ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 серпня 2025 року Справа №906/210/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Гудак А.В.
суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.06.2024 (суддя Тимошенко О.М., повне рішення складено 10.06.2024)
за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації
до Фізичної особи-підприємця Довганюк Ірини Валентинівни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять
про припинення використання та повернення водного об'єкту
за участю:
прокурора - Чернеги Ю.П.
представника позивача - не з'явився
представника відповідача - не з'явився
представника третьої особи - не з'явився,
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.06.2024 у позові відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що прокурором не надано доказів використання Фізичною особою-підприємцем Довганюк Іриною Валентинівною як на момент подачі позову, так і на момент ухвалення цього рішення водним об'єктом - ставом площею 46,95 га, який розташований на р.Коднянка, за межами с.Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1820886500:08:000:0002 площею 39,4144 га.
Господарський суд дійшов висновку, що режим рибогосподарської експлуатації ставу не є таким доказом, оскільки, по-перше, його термін дії закінчено, по-друге наявність Режиму не свідчить про використання, а є лише умовою для ведення певного виду діяльності.
Окрім того, суд вказав, що належний користувач ставу (третя особа) заявив про відсутність будь-яких перешкод доступу до ставу як з боку відповідача, так і з боку будь-кого.
Таким чином, відсутність факту володіння відповідачем майном унеможливлює задоволення віндикаційного позову, а відсутність доказів користування майном унеможливлює задоволення негаторного позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі. Судові витрати просить стягнути з відповідача.
Апелянт, зокрема, із посиланням на п.5 ч.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану" та лист Житомирського рибоохоронного патруля від 21.07.2023, зазначає, що Режим рибогосподарської експлуатації ставу на час дії воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування залишається діючим. Також 15.02.2018 ФОП Довгалюк І.В. отримала Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів рибогосподарських водних об'єктів за №06/18.
Скаржник, посилаючись на ст.59, 124-126 ЗК України, ст.51, 85 ВК України, вказує, що ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.
Відтак, прокурор вважає, що ФОП Довганюк І.А., починаючи з кінця 2014 року по теперішній час здійснює використання даного водного об'єкту у своїй господарській діяльності з метою риборозведення та добування (вилову)* біоресурсів без будь-яких правовстановлюючих документів.
Також звертає увагу, що факт використання відповідачем ставу підтверджується актами про виконання робіт із вселення біоресурсів, звітами про обсяги вилову водних біоресурсів за період 2019-2022 роки, а також доводами самого відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, згідно яких останній підтверджує факт штучного розведення та вилов риби у спірному водному об'єктів на підставі отриманих ним усіх дозвільних документів.
У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, зауважує, що ним у відзиві не визнавалися обставини використання ставу, а лише вказувалося, що із 2022 року водні біоресурси із боку відповідача в ставок не вселялися і не виловлювалися, а термін дії Режиму рибогосподарської експлуатації ставу - закінчився.
Вважає, що в процесі розгляду справи прокурором не було надано жодних належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які стосуються створення перешкод Житомирській ОДА в користуванні ставом, а також наявність триваючого порушення законодавства щодо використання земельних ділянок водного фонду з боку відповідача в межах спірних правовідносин.
Відповідач просив залишити судове рішення Господарського суду Житомирської області від 04.06.2024 без змін, а апеляційну скаргу прокуратури - без задоволення.
Прокуратура подала відповідь на відзив відповідача, у якому, зокрема, вказала, що лише при розгляді справи в судовому засіданні представник відповідача змінив свою позицію у захисті, повідомивши, що ФОП Довганюк І.В. не використовує водний об'єкт. При цьому, не зазначав, яким чином водний об'єкт було повернуто після його використання.
У судове засідання, що відбулося 12.08.2025 року, сторони та третя особа не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання (т.2, а.с.105-108).
12.08.2025 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Житомирської обласної державної (військової) адміністрації.
Крім того, після початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з перебуванням його представника на невідкладних слідчих діях у кримінальному провадженні. Однак, протокольною ухвалою колегія суддів залишила вказане клопотання без розгляду.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін та третьої особи.
09.09.2024 року апелянт подав клопотання про долучення доказів у справі, а саме матеріалів Житомирського рибоохоронного патруля по спірному водному об'єкту, а також інформацію Гришковецької селищної ради від 04.09.2024 №802 про надходження звернення Довганюк І.В. стосовно обстеження гідротехнічної споруди, яка розташована за межами с. Старий Солотвин та перебуває у неї в користуванні на умовах оренди та заяву Довганюк І.В.
