15 серпня 2025 р. № 400/6634/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомГоловного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, просп. Миру, 34,м. Миколаїв,54004,
до відповідачаВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), просп. Миру, 46/1,м. Миколаїв,54056,
треті особиОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
провизнання протиправною та скасування постанови від 19.06.2025,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - відповідач ), третя особа ОСОБА_1 з вимогами:
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Квашенка Сергія Сергійовича від 19.06.2025 про накладення штрафу, винесену під час примусового виконання виконавчого листа 400/5813/21, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 24.02.2025 стягувачу ОСОБА_1
В обґрунтування позову позивач послався на те, що відповідачем постановою від 19.06.2025 протиправно накладено на позивача штраф за невиконання рішення суду. Позивач зазначає, що можливість застосування штрафу пов'язується законодавством України з невиконанням рішення суду без поважних причин. Натомість, як стверджує позивач, невиконання рішення в межах виконавчого провадження № 78149740 відбулось з об'єктивних причин, які були повідомлені державному виконавцю листом № 11-14-0.62-2426/2-25 від 04.06.2025, але повністю проігноровані останнім. Також, на думку позивача, державний виконавець безпідставно не врахував, що передумовою для виконання позивачем рішення суду є здійснення дій з боку розробника землевпорядної документації, які останнім не вчинені. Позивач підсумовує, що неврахування державним виконавцем поважних причин, що унеможливили виконання рішення суду, свідчить про порушення ним вимог Закону України «Про виконавче провадження». Відтак, позивач просить спірну постанову про накладання штрафу за невиконання рішення суду скасувати.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплату судового збору.
На виконання ухвали суду від 01.07.2025 копія платіжного документу про сплату позивачем судового збору 07.07.2025 надійшла до суду.
Ухвалою від 08.07.2025 суд відкрив провадження у справі, постановив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні з урахуванням особливостей, встановлених ст.ст.268-273 КАС України щодо розгляду термінових справ. Суд встановити відповідачу триденний строк для подання відзиву на позовну заяву, витребував у відповідача належним чином завірену постанову про накладання штрафу від 19.06.2025 ВП № 78149740.
Ухвалою від 14.07.2025 суд витребував у відповідача належним чином завірену копію виконавчого провадження ВП № 78149740.
На виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідач 17.07.2025 направив до суд відзив на позовну заяву, матеріали виконавчого провадження ВП № 78149740.
Відповідач у відзиві висловив незгоду з позовними вимогами. Заперечення проти позову мотивовані тим, що з матеріалів виконавчого провадження слідує, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/5813/21 є невиконаним. Доказів поважності причин невиконання рішення боржником не надано. Як на правову підставу для заперечень відповідач послався на статтю 63 Закону України «Про виконавче провадження», за якою у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Отже, відповідач вважає спірну постанову правомірною, просить у задоволенні позову відмовити.
Третя особа висловила свою позицію щодо позову в поясненнях, які надійшли до суду 31.07.2025. Так, Демищук Г.С. просив у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що мотивувальною частиною рішення по справі № 400/5813/21 встановлено, що розроблені проекти надіслано відповідачу сертифікованими інженерами -землевпорядниками ФОП ОСОБА_2 та Палагній О.В. в електронній формі технічними засобами телекомунікацій для внесення інформації про новосформовані земельні ділянки до Державного земельного кадастру, підписано із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису в 2021 році. Також, третя особа звертає увагу суду, що суд у рішенні по справі №400/5813/21 зобов'язав державного реєстратора зареєструвати земельну ділянку на підставі вже наданих документів, а не зобов'язував відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 .
Згідно з Наказом Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 № 126-б суддя Дерев'янко Л.Л. з 21.07.2025 по 27.07.2025 перебувала у щорічній основній відпустці та відповідно до довідки від 11.08.2025 № 21К/2025 знаходилась на лікарняному з 28.07.2025 по 08.08.2025.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 по справі № 400/5813/21, серед іншого, задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області; визнано протиправним та скасовано, зокрема, рішення державного реєстратора відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № РВ-4800940402021 від 17.09.2021р., № РВ-4800940412021 від 17.09.2021р., № РВ-4800935632021 від 14.09.2021р., № РВ-4800935622021 від 14.09.2021р., № РВ-4800935592021 від 14.09.2021р., № РВ-4800935552021 від 14.09.2021р., № РВ -4800935532021 від 14.09.2021р., № РВ-4800935512021 від 14.09.2021р., № РВ-4800935492021 від 14.09.2021р., № РВ-4800935462021 від 14.09.2021р., № РВ-4800935432021 від 14.09.2021р., № РВ-4800935392021 від 14.09.2021р про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, зокрема, зареєструвати в Державному земельному кадастрі земельну ділянку за проектом землеустрою, виготовленим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_1 .
Зазначене рішення набрало законної сили 19.05.2022.
24.02.2025 Миколаївським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 400/5813/21.
21.05.2025 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшла заява стягувача (третя особа в цій справі) про примусове виконання рішення.
