910/10646/24, зокрема було оплачено штраф у розмірі 20% (88 671,02 грн.) від розміру основного боргу), надмірність неустойки (штрафних санкцій) у порівнянні з основним боргом та розміром інфляційних втрат; нарахування інфляційних втрат разом із застосуванням 3% річних згідно ст.625 ЦК України повністю відповідає компенсаторному відповідальності.
16.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується із доводами відповідача, оскільки
- клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % необґрунтоване, не наведено реальним доводів та не надано належних доказів;
- у межах справи у справі №910/10646/24 судом не прийнято доводи відповідача щодо наявності у відповідача права на притримання оплати та не взято до уваги твердження відповідача про те, що позивачем не було надіслано на адресу відповідача податкові накладні, тобто, відповідач, свідомо, розуміючи повну відповідальність за відмову від виконання грошового зобов'язання, отримавши всі необхідні документи для оплати, порушуючи строк, передбачений п. 5.6. договору, самоусунувся від здійснення оплати за отриманий товар з жовтня 2020 по вересень 2024 року (46 місяців або 1420 днів);
- 19.04.2024 року позивач звертався до відповідача з претензією щодо оплати вартості товару та повторно надавав документи щодо підтвердження заборгованості, однак відповідач вимоги позивача не виконав. Надалі, позивач надав свою згоду на запропоновані відповідачем умови щодо врегулювання спору та додатково надіслав скановані копії документів первинного бухгалтерського обліку в тому числі, акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку позивача та всі видаткові накладні, податкові накладі, рахунки та інші передбачені вимогами бухгалтерського обліку документи відповідачу, але відповідачем не було направлено свого представника до позивача та відповідно питання щодо оплати заборгованості не вирішено в добровільному порядку, що свідчить про ухилення відповідачем від наміру сплачувати заборгованість;
- відповідач вказав, що відповідач сплачував заборгованість за судовими рішенням не через органи виконавчої служби, не свідчить про добровільне виконання рішення, так як цими діями відповідач фактично оптимізує свої витрати, уникаючи стягнення ще додаткових 10% від суми заборгованості - виконавчого збору.
20.05.2025 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній просив суд зменшити розмір неустойки та витрат на правничу допомогу. Крім того, відповідач просив суд визнати поважними причини пропуску строку для подання заперечень на відповідь на відзив, поновити відповідачу процесуальний строк та прийняти заперечення до розгляду.
Частиною першою ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частина четверта ст. 119 ГПК України).
Відповідно до частини четвертої ст. 166 ГПК України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.
Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина друга ст. 251 ГПК України).
Ухвалою суду від 13.08.2024 повідомлено сторін, що у разі надходження до суду відзиву відповідача на позовну заяву позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач в свою чергу має право подати заперечення на відповідь на відзив позивача. Всі заяви, клопотання, заперечення подати до суду в строк до 15.05.2025 з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених ст. 170 ГПК України.
Як встановлено судом, заперечення на відповідь на відзив надійшли до відділу діловодства суду Господарського суду міста Києва засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» 20.05.2025, оскільки лише 15.05.2025 позивачем сформовано в систему «Електронний суд» відповідь на відзив.
Разом з тим, в аспекті зазначеного суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016 року). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.
Також Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Також слід зазначити, що основними засадами (принципами) господарського судочинства відповідно ст. 2 ГПК України є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.
Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх її учасників.
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, п. 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», п. 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пп. 17 - 18 рішення від 06.02.2001 у справі «Беер проти Австрії», заява № 30428/96).
Враховуючи той факт, що позивачем 15.05.2025 позивачем сформовано в систему «Електронний суд» відповідь на відзив, приймаючи до уваги заперечення відповідача, задля уникнення в даному випадку надмірного формалізму та обмеження права на доступ до суду, суд вважає за доцільне, для забезпечення сторонам рівних прав під час судового розгляду, поновити позивачу строк для подання відповіді на відзиву.
