Справа № 500/3780/25
15 серпня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 13.06.2025 № 104450015044 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 20.12.1990 по 31.01.1994, з 01.02.1994 по 16.01.1995, з 23.01.1995 по 31.03.2000 згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , з 05.04.2000 по 30.03.2007 у ЗАТ "Моспромбуд фірма "Асфальтбуд";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії та з урахуванням висновків рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за місцем свого проживання та реєстрації звернувся 05.06.2025 до Головного управління Пенсійного фонду Київської області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до закону із зниженням пенсійного віку, передбаченого ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності, 13.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду в Тернопільській області було прийнято рішення № 104450015044 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю, а також відсутню страхового стажу.
Так, до страхового стажу позивача не зараховано:
періоди роботи з 20.12.1990 по 31.01.1994, з 01.02.1994 по 16.01.1995, з 23.01.1995 по 31.03.2000 згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення дублікату трудової книжки " ІНФОРМАЦІЯ_1 " не відповідає початку трудової діяльності "20.12.1990";
період роботи в російській федерації з 05.04.2000 по 30.03.2007, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991;
до зони гарантованого добровільного відселення не враховано період проходження військової служби з 05.08.1984 по 19.09.1990 згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про місце розташування військової частини.
Також у рішенні зазначено, що заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні посилено радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 роки, тому у зв'язку з відсутність необхідного страхового стажу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутнє.
Ухвалою судді від 30.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
25.07.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:
періоди роботи з 20.12.1990 по 31.01.1994, з 01.02.1994 по 16.01.1995, з 23.01.1995 по 31.03.2000, згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення дублікату трудової книжки "01.02.2007" не відповідає початку трудової діяльності "20.12.1990" (страховий стаж з 01.01.1999 обчислено згідно даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування);
період роботи в російській федерації з 05.04.2000 по 30.03.2007, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Вказує, що до зони гарантованого добровільного відселення не враховано період проходження військової служби з 05.08.1984 по 19.09.1990, згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про місце розташування військової частини.
Отже, на переконання представника, позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 роки (02 роки 01 місяць 15 днів) та у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутнє.
28.07.2025 до суду від третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, який суд в силу ст.165 КАС України, розцінює як пояснення третьої особи. Так, у поясненнях представник вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не вчиняло жодних дій, наслідком яких є прийняття оскаржуваного рішення, оскільки взагалі не розглядало подані позивачем документи.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності звернення розглянуте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
За результатами розгляду вказаної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішенням від 13.06.2025 року №104450015044 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Як слідує із оскаржуваного рішення, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:
періоди роботи з 20.12.1990 по 31.01.1994, з 01.02.1994 по 16.01.1995, з 23.01.1995 по 31.03.2000, згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення дублікату трудової книжки "01.02.2007" не відповідає початку трудової діяльності "20.12.1990" (страховий стаж з 01.01.1999 обчислено згідно даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування);
період роботи в російській федерації з 05.04.2000 по 30.03.2007, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Також в оскаржуваному рішенні зазначено, що до зони гарантованого добровільного відселення не враховано період проходження військової служби з 05.08.1984 по 19.09.1990, згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про місце розташування військової частини.
Не погоджуючись із таким рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 20.12.1990 по 31.01.1994, з 01.02.1994 по 16.01.1995, з 23.01.1995 по 31.03.2000, згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , у зв'язку із тим, що дата заповнення дублікату трудової книжки " ІНФОРМАЦІЯ_1 " не відповідає початку трудової діяльності "20.12.1990".
Відповідно до частини першої та другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція №58) вбачаються наступні правила.
Пунктами 2.2 - 2.3 Інструкції №58 передбачено що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно із пунктами 5.1 - 5.3 Інструкції №58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.
Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.
Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.
У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті.
Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
У дублікаті трудової книжки позивача від 01.02.2007 серії НОМЕР_1 наявні записи про роботу з 20.12.1990 по 31.01.1994, з 01.02.1994 по 16.01.1995, з 23.01.1995 по 31.03.2000.
Суд зазначає, що посилаючись на дату заповнення трудової книжки як на причину неврахування до страхового стажу позивача вищевказаних періодів роботи відповідач не враховав, що позивачем надавався саме дублікат трудової книжки до якого внесено записи за минулі періоди, і те, що дата його заповнення є пізнішою, ніж дата спірних трудових періодів, не свідчить про недостовірність цих записів.
Суд зауважує, що записи про період роботи з 20.12.1990 по 31.01.1994, з 01.02.1994 по 16.01.1995, з 23.01.1995 по 31.03.2000 зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, зазначено дату прийняття позивача на роботу, номер та дата наказу про прийняття та звільнення. Періоди роботи засвідчені підписами відповідальної особи та печатками, що виключає сумнів стосовно періодів роботи.
З огляду на викладене, слід приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Тернопільській області протиправно не було зараховано до трудового стажу позивача спірні періоди роботи з 20.12.1990 по 31.01.1994, з 01.02.1994 по 16.01.1995, з 23.01.1995 по 31.03.2000 згідно дубліката трудової книжки від 01.02.2007 серії НОМЕР_1 .
