Провадження № 22-ц/803/5156/25 Справа № 209/1059/24 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
12 серпня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Коляди Я.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»
на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (далі - ПрАТ «УТСК») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.
Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 24 вересня 2024 року близько 19 год. 42 хв. по вулиці Криворізькій в місті Слов'янську Донецької області відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21053», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , внаслідок чого останній від отриманих травм загинув. За фактом даного ДТП слідчим управління ГУНП в Донецькій області внесено матеріали про вчинення кримінального провадження, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного держаного реєстру досудових розслідувань за № 12022050000000804.
Вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24 серпня 2023 року у справі № 243/945/23, який набрав законної сили 30 листопада 2023 року, ОСОБА_4 був визнаний винним у вчиненні злочину.
Позивачка зазначала, що у загиблого внаслідок ДТП ОСОБА_5 залишились дружина та малолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зазнали шкоди та потребують відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника.
Також вказувала, що станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ 21053», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «УТСК» згідно договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР 221672.
Позивачка повідомила страховика про настання страхового випадку та звернулася до останнього в порядку визначеному законом із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 40 200,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 241 200,00 грн. в рахунок відшкодування витрат у зв'язку з втратою годувальника.
Листом від 18 січня 2024 року відповідачем було повідомлено позивачку про узгоджену суму виплати в розмірі 253 500,00 грн. і що вона буде виплачуватись ануїтетними платежами отримувачу страхового відшкодування, розмір страхового відшкодування за мінусом суми відшкодування заподіяної моральної шкоди становить 213 300,00 грн.
Станом на 20 лютого 2024 року відповідач сплатив 58 833,44 грн., невиплаченою залишилася сума в розмірі 154 466,56 грн.
Ураховуючи викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь 77 233,28 грн. страхового відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника в інтересах ОСОБА_2 та 77 233,28 грн. страхового відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника в інтересах ОСОБА_3 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 01 травня 2025 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «УТСК» на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 108 333,14 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а саме 54 166,57 грн. страхового відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника в інтересах ОСОБА_2 та 54 166,57 грн. страхового відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника в інтересах ОСОБА_3 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій 18 березня 2025 року апеляційній скарзі ПрАТ «УТСК», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції застосував статті 27, 36 Закону № 1961-IV, статті 1200, 1202 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 326/440/19. У системному зв'язку із статтями 1200, 1202 ЦК України положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, визначають, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами; перший платіж здійснюється не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Крім цього, пунктом 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено право, а не обов'язок страховика відшкодувати шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати. Таким чином, помилковим є висновок суду про те, що виплата страхового відшкодування дітям загиблого повинна здійснюватися виключно одноразовим платежем та що рішення страховика про виплату такої суми періодичними щомісячними платежами є протиправним.
Позивачка, своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавала.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2024 року близько 19 год. 42 хв. по вулиці Криворізькій в місті Слов'янську Донецької області відбулася ДТП, в якій водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21053», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , внаслідок чого останній від отриманих травм загинув. За фактом даного ДТП слідчим управління ГУНП в Донецькій області внесено матеріали про вчинення кримінального провадження, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного держаного реєстру досудових розслідувань за № 12022050000000804.
Вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24 серпня 2023 року у справі № 243/945/23,/ який набрав законної сили 30 листопада 2023 року, ОСОБА_4 був визнаний винним у вчиненні злочину.
У загиблого внаслідок ДТП ОСОБА_5 залишилась дружина - ОСОБА_1 та малолітні діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Також, станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ 21053», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «УТСК» згідно договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР 221672.
Позивачка повідомила страховика про настання страхового випадку та звернулася до останнього в порядку визначеному законом із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 40 200,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 241 200,00 грн. в рахунок відшкодування витрат у зв'язку з втратою годувальника.
Листом від 18 січня 2024 року відповідачем було повідомлено позивачку про узгоджену суму виплати в розмірі 253 500,00 грн. і що вона буде виплачуватись ануїтетними платежами отримувачу страхового відшкодування, розмір страхового відшкодування за мінусом суми відшкодування заподіяної моральної шкоди становить 213 300,00 грн.
Станом на 19 лютого 2025 року ПрАТ «УТСК» сплачено позивачці 145 166,86 грн. страхового відшкодування (складається з оплати моральної шкоди та двом синам у загальній сумі 19 500,00 грн., та вже сплачених платежів за втрату годувальника у загальній сумі 125 666,86 грн.), залишок несплаченого страхового відшкодування становить 108 333,14 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за встановлених фактичних обставин справи доведено обставини ДТП за участю водія ОСОБА_4 , який керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21053», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , внаслідок чого останній від отриманих травм загинув, а також те, що цивільно-правова відповідальність водія даного автомобіля на момент настання ДТП була застрахована у ПрАТ «УТСК» згідно полісу № АР 221672. Таким чином страховик є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. При цьому, суд дійшов висновку, що пункт 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV встановлює обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування та не дає страховику права на розтермінування виплати страхового відшкодування поза межами такого строку з моменту отримання відповідної заяви.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.
Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц (провадження № 61-26405св18) та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21), від 05 жовтня 2022 року у справі № 208/4598/21 (провадження № 61-6997св22).
Встановивши, що внаслідок ДТП позивачці та її малолітнім дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заподіяно шкоди, пов'язаної зі смертю її чоловіка (батька), цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу, була застрахована у відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така подія є страховою та у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачці шкоду, заподіяну смертю потерпілого. Розрахунок суми такого відшкодування відповідає вищевказаним нормам права.
Щодо тверджень відповідача про те, що оскаржуване рішення суду в частині стягнення страхового відшкодування за втрату годувальника одноразовим платежем є порушенням норм матеріального права та правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 326/440/19, то такі не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Як зазначено в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19, відступу від загального порядку відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, щомісячними платежами, використовуючи закладені в частині першій статті 1202 ЦК України принципи, заявник повинен вказати й довести наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик - надати оцінку цим обставинам та ухвалити відповідне рішення.
Пунктом 27.2 статті 27 Закону №1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ)) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме на статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
У системному зв'язку зі статтями 1200, 1202 ЦК України положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, необхідно розуміти таким чином: страховик (у випадках, передбачених Законом, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами; перший платіж здійснюється не пізніше, ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Крім цього, пунктом 27.5 статті 27 Закону №1961-IV передбачено, що відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати.
Отже, вказаною нормою передбачено право страховика (у випадках, передбачених Законом, - МТСБУ), а не обов'язок відшкодувати шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.
Отже, для відступу від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, використовуючи принципи, закладені у частині першій статті 1202 ЦК України, заявник повинен вказати на наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик, у свою чергу, - надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення.
Стягуючи страхове відшкодування на користь ОСОБА_1 , як законного представника малолітніх дітей покійного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцевий суд правильно виходив із найкращого забезпечення інтересів дитини, тобто врахував обставини, які мають істотне значення.
Колегія судів погоджується з вказаним висновком суду про можливість стягнення зазначеного відшкодування одноразовим платежем, відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України, з врахуванням встановлених обставин справи, що відповідає особливому захисту дитини, передбаченому Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», й унеможливлює порушення майнового права дитини, та узгоджується з висновком Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульованим у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19, висновком Верховного Суду в постанові від 25 січня 2023 року у справі № 127/20555/20 (провадження № 61-8628св21).
Таким чином, повно та всебічно встановивши обставини справи, місцевий суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Приведені апелянтом в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» - залишити без задоволення.
Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15 серпня 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
М.О. Макаров