Провадження № 11-кп/803/2580/25 Справа № 420/954/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
14 серпня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції матеріали судового провадження за апеляційною скаргою прокурора Лисичанської окружної прокуратури Луганської області ОСОБА_7 на ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2025 року про відмову у звільненні засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку,-
13 червня 2025 року до Васильківського районного суду Дніпропетровської області надійшло подання начальника сектора №4 філії ДУ “Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях ОСОБА_9 про звільненні засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку на підставі ст.80 Кримінального кодексу України (далі- КК).
Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2025 року у задоволенні подання органа пробації відмовлено.
В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що прокурор про дату та час судового розгляду своєчасно повідомлений не був, участі у судового розгляді справи не брав, а тому суд першої інстанції безпідставно зазначив про його участь в оскаржуваній ухвалі, про що також свідчить відсутність у судовому рішенні позиції прокурора.
Окрім того прокурор зазначає, що ОСОБА_8 був засуджений вироком Новопсковського районного суду Луганської області від 12.07.2018 за ч.1 ст.246 та ст.ст.75,76 КК до покарання у виді 1 року обмеження волі та звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням відповідних обов'язків.
Посилаючись на імперативні положення ст.80 КК щодо встановлення строків відбування призначеного покарання особою, їх перебігу, зупиненню та перериванню, апелянт вказує, що відповідно до інформації УІАП ГУНП в Луганській області від 09.04.2025 ОСОБА_8 також обвинувачується у вчинені злочину за ч.1 ст.115 КК, якому обвинувачення було пред'явлено 07.09.2018 та у подальшому змінено кваліфікацію на ч.2 ст.121 КК, тобто встановлено, що це кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_8 у період іспитового строку. Інформації про вчинення ОСОБА_8 інших злочинів відсутня. Натомість, як зауважує прокурор, згідно інформації, що міститься на інформаційному веб- ресурсі “Судова влада України» вирок у цій справі ухвалено не було, оскільки останнє судове засідання відбулося у Марківському районному суді Луганської області 25.02.2022.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 територія с. Марківка є тимчасово окупованою територією з 24.02.2022, а матеріали кримінального провадження, як зазначає сторона обвинувачення, разом з речовими доказами залишилися у приміщенні суду та відсутня можливість їх відновлення у порядку, визначеному ст.615-1 КПК України.
Натомість, як стверджує прокурор, у матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про ухилення засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання.
Тому, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Об'єднаної палати ККС ВС від 10.02.2025 (справа № 229/207/24) та враховуючи, що з моменту вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , а саме з 06.09.2018, минуло більше ніж три роки, апелянт вважає, що строк давності виконання обвинувального вироку Новопсковського районного суду Луганської області від 12.07.2018 за ч.1 ст.246 КК, відповідно до положень п.2 ч.1 та ч.4 ст.80 КК, сплив - 06.09.2021.
При цьому вказує на те, що жодне судове рішення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 за ч.1 ст.115 КК не було ухвалено не з вини засудженого, а через повномасштабне вторгнення, а сам ОСОБА_8 виконував покладені на нього судом обов'язки понад три роки та не може перебувати на обліку органу пробації безстроково. Вважає, що своїм рішенням суд першої інстанції обмежив права засудженого, гарантовані йому ст.ст.88,89 КК.
З огляду на вищенаведене прокурор просить апеляційний суд скасувати ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2025 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В судове засідання апеляційного суду представник органу пробації ОСОБА_9 не з'явився, але подав заяву про розгляд справи без його участі, підтримав подання та просив його задовольнити. Отже його неявка до суду, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги та який наполягав на її задоволенні у повному обсязі, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
На думку колегії суддів зазначених вимог закону судом першої інстанції не дотримано виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів даного провадження ОСОБА_8 був засуджений вироком Новопсковського районного суду Луганської області від 12.07.2018 за ч.1 ст.246 та ст.ст.75,76 КК до покарання у виді 1 року обмеження волі та звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням відповідних обов'язків. Згідно розпорядження вирок набрав законної сили - 17 серпня 2018 (а.п.6, 4-зворот).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.80 КК особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі.
