Провадження № 11-сс/803/1457/25 Справа № 203/4695/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
12 серпня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 , - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Дніпра від 10 липня 2025 року про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12025042110001861 від 04.07.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України, -
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7
прокурора (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8
представника власника майна ОСОБА_6
власника майна ОСОБА_5
За ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Дніпра від 10 липня 2025 року задоволено клопотання слідчого ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, яке вилучено під час проведення огляду місця події 03 липня 2025 року, а саме транспортний засіб “Lexus» д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони користування, відчуження та розпорядження.
В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя, зазначив, що вказаний транспортний засіб відповідає критеріям ст. 98 Кримінального процесуального Кодексу (далі - КПК) та містять відомості про вчинені кримінальні правопорушення і можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Слідчий суддя дійшов висновку, що у матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що у разі незастосування вказаного заходу забезпечення існує реальна загроза відчуження, пошкодження, втрати, у зв'язку з чим, з метою забезпечення збереження речових доказів, вважав за доцільне накласти арешт.
В апеляції:
- адвокат ОСОБА_10 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою накласти арешт на транспортний засіб “Lexus» д.н.з. НОМЕР_1 , лише з забороною його відчуження.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, оскільки суддею не надано належної правової оцінки, що ОСОБА_5 є законним власником вказаного транспортного засобу, якій не повідомлено про підозру, яка не має будь-яких намірів у знищенні чи приховуванні автомобіля, однак обмеження у виді безперешкодного володіння, користування порушує принцип розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, оскільки автомобіль є єдиним засобом пересування.
Зауважує, що під час огляду місця події слідчим зафіксовано лише єдине механічне пошкодження у виді незначних подряпин на корпусі дзеркала заднього виду.
Звертає увагу, що власник майна має намір активно сприяти проведенню досудового розслідування та за необхідністю надати транспортний засіб для огляду та проведення експертних досліджень.
Заслухавши сторони кримінального провадження: власника майна- та її представника, які кожен окремо підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні з викладених в ній підстав; прокурора, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх слушними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Висновки слідчого судді в оскаржуваній ухвалі щодо відповідності майна, яке підлягало арешту, критеріям ст. 98 КПК України, є слушними, однак ствердження щодо заявлених ризиків у виді пошкодження, відчуження, псування, чи знищення є безпідставними, з огляду на таке.
Так, зі змісту ч. 1 ст. 170 КПК України вбачається, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до статей 7 та 16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Аналізуючи положення статей 98, 170 КПК України, колегія суддів зауважує, що на майно третіх осіб арешт може бути накладений лише у разі, якщо воно відповідає критеріям речового доказу і його збереження є доцільним і необхідним за наявності ризиків знищення, пошкодження чи відчуження майна.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Так, зі змісту клопотання слідчого і доданих до нього матеріалів слідує, що у провадженні Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження за №12025042110001861 від 04.07.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України.
Згідно даних витягу з ЄРДР, 03 липня 2025 року приблизно о 18:30 водій дані про особу якого встановлюються, керуючи велосипедом “Prowheel», рухаючись по вул. узвіз Крутогірний, в районі перехрестя з вул. Барикадна, скоїв зіткнення з автомобілем “Lexus» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався попереду у попутному напрямку.
04 липня 2025 року слідчий ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладання арешт на транспортний засіб “Lexus» д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки вказане авто є речовим доказом та має доказове значення у даному кримінальному провадженні, а тому з метою його збереження вважав за необхідне накласти арешт.
Колегія суддів звертає увагу, що саме по собі посилання, що транспортний засіб є речовим доказом без будь-якого обгрунтування відповідності його вимогами ст. 98 КПК України, та за відсутності даних, що автомобіль був предметом інкримінованого кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або як матеріальний об'єкт може бути доказом конкретних фактів чи обставин, що встановлюються у межах кримінального провадження, свідчить про необгрунтованість вимог слідчого.
Враховується, що органом досудового розслідування, як до звернення з клопотанням про застосування заходу забезпечення так і після об'єктивно не проводились слідчі розшукові дії чи експертні дослідження з вказаним транспортним засобом.
Зважається на те, що згідно даних протоколу огляду місця події та п. М17-1 щодо локалізації пошкоджень транспортних засобів вказано, що автомобіль “Lexus» д.н.з. НОМЕР_1 , має подряпини на правому передньому дзеркалі заднього виду (а.с. 5-15). що свідчить про незначні механічні ушкодження корпусу автомобіля.
Також матеріалами справи не спростовуються доводи апелянта про те, що ОСОБА_5 є власником транспортного засобу, крім того матеріали не містять будь-яких відомостей, щодо підозри у вчиненні нею кримінального правопорушення або водієм автомобіля “Lexus» д.н.з. НОМЕР_1 .
Зважається на те, що клопотання про арешт майна, яке було предметом розгляду слідчого судді, не містить обґрунтування ризиків щодо можливого знищення, пошкодження чи псування автомобіля, власнику та водію якого не пред'явлено про підозру, а також обгрунтування розумності та співрозмірності обмеження права власності ОСОБА_5 завданням кримінального провадження.
Також слідчим та прокурором в суді апеляційної інстанції не наведено переконливих доводів про необхідность проведення будь-яких слідчих дій з вказаним транспортним засобом з метою отримання інших доказів, що мають значення для кримінального провадження.
Колегія зважає на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази щодо необхідності утримання автомобіля з метою забезпечення потреби досудового розслідування, шляхом накладання арешту у виді заборони користування.
Приймається до уваги, що власник майна ОСОБА_5 будь-яких спроб щодо перешкоджання досудовому розслідуванню, чи знищенню, псуванню вказаного автомобіля не здійснювала та у разі необхідності у на законну вимогу слідчого може надати транспортний засіб для проведення слідчих дій чи експертних досліджень.
За наведеного, при вирішенні питання про арешт майна, слідчим суддею не були з'ясовані усі обставини, що мають значення для вирішення питання та не наведено переконливих доводів щодо відповідності транспортного засобу, саме критеріям речового доказу, визначеного ст. 98 КПК України та не враховано співрозмірність обмеження права власності третьої особи, завданням кримінального провадження, що передбачено ч. 2 ст. 173 КПК України.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
З огляду на вищезазначене таке рішення суду підлягає скасуванню з постановлянням своєї ухвали, якою клопотання слідчого про арешт майна слід задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 170, 172, 173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 , - адвоката ОСОБА_6 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Дніпра від 10 липня 2025 року про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12025042110001861 від 04.07.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України, - скасувати.
Постановити нову, якою клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СВ ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області, - ОСОБА_9 про накладання арешту на транспортний засіб “Lexus» д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони користування, відчуження та розпорядження, задовольнити частково.
Накласти арешт на транспортний засіб “Lexus» д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження та розпорядження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4