про повернення позовної заяви
15 серпня 2025 року м. Рівне №460/12321/25
Рівненський окружний адміністративний суд в особі судді С.М. Дуляницька, після одержання позовної заяви
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь з ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 21 квітня 2025 року по 22 травня 2025 року.
Ухвалою суду від 23.07.2025 позовну заву було залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом фактичного надання суду заяви про поновлення строків звернення до суду з позовом із зазначенням поважності причин такого пропуску.
04.08.2025 позивач подав заяву про поновлення процесуального строку, у якій зазначив, що до вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), а саме отримання позивачем такого повідомлення, датованого 11.07.2025 №15749, де визначені суми та види грошового забезпечення, які були виплачені та підлягали виплаті позивачеві при звільненні, то строк на звернення до суду за захистом своїх прав повинен обчислюватись саме з цієї дати - 11.07.2025 року.
Ухвалою суду від 08.08.2025 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.
11.08.2025 позивач подав заяву про усунення недоліків.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість причин пропуску позивачем строку звернення до суду, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зазначає наступне.
Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені статтями 160, 161 КАС України.
Так, частиною 6 статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Вказана норма кореспондує із частиною 1 статті 123 КАС України, у якій йдеться про те, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Водночас особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що в розумінні КАС України військова служба є публічною службою.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Отже, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Як свідчить зміст позовної заяви, предметом оскарження, є протиправні, на думку позивача, дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як вказано в позовній заяві, розрахунок при звільнені з позивачем був проведений 23.05.2025.
Визначаючись із тим, чи дотримано позивачем строку звернення до адміністративного суду, слід врахувати висновки Верховного Суд, викладені у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, які полягають у наступному (дослівно):
"Звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п'ятій статті 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів)."
Відтак, строк звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав та інтересів. При цьому реалізувати своє право на звернення до суду протягом одного місяця позивач може після фактичного розрахунку за кожною складовою грошового забезпечення.
З матеріалів справи встановлено, що розрахунок при звільнені позивача був проведений 23.05.2025, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, а з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся 19.07.2025, тобто поза межами визначеного строку.
Наведене свідчить про те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, оскільки дана справа стосується питання оплати праці, а не стягнення середнього заробітку.
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, приходить до висновку про те, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком.
Відповідний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №240/5092/20, від 11.03.2021 у справі №560/3338/19, від 15.07.2021 у справі №300/2782/20, від 07.02.2023 у справі №480/2878/22, від 18.05.2023 у справі №420/9651/22, від 29.06.2023 у справі №640/13028/21 та від 30.11.2023 у справі №640/22951/21.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду №990/156/23, на яку також посилається позивач, спір стосувався стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, правова природа якого не є тотожною до середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі зазначила, що правова природа середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України відмінна від правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбаченого статтею 235 КЗпП України при поновленні найманого працівника на роботі, та є заробітною платою, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату.
Також такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №640/4699/20.
Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 сформувала висновки, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок з колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №300/1906/21.
Оскільки як зазначає позивач, розрахунок при звільнені був проведений 23.05.2025, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, останнім днем на звернення до суду є 23.06.2025.
Проте, позивач звернувся до суду лише 19.07.2025, тобто поза межами визначеного строку.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про помилковість доводів позивача щодо застосування тримісячного строку на звернення до суду, оскільки з огляду на релевантні норми КАС України та практику Верховного Суду строк звернення до суду у вказаній справі становить один місяць з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Жодних обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, позивачем не вказано і докази на їх підтвердження в матеріалах справи відсутні.
Зазначені позивачем у заяві підстави дотримання строків звернення до адміністративного суду з позовом, суд вважає необґрунтованими, а відтак позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом без поважних причин.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України.
Так, приписами ч.2 ст.123 КАС України регламентовано, що якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою в десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За правилами п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений місячний строк звернення до суду з цим позовом, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивачем не наведено та не доведено, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви на підставі ст.123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Керуючись статтями 169, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом у справі №460/12321/25 та відмовити у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Позовну заяву і додані до неї документи повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 15 серпня 2025 року
Суддя С.М. Дуляницька