Приймаючи до уваги викладене, строк на подання заперечень на відповідь на відзив теж підлягає поновленню.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.06.2020 між Приватним підприємством «Лендфорт Дніпро» (далі - постачальник/продавець) та Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією «Сантрейд» (далі - покупець) укладено договір поставки №60412219, відповідно до якого продавець зобов'язався виробити та передати у встановлені строки високоолеїнове насіння соняшнику (насіння соняшнику з високим вмістом олеїнової кислоти), урожаю 2020, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар.
Згідно із п. 4.1. договору продавець зобов'язався здійснити поставку автомобільним транспортом товару на умовах DAP (поставлено в місці), відповідно до правил Інкотермс 2020 - поставлено на ПрАТ з ІІ «ДОЕЗ», згідно реквізитів поставки, які зазначені в цьому договорі, або в окремих інструкціях покупця.
У відповідності до п. 4.2. договору, продавець зобов'язується поставити весь об'єм товару за реквізитами поставки, вказаними в п. 4.1. у строк з 15.09.2020 по 30.10.2020, обидві дати включно. Вантажовідправником товару є особа, яка зазначена у відповідній транспортній накладній.
Відповідно до п. 5.1. договору базова ціна товару без податку на додану вартість (ПДВ) за цим договором складає 8 924,80 грн за одну метричну тонну. Базова ціна товару з ПДВ за цим договором складає 10 709,76 грн за одну метричну тонну, що є еквівалентом 402,00 доларів США на дату укладення цього договору згідно офіційного курсу Національного банку України у розмірі 26,6412 грн/дол. США.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що загальна базова вартість мінімальної кількості товару на момент укладення цього договору, складає 25 007 289,60 грн +/- 5,00%, в тому числі ПДВ 4 167 881,60 грн.
За змістом п. 5.3. договору покупець зобов'язується зробити часткову передоплату вартості кожного виду товару шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця грошових коштів у розмірі, відповідно до наведеної у договорі таблиці.
Покупець зобов'язується здійснити передоплату в розмірі згідно п. 5.3. цього договору протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту повного виконання продавцем усіх своїх зобов'язань за п. 5.4. договору. Продавець зобов'язується виконати усі вимоги законодавства та цього договору щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму здійсненої передоплати. У разі порушення продавцем зобов'язань зі складання та/або реєстрації податкових накладних у ЄРПН на всю суму попередньої оплати, та у випадку, якщо податкова накладна (податкові накладні) з будь-яких причин не була (и) зареєстрована (і) до моменту виникнення додаткових зобов'язань у покупця з оплати товару, то такі зобов'язання покупця з оплати сум вартості товару вважаються зменшеним на розмір суми ПДВ, щодо якої не відбулось реєстрації податкової накладної, а сам товар вважається таким, що оплачений у відповідних сумах. Окрім того, невиконання зобов'язань з реєстрації ПДВ є підставою для дострокового одностороннього розірвання цього договору за ініціативою покупця та відповідальності, яка передбачена п. 7.7. цього договору (п. 5.5. договору).
У відповідності до п. 5.6. договору після поставки продавцем товару, загальна вартість партій якого буде не менше ніж розмір здійсненої попередньої оплати, покупець зобов'язується здійснювати оплату наступним чином:
- 80% вартості відповідної «партії товару для оплати» сплачується покупцем протягом 2-х робочих днів з дати поставки товару та визначення фактичної кількості та якості поставленого товару (в тому числі після визначення середньозваженого показника вмісту олеїнової кислоти), а також після отримання покупцем усіх документів на товар, що визначені у п. 5.6.1. цього договору;
- остаточний розрахунок проводиться покупцем протягом 2-х робочих днів після: а) отримання покупцем документів, що визначені у п. 5.6.1. (якщо їх не було надано раніше) та у п. 5.6.2., а також після б) завершення здійснення покупцем перевірки правильності реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН, за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.
