Справа № 569/15508/25
1-кс/569/6313/25
15 серпня 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого СУ ГУНП в Рівненській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 , яке погоджено із прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури Західного Регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 407 КК України, -
Слідчий, у рамках кримінального провадження №42025182490000556 від 30.05.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч.ч. 3, 5 ст. 27, ч. 5 ст. 407 КК України, звернувся до суду із вказаним клопотанням, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .
Своє клопотання обґрунтовує тим, що відповідно до наказу начальника командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2025 №58, молодшого сержанта ОСОБА_5 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) № l 54-РС від 11 лютого 2025 року на посаду інструктора 1 навчального взводу 4 навчальної роти 4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, який прибув із військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , з 24 лютого 2025 року, зараховано у списки особового складу на всі види забезпечення та приступив до виконання своїх службових обов'язків за вказаною посадою.
Відповідно до положень п. 3 ч. 9 ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовцем є особа, яка проходить військову службу, а початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем молодший сержант ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зобов'язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватись правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно знаходитись у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній залежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 2 статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який в передбаченому законом порядку продовжено на теперішній час.
Крім цього, відповідно до положення з організації функціонування школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 (далі - Положення), Інструктор навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки входить до числа посадових осіб даного підрозділу.
13 червня 2025 року у молодшого сержанта ОСОБА_5 виник злочинний умисел на організацію та переміщення військовослужбовця, а саме курсанта школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_7 за межі території військового полігону військової частини НОМЕР_1 , з метою подальшого ухилення ним від проходження військової служби у вказаній частині та на одержання за такі дії від невстановленої досудовим розслідуванням особи неправомірної вигоди у розмірі 2500 доларів США.
В подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел на переміщення військовослужбовця ОСОБА_7 за межі військового полігону військової частини НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_5 , 24 липня 2025 року надав вказівку старшому солдату ОСОБА_8 (курсанту навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 ) щодо вивезення військовослужбовця
ОСОБА_7 за межі території військового полігону військової частини НОМЕР_1 , з метою подальшого ухилення ним від проходження військової служби у вказаній військовій частині, за що в подальшому, за попередньою змовою групою осіб, мав отримати за організацію та керування такими діями від невстановленої досудовим розслідуванням особи неправомірну вигоду у розмірі 2500 доларів США (що згідно курсу НБУ станом на вказану дату становило 104 558 гривень).
Крім цього, молодший сержант ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
24 липня 2025 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, молодший сержант ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, організував та надав інструктору 2 навчального взводу 4 навчальної роти 4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_8 вказівку для переміщення на його своєму власному автомобілі курсанта ОСОБА_7 за межі полігону військової частини НОМЕР_1 , з метою ухилення останнього від проходження служби в лавах Збройних Сил України.
13.08.2025 ОСОБА_5 затримано, в порядку ст. 615, 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 407 КК України.
13.08.2025 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 407 КК України.
Причетність підозрюваного до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами та доказами, а саме:
-Повідомленням про протиправне діяння, що містить ознаки злочину від 30.05.2025;
-Рапортом про виявлене кримінальне правопорушення від 29.05.2025;
-Заявою ОСОБА_7 про вчинення кримінального правопорушення від 27.06.2025;
-Протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 27.06.2025;
-Постановою про залучення особи ( ОСОБА_9 ) до конфіденційного співробітництва від 06.06.2025;
-Протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 06.06.2025;
-Постановою про залучення особи ( ОСОБА_10 ) до конфіденційного співробітництва від 04.08.2025;
-Протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 04.08.2025;
-Протоколом допиту свідка ОСОБА_7 від 14.08.2025;
-Протоколом затримання ОСОБА_5 від 13.08.2025;
-Протоколом затримання ОСОБА_8 від 13.08.2025
-іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Слідчий у своєму клопотанні просить застосувати до підозрюваного запобіжний захід тримання під вартою, покликаючись на наявність ризиків передбачених п. п. 1, 2 , 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання вищевказаним ризикам, а тому стосовно ОСОБА_5 слід застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Прокурор та слідчий в судовому засіданні клопотання підтримали, просила його задоволити з викладених у ньому підстав.
Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні заперечили щодо задоволення клопотання слідчого, просили відмовити у його задоволенні вказавши на необґрунтованість заявлених ризиків.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
В судовому засіданні встановлено, що Слідчим управлінням ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування по матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025182490000556 від 30.05.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч.ч. 3, 5 ст. 27, ч. 5 ст. 407 КК України.
