14 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 380/9422/21
адміністративне провадження № К/990/21542/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у місті Белзі Сокальського району Львівської області» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року (головуючий суддя Братичак У.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року (головуючий суддя Ільчишин Н.В., судді: Коваль Р.Й., Кухтей Р.В.) у справі № 380/9422/21 за позовом Керівника Червоноградської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до Релігійної організації «Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у місті Белзі Сокальського району Львівської області» про зобов'язання вчинити дії,
В червні 2021 року керівник Червоноградської окружної прокуратури Львівської області (далі також позивач або прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (далі також Департамент) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Релігійної організації «Релігійна громада Львівсько-Сокальської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у місті Белзі Сокальського району Львівської області» (РО «Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая») (далі також відповідач або Релігійна організація), в якій просив:
зобов'язати Релігійну організацію «Релігійна громада Львівсько-Сокальської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у місті Белзі Сокальського району Львівської області» (РО «Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая») код ЄДРПОУ 34987253, протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації охоронний договір на об'єкт культурної спадщини місцевого значення - пам'ятку архітектури Храм Св. Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії) 1911 - 1926 років, розташований за адресою: вул. Грушевського 6 Б у м. Белзі, охоронний номер 2954/1-ЛВ, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року, позов задоволено.
Зобов'язано Релігійну організацію «Релігійна громада Львівсько-Сокальської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у місті Белзі Сокальського району Львівської області» (РО «Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая») (місцезнаходження: вул. Грушевського, 6 Б, м. Белз, Сокальський район, Львівська область, 80062, код ЄДРПОУ 34987253) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79008; код ЄДРПОУ 38557581) охоронний договір на об'єкт культурної спадщини місцевого значення - пам'ятку архітектури Храм Св. Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії) 1911-1926 років, розташований за адресою: вул. Грушевського 6 Б у м.Белзі , охоронний номер 2954/1-ЛВ, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини» від 28.12.2001 № 1768 (далі також Порядок № 1768).
Постановою Верховного Суду від 22 січня 2025 року касаційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада Львівсько-Сокальської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області» задоволено частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у місті Белзі Сокальського району Львівської області» залишено без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі № 380/9422/21 залишено без змін.
19 травня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Релігійної організації «Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у місті Белзі Сокальського району Львівської області», у якій скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року, провадження у справі закрити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
07 липня 2025 року від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з інформацією, наданою Львівською обласною державною адміністрацією, Храм Св. Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії) 1911-1926 років на вул. Грушевського в м.Белзі - внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятку архітектури місцевого значення (охоронний номер № 2954/1-ЛВ (наказ Мінкультури від 21.10.2011 № 912/0/16-11).
Прокурор вказує, що будівля храму Св.Миколая (Костел Пресвятої Діви Мари) передана безоплатно у власність Релігійній організації «Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області».
Проте, у порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, охоронний договір щодо збереження храму Св.Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії) у м. Белзі між облдержадміністрацією та релігійною громадою УПЦ Св. Миколая не укладався.
Також зазначає, що у 2015 році настоятелю храму Св.Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії) було скеровано два приписи про порушення щодо ухилення від підписання охоронного договору та про порушення щодо проведення самовільних робіт на пам'ятці.
Водночас уповноваженими особами РО «Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая», у власності якої знаходиться Храм Св.Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії), такі попередження та приписи проігноровані та станом на момент звернення до суду з цим позовом, охоронний договір не підписаний.
Прокурор звертає увагу, що у вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у сфері охорони та збереження об'єктів культурної спадщини на території області є саме Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, який не вживає дієвих заходів на захист інтересів держави.
Акцентує увагу на тому, що Червоноградською окружною прокуратурою у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації скеровувались запити від 17.03.2021 № 14.58/03-23-19 вих-21, від 06.04.2021 № 15.58/03-23-303 вих-21, від 16.04.2021 № 14.58/03-23-486 вих-21, в тому числі, із зазначенням відсутності охоронного договору на пам'ятку архітектури місцевого значення Храм Св. Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії) 1911 - 1926 років на вул. Грушевського 6 Б у м.Белзі та надання інформації про вжиті заходи щодо укладення вказаного охоронного договору, в тому числі, в судовому порядку.