Загальна сума договору складається з вартості окремих партій товару, зазначеної в окремих додатках до договору та відповідних накладних на передачу (поставку) товару (п. 5.8. договору).
Відповідно до п. 7.2. договору, за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення платежу, за кожен день затримки оплати. Окрім того, за прострочення з оплати товару понад 10 календарних днів покупець додатково сплачує штраф у розмірі 20% від розміру простроченого платежу.
Договір набуває чинності з моменту його належного підписання сторонами та скріплення печатками. Договір діє до повного виконання сторонами своїх взаємних зобов'язань (п. 10.1. та п. 10.2. договору).
У період з вересня по листопад 2020 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 31 075 595,04 грн, що підтверджується:
- видатковою накладною №76 від 16.09.2020 на суму 486 303,92 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 16.09.2020, товарно-транспортними накладним №01, №02 від 15.09.2020;
- видатковою накладною №77 від 18.09.2020 на суму 2 223 237,18 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 18.09.2020, товарно-транспортними накладними №08, №03, №04, №05, №07, №10 від 18.09.2020;
- видатковою накладною №78 від 19.09.2020 на суму 2 398 893,35 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 19.09.2020, товарно-транспортними накладними № 06, №09 від 18.09.2020 та №19, №14, №13, №11 від 19.09.2020;
- видатковою накладною №79 від 21.09.2020 на суму 6 388 080,53 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 21.09.2020, товарно-транспортними накладними №16, №15, №17, №12, №21, №20 від 19.09.2020 та №25, №26, №24, №22, №29, №28, №32, №34, №33, №30 від 21.09.2020;
- видатковою накладною №80 від 22.09.2020 на суму 3 579 966,08 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 22.09.2020, товарно-транспортними накладними №35, №23, №36 від 21.09.2020 та №37, №41, №45, №48, №44, №46, №50 від 22.09.2020;
- видатковою накладною №81 від 23.09.2020 на суму 2 955 710,35 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 23.09.2020, товарно-транспортними накладними №38, №40, №39, №42, №43, №49, №47 від 22.09.2020 та №57, №51 від 23.09.2020;
- видатковою накладною №82 від 24.09.2020 на суму 3 707 738,29 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 24.09.2020, товарно-транспортними накладними № 27 від 21.09.2020, №65, №53, №63, №62, №58, №59, №54 від 23.09.2020 та №69, №66 від 24.09.2020;
- видатковою накладною №83 від 25.09.2020 на суму 3 324 465,94, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 25.09.2020, товарно-транспортними накладними №60, №61, №52 від 23.09.2020 та №75, №76, №73, №77, №74 від 24.09.2020;
- видатковою накладною №84 від 25.09.2020 на суму 319 120,24 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 25.09.2020, товарно-транспортною накладною №68 від 24.09.2020;
- видатковою накладною №85 від 26.09.2020 на суму 2 318 786,48 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 26.09.2020, товарно-транспортними накладними №64 від 23.09.2020, №67, №70, №78, №72, №79 від 24.09.2020;
- видатковою накладною №86 від 27.09.2020 на суму 463 338,04, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 27.09.2020, товарно-транспортними накладними №64 від 23.09.2020, №67, №70, №78, №72, №79 від 24.09.2020;
- видатковою накладною №93 від 23.10.2020 на суму 1 156 517,05 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 23.10.2020, товарно-транспортними накладними №82, №80, №81 від 21.10.2020;
- видатковою накладною №94 від 04.11.2020 на суму 877 306,43 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 04.11.2020, товарно-транспортними накладними №85, №86 від 03.11.2020;
- видатковою накладною №93 від 05.11.2020 на суму 876 131,16 грн, актом перерахунку ціни партії товару з реєстром про вивантаження транспортних засобів від 05.11.2020, товарно-транспортними накладними №84, №83 від 03.11.2020.