За вищевикладених обставин, 13.08.2025 ОСОБА_5 затримано, в порядку ст. 615, 208 КПК України та того ж дня повідомлено його про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до якого, зокрема, відноситься: верховенство права.
Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Узагальнююче визначення «обґрунтованість підозри» у вчиненні кримінального правопорушення, доведення якої, як одного з трьох обов'язкових елементів, визначених КПК України для можливості взагалі обрання запобіжного заходу, покладено на прокурора, сформульовано у правових позиціях Європейського суду з прав людини.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року вказав, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. ЄСПЛ в даному рішенні наголошує, що вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою.
Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Крім того, як зазначено у матеріалі ВССУ від 11.07.2016р. «захист прав людини у кримінальному провадженні: доказування та докази», передумовою для подання клопотання стороною обвинувачення про застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор зобов'язані з належним обґрунтуванням викласти обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню, знищення, сховати або спотворити річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик незаконного впливу на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення є недостатньою для обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Бойченко проти Молдови» №41088/05, рішення від 11 липня 2006 року - «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу».
Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.
При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особливості підозрюваного і його поведінки.
Підставою для застосування до підозрюваного ОСОБА_5 найсуворішого запобіжного заходу являється наявність ризиків, які передбачені п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, та дають достатні підстави вважати, що підозрюваний при обранні іншого запобіжного заходу може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному правопорушенню іншим чином.
Обґрунтування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, тобто переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду, є те, що відповідно до ст. 12 КК України кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 368 та ч. 5 ст. 407 КК України відноситься до категорії тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Тому, враховуючи тяжкість вчинення злочину, у якому підозрюється ОСОБА_5 , існує ризик втечі підозрюваного з місця постійного проживання з метою переховування від органу досудового розслідування та суду.
Обґрунтування ризику, передбаченого п. 2 ч.1 ст.177 КПК України, тобто знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, є те, що ОСОБА_5 з моменту повідомлення йому про підозру, усвідомлює, які речі та документи зберігають на собі сліди вчинення ним кримінального правопорушення та на даній стадії досудового розслідування не відшукані, не вилучені та не прилучені до матеріалів кримінального провадженні, як речові докази, тому останній має змогу розпорядитись будь яким чином речами та документами, з метою їх приховування від досудового слідства.
Зокрема, органом досудового розслідування не отримано у встановленому законом порядку транспортний засіб на якому здійснювався вивіз гр. ОСОБА_7 , інші речі та документи.
Обґрунтування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України, тобто незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні - підозрюваний, будучи обізнаний про коло осіб яким відомо обставини вчинення ним кримінального правопорушення, в тому числі, військовослужбовців В/Ч НОМЕР_1 , де останній перебуває на посаді інструктора, може шляхом умовлянь, вчинення тиску та /або будь-яким іншим чином вплинути на цих осіб, з метою зміни показань про обставини провадження під час досудового розслідування.
Обґрунтування ризику, передбаченого п. 4 ч.1 ст.177 КПК України, тобто перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, є те, що ОСОБА_5 з моменту повідомлення йому про підозру, усвідомлює суспільний резонанс, суспільну небезпеку та наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тому існує ризик того, що підозрюваний буде перешкоджати кримінальному провадженню.
Таким чином, з урахуванням військового стану в державі, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , відповідає тяжкості підозри і відповідає суспільному інтересу.
Таким чином, вище наведені докази у їх сукупності, вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Можливість підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному правопорушенню іншим чином, слідчий суддя вважає такі дії вірогідними, з огляду на докази, які вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_5 вказаних кримінальних правопорушень, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими, санкція найтяжчого з яких передбачає покарання у вигляді до 10 років позбавлення волі, а отже стороною обвинувачення доведено існування заявлених ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки не є достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Згідно п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до статей 3, 27 Конституції України, людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного ст. ст. 3, 7 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від злочинів проти життя та здоров'я особи.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя вважає необхідним застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м'який запобіжний захід, не зможе запобігти заявленим ризикам, та гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Даних, які б вказували на неможливість застосування щодо підозрюваного вказаного запобіжного заходу не встановлено.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим кодексом.
Однак, відповідно до абз. 3 ч. 4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 367, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задоволити.
Застосувати відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця Збройних Сил України, інструктора 1 навчального взводу 4 навчальної роби 4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «молодший сержант», запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Утримувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Державній установі "Рівненський слідчий ізолятор" - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.
Визначити строк дії ухвали до 11.10.2025.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", вручити учасникам судового розгляду.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя -