пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
05 серпня 2025 року Справа № 903/569/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Мачульської Л.В.,
прокурора відділу Волинської обласної прокуратури Лебедюк-Гудкової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилісненської сільської ради
до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України»
про стягнення 527300грн. 77коп. шкоди
встановив: Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилісненської сільської ради звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» 527300грн. 77коп. шкоди, заподіяної незаконною вирубкою лісу. Також просить стягнути з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури 6327грн. 61коп. судового збору.
В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Камінь-Каширською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12024030540000108 від 26.03.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, за фактом незаконної порубки 32 сироростучих дерев породи сосна різними діаметрами в кварталі 3 виділах 20 та 27 Карасинського лісництва філії “Маневицьке лісове господарство» ДП “Ліси України» (на даний час - філія “Поліське ЛГ» ДП “Ліси України»).
Внаслідок вчинення невстановленими особами у кварталі 3 виділах 20, 27 Карасинського лісництва ДП “Маневицьке ЛГ» (на даний час - філія “Поліське ЛГ» ДСГП “Ліси України») незаконної порубки 32 дерев сироростучих породи сосна різними діаметрами заподіяно збитки навколишньому природному судовищу на загальну суму 527300грн. 77коп.
Наказом ДП “Ліси України» від 24.01.2025 № 206 “Про організацію території земель державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» затверджено організацію територій земель філії “Поліський лісовий офіс» ДСГП “Ліси України» площею 1341273,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» від: державного підприємства “Маневицьке лісове господарство» передавальним актом від 02.01.2023, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03.01.2023 № 11. При цьому, юридичною особою, до якої перейшли права та обов'язки філії “Маневицьке ЛГ» є Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство “Ліси України», а не філія “Поліський лісовий офіс», яка здійснює, відповідно до ст. 95 ЦК України, лише частину функцій та не може бути позивачем та відповідачем у суді.
ДП “Ліси України» є правонаступником філії “Маневицьке ЛГ» та попередньо - ДП “Маневицьке ЛГ», якому першочергово надано у користування лісові земельні ділянки, де відбулися незаконні порубки.
Враховуючи обов'язок лісогосподарського підприємства вживати заходів до забезпечення належної охорони лісів, із відповідача необхідно стягнути шкоду, заподіяну невиконанням покладених на філію “Маневицьке ЛГ» ДП “Ліси України» обов'язків, в сумі 527300грн. 77коп.
Ухвалою суду від 06.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено 01.07.2025 року. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
18.06.2025 представник відповідача надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№01-87/2744/25), в якому заперечив проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник зазначив, що неналежна охорона лісу не є лісовим правопорушенням, яке тягне за собою матеріальну відповідальність за неналежне здійснення контролю за збереження лісу, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності вини відповідача у вчиненні означеного правопорушення. Позивачем не надано жодного доказу в якості доводу неправомірності поведінки відповідача, яка виражалась би у діях чи бездіяльності, та наслідком якої стало спричинення збитків. Протиправна бездіяльність повинна мати конкретне вираження, тобто представником позивача не доведено, які саме дії не вчинив відповідач, вчинення яких входить до його обов'язків відповідно до закону. А оскільки позивач не довів неправомірність поведінки відповідача - відсутній і причинно-наслідковий зв'язок між спричиненими збитками внаслідок вчинення злочину винною особою та діяльністю відповідача.
Позивачем не обґрунтовано, які саме заходи охорони лісів не було вчинено з метою збереження лісів від незаконних порубок. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
Представник відповідача вказав, що Філія «Маневицьке лісове господарство» ДП «Ліси України» проводила всю від неї залежну роботу для забезпечення охорони лісу, виявлення незаконних порубок та лісопорушників.
Лісові господарства можуть нести відповідальність, передбачену статтею 105 Лісового кодексу України, лише у разі вчинення ними самими тих порушень, перелік яких наведено у зазначеній статті. Якщо ж такі порушення скоєно іншими юридичними особами або громадянами, то вони й повинні притягатися до зазначеної відповідальності.
23.06.2025 керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури надіслав на адресу суду відповідь на відзив (вх.№01-87/2794/25), в якій не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві та просив суд задоволити позовну заяву Камінь-Каширської окружної прокуратури в повному обсязі.