Прокурор вказує про неможливість подачі додаткових доказів на підтвердження факту використання водного об'єкту ФОП Довганюк І.В., у зв'язку із зміною позиції відповідача щодо невикористання ним водного об'єкту.
Натомість, відповідач подав заперечення на клопотання про долучення доказів та просив відмовити у його задоволенні, у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
Розглядаючи клопотання прокуратури про долучення доказів колегія суддів враховує, що статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, в частині 3 вказаної статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиним винятковим випадком, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Така обставина, як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).
Крім того, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.
Як вбачається з поданого клопотання, додаткові докази існували на момент розгляду справи судом першої інстанції. Разом з тим, апелянтом не наведено жодного аргументу щодо наявності об'єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у ст.124 Конституції України, ст.2, 7, 13, 14 ГПК України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.
Колегія суддів зауважує, що допущення прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів (нових) матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, зокрема, ст.269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.06.2022 у справі №906/707/18).
Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.
Вказане відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п.40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку подання нових доказів, а також не дотримання апелянтом чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання нових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме не обґрунтування ним наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, як і не доведення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, а отже не вчинення відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам на стадії апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на території Житомирської області в адміністративних межах Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області знаходиться водний об'єкт (став) площею 46,95 га, який розташований на р. Коднянка, за межами с. Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області та впадає в річку Тетерів. Вказаний водний об'єкт знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1820886500:08:000:0002 площею 39,4144 га.
На замовлення ФОП Довганюк І.В., Державне підприємство "Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" у 2014 році розроблено Режим рибогосподарської експлуатації вказаного ставу, який погоджений Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Житомирській області та Державним агентством рибного господарства України (т.1, а.с.28). Термін дії Режиму встановлено з 16.12.2014 до 31.12.2023.
03.07.2017 року між Бердичівським міжрайонним управлінням водного господарства та ФОП Довганюк І.В. укладено договір №5 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту с.Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2020 у справі №906/1128/19, яке залишено без змін постановою Північно-західний апеляційний господарський суд від 24.03.2021, визнано недійсним договір №5 від 03.07.2017 року про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту с. Старий Солотвин. Суди дійшли висновку, що вказаний договір є удаваним правочином, який вчинено сторонами, зокрема, для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме: договору оренди ставку, що знаходиться на земельній ділянці водного фонду.
15.02.2018 року ФОП Довганюк І.В. отримала Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктів №06/18, за яким відповідач має право на вилов та облік водних біоресурсів.
Прокурор, вважаючи, що на підставі Режиму та Дозволу, без наявності будь-яких правовстановлюючих документів ані на водний об'єкт (водне плесо), ані на земельну ділянку, на яких він розміщений, ФОП Довганюк І.В. з кінця 2014 року до теперішнього часу здійснює використання даного водного об'єкту у своїй господарській діяльності з метою риборозведення та добування (вилову) біоресурсів, звернувся з даним позовом до суду.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Судами встановлено, що водний об'єкт знаходиться в адміністративних межах Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району, що увійшла до складу Гришковецької ОТГ Бердичівського району Житомирської області.
Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" об'єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою.
Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Разом з тим, апеляційний суд враховує, що пунктом 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який набрав чинності з 27.05.2021 на підставі Закону №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, зокрема, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Відповідно до інформації Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 39,4144 га, кадастровий номер 1820886500:08:000:0002 віднесена до категорії земель водного фонду з цільовим призначенням та видом використання - землі водогосподарських підприємств, суб'єктом речового права земельної ділянки зазначено Бердичівське управління осушувальних систем.
18.05.2010 року Бердичівське управління осушувальних систем отримало Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 39,4144 га, кадастровий номер 1820886500:08:000:0002 (т.1, а.с.124).
У відповідності до наказу Державного комітету України по водному господарству №315 від 10.12.2004 Бердичівське управління осушувальних систем перейменовано на Бердичівське міжрайонне управління водного господарства, яке у подальшому було реорганізовано, правонаступником його майна, прав та обов'язків є Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах є Житомирська обласна державна адміністрація із врахуванням пп. "а" п.24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 викладено висновок, що закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.