Крім того, на виконання п. 5.5. та п. 5.6. договору позивачем здійснено реєстрацію податкових накладних, зокрема: податкову накладну №14 від 14.07.2020 на суму 25 007 289,60 грн з урахуванням розрахунків коригування №1-№8; податкову накладну №7 від 25.09.2020 на суму 319 120,24 грн, яка зареєстрована 04.11.2020; податкову накладну №11 від 26.09.2020 на суму 2 318 786,48 грн, яка зареєстрована 04.11.2020; податкову накладну №10 від 27.09.2020 на суму 463 338,04 грн, яка зареєстрована 15.10.2020; податкову накладну №1 від 23.10.2020 на суму 1 156 517,05 грн, яка зареєстрована 13.11.2020; податкову накладну №1 від 04.11.2020 на суму 877 306,43 грн, яка зареєстрована 23.11.2020; податкову накладну №2 від 05.11.2020 на суму 876 131,16 грн, яка зареєстрована 23.11.2020.
Реєстрація наведених вище податкових накладних підтверджується відповідними квитанціями, копії яких долучено до матеріалів справи.
Відповідач у період з 14.07.2020 по 16.11.2020 за поставлений товар розрахувався частково у сумі 30 632 239,91 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за 14.07.2020, за 16.10.2020, за 19.10.2020, за 21.10.2020, за 03.11.2020, за 06.11.2020 та за 16.11.2020.
Надалі, позивач звернувся до суду із позовом до ДП «Сантрейд» про стягнення на користь «Лендфорт Дніпро» 443 355,13 грн - заборгованості за неоплачений товар та 88 671,02 грн - штрафу (20%), у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки №60412219 від 10.06.2020.
Відтак, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 443 355,13 грн, у зв'язку із чим 17.04.2024 позивач надіслав на адресу ДП «Сантрейд» претензію на цю суму та копії видаткових накладних №86 від 27.09.2020, №94 від 04.11.2020, №95 від 05.11.2020 та копії податкових накладних №10 від 27.09.2020, №1 від 04.11.2020, №2 від 05.11.2020 разом із доказами їх реєстрації.
Як встановлено судом у межах справи № 910/10646/24 та не заперечується відповідачем, останній у повному обсязі за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого станом на день звернення позивача до суду із цим позовом у ДП «Сантрейд» існувала заборгованість в сумі 443 355,13 грн.
Однак, після звернення позивача до суду із цим позовом, відповідачем погашено заборгованість у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень №20066467 від 06.09.2024, № 20066468 від 06.09.2024, № 20066469 від 06.09.2024.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/10646/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та набрало законної сили 05.02.2025, закрито провадження у справі за позовом Приватного підприємства «Лендфорт Дніпро» в частині стягнення основного боргу у розмірі 443 355,13 грн, у зв'язку із відсутністю предмету спору, задоволено позовні вимоги Приватного підприємства «Лендфорт Дніпро» в частині стягнення штрафу у розмірі 88 671,02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №60412219 від 10.06.2020, позивач просить суд стягнути із ДП «Сантрейд» 643 685,15 грн, з яких інфляційні витрати за період з 20.10.2020 по 05.09.2024 - 244 589,05 грн, 3 % річних - 50 547,67 грн, пеня за період 20.10.2020 по 30.06.2023 - 348 548,43 грн.
Відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статей 11, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статей 173, 174 Господарського кодексу України, договір як підстава для виникнення господарських зобов'язань є обов'язковим для виконання сторонами, за загальним правилом сторони не мають права змінити умови відповідного зобов'язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 10.06.2020 між Приватним підприємством «Лендфорт Дніпро» (далі - постачальник/продавець) та Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією «Сантрейд» (далі - покупець) укладено договір поставки №60412219, відповідно до якого продавець зобов'язався виробити та передати у встановлені строки високоолеїнове насіння соняшнику (насіння соняшнику з високим вмістом олеїнової кислоти), урожаю 2020, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/10646/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та набрало законної сили 05.02.2025, встановлено, що ДП «Сантрейд» у повному обсязі за поставлений товар не розрахувався, а тому за останній обліковувалась заборгованість в сумі 443 355,13 грн, однак після звернення позивача до суду із цим позовом, відповідачем погашено заборгованість у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень № 20066467 від 06.09.2024, № 20066468 від 06.09.2024, № 20066469 від 06.09.2024.
