12 серпня 2025 року м. Харків Справа № 917/1162/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» (вх.№1680П) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 15.07.2025 (ухвалу постановлено суддею Пушком І.І. в приміщенні Господарського суду Полтавської області 15.07.2025, повна ухвала складена 15.07.2025) у справі №917/1162/25
за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УСГ», вул. Федорова Івана, 32, літ. А, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 30859524
до Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «САЛАМАНДРА», вул. Колективна, 10, м. Полтава, 36019, код ЄДРПОУ 21870998
про стягнення 143843,85 грн страхового відшкодування в порядку суброгації
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.07.2025 у справі №917/1162/25 заяву позивача про закриття провадження у справі №917/1162/25 задоволено; провадження у справі закрито; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «САЛАМАНДРА» на користь Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УСГ» 4000,00 грн витрат на правничу допомогу; повернуто Приватному акціонерному товариству «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УСГ» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2422,40 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією №6302 від 11.06.2025.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 15.07.2025 у справі №917/1162/25; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача в частині стягнення судових витрат. Одночасно, заявник просив поновити строк на апеляційне оскарження.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що позивач взагалі не звертався до відповідача з заявою про страхове відшкодування до подання позову до суду. На думку відповідача, відсутність такої заяви безперечно свідчить про відсутність будь-якого спору на момент подання позову, що позбавляє суд правових підстав для визнання понесених витрат на адвоката як необхідних і спричинених порушенням відповідачем права позивача. Вважає, що позивач власним недобросовісним волевиявленням штучно спровокував судовий процес, якого можна та потрібно було повністю уникнути шляхом дотримання встановленої законом процедури.
Відповідач звертає увагу, що з моменту відкриття провадження (17.06.2025) до подання позивачем заяви про закриття провадження (26.06.2025) пройшло лише 9 календарних днів, що об'єктивно унеможливило належну підготовку та подання відзиву відповідачем у встановлений 15-денний строк; позивач самостійно ініціював закриття провадження клопотанням від 26.06.2025, визнавши відсутність предмета спору. За таких обставин, стягнення витрат на правничу допомогу суперечить принципу пропорційності та розумності судових витрат, який визнається як у національній судовій практиці, так і в практиці Європейського суду з прав людини.
В апеляційній скарзі відповідач акцентує увагу, що оскаржує ухвалу суду лише в частині стягнення з нього витрат на правову допомогу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 (колегія суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» (вх.№1680 П) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 15.07.2025 у справі №917/1162/25; встановлено учасникам справи строк по 08.08.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; призначено справу до розгляду на « 12» серпня 2025 р. о 15:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104.
31.07.2025 від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін. Також, 31.07.2025 від позивача надійшло клопотання, в якому він просить розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 15.07.2025 у даній справі провести за відсутності представника позивача з урахуванням доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та матеріалах справи.
Розпорядженням керівника апарату суду від 11.08.2025 у зв'язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №917/1162/25. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
Сторони своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, їх представники у судове засідання не з'явились, хоча були завчасно повідомлені про час, дату та місце судового засідання.
Враховуючи, що відповідач навів свої доводи та вимоги в апеляційній скарзі, а позивач свої заперечення - у відзиві на апеляційну скаргу, неприбуття у судове засідання представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, а також з огляду на строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, судова колегія вважає можливим розглянути справу в даному судовому засіданні.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених в ст.269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» про стягнення 143843,85 грн страхового відшкодування в порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 17.06.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та встановлено сторонам процесуальні строки на подання заяв по суті справи. Зокрема, відповідачу надано строк на подання відзиву на позов - не пізніше 15 днів з дня вручення цієї ухвали.
Від позивача до Господарського суду Полтавської області надійшло клопотання від 26.06.2025 (вх. №8535), в якому він просив суд закрити провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки заборгованість погашена в повному обсязі, а також просив стягнути судові витрати з відповідача в порядку ст.130 ГПК України на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
30.06.2025 до Господарського суду Полтавської області відповідачем подано заперечення на клопотання позивача (вх.№8656), в якому просив відмовити у задоволенні вимог про покладення на нього витрат на правничу допомогу.
15.07.2025 постановлено оскаржувану ухвалу суду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам в частині заявлених апеляційних вимог, колегія суддів зазначає таке.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
При цьому, підстави закриття провадження у справі зазначені у статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Так, вказаним Кодексом встановлено можливість закриття провадження у справі на підставі відмови позивача від позову і прийняття такої відмови судом (п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України).
Право позивача на відмову від позову на будь-якій стадії провадження у справі гарантується, про що визначено у ст. 191 ГПК України.
Разом з цим, пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Таким чином, колегія суддів виходить з того, що вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття.
У статті 130 ГПК України, яка має назву «Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду», закріплені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі закриття провадження у справі
Так, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача (ч. 3 ст. 130 ГПК України).
Судова колегія звертає увагу на те, що за змістом ч. 3 ст. 130 ГПК України та з урахуванням практики її застосування, вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат з зазначених підстав ставиться у залежність від встановлення судом обставин задоволення позовних вимог відповідачем після відкриття провадження у справі, а також з наявності факту закриття провадження у справі саме внаслідок відмови позивача від позову (за поданою ним заявою).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №922/418/20.
Як вбачається з матеріалів справи, від позивача надійшло до суду клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору, оскільки 24.06.2025 Моторним (транспортним) страховим бюро України сплачено заборгованість відповідача у сумі 143843,85 грн.