Таким чином, судова колегія, із врахуванням листів Бердичівської окружної прокуратури від 21.12.2023 (т.1, а.с.126-134), 26.01.2024 (т.1, а.с.136-137) до Житомирської обласної державної адміністрації, надісланих у зв'язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування, а також листа-відповіді Житомирської ОДА від 30.01.2024 (т.1, а.с.138-140) про відсутність підстав для звернення до суду з позовом до ФОП Довганюк І.А. про усунення перешкод у користуванні водним об'єктом, дійшла висновку про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.
Крім того, враховуючи обізнаність Житомирської обласної державної адміністрації про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги невжиття позивачем заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, апеляційний суд вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту порушень інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність. З огляду на що такий позов пред'являється прокурором в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації.
Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
За положеннями п.5 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку.
Положеннями ч.4, 5 ст.148 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.
Згідно приписів ст.151 ГК України суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до ст.1 Водного кодексу України (далі - ВК України): водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт; водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку; рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; рибогосподарський водний об'єкт - водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.
Положеннями статі 3 ВК України визначено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать поверхневі води, зокрема штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.
До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч.1 ст.58 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.4 ВК України).
Згідно зі ст.6 ВК України води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.
Згідно із ст. 51 ВК України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об'єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об'єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об'єктом поширюється на такий водний об'єкт.
Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Умови використання водних об'єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
За користування водним об'єктом орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за водний об'єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об'єктом.
Апеляційним судом встановлено, що у відповідності до водогосподарського паспорту водосховища, що розташоване в межах с.Старий Солотвин Бердичівського р-ну, Житомирської обл. (Старосолотвинська сільська рада), призначенням водойми є риборозведення (т.1, а.с.108).
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами економічної діяльності фізичної особи-підприємця Довганюк Ірини Валентинівни, зокрема, є 03.12 Прісноводне рибальство, 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура).
У 2014 році на замовлення ФОП Довганюк І.В. Державним підприємством "Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" розроблено режим рибогосподарської експлуатації вказаного ставу, який погоджений Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Житомирській області та Державним агентством рибного господарства України (т.1, а.с.28).
15.02.2018 року ФОП Довганюк І.В. отримала Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктів №06/18, за яким відповідач має право на вилов та облік водних біоресурсів.
Прокурор, звертаючись з даним позовом до суду, стверджує, що саме на підставі відповідних Режиму та Дозволу, без наявності будь-яких інших правовстановлюючих документів, ФОП Довганюк І.А. здійснює використання спірного водного об'єкту у своїй господарській діяльності з метою риборозведення та добування (вилову) біоресурсів.
Згідно ст.1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини; добування (вилов) - вилучення водних біоресурсів із середовища їх перебування; режим промислу - встановлена на певний проміжок часу сукупність вимог та правил, які уточнюють, доповнюють або скасовують правила рибальства для оптимізації кількісного та видового складу водних біоресурсів у визначеному водному об'єкті (його частині); режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об'єкта (його частини).
Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (ст.25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").
Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає в себе, в тому числі і промислове рибальство (ст.27 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").
Отже, спеціальне використання водних біоресурсів може здійснюватися відповідно до одного з режимів, визначених Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", зокрема, режиму промислу або режиму рибогосподарської експлуатації.
Положеннями ч.1 ст.34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" визначено, що суб'єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.
Відповідно до ч.1, 3 ст.36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об'єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього закону.
Надання у користування рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.
Комплексний правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №923/213/18, від 06.10.2021 у справі №914/1326/16, від 05.01.2022 у справі №908/2153/20.
Закон України "Про тваринний світ" у статті 3 визначає об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші).
Відповідно до ст.20 Закону України "Про тваринний світ" за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватися такий вид використання об'єктів тваринного світу як рибальство.
Згідно ст.25 Закону України "Про тваринний світ" рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.
Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об'єктів та континентальному шельфі України (ст.26 Закон України "Про тваринний світ").
Статтею 17 Закону України "Про тваринний світ" визначено, що до спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.
Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об'єктами.
З огляду на викладене, вид діяльності, якими займається відповідач у даній справі, належать до спеціального використання об'єктів тваринного світу, оскільки прісноводне рибальство (03.12), яке входить в поняття "промислового рибальства" передбачає вилучення риби із природного середовища та є відмінним від любительського і спортивного рибальства, та передбачає отримання права користування рибогосподарськими водними об'єктами.