Прокурор зазначив, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
ДП «Ліси України» не надано до відзиву доказів, які б підтверджували, що шкода завдана не з вини відповідача. Прокурор вважає, що в даному випадку наявні всі елементи складу правопорушення, вчиненого ДП «Ліси України», передбаченого ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 01.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 05 серпня 2025 року.
30.07.2025 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника. Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні прокурор позронві вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не зявився, причин неявки суд не повідомив.
Частинами 1 та 3 ст.202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення прокурра, господарський суд встановив наступне.
Камінь-Каширською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12024030540000108 від 26.03.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, за фактом незаконної порубки 32 сироростучих дерев породи сосна різними діаметрами в кварталі 3 виділах 20 та 27 Карасинського лісництва філії «Маневицьке лісове господарство» ДП «Ліси України» (на даний час - філія «Поліське ЛГ» ДП «Ліси України»).
Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за вказаним фактом внесені на підставі повідомлення інспектора відділу № 2 управління безпеки Департаменту безпеки ДП «Ліси України» Щербатюка А.О., яким у період 25.03.2024 - 26.03.2024 здійснювалися контрольні заходи у філії «Маневицьке ЛГ».
Оглядом місця події в кварталі 3 виділу 20 Карасинського лісництва філії «Маневицьке ЛГ» ДП «Ліси України», проведеним 26.03.2024, підтверджено незаконну порубку 17 дерев породи сосна сирористуча різними діаметрами.
Внаслідок вчинення вказаної незаконної порубки в кварталі 3 виділу 20 Карасинського лісництва філії «Маневицьке ЛГ» ДП «Ліси України» лісогосподарським підприємством, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», нараховано шкоду в сумі 252 166, 34 грн.
Також проведеним 26.03.2024 оглядом місця події в кварталі 3 виділу 27 Карасинського лісництва філії «Маневицьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» підтверджено незаконну порубку 15 дерев породи сосна сирористуча різними діаметрами.
Внаслідок вчинення вказаної незаконної порубки в кварталі 3 виділу 27 Карасинського лісництва філії «Маневицьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» лісогосподарським підприємством, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», нараховано шкоду в сумі 275 134,43 грн.
Прокурор зазначає, що внаслідок вчинення невстановленими особами у кварталі 3 виділах 20, 27 Карасинського лісництва ДП «Маневицьке ЛГ» (на даний час - філія «Поліське ЛГ» ДСГП «Ліси України») незаконної порубки 32 дерев сироростучих породи сосна різними діаметрами заподіяно збитки навколишньому природному судовищу на загальну суму 527 300,77 грн.
Також факт вчинення незаконної порубки дерев підтверджується поясненнями інспектора відділу № 2 управління безпеки Департаменту безпеки ДСГП «Ліси України» Щербатюка А.О., протоколами допиту свідка - лісничого Карасинського лісництва ОСОБА_1 , інформацією із філії «Маневицьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» та іншими доказами в сукупності.
В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз на підставі постанови слідчого проведено судову інженерно-екологічну експертизу за результатами якої 04.04.2025 складено висновок № 1467-Е.
Згідно висновку інженерно-екологічної експертизи за результатами дослідження в обсязі поданих документів в межах спеціальних знань експерта з інженерно екологічного виду досліджень, встановлено, що загальний розмір шкоди внаслідок незаконної порубки 32-ти (17шт. + 15 шт.) сироростучих дерев породи «Сосна» на території кварталу 3 виділів 20 та 27 Карасинського лісництва філії «Маневицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України»
становить 527 300,77 грн (252 166,34 грн + 275 134,43 грн) за рахунок заокруглення.
Згідно інформації філії «Поліське ЛГ» ДП «Ліси України» встановлено, що земельні ділянки знаходяться в постійному користуванні підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування 2013 року, які додано до позову.
При цьому, особу (осіб), яка здійснила (здійснили) незаконні порубки дерев у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено, тому збитки завдані інтересам держави мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем - Державним спеціалізованим лісогосподарським підприємством «Ліси України».
Згідно наказу ДП «Ліси України» від 30.09.2024 № 1665 «Про створення філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» створено філію «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Визначено місцезнаходження: Україна, 43010, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, 30.
Відповідно до наказу ДП «Ліси України» від 18.10.2024 № 1925 «Про припинення філії «Маневицьке лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» припинено філію «Маневицьке лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код 45052111) шляхом її закриття. Передачу активів та пасивів, документів здійснено до філії «Поліський лісовий офіс» згідно із затвердженим передавальним актом. Визначено термін припинення філії до 31.01.2025.
В подальшому, наказом ДП «Ліси України» від 31.12.2024 № 2338 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Поліським лісовим офісом» затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, а саме: філії «Маневицьке лісове господарство державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
У відповідності до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань філія «Поліський лісовий офіс» є відокремленим підрозділом юридичної особи, ідентифікаційний код 45601597. При цьому, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо філії «Маневицьке ЛГ» ДП «Ліси України» на даний час не ліквідоване, однак уже не здійснює будь-якої діяльності.
Згідно п. 2.2.2. та п. 2.2.5 Положення про філію «Маневицьке ЛГ» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 16.12.2022 № 27 (далі - Положення), предметом діяльності філії є, окрім іншого, зокрема, забезпечення охорони лісів від незаконних порубок, а також ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Відповідно до Статуту, який затверджений Державним агенством лісових ресурсів України від 04.03.2024 № 53, Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агенства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 та належить до сфери управління державного агенства лісових ресурсів України.
Відповідно до п. 1.4.79 вказаного Статуту, ДП «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Маневицьке ЛГ».
Згідно п. 3.1. Статуту, ДП «Ліси України», створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Державне агенство лісових ресурсів.
При цьому, ДСГП «Ліси України» може виступати позивачем, відповідачем, третьою
особою в усіх судах (п. 4.10 Статуту).
Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
В пункті 5 Розділу «Рух справи» постанови об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц зазначено, що при реорганізації юридичної особи шляхом злиття, приєднання та перетворення (універсальне правонаступництво) факт настання правонаступництва безпосередньо пов'язаний з моментом передання прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника. У вирішенні питань, пов'язаних з таким правонаступництвом, необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов'язків на майно (майнові права). Під час такої реорганізації юридичної особи передання майна, прав та обов'язків від правопопередника до
правонаступника здійснюється на підставі передавального акта (іншого документу, який підтверджує передачу правонаступнику всіх активів та пасивів, прав таобов'язків). Момент переходу прав і обов'язків до правонаступника визначається днем підписання передавального акта, і тому може не співпадати у часі з моментом завершення реорганізації юридичної особи, тобто внесенням запису про припинення юридичної особи до державного реєстру.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду 12 грудня 2019 року у справі № 227/1240/17 (провадження № 61-28847свп18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 756/8927/15-ц (провадження № 61- 4299св19).
Наведе також узгоджується з п. 7.27 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суд від 08.02.2023 у справі №910/16900/19, згідно з яким для вирішення питання щодо можливості процесуального правонаступництва суд у кожному конкретному випадку має аналізувати фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права, зокрема відомості первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення, перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника. Близька за змістом правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 922/817/18.
Таким чином всі права ДП «Маневицьке лісове господарство», а в подальшому - філії «Маневицьке лісове господарство» перейшли до відповідача - ДП «Ліси України».
Прокурор доводить, що враховуючи фактичні обставини справи, а також обов'язок лісогосподарського підприємства вживати заходів до забезпечення належної охорони лісів, відповідач повинен сплатити шкоду, заподіяну невиконанням покладених філію «Маневицьке ЛГ» ДП «Ліси України» обов'язків в сумі 527 300,77 грн.
Згідно статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до статей 16 та 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Наказом ДП «Ліси України» від 24.01.2025 № 206 «Про організацію території земель державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» затверджено організацію територій земель філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» площею 1341273,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» державного підприємства «Маневицьке лісове господарство» передавальним актом від 02.01.2023, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України
від 03.01.2023 № 11. При цьому, юридичною особою, до якої перейшли права та обов'язки філії «Маневицьке ЛГ» є Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», а не філія «Поліський лісовий офіс», яка здійснює, відповідно до ст. 95 ЦК України, лише частину функцій та не може бути позивачем та відповідачем у суді.
Таким чином, ДП «Ліси України» є правонаступником філії «Маневицьке ЛГ» та попередньо - ДП «Маневицьке ЛГ», якому першочергово надано у користування лісові земельні ділянки, де відбулися незаконні порубки.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною першою статті 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуютьсяКабінетом Міністрів України.