З огляду на вищезазначені обставини щодо обізнаності Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про порушення відповідачем пам'яткоохоронного законодавства України, вважає, що наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган не вживає заходів протягом тривалого часу.
Відповідач у відзиві на позов зазначає, що не тільки Церква Перенесення Мощей Святого Миколая (Костел Пречистої Діви Марії) 1911-1926 років розташована за адресою вул. Грушевського, 6 Б у м. Белзі, але й інші сакральні споруди, що є приналежностями колишнього Костелу, а тепер Церкви, а саме Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина, Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями, які згідно з наказом Міністерства культури України від 21.10.2011 № 912/0/16-11 включені до державного реєстру нерухомих пам'яток України місцевого значення під загальною назвою «Комплекс сакральних споруд урочища Замочок» по вул. Грушевського у м. Белз та є власністю відповідача.
Відповідач вважає, що керівником Червоноградської окружної прокуратури не обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції, беручи до уваги, що позивачем у цій справі визначено Департамент архітектури та містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
В письмових поясненнях відповідач зазначив, що йому не направлявся на підписання охоронний договір та додатки до нього, не тільки Департаментом, але й самою ОДА, беручи до уваги, що Порядок укладення договір чітко визначений Законом (главою 53 ЦК та главою 20 ГК).
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Храм було внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятку архітектури місцевого значення (охоронний номер № 2954/1-ЛВ (наказ Мінкультури від 21 жовтня 2011 року № 912/0/16-11).
Розпорядженням голови Львівської обласної ради народних депутатів від 28 березня 1995 року та актом від 13 квітня 1995 року № 202 будівлю Храму було передано безоплатно у власність Релігійній громаді УПЦ Св. Миколая м. Белза.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 30 липня 2010 року були внесені відомості про право колективної власності Релігійної громади Української Православної Церкви - Київського Патріархату (код ЄДРПОУ 34987253) на церкву за адресою: Львівська область, Сокальський район, м. Белз, вул. Грушевського, 6Б.
21 липня 2019 року відбулася зміна назви Релігійної організації «Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області» на Релігійну організацію «Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області».
Розпорядженням голови ЛОДА №745/0/5-20 від 04 вересня 2020 року затверджено положення про Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, згідно з яким, до повноважень Департаменту належить, серед іншого, призначення відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; надає дозволи на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення (крім пам'яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об'єктах культурної спадщини; видає розпорядження та приписи щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях і в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм і проектів, передбачених чинним законодавством у сфері охорони культурної спадщини дозволів, або з відхиленням від них; укладає охоронні договори на пам'ятки культурної спадщини.
Згідно з приписами пункту 1.4 вказаного Положення Департамент є правонаступником управління архітектури, містобудування та інфраструктурних проєктів обласної державної адміністрації та відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей обласної державної адміністрації.
З метою збереження зазначеної пам'ятки архітектури ЛОДА та дирекцією Державного історико-культурного заповідника у м.Белзі, на території якого знаходиться Храм, впродовж 2010-2020 років проводилися обстеження та було надано письмові рекомендації Релігійній громаді з метою запобігання руйнування та знищення пам'ятки (лист ЛОДА від 29 березня 2021 року №5/14-3208/0/2-21/7-16).
У 2014 році Релігійна громада розпочала роботи по заміні даху Храму без погодження з органом охорони культурної спадщини.
06 вересня 2014 року за участі представників ЛОДА, Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, Сокальського районного відділу ГУ МВС України у Львівській області, Белзької міської ради, Державного історико-архітектурного заповідника у м. Белзі відбулося виїзне засідання з метою зупинення самовільних робіт на вказаній пам'ятці архітектури, під час якого виявлено проведення робіт із заміни шатрового завершення вежі (встановлення куполу) на Храмі, про що було складено протокол, однак Релігійна громада не зупинила розпочаті самовільні роботи, незважаючи на офіційні попередження.
