Справа №638/9445/25
Провадження № 2/638/4956/25
14 серпня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Цвіри Д.М.,
за участю секретаря судового засідання - Пухно М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові клопотання представника відповідача про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
встановив:
В провадженні Шевченківського районного суду м. Харкова перебуває вищевказана позовна заява.
Ухвалою суду від 27 травня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
05 серпня 2025 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про зупинення розгляду справи.
Клопотання обґрунтовано тим, що 07.08.2022 ОСОБА_1 призваний у Збройні сили України по мобілізації, а з 23.12.2024 по теперішній час перебуває на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Довідкою та військовим квитком серії НОМЕР_1 від 29.07.2022, у зв'язку з чим не має можливості брати участь в судовому процесі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили.
Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалась згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об'єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв'язку та кібербезпеки; органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб та оголошено проведення загальної мобілізації. В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.
Верховний Суд чітко сформулював позицію, за якою для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України в матеріалах цивільної справи мають бути докази перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а також того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема беруть участь у виконанні бойових завдань.
Вказана правова позиція знайшла своє відображення зокрема в судових рішеннях Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29.08.2022 року в справі № 461/5209/19, від 21.12.2022 року у справі № 456/2541/19 , тощо.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної ухвали) (далі - Положення).
Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Результат аналізу пункту 12 Положення дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Даними довідки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджується, що солдат ОСОБА_1 з 23.12.2024 по теперішний час перебуває на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається, що старшого солдата ОСОБА_1 з 19 грудня 2024 року зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З огляду на зазначене, представником відповідача не надано належних та допустимих доказів, що відповідач перебуває у складі військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, а копії долучених документів недостатньо для зупинення провадження у справі, з підстав п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року у справі №756/3462/20.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про залишення поданого клопотання без задоволення.
Керуючись ст. 251, 253 ЦПК України, суд, -
постановив:
Клопотання представника відповідача про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - залишити без задоволення.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Д.М. Цвіра