Таким чином, з урахуванням наведеного земельні ділянки, на яких відбулися незаконні порубки на даний час перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України». При цьому, Відповідач за матеріалами базового лісовпорядкування проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2013 році на вказаних лісових масивах здійснює лісогосподарську діяльність.
Відповідно до ч. 5 Розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (план-схеми та таксаційний опис).
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п.1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт (затверджено Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року), планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Таким чином, до позову долучено відповідні матеріали лісовпорядкування 2013 року, які підтверджують факт використання на праві постійного користування землями лісового фонду, що знаходяться у кварталі 3 виділах 20 та 27 Карасинського лісництва.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон) державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Статтею 40 вказаного Закону передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Стаття 41 вищезазначеного Закону встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому законом порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до приписів ст. ст. 68, 69 Закону порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Статтею 105 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) визначено, що особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема, у: незаконному видобуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.
Відповідно до статті 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Таким чином, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено в статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи, вина завдавача шкоди, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Згідно з п. 1.6 роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього середовища» від 27.06.2001 № 02-5/744 вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.
Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 20.12.2018 у справі № 924/12/18, від 07.06.2019 у справі № 914/1960/17, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 20.12.2018 у справі № 909/1193/17, від 22.07.2019 у справі № 909/374/18.
Статтями 19, 86, 90 ЛК України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження ослаблення та іншого шкідливого впливу захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування власників лісів і постійних
лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Основними завданнями лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового господарства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Відповідно до п. 5 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Згідно положень пункту 2.2.5 Положення філія «Маневицьке ЛГ» ДП «Ліси України» створене з метою ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Предметом діяльності Філії, відповідно до п. 2.2 Положення є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.
На даний час, правонаступник філії «Маневицьке ЛГ» - ДП «Ліси України», відповідно до пункту 7.2 Статуту, забезпечує охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей; дотримується правил і норм використання лісових ресурсів; здійснює ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснюють використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють
сприятливі умови для їх охорони.
Cтаттею 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатись згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Основним елементом правового статусу земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч.1 ст.164 ЗК України).
Однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням (правова позиція ВСУ з постанови від 27.01.2015, справа № 21-570а14).
Статтею 45 ЛК України передбачено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культуриведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Відповідно до ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
З огляду на викладене, земельна ділянка в кварталі 3 виділів 20 та 27 Карасинського лісництва перебувала на праві постійного користування у філії «Маневицьке лісове господарство» ДП «Ліси України», а на даний час - у ДП «Ліси України», а тому відповідач є постійним лісокористувачем, який в порушення норм ст. ст. 19, 63, п. 5 ст. 64, ст. ст. 86, 89, 90 ЛК України, Положення про філію «Маневицьке ЛГ» ДП «Ліси України», Статуту ДСГП «Ліси України» не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, тобто допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування 32 сироростучих дерев породи сосна різними діаметрами.
Згідно зі змістом ст. ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
У порушення зазначених нормативних приписів відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки.
Виходячи із системного аналізу положень п. 1 ч. 2 ст. 19, п. 5 ст. 64, ч. 1 та ч. 5 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України, лісові господарства, як постійні лісокористувачі, мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства, зокрема, незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчих їм територіях.
Таким чином, порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976 затверджено Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів (далі - Положення), яким передбачене наступне.
Державна лісова охорона (далі - держлісоохорона) діє у складі Держлісагентства, Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з питань лісового і мисливського господарства, обласних управлінь лісового та мисливського господарства і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.
Метою діяльності держлісоохорони, лісової охорони інших постійних лісокористувачів та власників лісів є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об'єктів тваринного світу.