22.05.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Квашенко Сергієм Сергійовичем прийнято наступні постанови на підставі зазначеного виконавчого листа:
- про відкриття виконавчого провадження №78149740, якою встановлено строк для виконання боржником (Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області) рішення суду - 10 робочих днів, передбачено стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 32000.00 грн;
- про стягнення з боржника виконавчого збору, в якій зазначено, що постанова є виконавчим документом;
- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
05.06.2025 відповідачем зареєстровано заяву Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, в якій боржник повідомив орган виконання, що станом на час набуття рішенням у справі №400/5813/21 законної сили та видачі виконавчого листа до «Порядку ведення Державного земельного кадастру» затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 №1051, внесено ряд суттєвих змін, а саме внесено зміни в процедурні питання реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі у частині застосування принципу випадковості під час здійснення реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Крім того, заявники звертаються через уповноважених ними осіб, які є сертифікованими інженерами-землевпорядниками та розробниками відповідної документації із землеустрою, і мають право надсилати документи Державному кадастровому реєстраторові в електронній формі з накладеним сертифікованим інженером-землевпорядником кваліфікованим електронним підписом. Станом на момент відкриття виконавчого провадження, відповідна заява від сертифікованого інженера - землевпорядника в інтересах стягувача не подавалась. Підсумовуючи викладене в листі, боржник просив зупинити вчинення виконавчих дій.
В матеріалах виконавчого провадження є копія заяви Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до Миколаївського окружного адміністративного суду про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
В подальшому у ВП 78149740 державним виконавцем складено акт від 19.06.2025 про невиконання рішення суду, що стало підставою для прийняття постанови від 19.06.2025 про накладання на боржника штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн.
Вважаючи постанову державного виконавця про накладання штрафу протиправною позивач звернувся до суду.
Суд, оцінивши досліджені у справі докази, дійшов таких висновків.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», серед основних засад здійснення виконавчого провадження законодавець називає верховенство права та обов'язковість виконання рішень.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Положеннями статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", закріплено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, у тому числі, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. При цьому, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника. Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених ст. 18 Закону №1404, а також дотриманням сторонами виконавчого провадження свої обов'язків.
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 500/7005/18 зазначено, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Верховний Суд у постанові від 20 травня 2021 року у справі №420/5465/18 зазначив, що аналізуючи наведені положення Закону №1404 в контексті цієї справи, потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи ці приписи до обставин справи, суд зазначає наступне.
Між сторонами не є спірним, що на момент винесення спірної постанови рішення боржником не виконано.
Позовна заява обґрунтовано наявністю поважних причин, які були викладені в листі № 11-14-0.62-2426/2-25 від 04.06.2025 на адресу відповідача, і, на думку позивача, протиправно не враховані відповідачем.
Отже, зазначені причини підлягають дослідженню і оцінці судом в цій справі.
Так, позивач посилається на внесення змін в нормативні акти, які регулюють процедурні питання реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, у частині застосування принципу випадковості під час здійснення реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Оцінюючи ці доводи, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, який визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.
Діюча на час ухвалення рішення у справі № 400/5813/21 редакція пункту 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру передбачала, що розподіл повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та його територіальних органів здійснює Держгеокадастр.
Постановою КМ № 1077 від 27.09.2022 пункт 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру доповнено абзацем наступного змісту: «Визначення державного кадастрового реєстратора для здійснення повноважень, зазначених у підпунктах 1, 2-1, 3-6 цього пункту, здійснюється в день подання заяви за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру за принципом випадковості».
Водночас, з аналізу цих двох редакцій вбачається, що і на час ухвалення рішення у справі № 400/5813/21, і на час відкриття виконавчого провадження щодо його примусового виконання, державний кадастровий реєстратор визначався Держгеокадастром.
При цьому, зміни, внесенні у п.6 Порядку ведення Державного земельного кадастру щодо розподілу звернень про реєстрацію за принципом випадковості, стосується нових звернень.
Натомість, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/5813/21 на ОСОБА_1 не покладалось обов'язку повторно звертатись з заявою про реєстрацію земельної ділянки, як і не передбачалось, що первісна заява останнього має бути розглянута повторно. З аналізу рішення суду по справі № 400/5813/21 вбачається, що воно містить зобов'язання Управління Держгеокадастру у Миколаївській області зареєструвати земельну ділянку на підставі вже існуючої заяви ОСОБА_1 .
Також, суд відхиляє посилання позивача, що поважною причиною для невиконання рішення суду в частині реєстрації земельної ділянки є відсутність звернення сертифікованого інженера-землевпорядника та розробника відповідної документації із землеустрою, як уповноваженої стягувачем особи.
Так, з рішення Миколаївського окружного адміністративного суду 23.12.2021 слідує, що таке звернення здійснено ще в 2021 році. Судом у справі № 400/5813/21 встановлено, що «Через сертифікованих інженерів землевпорядників ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як уповноважених ними осіб, розроблені проекти надіслано відповідачу в електронній формі, підписано із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису сертифікованого інженера-землевпорядника технічними засобами телекомунікацій розроблені проекти землеустрою для внесення інформації про новосформовані земельні ділянки до Державного земельного кадастру…».
Отже, в 2021 році заявником здійснено звернення щодо реєстрації земельної ділянки в порядку і з дотриманням вимог для такого звернення, які є відповідними і до нині діючої редакції Порядку ведення Державного земельного кадастру.
Інших доказів, які б свідчили про наявність об'єктивної неможливості вчинення дій, спрямованих на виконання судового рішення, позивачем суду не надано.
Приписами статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частиною 2 статті 129-1 Конституції України встановлено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі №552/3995/17 зазначено таке: «Враховуючи те, що завданням виконавчого провадження є, зокрема, примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов'язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов'язання виконати вимоги виконавчого документа».
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, позивачем не надано до суду доказів, які б свідчили про наявність об'єктивних причин, які унеможливлюють або значно ускладнюють виконання рішення суду та які не залежать від позивача. Також в матеріалах справи відсутні докази які б підтверджували, що боржником вчинені всі можливі та вичерпні заходи задля реєстрації земельної ділянки.
Зазначене, у свою чергу, доводить правомірність прийняття спірної постанови.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 287, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 19.06.2025 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.Л. Дерев'янко