Щодо іншого виду діяльності відповідача, а саме 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура), колегія суддів враховує, що порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів (ВЖР) та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), що затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України №4 від 15.01.2008.
Окрім того, положення Інструкції регулюють не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття "рибальство", яке не може здійснюватися без погодження з власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт, згідно з ч.5 ст.59 ЗК України, та яка встановлює, що використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що вказана Інструкція не визначає порядок розпорядження водними об'єктами та земельними ділянками водного фонду, оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.
Статтею 23 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" встановлено, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає і такий документ дозвільного характеру як Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах).
Процедура видачі суб'єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) регулювалась Порядком видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013 року (далі - Порядок).
Дозвіл видається територіальним органом суб'єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.
Згідно п.3 Порядку передбачено перелік документів, які суб'єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання дозволу, серед яких документи що посвідчують право користування водними об'єктами чи земельними ділянками водного фонду відсутні.
Тобто, для затвердження Режиму чи отримання Дозволу зацікавлені особи не представляють жодних документів, які б свідчили про їхні права на водні об'єкти і земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об'єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл.
При затвердженні Режиму і видачі Дозволу відповідні органи не досліджують питання набуття речових прав, не є розпорядниками та не надають права користуватися водними об'єктами і землями водного фонду.
Порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (ст.85 ВК України).
Згідно із ч.1 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ст.125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Положеннями статті 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Із системного аналізу наведених законодавчих норм слідує, що використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт (води) разом із розташованою (ми) під ним земельною (ми) ділянкою (ми) водного фонду.
Колегією суддів встановлено, що Житомирською обласною державною адміністрацією як розпорядником спірної земельної ділянки водного фонду рішень про передачу відповідачеві у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт (став), не приймалося, договорів щодо передачі у користування вищевказаного водного об'єкта в комплексі із земельною ділянкою не укладалося, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні судового рішення.
Будь-яких інших доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження правових підстав використання земельної ділянки водного фонду та розташованого на ній водного об'єкту відповідачем суду не надано.
Натомість, відповідач здійснює використання земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом у своїй господарській діяльності з метою риборозведення та добування (вилову) біоресурсів лише на підставі Режиму та Дозволу, що підтверджується звітами про обсяги вилову водних біоресурсів (т.1, а.с.32-106).
Разом з тим, ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 10.04.2025 у справі №922/1168/23, до закінчення розгляду якої зупинялось провадження у даній справі.
Під час розгляду справи №922/1168/23 Верховний Суд зазначив, що приписи законодавства, на які послалися суди з урахуванням встановлених ними обставин справи щодо характеру діяльності відповідача, є чіткими та зрозумілими, відповідні правові висновки неодноразово наводились Верховним Судом, у тому числі у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №923/213/18, від 06.10.2021 у справі №914/1326/16, від 05.01.2022 у справі №908/2153/20, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 12.05.2024 у справі №916/1719/22 тощо.
З огляду на викладене, доводи позовної заяви прокурора про відсутність у ФОП Довганюк І.В. передбачених законом підстав для користування земельною ділянкою водного фонду і, як наслідок, необхідність зобов'язання відповідача повернути вказану земельну ділянку разом із водним об'єктом - ставом, підтверджені наданими сторонами та оціненими судом доказами.
Також колегія суддів зауважує, що факт користування відповідачем земельною ділянкою з об'єктом водного фонду встановлено рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2020, яке залишено без змін постановою Північно-західний апеляційний господарський суд від 24.03.2021, у справі №906/1128/19 за позовом Керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства водних ресурсів України, Житомирської обласної державної адміністрації до Бердичівського міжрайонного управління водного господарства, Фізичної особи-підприємця Довганюк Ірини Валентинівни про визнання недійсним договору №5 від 03.07.2017 року.
Судовими рішеннями визнано недійсним договір №5 від 03.07.2017 року про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту с. Старий Солотвин, з тих підстав, що згідно умов оспорюваного правочину ФОП Довганюк І.В. фактично отримала на платній основі право користування земельною ділянкою з об'єктом водного фонду для вирощування риби з метою її подальшої реалізації, здійснюючи господарську діяльність, а управлінням водного господарства отримувало плату за користування цією земельною ділянкою із водною акваторією, тобто, фактично правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору про надання послуг, врегульованого положеннями ст.901 ЦК України.