Ураховуючи норми вищевказаного законодавства та положення ст. ст. 105, 107 ЛК України, ст. ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев породи сосна, а відтак, відповідач на виконання вимог чинного законодавства повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, тобто має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконної вирубки дерев у сумі 527 300,77 грн (правові позиції з даного приводу, висловлені КГС/ВС у постановах від 20.12.2018 справа №924/12/18, від 24.04.2018 справа
№910/6277/16, від 15.02.2018 справа №927/1096/16, від 20.08.2018 справа №920/1293/16, від 20.02.2020 справа №920/1106/17 та у постанові ОП КГС/ВС від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Аналогічні висновки КГС/ВС при розгляді цієї категорії справ містяться й у постановах від 23.08.2018 справа № 917/1261/17, від 20.09.2018 справа № 909/495/17, від 07.06.2019 справа № 914/1960/17 та у постанові ОП КГС/ВС від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
Крім того, порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування,
оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Системний аналіз змісту положень п.1 ч.2 ст.19, п.5 ст.64, ч.ч.1, 5 ст.86, п.5 ч.2 ст.105 та ст.107 Лісового кодексу України свідчить про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.
Таким чином, на підставі наведених вище норм лісового, земельного, цивільного законодавства відповідач зобов'язаний відшкодувати державі заподіяні внаслідок допущеної ним бездіяльності щодо незабезпечення заходів з охорони лісу збитки в сумі 527 300,77 грн.
Збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності до ст.47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 29 ч. 3 п. 7 та ст. 69-1 ч. 1 п. 4 Бюджетного кодексу України, підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
Так, згідно із п. 7 ч. 3 ст. 29 та п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України суми шкоди підлягає стягненню із врахуванням наступного розподілу: 50 відсотків - до спеціального фонду місцевого бюджету сільської ради, на території якого вчинено правопорушення; 20 відсотків - до спеціального фонду обласного бюджету та 30 відсотків - до спеціального фонду Державного бюджету України.
Таким чином, частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, і в подальшому спрямовується на фінансування заходів з відтворення та охорони навколишнього природного середовища, то несплата порушниками нарахованих збитків ставить під загрозу можливість проведення заходів з відновлення навколишнього природного середовища у зв'язку із відсутністю джерел для їх
фінансування.
Також, за загальним правилом застосуванням як договірної, так і деліктної відповідальності, що передбачено нормами ч. 2 ст. 614, ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, встановлюється презумпція вини правопорушника. Тобто, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого Господарського суду України № 907/556/15 від 09.02.2016).
Враховуючи наведене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічної правової позиції дотримано у постановах Верховного Суду у справах № 906/366/20 від 24.02.2021, № 920/1106/17 від 20.02.2020, № 927/1096/16 від 15.02.2018, № 906/133/18 від 09.12.2019, № 909/1111/16 від 27.03.2018, № 924/12/18 від 20.12.2018, № 920/1293/16 від 20.08.2018, № 917/1261/17 від 23.08.2018, у справі № 925/382/17 від 19.09.2018).
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами прававласності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Згідно вимог ст. 142 Конституції України природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси є її національним багатством. Усі ліси на території України, незалежно від форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно ст. ст. 1, 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», є збереження природних ресурсів у тому числі лісів.
Статтею 15 цього Закону визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 29 ч. 3 п. 7 та ст. 69-1 ч. 1 п. 4 Бюджетного кодексу України, підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
Так, згідно з частиною першою статті 69-1 Бюджетного Кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Главою IV Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень Державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 січня 2013 № 43, передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного Кодексу України та Закону «Про державний бюджет України» є джерелами формування спеціального фонду державного бюджету в частині надходжень, крім власних надходжень, бюджетним установам зараховуються на відповідні рахунки, відкриті в Казначействі України та Головних управліннях Казначейства відповідно до законодавства на ім'я органу Казначейства в розрізі територій та кодів бюджетної класифікації.
Таким чином, оскільки частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, і в подальшому спрямовується на фінансування заходів з відтворення та охорони навколишнього природного середовища, то несплата порушниками нарахованих збитків ставить під загрозу можливість проведення заходів з відновлення навколишнього природного середовища у зв'язку із відсутністю джерел для їх фінансування.
Щодо заперечень та доводів відповідача про недоведеність позивачем, яких саме дій не вчинило ДП «Ліси України», що має наслідком стягнення матеріальної шкоди суд зазначає, що у відповідності до приписів ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовищ, підлягає компенсації в повному обсязі.
У пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19, зокрема, визначено, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86
Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.202018 та 19.08.2018 у справах №№ 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою за шкоду, заподіяну внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27.03.2024 у справі № 908/65/23 підкреслив важливість відповідального використання та охорони лісових ресурсів, що є критичним для сталого розвитку та екологічної безпеки України. У справі про незаконну вирубку лісу суд підтвердив відповідальність постійних лісокористувачів за стан лісових насаджень та визнав правомірним стягнення збитків з ДП «Ліси України», яке виступило правонаступником попереднього лісогосподарського підприємства.