Також, згідно із інформацією зазначеною в листі Департаменту № 16-1654/0/2-21 від 12 квітня 2021 року, листах Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей ЛОДА від 02 липня 2014 року № 4/493 та від 28 листопада 2014 року № 4/937 Львівсько-Сокальська Єпархія УПЦ КП та настоятель Храму були попереджені про відповідальність за ухилення від підписання охоронного договору.
Червоноградською окружною прокуратурою у порядку статті 23 Закону України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також Закон № 1697-VII) на адресу Департаменту була направлено запити від 17 березня 2021 року № 14.58/03-23-19 вих-21, від 06 квітня 2021 року № 15.58/03-23-303 вих-21, від 16 квітня 2021 року № 14.58/03-23-486 вих-21 щодо відсутності охоронного договору на пам'ятку архітектури місцевого значення Храм Св.Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії) 1911 - 1926 років на вул. Грушевського, 6 Б у м. Белзі та надання інформації про вжиті заходи щодо укладення охоронного договору, у тому числі у судовому порядку.
Беручи до уваги інформацію, зазначену у відповідях Департаменту від 29 березня 2021 року, 12 квітня 2021 року, 11 травня 2021 року, судами попередніх інстанцій встановлено, що належні заходи, які б забезпечили виконання вимог законодавства щодо збереження Храму шляхом укладення охоронного договору, зокрема у судовому порядку, не вживалися.
Так, Відділом охорони культурної спадщини та культурних цінностей ЛОДА було складено приписи № 4/150 від 23 січня 2015 року, № 4/151 від 23 січня 2015 року настоятелю Храму щодо усунення порушень Закону України від 8 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі також Закон № 1805-III), а листами ЛОДА № 4/210 від 27 березня 2014 року, № 4/493 від 02 липня 2014 року, № 16-1958/0/2-19 від 13 вересня 2019 року відповідача повідомлено про обов'язок укладення охоронного договору на вказану пам'ятку архітектури.
Попри те, відповідно до змісту листа Белзької міської ради № 251/02-09 від 25 лютого 2021 року охоронний договір, укладення якого є предметом судового розгляду, укладений не був і ця обставина визнається сторонами.
На виконання вимог частини 4 статті 23 Закону № 1697-VII прокуратура листом від 18 травня 2021 року за № 14.58/03-23-985вих-21 повідомила Департамент про пред'явлення позову в інтересах держави до Релігійної громади про зобов'язання укласти охоронний договір на пам'ятку архітектури місцевого значення Храм.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку, що усупереч прямим приписам Закону України «Про охорону культурної спадщини» відповідач не виконав свого обов'язку з укладення охоронних договорів з органом охорони культурної спадщини на вказану пам'ятку архітектури, починаючи з моменту набуття права власності і до часу розгляду судом цієї справи.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме:
відсутності повноважень прокурора для пред'явлення цього позову та пред'явлення його в інтересах неналежного позивача - Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА, в той час коли таким відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини» могла бути лише Львівська ОДА (постанова ВС від 18.07.2019 у справі № 826/15794/17 та постанова ВС від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18 щодо виникнення права прокурора на пред'явлення позову та неналежності позивача);
зобов'язання оскаржуваним рішенням укласти охоронний договір лише щодо окремої будівлі колишнього Костелу, в той час коли ця будівля не є окремим об'єктом культурної спадщини, а входить в склад Комплексу сакральних споруд урочища Замочок, який і віднесений до об'єктів культурної спадщини, право власності на який набуто повністю після рішення господарських судів у справі № 914/1049/18 (постанова ВС КГС від 11.08.2021);
не витребування судом витягу з Державного реєстру нерухомих пам'яток України щодо об'єкту культурної спадщини, на який міг бути укладений охоронний договір;
в порушення вимог частин другої та третьої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» позивач не був повідомлений про віднесення будівлі церкви до щойно виявленого об'єкта культурної спадщини та не отримував свідоцтва про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки;
не залучено до участі у розгляді справи Заклад культури-Державний історико-культурний заповідник у м.Белзі, на балансі якого і знаходився Комплекс сакральних споруд урочища Замочок.
