Провадження № 22-ц/803/5759/25 Справа № 185/5370/24 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
06 серпня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза Олександра Володимировича та Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2025 року у складі судді Зінченко А.С. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону про відшкодування моральної шкоди,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону про відшкодування моральної шкоди (а.с. 1-8), в обґрунтування якого посилався на те, що він протягом тривалого часу з 01 жовтня 2004 року по 25 квітня 2009 року працював у Восьмому воєнізованому гірничорятувальному загоні (8ВГРЗ). 25 квітня 2009 року його було звільнено.
За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, що підтверджується актом про нещасний випадок №4, форми Н-1 від 26 лютого 2009 року та актом розслідування нещасного випадку, форми Н-5 від 26 лютого 2009 року.
П. 6 акту форми Н-1 вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: 22 лютого 2009 року, близько 11 години респіраторники оперативного взводу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , одержавши завдання та додатковий усний інструктаж від виконуючого обов'язки командира відділення оперативного взводу 8ВГРЗ ОСОБА_4 , відповідно до вимог робочої інструкції та наказу №52 від 04.02.2009 року «Про розподіл обов'язків середнього та молодшого командного складу»,проводили заміну порожніх транспортних кисневих балонів на повні. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доставили порожній балон до складу балонів. Респіраторник ОСОБА_2 пішов перевіряти тиск кисню в балонах, що знаходились у складі. Респіраторник ОСОБА_3 мітлою розмів сніг на вході до складу (рампі). Далі респіраторники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 збирались разом підняти порожній балон на рампу. ОСОБА_3 стояв на рампі і тримав балон за ковпак. Тим часом ОСОБА_1 присів, узявся однією рукою за балон зверху (біля тарировки із письмового пояснення ОСОБА_3 ), а другою рукою - за низ балону і почав підйом балона. В цей час ОСОБА_1 (з його письмового пояснення) відчув гострий біль в спині, втратив рівновагу, і, не відпускаючи балон, упав разом із балоном. Проте, із письмового пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 почав тягнути балон на себе. ОСОБА_3 , не зрозумівши його дій, зауважив ОСОБА_1 на неправильність його дій, сказавши йому: «Не тягни балон на себе!». Респіраторник ОСОБА_3 намагався утримати балон до останнього, але не зміг, бо ОСОБА_1 продовжував тягнути балон на себе, і тоді ОСОБА_3 вимушений був стрибнути з рампи. ОСОБА_3 швидко підняв балон з ОСОБА_1 та зробив спробу підняти. ОСОБА_1 , той попросив зачекати і поскаржився на біль у спині. Потім підійшов респіраторник ОСОБА_2 , що весь цей час знаходився у приміщенні складу. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом допомогли ОСОБА_1 піднятися на ноги та супроводили його до служби реанімаційної протишокової групи (РПГ). Службою РПГ ОСОБА_1 був доставлений до 4-ї міської лікарні.
Згідно з п.6 акту форми Н-5 нещасний випадок вважається пов'язаним з виробництвом.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 червня 2009 року серії ДНА-02 №032960 позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 45%.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 червня 2009 року серії МСЕ-ДНА-01 №671784 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 21 квітня 2022 року серії 1ААА №061866 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60%.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 21 квітня 2022 року серії 12ААВ №152336 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності.
Позивач має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушений проходити лікування, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого неврологічного відділення від 31.03.2014 року, виписки №1063/188 із медичної карти стаціонарного хворого неврологічного відділення, виписки №5593/623 із медичної карти стаціонарного хворого неврологічного відділення.
У зв'язку з вказаною травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманої травми, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги,вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Ушкодження має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя. Ця набута, внаслідок виробничої травми,вада нагадує про себе позивачу щохвилини та створює для нього постійний безперервний дискомфорт. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього травми.
На підставі вищевикладеного, просив суд стягнути з Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону на його користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком, пов'язаного з виробництвом суму грошових коштів у розмірі 245 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону на користь ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону на користь держави судовий збір у розмірі 1 000 гривень (а.с. 138-142).
В апеляційній скарзі відповідач Восьмий воєнізований гірничорятувальний загін посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволені позову відмовити (а.с. 146-151).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. подав апеляційну скаргу (а.с. 161-163), посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 245 000,00 грн без відрахування податків та обов'язкових платежів.
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Мотуза В.О. скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (а.с. 184-187).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , виданої 27.12.1989, позивач з 01 жовтня 2004 року по 25 квітня 2009 року працював у Восьмому воєнізованому гірничорятувальному загоні.
25.04.2009 року позивача звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штату.
Під час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, що підтверджується актом про нещасний випадок №4, форми Н-1 від 26 лютого 2009 року та актом розслідування нещасного випадку, форми Н-5 від 26 лютого 2009 року.