Враховуючи наведене, саме постійний лісокористувач - ДП «Ліси України» має понести відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих інтересам держави внаслідок незаконної порубки дерев третіми особами.
Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок
на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (правовий висновок із даного питання міститься у релевантній постанові ОП КГС ВС від 09.08.2018 у спрраві № 909/876/17).
Вказане спростовує позицію відповідача про подвійне відшкодування шкоди. Адже в даному випадку має місце, за наявності винних осіб, ініціювання питання про стягнення шкоди із них. Водночас, в разі відсутності встановлених осіб, шкода підлягає стягненню із Відповідача, який є постійним лісокористувачем.
Також ДП «Ліси України» доводить про відсутність факту неналежного виконання ним обов'язків по охороні та захисту лісу, що виключає настання цивільноправової відповідальності.
Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду.
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобіганню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
У спірних деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причиннонаслідкового зв'язку між також поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Крім цього, за змістом ст. 1172 цього кодексу юридична особа відшкодовує шкоду,
завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Як слідує із ст. 1166 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.
При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Матеріалами справи підтверджено та не оспорюється відповідачем факт вчинення незаконної порубки дерев на земельній ділянці, що перебуває у його постійному користуванні, а також факт реєстрації кримінального провадження.
Також матеріалами справи підтверджено, що на час виявлення незаконної порубки лісу дане лісогосподарське підприємство здійснювало управлінські, організаційнорозпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних порубок на території лісового фонду підприємства. Однак, факт вчинення вказаного кримінального правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу.
Аналогічної правової позиції дотримано у постановах Верховного Суду у справах № 906/366/20 від 24.02.2021, № 920/1106/17 від 20.02.2020, № 927/1096/16 від 15.02.2018, № 906/133/18 від 09.12.2019, № 909/1111/16 від 27.03.2018, № 924/12/18 від 20.12.2018, № 920/1293/16 від 20.08.2018, № 917/1261/17 від 23.08.2018, у справі № 925/382/17 від 19.09.2018.
При цьому, ДП «Ліси України» не надано доказів, які б підтверджували, що шкода завдана не з вини відповідача. Саме неналежне виконання ДП «Ліси України» встановлених законодавством обов'язків безумовно свідчить про причинно-наслідковий зв'язок між протиправною бездіяльністю та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.
Разом із цим, неналежне виконання ДП «Ліси України» своїх обов'язків з охорони лісу свідчить також про вину завдавача шкоди.
Таким чином, в даному випадку наявні всі елементи складу правопорушення, вчиненого ДП «Ліси України», передбаченого ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Наявність вини у відповідача підтверджується долученими до позову доказами: запитом прокурора на філію «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 11.04.2025 та відповіддю на вказану вимогу від 05.05.2025; витягом із Державного реєстру речових прав щодо земельної ділянки кадастровим номером 0723682800:03:003:0137; державним актом серії ЯЯ № 035168 (оригінал знаходяться філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України»; матеріалами базового лісовпорядкування; вимогою прокурора від 06.05.2025 на адресу Прилісненської сільської ради та відповіддю від 08.05.2025; витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12024030540000108 від 26.03.2024; постановою про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 05.05.2025; протоколом огляду місці події від 26.03.2024; протоколом огляду місці події від 26.03.2024; відомостями про обчислення шкоди; показаннями свідків; висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 04.04.2025 № 1467-Е .
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що позов керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилісненської сільської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» про стягнення 527300грн. 77коп. шкоди є підставним, обгрунтованим та підлягає до задоволення у повному обсязі.
Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, Київська область, місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, 01601) на користь Прилісненської сільської ради (ЄДРПОУ 04334413, вул. Сойне, 1 «Б», с.Прилісне Камінь-Каширського району) 527300грн 77коп шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, перерахувавши кошти на рахунок UA248999980333169331000003476, ГУК у Волинській області/ с.Прилісне 24062100).
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, Київська область, місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, 01601) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 6327грн 61коп. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено та підписано 15.08.2025.
Суддя О. Г. Слободян