Також, судом у межах справи № 910/10646/24 визнано необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності в останнього права на притримання оплати, з огляду на те, що матеріали справи містять копії первинних документів, які позивач зобов'язаний був передати відповідачу для здійснення оплати у розмірі 80% вартості партії товару і як наслідок відповідачем здійснена така оплата у повному обсязі, а також до матеріалів справи долучені зареєстровані податкові накладні, реєстрація яких була умовою для здійснення остаточного розрахунку у розмірі 20% партії товару.
Крім того, судом у межах справи № 910/10646/24 не приймаються до уваги твердження відповідача з посиланням на те, що позивачем не було надіслано на адресу відповідача податкові накладні, оскільки відповідач отримував копії квитанцій про реєстрацію податкових накладних від контролюючого органу в кабінеті платника податків, оскільки саме він є контрагентом за цією господарською операцією.
Отже, матеріалами справи № 910/10646/24 підтверджено та встановлено судом, що ДП «Сантрейд» за поставлений товар розрахувалось із порушенням строку, передбаченого п. 5.6. договору.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Таким чином, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/10646/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та набрало законної сили 05.02.2025, щодо
прострочення ДП «Сантрейд» розрахунків за поставлений товар, враховуючи умови Договору поставки №60412219 від 10.06.2020, мають преюдиційне значення для вирішення даного спору та повторному доведенню не потребують.
Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 213 ГК України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Відповідно до п. 7.2. договору, за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення платежу, за кожен день затримки оплати. Окрім того, за прострочення з оплати товару понад 10 календарних днів покупець додатково сплачує штраф у розмірі 20% від розміру простроченого платежу.
Саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.
Власного контррозрахунку пені відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром пені є 297 063,87 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства "Лендфорт Дніпро"у частині стягнення з Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"
суми пені підлягають частковому задоволенню.
Крім того, у зв'язку із простроченням сплати відповідачем заборгованості, позивачем, серед іншого, заявлено до стягнення з відповідача інфляційні витрати за період з 20.10.2020 по 05.09.2024 - 244 589,05 грн, 3 % річних - 50 547,67 грн,
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок 10 % річних та інфляційних втрат не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні бази нарахування, а тому, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, з урахуванням допущених помилок у визначенні бази нарахування, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, а саме: 3 % річних - 37 458,92 грн, та інфляційні витрати - 201 367, 12 грн.
Також, заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, до уваги судом не приймаються, з огляду на встановлені вище обставини справи.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені), наведене у відзиві на позовну заяву, суд відзначає наступне.
Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду(п. 7.42 постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Враховуючи, інтереси обох сторін, зазначених відповідачем обставин, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, враховуючи діяльність відповідача, а також ураховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення відповідачем зобов'язання, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 15% від обґрунтованого їх розміру. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 252 504,29 грн.
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні Приватного підприємства "Лендфорт Дніпро" задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 19-21 А; ідентифікаційний код 25394566) на користь Приватного підприємства "Лендфорт Дніпро" (53245, Дніпропетровська область, Нікопольський район, село Веселе, вулиця Центральна, будинок 21; ідентифікаційний код 39672576) пеню - 252 504 грн. (двісті п'ятдесят дві тисячі п'ятсот чотири) 29 коп., інфляційні витрати - 201 367 грн. (двісті одна тисяча триста шістдесят сім) 12 коп., 3 % річних - 37 458 грн. (тридцять сім тисяч чотириста п'ятдесят вісім) 92 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7369 грн. (сім тисяч триста шістдесят дев'ять) 96 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Рішення складено та підписано: 13.08.2025.
Суддя М.Є.Літвінова