Суди дійшли висновку, що оспорюваний договір є удаваним правочином, який вчинено сторонами, зокрема, для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме: договору оренди ставку, що знаходиться на земельній ділянці водного фонду.
За наявності визначених ст.75 ГПК України підстав учасники процесу можуть бути звільнені від доказування, зокрема частиною четвертою цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.
Отже, виходячи з вищевикладеного, враховуючи принцип обов'язковості судових рішень згідно ст.129-1 Конституції України, а також принцип правової певності як основний елемент верховенства права, рішення Господарського суду Житомирської області від 08.12.2020 у справі №906/1128/19, яке залишено без змін постановою Північно-західний апеляційний господарський суд від 24.03.2021, та відповідно набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів та має преюдиціальне значення, а встановлені при його ухваленні обставини, зокрема, обставини щодо користування відповідачем земельною ділянкою з об'єктом водного фонду у своїй господарської діяльності щодо прісноводного рибальства (аквакультури), повторного доказування у даній справі не потребує в силу ч.4 ст.75 ГПК України.
Апеляційний суд також зазначає, що відповідно до змісту відзиву на позовну заяву відповідач не заперечує факт використання спірного водного об'єкта і зазначає, що здійснює штучне розведення та вилов риби у вказаному ставі, не вбачаючи протиправності своїх дій.
Водночас, як вбачається з правової позиції ФОП Довганюк І.В. в суді апеляційної інстанції, остання стверджує про невикористання водного об'єкта. При цьому, відповідач не надає жодного доказу, що підтверджує повернення власнику земельної ділянки та розташованого на ній водного об'єкта після його використання.
Доводи відповідача про закінчення терміну дії Режиму рибогосподарської експлуатації 31.12.2023 року не заслуговують на увагу та не приймаються судом, оскільки відповідно до п.5 ч.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану", строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії).
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги встановлення факту здійснення штучного розведення та вилову водних біоресурсів на спірному водному об'єкті без отримання в установленому чинним законодавством порядку в користування на умовах оренди земельної ділянки водного фонду та рибогосподарського водного об'єкту, колегія суддів дійшла висновку про незаконність користування відповідачем земельною ділянкою та розташованим на ній водним об'єктом.
Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав па землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За вимогами ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зважаючи, що правопорушення є таким, що триває у часі, власник майна може звернутися за захистом свого права протягом всього часу, поки воно триває.
Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Отже, фактичне використання (зайняття) відповідачем водного об'єкта та земельної ділянки водного фонду всупереч вимог законодавства розглядається як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд дійшов висновку про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України необхідно розглядати як непов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).
Отже, враховуючи використання відповідачем водного об'єкту (ставу) та земельної ділянки під ним за відсутності правових підстав, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі та відповідно зобов'язання відповідача усунути перешкоди Житомирській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 1820886500:08:000:0002 шляхом повернення вказаної земельної ділянки разом із водним об'єктом - ставом площею 46,95 га, який розташований на р. Коднянка, за межами с.Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області.
Пунктом 2 ч.1 ст.275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.1, 3, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення у даній справі не встановив та не з'ясував обставин щодо використання відповідачем водного об'єкту (ставу) та земельної ділянки під ним за відсутності правовстановлюючих документів, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, що призвело до помилкового висновку суду про відсутність правових підстав для застосування ч.2 ст.152 ЗК України, ст.391 ЦК України у спірних правовідносин та відповідно відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги прокуратури, скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 04.06.2024 та ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Окрім того, із врахуванням приписів ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.06.2024 у справі №906/210/24 задоволити.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 04.06.2024 у справі №906/210/24 скасувати та ухвалити нове рішення.
3. Позов задоволити.
4. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Довганюк Ірину Валентинівну усунути перешкоди Житомирській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 1820886500:08:000:0002 шляхом повернення вказаної земельної ділянки разом із водним об'єктом - ставом площею 46,95 га, який розташований на р. Коднянка, за межами с.Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області.
5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Довганюк Ірини Валентинівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, м.Житомир, вул.Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 6056,00 грн та апеляційної скарги в сумі 9084,00 грн.
6. Господарському суду Житомирської області видати судові накази.
7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "15" серпня 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.