Тому, з метою відновлення порушеного права позивача, та з урахуванням самостійного зарахування частини спірного періоду відповідачем, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зрахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 20.12.1990 по 16.01.1995 та з 23.01.1995 по 25.11.1999.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в російській федерації з 05.04.2000 по 30.03.2007, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.
Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Суд зазначає, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Так, 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування спірного періоду роботи з 05.04.2000 по 30.03.2007 до страхового стажу позивача.
Тому слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 05.04.2000 по 30.03.2007.
Щодо не врахування періоду проходження військової служби з 05.08.1984 по 19.09.1990, згідно військового квитка НОМЕР_2 , до зони гарантованого добровільного відселення, оскільки відсутня інформація про місце розташування військової частини.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу:
Право на пенсію із зменшенням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише тим особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання в цей період та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше, ніж на 5 років.
Частиною першою статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Відповідно до пунктів 1.8-1.9 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За положеннями пункту 4 частини першої статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Верховний Суд у постанові 17 червня 2020 року по справі №572/456/17 вказав на те, що під час розгляду справи щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потрібно перевірити, чи постійно проживав або постійно працював позивач у зоні посиленого радіологічного контролю.
Як встановлено судом, відповідачем підтверджено, що позивач станом на 01.01.1993 працював (проживав) у зоні посиленого радіологічного контролю 02 роки 01 місяць 15 днів.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до довідки, яка видана виконавчим комітетом Ірпінської міської ради № 148 від 04.06.2025 року він був зареєстрований за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 26.08.1983 по 10.06.1990 та з 07.11.1990 по теперішній час. Це також підтверджується копією відомостей з реєстру територіальної громади про місце проживання особи за період з 14.12.1966 по 04.06.2025.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, а саме військовим квитком серії НОМЕР_2 та довідками ІНФОРМАЦІЯ_2 і військової частини НОМЕР_3 позивач з 05.08.1984 по 19.09.1990 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Відмовляючи у врахуванні вказаного періоду до перебування в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідач вказував на відсутність інформації про місце розташування військової частини.
Щодо наведеного, суд зазначає, що оскільки військова служба зазвичай є тривалим періодом, протягом якого особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такий період може бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і врахований під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останній безпосередньо проходив в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23.
Поряд із цим, звертаючись до пенсійного органу за місцем реєстрації із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до закону із зниженням пенсійного віку, передбаченого ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачем було надано лише військовий квиток серії НОМЕР_2 .
Дослідивши записи, які містяться у військовому квитку серії НОМЕР_2 , суд погоджується із доводами відповідача, що із їх змісту не можливо встановити місцезнаходження військової частини, як і із наданих довідок ІНФОРМАЦІЯ_2 і військової частини НОМЕР_3 .
З урахуванням наведеного, суд не вбачає протиправності у діях відповідача щодо прийняття рішення про відмову у врахуванні періоду проходження позивачем військової служби з 05.08.1984 по 19.09.1990 у військовій частині НОМЕР_3 до перебування в зоні гарантованого добровільного відселення та призначення пенсії за віком відповідно до закону із зниженням пенсійного віку, передбаченого ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку із не підтвердженням факту проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 роки.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як слідує з матеріалів справи, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.06.2025.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, то на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь позивача понесених витрати пов'язаних з професійною правничою допомогою у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з частиною першою-другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат адміністративний суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23, у якій розглядалося судом касаційної інстанції питання щодо застосування норм права, відповідно до яких здійснюється визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл.
Тому, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Як слідує із матеріалів справи, 19.06.2025 між Адвокатським бюро "Сергія Лисенка" та ОСОБА_1 , укладено договір про надання правничої допомоги №437, а також додаткову угоду від 19.06.2025 до договору про надання правничої допомоги №437 від 19.06.2025.
Згідно п.2 додаткової угоди, на виконання п.4.1 договору сторони визначили, що гонорар за надання правничої допомоги в справі, що передбачена а п.1 цієї додаткової угоди, становить 10000,00 грн, що сплачується одним платежем протягом п'яти днів з дня підписання даного договору.
Крім цього, у матеріалах справи наявне інформаційне повідомлення про зарахування коштів №57083054SB від 20.06.2025, про надходження на банківський рахунок Адвокатського бюро "Сергія Лисенка" 10000,00 грн, призначення платежу: оплата за правничу допомогу згідно договору №437 від 19.06.2025.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи судом, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих послуг, оскільки ця справа є справою незначної складності та позовні вимоги задоволено частково.
Тому, на переконання суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, справедливим розміром відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі є сума 2000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 13.06.2025 №104450015044, в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 20.12.1990 по 16.01.1995 та з 23.01.1995 по 25.11.1999.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 20.12.1990 по 16.01.1995 та з 23.01.1995 по 25.11.1999.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору на суму 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 15 серпня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ 14035769);
третя особа:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548) .
Головуючий суддя Баб'юк П.М.