Як вже зазначалось у даній постанові, місцевий господарський суд постановив оскаржувану ухвалу у справі №917/1162/25 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки отримав докази про сплату після відкриття провадження у справі заборгованості, яка є предметом спору, а також заяву позивача про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, що в сукупності свідчить про можливість застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 130 ГПК України та розглянути питання щодо відшкодування витрат позивача на професійну правову допомогу, понесених за наслідками звернення з даним позовом до суду.
В частині часткового задоволення оскаржуваною ухвалою заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване Конституцією України, статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними положеннями Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною четвертою статті 60 ГПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відтак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).
При цьому, як зазначено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 р. у справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями тощо.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України):
- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи;
- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Як встановлено місцевим господарським судом, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу представник позивача подав договір про надання правничої допомоги №20-12/24-ЮП про надання правничої допомоги від 26.12.2024 (а.с. 36-38), відповідно до якого Адвокатське бюро «Гедз» в особі Гедз Юлії Володимирівни приймає на себе зобов'язання надавати Клієнту правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 5.1 договору за надання правничої допомоги Адвокатське бюро, у справах, де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок адвокатського бюро гонорар, розмір якого встановлюється залежно від ціни позову, а саме: - у справах, де ціна позову (первинна) не перевищує або дорівнює 10000,00 грн гонорар становить 3000,00 грн; - у справах, де ціна позову (первинна) перевищує 10000,00 грн, але не більша ніж 50000,00 грн, гонорар становить 5000,00 грн; - у справах, де ціна позову (первинна) перевищує 50000,00 грн, гонорар становить 7000,00 грн; за кожну справу незалежно від переліку наданих послуг та часу, витраченого на них.
Акт виконаних послуг від 11.06.2025 до договору №20-12/24-ЮП про надання правничої допомоги від 26.12.2024 свідчить про те, що Адвокатським бюро «Гедз» були надані позивачу послуги на загальну суму 7000,00 грн, вартість яких сплачена платіжною інструкцією №6303 від 11.06.2025 (а.с.39-40).
Водночас, судова колегія зазначає, що за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Спірні правовідносини між сторонами у справі пов'язані з правом вимоги в порядку суброгації, врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При розгляді справи в суді адвокатом щодо суті спору складено лише позовну заяву та клопотання про закриття провадження у справі, розгляд справи здійснювався без виклику сторін, що не потребувало витрат адвокатом свого часу на участь в судових засіданнях.
Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають; матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких під час складення позовної заяви адвокат витратив значний час.
Матеріали справи містять заперечення відповідача на клопотання позивача про стягнення з нього судових витрат (на правничу правову допомогу) в порядку ст.130 ГПК України (вх.№8656 від 30.06.2025).
Досліджуючи питання співмірності витрат із складністю справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до положень статей 123, 126, 129 ГПК України наявні підстави для часткового відшкодування за рахунок відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в частині фіксованої оплати в розмірі 4000,00 грн, що відповідають принципам достатності, розумності та реальності, що вказує про законність оскаржуваного судового рішення в зазначеній частині.
При цьому, судова колегія вважає за доцільне зазначити, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу, тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу на підставі ч.3 ст.130 ГПК України у розмірі 4000,00 грн.
Разом із цим, колегія суддів, не погоджується з доводами апеляційної скарги з приводу того, що відшкодування витрат на правову допомогу в даному випадку взагалі є недоцільним, оскільки відповідач вважає, що на момент звернення з позовом до суду між сторонами не існував предмет спору.
З приводу цього, суд зазначає, що матеріалами справи встановлено та не заперечується заявником апеляційної скарги, що у нього перед позивачем виник обов'язок з відшкодування шкоди в порядку суброгації в сумі 143843,85 грн.
Даний обов'язок виник в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 19.10.2024.
21.10.2024 страхувальник звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування та надав усі необхідні документи.
10.03.2025 року ПАТ «СК «УСГ» на підставі акту надання послуг № VCT1104974 від 04.03.2025 року було складено страховий акт № СТОKA-24778 та розрахунок суми страхового відшкодування.
На підставі вищевказаних документів, ПАТ «СК «УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 147043,85 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №61246 від 10.03.2025 року.
Станом на момент звернення до суду відповідачем заборгованість сплачено не було.
Колегія суддів наголошує, що право позивача на звернення до суду за захистом своїх порушених прав гарантоване ст. 55 Конституції України.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору.
Тобто, позивач реалізував своє право звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Під час судового розгляду, після відкриття провадження у даній справі Моторним транспортним страховим бюро України сплачено заборгованість відповідача, яку заявлено у позовній заяві, що підтверджується наданою позивачем платіжною інструкцією, на підставі чого предмет спору став відсутній.
Позивач, реалізуючи своє право, в порядку ч.3 ст.130 ГПК України, звернувся до суду про відшкодування витрат на правову допомогу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність правових підстав для застосування спеціальної норми ч.3 ст.130 ГПК України до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, з урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, а тому вони не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки обставин, зазначених місцевим судом. Водночас, судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та постановлено ухвалу з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави для залишення ухвали Господарського суду Полтавської області від 15.07.2025 у справі №917/1162/25 без змін, а апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» без задоволення.
Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» залишити без задоволення
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 15.07.2025 у справі №917/1162/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 14.08.2025.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна