судді Верховного Суду Смоковича М. І.
15 серпня 2025 року
м. Київ
у справі №620/13883/24 (провадження №К/990/15924/25)
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дзундза Юрій Романович на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 (суддя-доповідач - Падій В.В.) та Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025 (суддя-доповідач - Мєзєнцев Є.І., судді - Епель О.В., Файдюк В.В.)
Основні мотиви, викладені у постанові
1. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 15 листопада 2017 року, з урахуванням дня фактичної виплати 19 жовтня 2021 року.
2. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач звертаючись з цим позовом 20 жовтня 2024 року пропустив тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, при цьому поважних та об'єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначив.
Визнаючи причини пропуску строку звернення до суду неповажними та повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції зазначив, що при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом про оплату праці застосуванню підлягають норми статті 233 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції Закону № 2352-IX, чинній з 19.07.2022, водночас позивачем не наведено жодних обґрунтованих причин, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, а також не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у нього можливості підготувати та подати позовну заяву у строк, встановлений законом.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився із правильністю застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, виходячи з того, що Законом № 2352-IX з 19.07.2022 змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати, шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України в частині обмеження строку звернення до суду у трудових спорах тримісячним строком.
Покликаючись на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, викладені у постанові від 28.08.2024 по справі № 580/9690/23, суд апеляційної інстанції підкреслив, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, однак після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Підстави та мотиви для викладення окремої думки
4. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
5. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли з приводу ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 15 листопада 2017 року, виплаченої 19 жовтня 2021 року на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі № 620/4462/21.
Водночас до суду з такими вимогами позивач звернувся 20 жовтня 2024 року.
6. Ключовим питанням у цій справі є застосування положень статті 233 КЗпП України, у якій урегульовано строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Водночас приписи цієї статті не врегульовують спірних відносин, які склалися між позивачем і відповідачем щодо виплати сум, що належать працівникові при звільненні, а визначають для позивача строк звернення до суду (тобто строк на реалізацію публічного права щодо судового захисту) з такими позовними вимогами.
7. Під час розгляду цієї справи колегія суддів фактично врахувала висновок, який викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
8. Вважаю, що наведений висновок колегія суддів зробила з неправильним застосуванням норм права, а саме застосувавши норми, які не підлягали застосуванню, і не застосувавши норми, які підлягали застосуванню.
9. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
10. Як я зазначав, проблемою правозастосування в цій справі є реалізація права на судовий захист.
Загальновідомо, що право на судовий захист не є абсолютним, воно може бути обмежено, серед іншого, і строком звернення до суду.
11. Із цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 (п. 6.1) офіційно роз'яснив, що скорочення процесуальних строків звернень громадян до суду, зокрема строків подання позовних заяв, зустрічних позовів, апеляційних та касаційних скарг на судові рішення, письмових зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису тощо, забезпечують оперативність розгляду судових справ і жодною мірою не обмежують суб'єктів щодо права на судовий захист.
Таке роз'яснення надав Конституційний Суд України щодо нових приписів у процесуальних кодексах, якими було зменшено строки звернення до суду.
Конституційний Суд України в згаданому Рішенні констатував, що в процесуальних кодексах, зокрема й у КАС України, лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту й обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України. Такі зміни щодо скорочення строку звернення до суду в адміністративному судочинстві визнані конституційними.
12. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що для звернення до суду в справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
13. Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що вони є бланкетними, а тому строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами. У розглядуваній справі, оскільки предметом спору є право на суми, які належать виплаті при звільненні, такою бланкетною нормою є приписи статті 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення до суду щодо стягнення зазначених сум.
14. Отже, зміна строків звернення до суду, які передбачені статтею 233 КЗпП України, є зміною строку звернення за захистом права на судовий захист, і така зміна не є порушенням права на судовий захист в адміністративному судочинстві.
15. За приписами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду й вирішення справи.
16. Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що на час звернення до суду позивача за захистом права, яке є окремою процесуальною дією, потрібно застосовувати чинні норми статті 233 КЗпП України, якими визначено строки звернення до суду.
17. Як уже зазначалося, основною проблемою в цій справі (на цій стадії її розгляду) є застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 15 листопада 2017 року, виплаченої 19 жовтня 2021 року на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі № 620/4462/21. Водночас, як уже зазначалось, позивач звернувся до суду із цим позовом 20 жовтня 2024 року.
18. З наведеного висновується, що позивач звернувся до суду під час дії редакції статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року, а тому приписи цієї норми підлягають застосуванню на час звернення позивача до суду.
19. Зважаючи на такі обставини та правове врегулювання, висновок колегії суддів про те, що правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції), не відповідає приписам чинного законодавства і зроблений із застосуванням норм права, які не підлягали застосуванню, тим більше ці норми не були нечинними на час подання позову в цій справі.
20. У цьому випадку колегії суддів потрібно було зробити висновок, що суми, які належать виплаті, акумулюються за весь період до 19 липня 2022 року, та із цієї дати до судового захисту права на ці суми в подальшому застосовується тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.
21. З огляду на наведені мотиви вважаю, що колегія суддів мала підтримати висновки судів першої та апеляційної інстанцій, застосувавши положення статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.
Суддя М. І. Смокович