Разом з цим, перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються (ч.3 ст.80 КК).
Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину ( ч.4 ст.80 КК).
Відповідно до інформації УІАП ГУНП в Луганській області від 09.04.2025 ОСОБА_8 , на яку посилається апелянт, також обвинувачується у вчинені злочину за ч.1 ст.115 КК, якому обвинувачення було пред'явлено 07.09.2018 та у подальшому змінено кваліфікацію на ч.2 ст.121 КК, тобто встановлено, що це кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_8 у період іспитового строку. Інформації про вчинення ОСОБА_8 інших злочинів відсутня (а.п.5). Натомість, як слушно зауважує прокурор, згідно інформації, що міститься на інформаційному веб- ресурсі “Судова влада України» вирок у цій справі ухвалено не було, оскільки останнє судове засідання відбулося у Марківському районному суді Луганської області 25.02.2022.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 територія с. Марківка Луганської області є тимчасово окупованою територією з 24.02.2022, а матеріали кримінального провадження, як зазначає сторона обвинувачення, разом з речовими доказами залишилися у приміщенні суду, а тому відсутня можливість їх відновлення у порядку, визначеному ст.615-1 КПК.
Натомість у матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про ухилення засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання, призначеного за вироком Новопсковського районного суду Луганської області від 12.07.2018 за ч.1 ст.246 КК, а жодне судове рішення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 за ч.1 ст.115 КК не було ухвалено не з вини засудженого, а через повномасштабне вторгнення рф на територію України, про що слушно вказує в апеляційній скарзі сторона обвинувачення.
У своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 10.02.2025 (справа № 229/207/24, провадження № 51 - 2789 кмо 24) та на яку обґрунтовано посилається апелянт, Об'єднана палата ККС ВС зазначила наступне.
Виконання вироку - це діяльність органів виконавчої влади щодо виконання обвинувального вироку, яка пов'язана з реальним обмеженням визначених судом прав і свобод засудженої особи.
При цьому особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту, сама до себе, оскільки це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання. Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини а отже унеможливлює виконання покарання. Строк виконання обвинувального вироку, за винятком випадків, передбачених частиною шостою статті 80 КК, має певний термін, після спливу якого держава не може застосовувати обмеження до особи за цим вироком.
Частинами 1, 2 статті 80 КК передбачено звільнення особи від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та імперативні строки, сплив яких, є підставою для звільнення засудженої особи від відбування призначеного їй цим вироком покарання, крім покарання у виді довічного позбавлення волі. Частиною 5 цієї статті передбачено, що питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.
Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків.
Отже, застосування статті 80 КК вимагає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, збігу строку давності його виконання та відсутність фактів, які є підставою зупинення або переривання цих строків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Таким чином колегія суддів вважає, що вищенаведених обставин та фактів судом першої інстанції належним чином не перевірено та суд дійшов передчасних, а тому необґрунтованих висновків про необхідність відмовити у задоволенні подання органу пробації про звільнення засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Поміж іншого колегія суддів вважає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції були істотно порушені вимоги ч.4 ст.107 КПК, згідно якої фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим і здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Як убачається з матеріалів провадження під час розгляду подання органу пробації у Васильківському районному суді Дніпропетровської області 26 червня 2025 року приймали участь: представник органу пробації - ОСОБА_10 та прокурор - ОСОБА_11 , про що свідчить протокол судового засідання від 26.06.2025 (а.п.8). Однак технічна фіксація перебігу судового розгляду безпідставно не здійснювалася, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливість перевірити доводи апеляційної скарги прокурора щодо його відсутності у судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: 1) неповнота судового розгляду; 2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; 3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно ч.1 ст.412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції під час розгляду подання органу пробації про звільнення засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку були істотно порушені вимоги кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора ОСОБА_11 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а ухвала Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2025 року підлягає скасуванню у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції на підставі ст.ст.412,415 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 412, 415 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Лисичанської окружної прокуратури Луганської області ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2025 року - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4