У відзиві на касаційну скаргу прокурор зазначає, що у цьому випадку наявний як державний так і суспільний інтерес, який полягає в охороні та збереженні культурних пам'яток для нинішнього і майбутніх поколінь, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Стверджує, що окружною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, повідомлено Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про наявність порушень з боку релігійної громади щодо укладення охоронного договору неодноразовими запитами, а також повідомлено про здійснення представництва інтересів держави в суді листом від 18.05.2021 за № 14.58/03-23-985ВИХ-21.
З покликанням на частину другу статті 6 Закон України «Про охорону культурної спадщини» та Положення про департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації стверджує, що належним суб'єктом, який мав укласти охоронний договір є Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
Зауважує, що згідно із Державним реєстру нерухомих пам'яток України, а саме Переліком пам'яток місцевого значення на території Львівської області у м. Белз по вул. Грушевського знаходиться Комплекс сакральних споруд урочища Замочек, у який входить кілька об'єктів культурної спадщини, а саме пам'яток архітектури місцевого значення, яким присвоєно окремі охоронні номери.
З покликанням на висновки Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 у справі № 816/10265/14 зазначає, що обов'язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам'ятки, а не на орган охорони культурної спадщини, і саме власник повинен бути його ініціатором.
Також прокурор зазначає, що станом на дату подання позовної заяви охоронний договір на пам'ятку архітектури місцевого значення Костел Пресвятої Діви Марії 1911-1926 вул. Грушевського не був укладений, а відносно інших пам'яток архітектури місцевого значення, які входять у Комплекс сакральних споруд урочища Замочок, такі договори були наявні.
Зауважує, що за результатом розгляду господарської справи № 914/1049/18 скасовано державну реєстрацію права державної власності за Міністерством культури України на об'єкт нерухомого майна - Комплекс сакральних споруд урочища Замочок загальною площею 106 м. кв. Опис об'єкта: Комплекс сакральних споруд урочища Замочок. Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Святого Валентина, Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями: мури з Хресною дорогою, Східна каплиця, Західна каплиця; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1530091946248 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
З огляду на зазначене стверджує, що будь-які права, обов'язки щодо володіння, користування, розпорядження пам'ятками культурної спадщини-пам'ятками архітектури, які входять у Комплекс сакральних споруд урочища Замочок як у Міністерства культури України так і у Державного історико-культурного заповідника у м.Белзі відсутні, тому підстави для залучення вказаних суб'єктів до розгляду справи відсутні.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
Щодо підстав для звернення прокурора до суду
За приписами статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Згідно із статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною четвертою статті 53 КАС України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Частина четверта статті 23 Закону № 1697-VII, серед іншого, передбачає, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, дійшла наступних висновків.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Велика Палата Верховного Суду вирішила, що наведені положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб".
Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду та повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб'єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття апеляційної скарги до розгляду недостатньо.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 263/2038/16-а.
Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшов таких висновків.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, проте не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить:
забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території (пункт 1);
забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (пункт 5);
організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт (пункт 8);
укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону (пункт 11).
Відповідно до п.п.1.1. та 1.3. пункту 1 Положення про департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, затверджене розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації №745/0/5-20 від 04 вересня 2020 року (далі -Положення), Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) утворений розпорядженням голови обласної державної адміністрації, входить до складу Львівської обласної державної адміністрації і в межах території області забезпечує виконання покладених на Департамент завдань. Департамент є юридичною особою.
За змістом пункту 3 Положення Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання: призначає відповідні охоронні заходи щодо пам'яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; надає дозволи на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення (крім пам'яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об'єктах культурної спадщини; видає розпорядження та приписи щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях і в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм і проектів, передбачених чинним законодавством у сфері охорони культурної спадщини дозволів, або з відхиленням від них; укладає охоронні договори на пам'ятки культурної спадщини.
Отже, Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації є органом, який відповідно до визначених галузевих повноважень здійснює функції держави у спірних правовідносинах.
У спорах, що виникають з приводу укладення охоронного договору, належним позивачем є орган охорони культурної спадщини, яким є відповідне управління (або відділ) містобудування та архітектури виконкому міської ради або облдержадміністрації (її департамент), а відповідачем - власник пам'ятки культурної спадщини. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 620/17968/21, від 24 січня 2025 року у справі № 560/5184/24.
З огляду на зазначене, колегія суддів критично оцінює доводи скаржника про те, що належним позивачем у межах спірних правовідносин є Львівська ОДА, оскільки, беручи до уваги закріпленні за Департаментом повноваження, останьому делеговані повноваження укладати охоронні договори на пам'ятки культурної спадщини.
Судом апеляційної інстанції слушно зауважено, що використання об'єктів культурної спадщини у встановленому порядку та їх належне збереження для нинішнього і майбутніх поколінь становлять суспільний та державний інтерес, який охороняється законом.
Водночас судами встановлено, що уповноважений орган не здійснював належних та достатніх дій щодо укладання охоронного договору.
Своєю чергою, як встановлено судом першої інстанції, прокурор завчасно повідомив Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА про намір звернутись до суду і останній не заперечує щодо цього, більше того, в судовому засіданні його представник позов підтримала та просила такий задовольнити.
У пункті 51 постанови від 24 січня 2025 року у справі № 560/5184/24 Верховний Суд зазначив, що звернення прокурора до суду з позовом до власника пам'ятки, який ухиляється від укладення охоронного договору, про зобов'язання укласти такий договір спрямовано на забезпечення охорони культурної спадщини України, тобто, відповідає інтересам держави, які прокурор має захищати у разі нездійснення або неналежним чином здійснення відповідним управлінням (або відділом) містобудування та архітектури виконкому міської ради або облдержадміністрації (її департамент) своїх повноважень.
Беручи до уваги, що у справі, яка розглядається, достатні та ефективні заходи по захисту інтересів держави Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА не здійснював, прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», через що у нього виникли, передбачені законом підстави для звернення до суду з цим позовом.
Водночас колегія суддів зазначає, що висновки ВС у постановах від 18.07.2019 у справі № 826/15794/17 та від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18 (щодо виникнення права прокурора на пред'явлення позову та неналежності позивача), на які покликається скаржник, є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки сформовані за інших фактичних обставин та суб'єктного складу у справі.
Так, у постанові від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18 надавалась оцінка повноваженням Департаменту містобудування та землекористування Житомирської міської ради, якому наказом Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації від 21.05.2018 № 90 «Про делегування повноважень з укладання охоронних договорів на об'єкти культурної спадщини» були делеговані повноваження після укладання спірного договору.
У справі № 826/15794/17 предметом спору є дозвіл на виконання будівельних робіт.
Щодо суті спору
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини».
Згідно з абзацами другим, третім преамбули до вищезгаданого Закону об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
У абзацах третьому, двадцять другому статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» надано визначення таким термінам:
об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Важливість забезпечення особливої охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини та пріоритетності цього завдання для держави України неодноразово підкреслювались у правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21.
У цій постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 117 - 130) наводились мотиви про те, що нерухомі об'єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об'єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).
Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з'являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.
Тому руйнування нерухомого об'єкта культурної спадщини завдає шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).
З огляду на це нерухомі об'єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.
За приписами статті 23 Закону № 1805-ІІІ усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із цього Закону.
Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору (частина 1 статті 24 Закону № 1805-ІІІ).
Статтею 25 Закону № 1805-ІІІ визначено, що надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18 аналізувавши правову природу охоронного договору, дійшов висновку, що такий договір є актом за участю суб'єкта владних повноважень та співвласника пам'ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини.
Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму.
Отже, охоронний договір, укладений на підставі статті 23 Закону № 1805-III, є адміністративним договором.
Зазначений правовий висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 08 травня 2024 року у справі № 240/17530/23.
Порядок укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768 (далі також Порядок № 1768).
Пунктом 1 Порядку № 1768 встановлено, що охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.
Згідно із пунктом 2 вказаного Порядку власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
У пункті 5 Порядку № 1768 зазначено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.
Щодо доводів скаржника, які викладені в касаційній скарзі про те, що Департаментом не було направлено відповідачу охоронний договір для підписання з відповідними додатками, колегія суддів зазначає таке.
Зі змісту положень Закону № 1805-ІІІ та Порядку № 1768 вбачається, що юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об'єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.
Отже, відповідно до чинного законодавства уповноваженим суб'єктом на укладення охоронного договору на пам'ятку місцевого значення є власник або уповноважений ним орган.
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 826/4605/16, у постанові від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18, у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 826/25854/15, у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/4482/20.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків Верховного Суду.
У пункті 86 постанови від 23 травня 2024 року у справі № 320/5145/23 Верховним Судом зазначено, що лише той власник щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, який обізнаний про наявність такого статусу, може усвідомлювати виникнення у нього відповідних обов'язків, у тому числі й щодо укладення на цей об'єкт охоронного договору.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, з 30.07.2010 відповідач є власником церкви за адресою: Львівська область, Сокальський район, м.Белз, вул. Грушевського 6 Б.
Храм Св. Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії) 1911-1926 років на вул. Грушевського в м.Белзі - внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятку архітектури місцевого значення (охоронний номер № 2954/1-ЛВ (наказ Мінкультури від 21.10.2011 №912/0/16-11).
Також судом першої інстанції встановлено, що органом охорони культурної спадщини неодноразово повідомлялось відповідачу про обов'язок укласти охоронний договір.
Більше того, відділом охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації складено приписи № 4/150 від 23.01.2015, № 4/151 від 23.01.2015 настоятелю Храму Св. Миколая в м.Белз, Грушевського 6 Б щодо усунення порушень Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Зазначені обставини свідчать про обізнаність позивача зі статусом Храму (Церкви) як пам'ятку архітектури місцевого значення.
Однак, усупереч прямим приписам Закону України «Про охорону культурної спадщини» відповідач не виконав свого обов'язку з укладення охоронного договору з органом охорони культурної спадщини на вказану вище пам'ятку архітектури, починаючи з моменту набуття права власності і до часу розгляду судом цієї справи.
Беручи до уваги, що допущене відповідачем правопорушення у вигляді не укладення охоронного договору, є триваючим, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача укласти охоронний договір з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації на об'єкт культурної спадщини місцевого значення - пам'ятку архітектури Храм Св. Миколая (Костел Пресвятої Діви Марії) 1911-1926 років, розташований за адресою: вул. Грушевського 6 Б у м.Белзі, охоронний номер 2954/1-ЛВ, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.
Щодо інших об'єктів культурної спадщини, які, як зазначає відповідач, входять у Комплекс сакральних споруд урочища Замочок, судом першої інстанції слушно зауважено, що такі не є предметом спору та не стосуються спірних правовідносин.
Водночас суд приймає до уваги доводи прокурора про присвоєння об'єктам культурної спадщини, які входять у склад Комплекс сакральних споруд урочища Замочок, окремих охоронних номерів.
Колегія суддів вважає безпідставним доводи скаржника про необхідність залучення до участі у розгляді справи Заклад культури-Державний історико-культурний заповідник у м.Белзі, оскільки спірний об'єкт культурної спадщини перебуває у власності відповідача.
Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Водночас наведені у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у місті Белзі Сокальського району Львівської області» залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 380/9422/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
Я. О. Берназюк
О. П. Стародуб