В п. 6 акту форми Н-1 зазначено обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: 22 лютого 2009 року, близько 11 години респіраторники оперативного взводу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , одержавши завдання та додатковий усний інструктаж від виконуючого обов'язки командира відділення оперативного взводу 8 ВГРЗ ОСОБА_4 , відповідно до вимог робочої інструкції та наказу №52 від 04.02.2009 року «Про розподіл обов'язків середнього та молодшого командного складу», проводили заміну порожніх транспортних кисневих балонів на повні. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доставили порожній балон до складу балонів. Респіраторник ОСОБА_2 пішов перевіряти тиск кисню в балонах, що знаходились у складі. Респіраторник ОСОБА_3 мітлою розмів сніг на вході до складу (рампі). Далі респіраторники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 збирались разом підняти порожній балон на рампу. ОСОБА_3 стояв на рампі і тримав балон за ковпак. Тим часом ОСОБА_1 присів, узявся однією рукою за балон зверху (біля тарировки із письмового пояснення ОСОБА_3 ), а другою рукою - за низ балону і почав підйом балона. В цей час ОСОБА_1 (з його письмового пояснення) відчув гострий біль в спині, втратив рівновагу, і, не відпускаючи балон, упав разом із балоном. Проте, із письмового пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 почав тягнути балон на себе. ОСОБА_3 , не зрозумівши його дій, зауважив ОСОБА_1 на неправильність його дій, сказавши йому: «Не тягни балон на себе!». Респіраторник ОСОБА_3 намагався утримати балон до останнього, але не зміг, бо ОСОБА_1 продовжував тягнути балон на себе, і тоді ОСОБА_3 вимушений був стрибнути з рампи. ОСОБА_3 швидко підняв балон з ОСОБА_1 та зробив спробу підняти. ОСОБА_1 , той попросив зачекати і поскаржився на біль у спині. Потім підійшов респіраторник ОСОБА_2 , що весь цей час знаходився у приміщенні складу. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом допомогли ОСОБА_1 піднятися на ноги та супроводили його до служби реанімаційної протишокової групи (РПГ). Службою РПГ ОСОБА_1 був доставлений до 4-ї міської лікарні.
Згідно з п.6 акту форми Н-5 нещасний випадок вважається пов'язаним з виробництвом, серед осіб, які допустили порушення ОСОБА_1 , причина нещасного випадку невиконання вимог інструкції з охорони праці, в тому числі позивачем.
Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 11 червня 2009 року серії ДНА-02 №032960 позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 45%.
Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 червня 2009 року серії МСЕ-ДНА-01 №671784 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 21 квітня 2022 року серії 12ААА №061866 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60%.
Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 21 квітня 2022 року серії 12ААВ №152336 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України» Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі №210/3177/17.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Згідно із частинами 1,3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
В даному випадку отримані травми від нещасного випадку на виробництві пов'язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши тяжкість ушкодження здоров'я позивача, пов'язаного з нещасним випадком на виробництві, у зв'язку з чим довідками МСЕК позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності; приймаючи до уваги стан здоров'я позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у повсякденному житті, необхідність реабілітації, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках; враховуючи дотримання засад розумності і справедливості, - місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, яка спричинена втратою здоров'я, отриманою внаслідок нещасного випадку під час перебування у трудових стосунках з відповідачем.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза О.В. з приводу визначеного судом розміру моральної шкоди, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд виходив із принципу розумності, виваженості та справедливості, конкретних обставини у справі і розміру втрати професійної працездатності, характеру нещасного випадку та їх наслідків для здоров'я позивача.
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення (постанова Великої Палати Верховного суду від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц).
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно відсутності його вини колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Доводи відповідача, що саме позивач при укладенні трудового договору був проінформований про шкідливі умови праці та свідомо погодився наних є необґрунтованими, оскільки статтею 153 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та впровадження сучасних засобів техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечення санітарно-гігієнічних умов, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Згідно постанови Верховного Суду від 20.11.2019 у справа №214/3668/17 кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (стаття 43 Конституції України). Відповідно до частини другої статті 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 роз'яснення, що відповідно до статті 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (не майнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.
Внаслідок не створення роботодавцем безпечних та нешкідливих умов праці на підприємстві, позивач отримав виробничу травму, яка призвела до зменшення обсягу трудової діяльності, звільнення із займаної посади за станом здоров'я, проходження тривалого лікування.
Доводи стосовно того, що позивач свідомо приховував свій стан здоров'я, оскільки до події мав захворювання хребта, а тому на думку апелянту цілеспрямовано нехтував вимогами правил безпеки з охорони праці та підлаштував нещасний випадок є припущеннями апелянтами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження таких тверджень, однак доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянти не скористались наданими їм правами, не обґрунтували свої доводи апеляційних скарг, не надали суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза Олександра Володимировича та Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “06» серпня 2025 року.
Повний текст постанови складено “15» серпня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна